Войти
Закрыть

Вступ. Запрошуємо в мандрівку історією середньовічної України V—XV ст.

7 Клас

Продовжуємо мандрівку сторінками історії України. Наша подорож розпочалася минулого року, коли ви вивчали історію України від найдавніших часів до V ст. н. е. Ви пам’ятаєте, що згадкою про перші кроки людини на українських землях є знахідки стоянки первісних людей у с. Королево на Закарпатті. Українські землі стали центром розвитку унікальної трипільської культури. З IX ст. до н. е. і до початку І тис. н. е. в Північному Причорномор’ї і в Криму панували кочовики: кіммерійці, скіфи та сармати. Скіфи залишили нам на згадку скарби царських поховальних курганів. Сусідами скіфів і сарматів на півдні сучасної України були греки, які утворили міста-держави (поліси): Ольвію, Тіру, Херсонес, Пантікапей та ін. А на півночі України в середовищі землеробських археологічних культур формувалися початки давнього слов’янства....
0 Переглянути

Узагальнення до курсу. Історія Русі-України у контексті епохи середніх віків

7 Клас

Східні слов’яни осіли на теренах, де згодом сформувалася їхня держава, під час Великого переселення слов’ян. А воно, в свою чергу, відбувалося як частина Великого переселення народів. Наслідком останнього, зокрема, стало формування середньовічних європейських держав. Створивши власну державу, слов’яни розвивали самобутню матеріальну й духовну культуру, проте активно переймали найкращі надбання культури й традиції західних європейців і візантійців. Встановлювати дипломатичні й торговельні відносини молодій руській державі з перших років доводилося військовою силою. Запровадження християнства як державної релігії дало Київській державі змогу увійти до кола найпотужніших європейських монархій. Християнізація не лише прискорила розвиток культури Русі, але й започаткувала новий етап у дипломатичних відносинах між Руссю, Візантією та іншими європейськими державами, відомий в історії як «шлюбна дипломатія». Нащадки руських княжих родів, потрапивши до європейських монарших сімей, не лише сприяли культурному обміну, але й брали активну участь у європейських політичних процесах, впливали на вирішення державних питань....
0 Переглянути

Працюємо з джерелами. Представники різних станів, верств і етносів України у документах XIV - початку XVI ст. Практичне заняття

7 Клас

Прочитайте уривок із джерела і дайте відповіді на запитання. 1. Про які явища тогочасного повсякденного життя свідчить уривок? 2. Пригадайте, коли та за яких обставин західноукраїнські міста почали активно заселяти німці, вірмени, євреї. 3. Які звичаї та вірування, форми організації міського життя започатковували іноземні колоністи-переселенці? 4. На основі уривка з джерела зробіть висновок про етнічний склад населення західноукраїнських міст та ставлення до іновірців. 5. Від давніх часів зберігаються до сьогодні такі назви вулиць історичного центру Львова, як Руська, Вірменська, Староєврейська. Чому з’явилися ці назви? Про які традиції співжиття представників різних етнічних громад свідчить цей факт? «У Русі багато віросповідань. Є християнська релігія, підпорядкована римському первосвященникові. Вона панує і переважає, хоча представники її нечисленні. Друга віра, руська, яка зберігає грецький обряд, більш поширена й охоплює всю Русь. Третя віра - іудейська; її прихильники, іудеї, - не лихварі, як у християнських землях, а ремісники, землероби або великі купці, які часто тримають у своїх руках громадські побори й податки. Четверта віра - вірменська, переважно в містах Кам’янці та Львові. Вірмени - досить досвідчені купці, які доходять зі своїми товарами до Кафи, Константинополя, єгипетської Александра, Алькаїра й країн Індії. В одязі та церковній службі русини наслідують греків. У них є своє письмо й алфавіт на зразок грецького, дуже з ним подібний. Євреї користуються єврейським письмом і грамотою; займаються також і науками: астрономією та медициною. Вірмени мають свій обряд і своє письмо. Зі святих вони найбільше шанують апостола Фадея, переконуючи, що він навернув вірмен у християнство....
0 Переглянути

Розвиток культури на українських землях у XIV-XVI ст.

7 Клас

Народився Юрій Котермак (Дрогобич) у Дрогобичі (Львівщина) близько 1450 р. Дотримуючись тодішнього звичаю, учений узяв собі за прізвище назву рідного міста. Здобувши початкову освіту, допитливий юнак вирушив до Краківського університету. Виявив неабиякі здібності й працьовитість і став спочатку бакалавром, а за рік - магістром. Продовжив навчання у Болонському університеті. Там Юрій здобув ступінь доктора філософії та медицини. У 1481-1482 рр. його обрали на посаду ректора. Уславився як перший з українців, хто опублікував свою працю в Європі. Його книга «Прогностична оцінка поточного 1483 року», що вийшла друком у Римі, крім астрологічних прогнозів, містила відомості з географії, астрономії, метеорології. Як і за часів Русі-України, українці в XIV-XVI ст. здобували освіту при церквах і монастирях. Церковнослужителі, яких називали граматиками або книжниками, навчали дітей письма церковнослов’янською мовою, арифметики, молитов, співу. Попервах школи існували в найбільших містах, згодом їх кількість зростала: у другій половині XVI ст. вони діяли у Львові, Перемишлі, Стрию, Кременці, Володимирі на Волині тощо. Збереглося небагато свідчень про діяльність українських шкіл у XIV - на початку XVI ст. Проте історики вважають, що більшість львівських міщан, зокрема, купців, були письменними, складали листи, купували й читали книги. З джерел довідуємося, що чимало львівських міщан мали й дуже цінували книжки. Міщани судилися за книги, читали їх гуртом, обговорювали прочитане. Початкові школи в Україні були поширеним явищем. Проте університетів на наших теренах тоді не було, тому вищу освіту українці мусили здобувати за кордоном....
0 Переглянути

