Суспільний і політичний устрій та господарське життя Русі-України
- 7-11-2022, 20:47
- 619
7 Клас , Історія України 7 клас Гісем, Мартинюк 2020
§ 8. Суспільний і політичний устрій та господарське життя Русі-України
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про політичний устрій Русі-України наприкінці X — у першій половині XI ст.; якими були особливості становища представників різних верств населення; про сутність феодальних відносин у Русі-Україні; про стан розвитку господарства й торгівлі; що таке «централізована монархія», «імперія», «князівська рада», «віче», «домен», «уділ», «вотчина», «помістя», «соціальна верства», «васал», «сюзерен», «гривна».
ЗАВДАННЯ НА ПОВТОРЕННЯ: 1. Яким був склад населення Русі-України в IX—X ст.? 2. Що ви знаєте про систему управління Руссю-Україною в IX—X ст.? 3. Яким було життя людей у селах та містах Русі-України в цей період? 4. Що таке феодалізм? 5. Робота в парах. Обговоріть, якими були особливості структури феодального суспільства й управління державою в середньовічній Європі.
1. Політичний устрій. За князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого Русь-Україна за формою правління стала централізованою монархією та однією з європейських середньовічних імперій.
У цей час монархія в Русі-Україні існувала як одноосібна влада великого київського князя. Лише деякий час після міжусобної війни між синами Володимира князь Ярослав правив державою спільно зі своїм братом Мстиславом. Великий князь київський у цей час уже став повноправним правителем країни, а не першим серед інших князів, як раніше. Удільні князі, нащадки колишніх східнослов’янських племінних князів, були васалами Києва.
Князь був головним носієм державної влади, представником інтересів Русі-України на міжнародній арені. Відносини з іншими державами були його винятковим правом. Князь зосереджував у своїх руках законодавчо-судову, виконавчу й військову владу. Він установлював правові норми, що регулювали різні питання суспільного життя. Ви вже знаєте про «Устав земляний» Володимира Великого і «Руську правду» Ярослава Мудрого.
Військову підтримку діяльності князя забезпечувала дружина, що перебувала у васальній залежності від нього.
При князі існувала князівська рада, до складу якої входили бояри, старші дружинники, представники вищого духовенства. Із радою князь обговорював найважливіші питання державного життя: оголошення війни, укладання мирних угод і династичних шлюбів, ухвалення нових правових норм, вирішення важливих судових справ тощо. Зокрема, за повідомленням Нестора Літописця, напередодні прийняття християнства князь Володимир скликав раду для обговорення питання вибору нової віри.
Централізована монархія — форма правління, за якої найвища державна влада зосереджена в руках однієї особи — монарха, що управляє країною з одного центру.
Імперія — велика монархічна держава; територіальна державна система, усередині якої цілі народи вважаються панівними або підлеглими (М. Дойл, британський вчений).
Уділ — у Русі-Україні так називали адміністративно-територіальну одиницю,якою управляв князь, залежний від великого київського князя.
Васал — у середньовічній Європі феодал, що отримував земельні володіння та був залежним від більш могутнього сеньйора. У Русі-Україні удільні князі перебували у васальній залежності від великого князя київського й самі мали васалів-дружинників, надаючи їм землі в умовне володіння.
Князівська рада — дорадчий орган при великому князі київському, що походить від східнослов'янських племінних рад старійшин.
Певне місце в системі державного управління посідало віче. Цей орган влади зберігався як залишок старих відносин і продовжував слов’янську традицію племінних зборів. Проте роль віча за доби існування в Русі-Україні централізованої монархії стала досить незначною.
«Повість минулих літ» про обрання нової віри князем Володимиром
У рік 987. Скликав Володимир бояр своїх і старців городських і сказав їм: «Осе приходили до мене болгари, кажучи: "Прийми закон наш". Потім же прийшли німці, і тії хвалили закон свій. Після сих приходили жиди. А після сих приходили й греки, гудячи всі закони, а свій хвалячи, і багато говорили вони, розказуючи од початку світу... Так що ви врадите? Що відповісте?»
І сказали бояри і старці: «Ти знаєш, княже, що своє ніхто не хулить, а хвалить. Якщо хочеш ти розізнати гаразд, то маєш у себе мужів. Пославши їх, розізнай у кожного про їхню службу і як хто служить Богові».
• Робота в парах. 1. Обговоріть і визначте, хто був ініціатором скликання ради. 2. Із якою метою князь скликав раду? 3. Як члени ради могли впливати на рішення князя?
