Суспільне й церковне життя на українських землях у XIV—XV ст.
- 9-11-2022, 19:11
- 371
7 Клас , Історія України 7 клас Гісем, Мартинюк 2020
§ 23. Суспільне й церковне життя на українських землях у XIV—XV ст.
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: які зміни в соціальному устрої відбулися порівняно з попередньою добою; чим була зумовлена поява нових соціальних верств; як розвивалося церковне життя на українських землях у XIV—XV ст.; що таке «стани», «шляхта», «магнат».
ЗАВДАННЯ НА ПОВТОРЕННЯ: 1. Назвіть основні соціальні верстви суспільства Русі-України та Галицько-Волинської держави. 2. Які з них були панівними? 3. У чому це проявлялося?
1. Соціальна структура суспільства. Тогочасне українське суспільство мало становий характер. Для соціальної структури суспільства, що зазвичай містить декілька станів, характерна ієрархічна будова (підпорядкованість одних станів іншим).
Стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані. Соціальна структура українського суспільства XIV—XV ст. була досить різноманітною. Вона поєднувала стани, які існували за часів Русі-України та в період перебування українських земель у складі інших держав.
Стани — великі соціально-правові групи людей, що відрізнялися між собою спадковим, закріпленим у законах становищем у суспільстві, певними правами, привілеями та обов'язками.
До привілейованих станів належали князі, пани, зем’яни, бояри, духовенство. До напівпривілейованих — різноманітні групи міщан (патриціат, бюргерство, плебс). Непривілейованими були різноманітні групи селян (слуги, данники, тяглові).
У XV—XVI ст. соціальна структура суспільства спростилася. Різні групи землевласників сформували єдиний привілейований стан — шляхту. Міщани незалежно від майнового стану отримали єдині права. Те саме відбулося з різними групами селян.
Шляхтянка та заможна селянка. Сучасна реконструкція. Художник С. Шаменков
Духовенство утворювали «церковні люди» — окремий привілейований стан українського суспільства. Вони не підлягали світському суду, а в разі потреби потрапляли під суд єпископів. Духовенство поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, архієпископи та інші) і рядових священнослужителів. Найбільшу частину складали парафіяльні священники, життя яких мало чим відрізнялося від життя більшості селян.
УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО в XIV—XV ст.
2. Панівні (привілейовані) стани суспільства та їхнє життя. На кінець XV ст. більша частина українських земель опинилася під владою Польщі та Великого князівства Литовського. Ці держави мали дещо відмінні соціальні структури. У Польщі всі панівні стани суспільства називали шляхтою. Через свої представницькі органи (місцеві сеймики та загальний сейм) шляхта визначала політику держави. У Великому князівстві Литовському панівний стан був більш різноманітним. Тут поєднувалися елементи власне Литви, Русі та Польщі.
У другій половині XIV — на початку XVI ст. відбувалося формування єдиного панівного стану із загальними правами, привілеями та обов’язками, що теж отримав назву «шляхта».
Шляхтичі входили до шляхетської корпорації, що вирішувала різні питання життя повіту, та могли бути обраними до повітових органів влади й сейму. Крім права носити й використовувати зброю, шляхта мала широкі привілеї в торгівлі та землекористуванні.
Шляхта виробила своєрідний кодекс шляхетської честі. У суді слово шляхтича не потребувало доказу. Шляхтич, який скоїв злочин, підлягав шляхетському суду й позбавлявся привілеїв. Одночасно з наданням привілеїв запроваджувалися й певні обмеження на зростання кількості шляхти за рахунок переходу з інших станів.
Шляхта була неоднорідна за своїм майновим становищем. Умовно її поділяли на три основні групи — дрібна шляхта, середня шляхта й магнати. Дрібні шляхтичі мали від 1 до 50 селянських дворів, магнати — кілька або десятки тисяч.
Шляхта — привілейований стан у Польщі, Угорщині, Литві, на українських і білоруських землях, що в XIV—XVIII ст. входили до складу Польського королівства й Великого князівства Литовського. Належність до шляхетського стану забезпечувала людині широкі права й привілеї. Головними обов'язками шляхти були військова служба власним коштом і сплата невеликого грошового збору.
Магнат — найбільш знатний представник шляхти.
До панівних верств населення також належала частина духовенства — вищі ієрархи (митрополит, єпископи, ігумени тощо).
3. Князь Костянтин Острозький. Особливе становище в тогочасному суспільстві й навіть серед панівного стану посідали князі. Це були нащадки князівських родів Рюриковичів, Гедиміновичів, Ольгердовичів. Вони мали своє військо, у їхніх володіннях діяло князівське право з власними податками й судом.
Наймогутнішим князівським родом були Острозькі. За родовими переказами, вони походили від князя Романа, батька Данила Галицького. Найвідомішим представником родини Острозьких був Костянтин Іванович (близько 1463 — 1530) — великий гетьман литовський (головнокомандувач литовських військ протягом 26 років), каштелян віденський. Загалом у володінні гетьмана було понад 30 міст і містечок, а також щонайменше 500 сіл, йому належали більше ніж 40 тис. селян-чоловіків. Костянтин Острозький був ревним захисником православної церкви від наступу католицизму. Він організував захист українських земель від татаро-турецьких набігів системою міст і замків та навіть сам здійснював походи проти татар.