Суспільне та господарське життя на українських землях у XIV-XV ст.

7 Клас

Верхівку суспільної піраміди Великого князівства Литовського посідали князі, які належали до двох династій - Рюриковичів та Гедиміновичів. Упродовж XV-XVI ст. відбувалося утворення єдиного привілейованого стану шляхти. Особливе ставлення в суспільстві до князів зберігалося: навіть збіднілі, вони мали більше шансів отримати високі посади, ніж менш родовиті, хай навіть і заможніші, шляхтичі. Князі вступали на державну службу до Литовської, а потім і Польської держави, зберігаючи свої князівства й отримуючи від держави в приватну власність та пожиттєве володіння великі земельні наділи. Княжі роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Чорторийських, Збаразьких та інші обіймали провідні урядові посади у Великому князівстві Литовському, засідали в раді великого князя, а у воєнні походи йшли під власними прапорами. Князі, які розділили між собою спершу землі Волині, а згодом і Центральної України, мали реальну владу на місцях. У їхніх володіннях діяло княже право з власними податками й судом, було власне військо. Тож на місцевому рівні, здавалося, все лишалося таким, як і за княжої доби. До вищої верстви тогочасного українського суспільства, крім князів, належали пани. Слово «пан» у XVI ст. було титулом. Відтак, на Київщині й Брацлавщині першої половини XVI ст. із 450 шляхетських родів панськими називалися близько сотні. Основною ознакою пана було те, що він володів хоч і невеликою, але власного, з діда-прадіда, вотчинною землею....
0 Переглянути

Крим та українське Причорномор’я. Українські землі у складі Угорщини, Молдови та Московії

7 Клас

Ви вже знаєте, що Кримський півострів, степи Причорномор’я та Приазов’я були здавна заселені. Особливо приваблювали вони кочовиків. Перед монгольською навалою причорноморські степи належали тюркомовним половцям. Підкоривши їх, монгольські хани приєднали половецькі землі до своїх володінь. Степ став ординською землею, або Татарією, як казали наші предки. Відтак тюркомовне населення Причорномор’я та Криму стали називати татарами за іменем завойовників. У XV ст. у Золотій Орді посилилася боротьба за владу. З 1430 р. володарі Кримського улусу також почали боротися за одноосібне володарювання. Доля усміхнулася Хаджі Гірею, який у 1449 р. проголосив себе незалежним правителем Криму. Кримське ханство проіснувало до 1783 р. Влада кримського хана поширювалася на землі півострова, а також на Північне Причорномор’я, Приазов’я та Прикубання. Спочатку столицею ханства було м. Крим, або Солхат (нині місто Новий Крим), а від 1532 р. - м. Бахчисарай....
0 Переглянути

Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Королівства Польського

7 Клас

У 1349 р. за землі Галичини розгорілася справжня війна. Польський король Казимир III за підтримки племінника, угорського короля Людовика, захопив Галичину й частину Волині й приєднав їх до Польської держави. Казимир III не мав спадкоємця, тому після його смерті польську корону, а разом із нею і загарбані українські землі отримав угорський король Людовик. З 1372 р. Галичиною управляв його родич, сілезький князь Владислав Опольський, який називав себе «господарем Руської землі, вічним дідичем і самодержавцем». У 1387 р. молодий польський король Ягайло, зять Людовика Угорського, вигнав угорців з Галичини і приєднав ці землі до Польщі. Прочитайте уривок із джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Чим церква виправдовує воєнний похід польського короля на Галичину? 2. У чому, на вашу думку, полягала справжня мета польської агресії? 3. Поміркуйте, чому Казимир III відмовився від угоди з Дмитром Дедьком? Як до цього поставилася церква? «Із поданого до нас прохання цього короля (Казимира III, 1341 р.) ми довідалися, що коли схизматський (православний) народ русинів за допомогою отрути вбив (Юрія II) Болеслава, князя Русі... Король, вражений цим злочином і прагнучи помститися за кривду християнської віри, напав зі своїм військом на Руську землю, щоб завоювати цей народ, який і йому самому завдав багато шкоди... Король уклав договір із цим старостою (Дмитром Дедьком), який засвідчив присягою, що збереже за старостою і народом усі їхні обряди, права і звичаї. Проте король висловлює сумнів, чи діятиме він тим самим згідно з волею Бога. Тому він просив, щоб ми ласкаво звільнили його від цієї присяги. Ми доручаємо апостольською грамотою, щоб ти нашою владою звільнив короля від присяги дотримуватися хибного договору, призначивши йому відповідну спасенну покуту»....
0 Переглянути