Князь Володимир обирає віру. Художник І. Еггінк
• Опишіть зображену художником подію.
2. Формування розшарування і відносини залежності у східнослов'янському суспільстві. У країнах Центральної та Західної Європи, як ви вже знаєте, Середньовіччя стало періодом становлення феодальних відносин. Розшарування суспільства та відносини залежності у східних слов’ян сформувалися за часів Русі-України. Проте східнослов’янське суспільство помітно відрізнялося від тогочасного західноєвропейського суспільства.
Віче. Художник В. Васнецов
• Спираючись на ілюстрацію, опишіть, як відбувалося віче.
Феодалізм у східних слов’ян формувався на основі розпаду родоплемінних відносин. Спочатку вільні селяни — члени громади віддавали певну кількість вироблених ними продуктів як натуральну повинність своїй родоплемінній знаті. У IX ст. право збирання данини з усього вільного населення східнослов’янських земель перейшло до київського князя та його дружини. Збір данини мав назву полюддя.
Близько X ст. київські князі привласнили землі громад. За великим київським князем визнавалося право на верховне володіння всією землею Русі-України. Наприкінці X ст. розпочалося формування доменів — особистих володінь удільних князів. Цьому сприяла адміністративна реформа князя Володимира, у результаті якої він позбавив племінних князів права управляти землями й передав їх своїм синам. Проте великий київський князь у будь-який час міг відібрати ці землі.
Віче — народні збори всього дорослого вільного чоловічого населення, на яких приймали рішення з важливих громадських і державних справ.
Домен — особисте земельне володіння середньовічного феодала.
Наступним кроком стали поява в XI ст. земельної власності та формування верхівки служилої знаті (бояр) і православної церкви. У X—XI ст. у Русі-Україні встановилися феодальні відносини: за вірну службу князь надавав своїм боярам і дружинникам право «кормління» — вони могли залишати собі податки, які сплачувало населення певної території.
Дещо пізніше, імовірно, наприкінці XI ст., з’явилися боярські вотчини, які їхні власники могли передавати своїм нащадкам у спадок. Джерелом їхнього виникнення могли бути землі, із яких стягувалися податки (для дружинної верхівки), або землі родової громади (для родоплемінної знаті).
Помісна форма землеволодіння, коли князь надавав землі боярам або дружинникам не в повну власність, а за умови несення служби, на думку деяких дослідників, виникла на території Русі-України з XII ст. Вона не передбачала для господаря помістя можливості передавати землі в спадок, продавати, дарувати тощо без згоди князя.
Вотчина — феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати в спадок, продавати, дарувати тощо.
Помістя — феодальна земельна власність, яку надавали за службу у війську або при дворі. Її не можна було заповідати, продавати тощо.
Боярське помістя. Сучасна реконструкція
• Який вигляд мало боярське помістя?
Становлення феодальних відносин вплинуло на склад суспільства Русі-України. Сформувалася своєрідна соціальна піраміда, що визначала становище представників різних соціальних верств населення.
Особливістю феодальних відносин у Русі-Україні стало те, що, на відміну від Центральної і Західної Європи, тут не сформувалася розгалужена система відносин між сеньйорами й васалами у вигляді «феодальної драбини». Верховним сеньйором, або сюзереном, що міг надавати землю, був великий київський князь. Удільні князі, бояри й дружинники були його васалами. Роздавати землю вони права не мали.
СОЦІАЛЬНА ПІРАМІДА: ОСНОВНІ ВЕРСТВИ НАСЕЛЕННЯ ТА СИСТЕМА ЗАЛЕЖНОСТІ РУСІ-УКРАЇНИ
Соціальна верства — велика група людей, становище якої в суспільстві визначено певним спільним обсягом прав та обов'язків.
Сюзерен — за часів феодалізму великий феодал-сеньйор, що був господарем над васалами.
Суспільство Русі-України поділялося на панівні й залежні верстви населення. До панівних верств належали князі, бояри та дружинники, до залежних — міщани, вільні й залежні селяни, дворова челядь, холопи. Духовенство, яке сформувалося після прийняття християнства, також входило до панівних верств. Воно поділялося на вище духовенство (митрополит, єпископи та інші) і рядових священнослужителів.
Найбільшу частину населення становили смерди — особисто вільні селяни, що були членами громади, мали власне господарство, земельні наділи й сплачували данину князю. Тимчасово залежними селянами були закупи та рядовичі. Закупами називали тих селян, які через різні обставини втратили своє господарство й змушені були працювати на землевласника за грошову позичку (купу). Тих селян, що уклали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до нього працювали в його господарстві, називали рядовичами. Зовсім безправними були дворова челядь і холопи. До челяді належали особи, які втратили своє господарство й працювали на феодала. Їх могли продати, подарувати або передати в спадок. Холопами ставали переважно військовополонені, їхнє становище нагадувало становище рабів, яких господар міг навіть безкарно вбити.