Польські магнати кінця XIV ст. Сучасна реконструкція
4. Церковне життя в другій половині XIV — XV ст. Важливу роль у житті українського суспільства XIV—XV ст. відігравало духовенство, яке складало майже десяту частину населення. Православне духовенство поділялося на дві категорії: біле (парафіяльні священники) і чорне (чернецтво, вищі ієрархи).
Приєднання Галичини до Польщі призвело до насильницького насадження католицтва. Поряд із наявними православними єпископствами створювалися католицькі для ще не існуючої парафії. У 1375 р. Папа Римський задовольнив прохання польського уряду про заснування в Галичині католицької митрополії (архієпископства). Йому були підпорядковані Перемишльське, Холмське, Володимирське, Луцьке, Кам’янецьке й Молдавське єпископства, хоча католиків у краї в цей час майже не було.
Костянтин Острозький. Невідомий художник. XVIII ст.
Наприкінці свого життя польський король Казимир III домігся від константинопольського патріарха згоди на створення окремої Галицької православної митрополії (1371 р.). Проте вона проіснувала лише до 1401 р. й була підпорядкована київському митрополиту.
Проблема православної церкви турбувала й правителів Великого князівства Литовського. Після Кревської унії в Литві почало поширюватися католицтво. Це викликало опір із боку православної церкви й руських князів. Вони підтримали литовського князя Вітовта в боротьбі з пропольськи налаштованим королем Ягайлом. Зміцнивши свою владу, Вітовт здійснив спроби вивести православну церкву на своїх землях із підпорядкування Московської митрополії. Перша спроба в 1406 р. виявилася невдалою. Друга спроба була здійснена в 1415 р., коли в місті Новогрудок собор православних єпископів українських і білоруських земель обрав окремого київського («литовського») митрополита Григорія Цамблака. Проте після його смерті в 1420 р. Вітовт був змушений визнати зверхність над православними московського митрополита Фотія.
Найвідомішою перемогою князя Костянтина Острозького була битва під Оршею 8 вересня 1514 р. під час литовсько-московської війни 1512—1522 рр. У ході цього збройного протистояння князь розгромив московське військо, кількість якого вдвічі переважала литовське.
У XV ст. було зроблено спробу об’єднати католицьку та православну церкви. У 1439 р. на Вселенському соборі у Флоренції було укладено унію між Вселенським (константинопольським) патріархом і Папою Римським. Однак унію не визнали в московських та українсько-білоруських землях. Московське духовенство обрало своїм митрополитом Іону, що започаткувало автокефалію (самостійність) Московської митрополії. Після захоплення турками в 1453 р. Константинополя вплив московського митрополита посилився.
У полон було взято понад 1,5 тис. знатних «московитів». Загалом московське військо втратило близько 30 тис. осіб загиблими та полоненими.
Литовські правителі, не бажаючи залишати своїх численних православних підданих під впливом і зверхністю московського митрополита, у 1458 р. відновили Київську митрополію, яка остаточно відокремилася від Московської та була підпорядкована безпосередньо константинопольському патріархові. Митрополитом обрали Григорія Болгарина.
Православна церква у складі Польщі й Литви перебувала в становищі другорядної та залежала від світської влади.
Запам'ятайте дати
Друга половина XIV — початок XVI ст. — формування шляхти як привілейованого стану.
1371—1401 рр. — час існування Галицької православної митрополії.
1375 р. — заснування в Галичині католицької митрополії (архієпископства).
1439 р. — Флорентійська унія.
СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ у другій половині XIV — першій половині XVI ст.
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
• На середину XVI ст. завершилося становлення шляхти як панівного стану суспільства на українських землях.
• У другій половині XIV — XV ст. православна церква почала втрачати підтримку держави й занепадати.
• У XIV—XV ст. католицька церква активно розширювала межі свого впливу за підтримки правителів Польщі та Литви.
Запитання та завдання
1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Три речення». Правила гри. Учням та ученицям необхідно передати зміст пунктів параграфа трьома простими реченнями. Перемагає той(-а), у кого розповідь буде коротшою, але при цьому правильно передаватиме зміст матеріалу. Гру доцільно проводити в письмовій формі.
2. Назвіть основні стани суспільства на українських землях у XIV — першій половині XVI ст. Укажіть особливості соціальної структури населення. Хто належав до панівного стану населення? 3. Як відбувався процес формування шляхти? Які права та обов'язки мали шляхтичі? 4. Чим була зумовлена складна релігійна ситуація на українських землях у XIV — першій половині XVI ст.? Які події сприяли поширенню католицтва на українських землях?
5. Колективне обговорення. Що спонукало правителів Литви та Польщі до створення окремих православних митрополій у своїх володіннях? 6. Робота в малих групах. За якими ознаками зі шляхетського стану Литви та Польщі можна виділити «українську шляхту»? 7. Заповніть порівняльну таблицю «Привілейовані стани населення українських земель».
8. Робота в парах. Розгляньте діаграму «Соціальна структура суспільства на українських землях у другій половині XIV — першій половині XVI ст.» та виконайте завдання: 1) Назвіть основні стани населення українського суспільства. Який із них був найчисленнішим? 2) Виходячи зі структури населення, назвіть основні галузі господарства. 3) Які з наведених станів відносять до привілейованих, а які — до непривілейованих? Поясніть, чому ви так вважаєте.
Коментарі (0)