Культура Галицько-Волинської держави

7 Клас

У Галицько-Волинських землях було створено й переписано багато книжок. Велика книгописна майстерня діяла при дворі племінника короля Данила, князя Володимира Васильковича - книжника й філософа, рівного якому, як сказано в літописі, «не було у всій землі, і після нього не буде». Очевидно, там проводилося й навчання. Літопис розповідає, що князь робив щедрі дарунки церквам у підвладних містах Володимирі, Бересті, Більську, Кам’янці. Дарував він коштовності й церквам інших князівств. Оправу найдорожчих книг місцеві ремісники прикрашали золототканими шатами, металевими накладками, оздобленими емаллю. • Галицько-Волинський літопис Найвидатнішою пам’яткою літописання Галицько-Волинської держави є Галицько-Волинський літопис. На відміну від інших подібних пам’яток, він не поділяється на датовані літописні записи, а містить оповіді-повісті про воєнні походи та інші події. Літопис складається з двох частин. У першій ідеться про події в Галицькій землі з 1205 р. до кінця 50-х років XIII ст. Вона є, власне, життєписом князя Данила Романовича. З яскравими деталями й подробицями літописець розповів про сумну долю малолітніх синів князя Романа, боротьбу Данила Романовича проти синів новгород-сіверського князя Ігоря й княгині Ярославни, дочки Ярослава Осмомисла, про утвердження Данила в Галичі. Драматичною є оповідь про боротьбу Данила Романовича за батьківський стіл із місцевим боярством, польськими та угорськими володарями. Данила оспівано як «доброго, хороброго й мудрого князя, славу якого можна порівняти зі славою Святослава Ігоровича та Володимира Великого»....
0 Переглянути

Працюємо з джерелами. Літописи про зовнішню політику князя Данила Романовича. Практичне заняття

7 Клас

Чому Данило Романович поїхав до Золотої Орди? Чи міг він уникнути цього візиту? 2. Складіть маршрут Даниловой подорожі до Сарая. Як відбулася зустріч князя з Батиєм? 3. Про які риси вдачі Данила Романовича свідчить, на вашу думку, його подорож до Орди та його поведінка в ханській столиці? «Тим часом хан Батий прислав посла свого до Данила й Василька, коли вони обидва були в городі Дороговську: "Дай Галич!” І Данило був у печалі великій, тому що не укріпив він був землі своєї городами. І, порадившися з братом своїм, поїхав він до Батия... І прибув він до Києва, - і, прийшовши у храм архістратига Михаїла, тобто Видобич, скликав чорноризців і весь монаший чин. І коли він сказав ігумену і всій братії, щоб вони вчинили молитву за нього. І було сповнено так, вирушив він із монастиря в човні, і прибув до Переяславля. Звідти ж прибув він до Батия на Волгу. І поклонився він за обичаєм їх, і ввійшов у вежу його. Він, Батий, сказав: "Данило! Чому ти єси давно не прийшов? Але якщо нині ти прийшов єси, - то й се добре. Чи п’єш ти чорне молоко, наше пиття, кобилячий кумиз?”. І він сказав: "Досі я не пив. А нині ти велиш - я п’ю”. Він тоді сказав: "Ти вже наш-таки, татарин. Пий наше пиття!” І він, Данило, випивши, поклонився за обичаєм їх. І прислав Батий вина дзбан, і сказав: "Не звикли ви пити молока, пий вино!”...
0 Переглянути

Галицько-Волинська держава за Данила Романовича та його нащадків

7 Клас

«Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим, мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, та братолюбством він світився був із братом своїм Васильком...», - так літописець розповідає про риси характеру й діяльність князя-короля. Одним із найнеобхідніших заходів Данила Романовича була військова реформа. Її проведення мало кілька причин. По-перше, під час битви на р. Калці проти монголів Данило зрозумів, що його армія не в змозі протистояти ординцям. По-друге - Данило не міг цілковито довіряти боярській дружині, яка час від часу виступала проти нього самого. Тому Данило Романович організував нове військо на основі народного ополчення, до складу якого входили селяни й дрібні бояри, котрі за службу одержували платню. Прибутки з прикарпатських солеварень князя йшли «на роздавання оружникам». Князь сам керував військом, призначав воєвод і посилав їх у похід. Нова дружина Данила Романовича поділялася на важкоозброєних «оружників» та легкоозброєних «стрільців» (лучників). Оружники, у кольчугах і шоломах, зі списами, мечами й щитами ходили у бій на конях. Першими у хід йшли списи, коли вони ламалися, продовжували бій мечами. Часом «оружники» йшли у бій пішими. Удар важкоозброєного війська, як правило, вирішував перебіг битви. Легкоозброєні частини починали бій, вражаючи ворога стрілами....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 50
Назад

Навігація