Німецький чернець Теофіл (XI ст.) називав Русь-Україну країною, майстри якої відкрили мистецтво черні та перегородчастої емалі. Мистецтво черні в Русі-Україні опанували в X ст. Так називали чорні та темно-сірі зображення, нанесені на метал за допомогою гравірування й наступного заповнення штрихів особливим сплавом. У техніці черні виготовляли срібні колти (підвіски), медальйони, персні, хрести, браслети тощо.
Мистецтво перегородчастої емалі руські майстри запозичили в X—XI ст. у візантійців. Воно полягало в тому, що на поверхню золота або срібла напаювалися тонкі дротинки, які складали контур майбутнього малюнка. Вони утворювали перегородки, простір між якими заповнювався емаллю — різнокольоровою склоподібною масою. Далі річ клали на жаровню, де емаль плавилася, а потім застигала. Емалями прикрашали князівські корони, медальйони, хрести, оклади церковних книг.
У складі міщан більшість становили вільні ремісники й торговці, які сплачували податки та виконували повинності на користь міст. З XI ст. міські ремісники й купецтво почали об’єднуватися за фаховими ознаками.
3. Розвиток господарства. Наприкінці X — у першій половині XI ст. провідною галуззю господарства Русі-України залишалося, як і раніше, сільське господарство. Особливо значного розвитку досягло землеробство. Селяни вирощували жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, горох. Для обробітку землі залежно від ґрунтів використовували плуг, рало або соху. Тягловою силою були коні та воли. У лісових місцевостях Русі-України залишалася підсічна система землеробства, а в лісостепових — парова система з двопільною і трипільною сівозмінами. У першій половині XI ст. з’явилися перші млини.
Успішно розвивалися також городництво, садівництво та присадибне скотарство. Серед промислів найпоширенішими були полювання, рибальство та бджільництво. Продукти полювання, особливо хутро, руські купці везли до інших країн. У Русі-Україні здавна вживали в їжу мед і виготовляли з нього напої. Із воску робили свічки. Мед і віск також вивозилися для торгівлі з іншими країнами.
Колти — характерні для слов'ян скроневі прикраси. Золото, емаль. Експозиція музею
У Русі-Україні в цей період існувало понад 60 видів ремесел. Витонченістю й досконалістю характеризувалися ювелірні вироби руських майстрів, виготовлені в техніці черні та перегородчастої емалі. Найбільших успіхів руські майстри досягли в обробці металів, зокрема заліза. За даними археологічних досліджень, із заліза в цей період виготовляли близько 150 видів різноманітних виробів.
Інтенсивно розвивалося гончарство. На межі X—XI ст. руські майстри опанували техніку виготовлення полив’яних керамічних виробів: столового посуду й декоративних плиток, якими оздоблювали храми і палаци.
Високого рівня розвитку в Русі-Україні наприкінці X — у першій половині XI ст. досягло також склоробство. У майстернях виготовляли віконне скло, посуд, браслети, намиста, персні та інші речі.
Горщик, у якому подавали страви до столу. XI—XII ст.
Велику роль у господарському розвитку Русі-України відігравала торгівля. «Грецький» торговий шлях («із варягів у греки») поєднував Русь-Україну з ринками Балтійського та Чорного морів. «Соляний» шлях підтримував зв’язки з країнами Центральної та Західної Європи, «залозний» — із країнами Кавказу та Арабського Сходу.
Основними товарами, які руські купці вивозили до інших країн, були хутро, мед, віск, шкури, ювелірні прикраси, ремісничі вироби (мечі, кольчуги, замки тощо), льон, сільськогосподарська продукція. Із Візантії в Русь-Україну привозили золото, посуд, шовкові тканини, прикраси, вина, ікони, хрести. Із країн Сходу везли прянощі, зброю, тканини, прикраси. Із країн Північної та Західної Європи в Русь-Україну завозили рибу, напої, предмети озброєння, дорогий посуд, срібло, вовняні тканини, тонке полотно.
Першим карбувати власні монети, як ви вже знаєте, почав князь Володимир після прийняття християнства. Проте до початку XI ст. в грошовому обігу Русі-України переважали арабські срібні монети — дирхеми. Поряд із ними, на думку багатьох дослідників, як засіб обміну використовували хутро дикого звіра — куниці, вивірки тощо. Від тривалого використання дирхеми зношувалися, а інколи їхній край обрізали шахраї. Тому з XI ст. почали виробляти срібні зливки — гривні. Київська гривна мала шестикутну форму й важила близько 160 г. Назва «гривна» використовується в усіх давньоруських джерелах. Буква «я» наприкінці цього слова з'явилася в XIX ст., імовірно, під впливом західноукраїнської говірки.
Срібна гривна київського типу
Розвиток торгівлі зумовив пожвавлення грошового обігу. Використовували арабські, візантійські та західноєвропейські монети. У містах Русі-України влаштовували спеціальні місця для торгівлі. Зокрема, німецький хроніст Тітмар Мерзебурзький повідомляв, що в 1018 р. в Києві було вісім торжищ, а руські літописці називають два — Бабин торжок на Горі й Торговище на Подолі.
4. Повсякденне життя різних верств населення. Найчастіше жителі Русі-України оселялися поблизу річок і лісу. Поряд зі своєю оселею люди будували господарські споруди, улаштовували поле, пасовище, сіножать. Були також поселення з двох-трьох хатинок. Із часом деякі з них перетворювалися на хутори, що складалися з десяти й більше хатин.
Селянська родина налічувала 12—15 осіб і вела самостійне господарство. Праця була надзвичайно важкою й виснажливою.
Нові міста в Русі-Україні виникали з різних причин. Одні об’єднувалися навколо княжих дворів (Київ, Чернігів), інші засновували князі (наприклад, Юр’їв). Чимало невеликих міст виросло зі сторожових фортець. Деякі, як, наприклад, деревлянський Іскоростень, виникали із давніх градів — центрів племінних княжінь.
СХЕМА МІСТА РУСІ-УКРАЇНИ
• Робота в парах. Обговоріть і з'ясуйте за схемою, із яких частин складалося місто за часів Русі-України.
Місто будують. Художник М. Реріх
• Опишіть за ілюстрацією процес будівництва міста в Русі-Україні.
Центром міста Русі-України був добре укріплений замок — дитинець. Навколо розташовувався торговельно-ремісничий посад. У разі небезпеки його жителі шукали захисту в дитинці. У більшості міст великі площі були зайняті городами й садами, залишався також незабудований простір — болота, луки, пустки. Тут не було так тісно, як у західноєвропейських містах, тому будинки були невисокими, лише деякі князівські споруди сягали трьох поверхів.
Карта «Київ у X—XIII ст.»
Оселями незаможних городян найчастіше були напівземлянки. У IX—X ст. у Києві й навколо нього, а в XI ст. — усе далі на південь із північних територій Русі-України поширювалися наземні зрубні будинки із сосни або ялини. Переважну кількість будівель у містах споруджували з дерева, а кам’яні споруди були рідкістю. Багаті будівлі мали сіни — відкриту терасу на другому поверсі й терем — верхній ярус, де розташовувалися кімнати. Існувала також кліть — окрема кімната, де зберігалися речі. Із меблів були поширені лави, стіл і скрині. Заможні городяни мали стільці й ліжка, а прості люди спали на скринях або просто на підлозі, застеленій рогожею, й укривалися рядном. У багатих будинках на ліжку були шовкові покривала й подушки, соболині ковдри, перини з пуху й пір’я. Лави вкривали килимами, а столи — скатертинами. Обов’язково були ікони. Прості люди освітлювали оселю скіпою (дерев’яна тріска), а заможні — восковими свічками. У торговельно-ремісничих посадах майже в кожному будинку розміщувалася реміснича майстерня або торговельна лавка.
Чоловічий повсякденний одяг волинян і полян. Сучасна реконструкція
Заможного й бідного жителя Русі-України завжди можна було розпізнати за вбранням. Селяни носили плетені личаки (лапті), бідні городяни — черевики (взуття, зшите з м’якої шкіри із черева тварин). Досить часто і бідні, і багаті городяни носили чоботи (тоді їх називали по-тюркськи «сапоги», слово «чоботи» з’явилося набагато пізніше). Чоботи-сапоги були прості або з оздобленої шитвом і перлинами кольорової сап’янової шкіри.
Житлово-господарський комплекс часів Русі-України. XI ст. Сучасна реконструкція в Музеї народної архітектури та побуту в Переяславі (Київська обл.)
• Який основний будівельний матеріал використовувався для будівництва осель за часів Русі-України?
Одяг прості городяни самі шили із лляного і вовняного домотканого полотна, а заможні люди замовляли собі вбрання з дорогих тканин у кравців. Більшість незаможного руського населення носила полотняні сорочки, підперезані поясами, і вузькі штани. Зверху вдягали свитку. У прохолодну погоду і городяни, і селяни носили поверх свити плащ із грубого полотна, а взимку — кожух.
Знать убиралася в каптани нижче колін. Їх оздоблювали багатим шитвом та хутром на рукавах і подолі. Каптан надягали також на сорочку з тонкого полотна й вузькі штани. Його підперізували поясом, а зверху накидали довгий плащ без рукавів, прикріплений пряжкою на правому плечі. Характерною рисою вбрання всіх міщан були різнокольорові тканини, тому існувало чимало майстерень красильників.
Жінки й дівчата поверх довгої сорочки вдягали запаску з грубої тканини, а на них — довгі каптани із широкими рукавами та підперізували їх поясом. Волосся пов’язували тонкою хусткою, зверху надягали капелюх або прикрасу — діадему.
Жіночий повсякденний одяг волинян і деревлян. Сучасна реконструкція
• За малюнками (с. 43—44) визначте характерні риси жіночого і чоловічого одягу східних слов'ян.
Більшість жителів Русі-України були невибагливими в їжі. Вони вживали багато дичини та рибу, які смажили, пекли, варили. Дещо пізніше почали їсти м’ясо свійської худоби. Проте прості люди не мали можливості вживати його часто. Варили різноманітні каші. У багатих сім’ях випікали пшеничний і житній хліб, у бідних — вівсяний. Пили коров’яче й овече молоко та робили з нього сир. Пісні страви мастили рослинною олією, про вершкове масло згадок немає. Споживали чимало овочів: ріпу, горох, огірки, часник, цибулю тощо. Із напоїв найпоширенішими були різноманітні киселі, мед і пиво. Для заможних людей привозили вино з Візантії.
Запам'ятайте дати
X—XI ст. — установлення феодальних відносин у Русі-Україні.
Слов'янські рясна з колтами. Фрагмент експозиції музею. Рясна — жіночі прикраси, що підвішувалися на скронях до головного убору й спускалися до плечей. На них надягали колти
• За ілюстраціями на с. 41, 45 опишіть ювелірні вироби Русі-України.
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
• За формою державного правління наприкінці X — у першій половині XI ст. Русь-Україна була середньовічною централізованою монархією з одноосібною владою великого київського князя.
• У X—XI ст. в Русі-Україні сформувалися феодальні відносини й, відповідно, утворилася соціальна піраміда. Проте феодалізм у Русі-Україні мав певні особливості, які відрізняли його від тих феодальних порядків, що встановилися в західноєвропейських країнах.
• Господарство Русі-України досягло високого рівня розвитку. Основним заняттям населення було сільське господарство.
• Повсякденне життя жителів Русі-України обумовлювалося їхньою належністю до певної соціальної верстви, особливостями природних умов та існуючими культурними традиціями.
Запитання та завдання
1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Історична абетка». Правила гри. Ведучий(-а) називає букву алфавіту. Окремі учасники(-ці), пари або малі групи за визначений час мають скласти перелік слів, які починаються на цю букву й тісно пов'язані з темою уроку. Перемагають ті, чий список буде найдовшим.
2. Робота в парах. Обговоріть і визначте, чим централізована монархія відрізняється від патримоніальної монархії як форми державного правління. 3. Укажіть факти, які дозволяють зробити висновок, що великий князь київський наприкінці X — у першій половині XI ст. був головною фігурою системи державної влади. 4. Як відбувалося становлення феодальних відносин у Русі-Україні? 5. Охарактеризуйте становище основних верств населення Русі-України. 6. Порівняйте особливості повсякденного життя представників різних верств населення Русі-України та сучасного українства.
7. Колективне обговорення. 1) Оцініть можливості особи в тогочасній Русі-Україні для того, щоб захистити свої людські цінності (життя, честь, гідність, недоторканність, безпека) та впливати на суспільне життя. 2) Як людина впливала на навколишнє середовище за часів Русі-України? Оцініть її ставлення до природи. 8. Робота в парах. Обговоріть відповідний матеріал з історії України і всесвітньої історії та складіть порівняльну таблицю «Становлення феодальних відносин у країнах Західної Європи та Русі-Україні».
9. Робота в малих групах. Підготуйте розповідь про відвідини мандрівником ярмарку в Києві, де продавали вироби руських ремісників. Проведіть конкурс робіт.
Коментарі (0)