Культура України XVIII ст.

§39. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XVIII ст.

1. Яку мету переслідували братські школи в попередній період?

2. Хто був засновником Києво-Могилянської колегії?

Особливості української культури XVIII ст.

Важливою ознакою культурного процесу України у XVIII ст. було те, що в Гетьманщині, з одного боку, і на правобережних та західноукраїнських землях - з іншого, він відбувався в різних умовах, але єдність національної культури не була порушена, хоча вона й мала регіональні особливості. Водночас культура обох частин України не могла не зазнавати впливів культури тих держав, у складі яких вони перебували. Разом з тим вона різною мірою впливала на культури цих держав. Важлива роль у розвитку освіти, книгодрукування, літератури належала вищому духовенству, хоч у XVIII ст. воно вже помітно втрачало провідну роль, а питома вага світської культури поступово збільшувалася.

Освіта

У XVIII ст. школи на Гетьманщині були не тільки в містах і містечках, але і в багатьох селах. Дослідники підрахували, що в 1740-х роках одна школа припадала приблизно на тисячу осіб населення, а на Слобожанщині в той самий період - на 2,5 тисячі (через століття цей показник буде в багато разів гіршим). Важливою ознакою початкової освіти на Гетьманщині було те, що освітня справа не була керована владою. Школи засновували міські й сільські громади, які й утримували їх власним коштом. У малих селах освітню функцію виконували мандрівні дяки і студенти Києво-Могилянської академії та колегіумів.

Діти міщан, козаків і старшини набували професійної освіти в полкових і сотенних канцеляріях. В архівах збереглися навіть своєрідні рукописні посібники для таких учнів. Професійну освіту діти могли отримувати і в ремісничих цехах. У січовій школі козачата також училися канцелярських справ (зокрема, правильно і красиво писати), уміння грати на різних музичних інструментах і співати.

На західноукраїнських землях православні братства і школи при них в умовах національно-релігійного тиску занепадали. Натомість успішно діяли єзуїтські школи, а також греко-католицькі школи василіан. Коли ж ці землі потрапили під владу Австрії, з’явилися державні школи, викладання в яких велося німецькою мовою, хоча українська мова була однією з навчальних дисциплін. Нагляд за школами австрійський уряд передав польській церковній владі (консисторії), що мало на меті обмежити вивчення української мови.

Середню освіту на Гетьманщині протягом XVIII ст. діти отримували в колегіумах Чернігова, Переяслава, а на Слобожанщині - Харкова. У них готували служителів православної церкви, чиновників державних установ, учителів початкових шкіл. Переяславський колегіум (відкритий у 1737 р.) переважно готував духовних осіб для православних єпархій Правобережної України. Наприкінці 1770-х років у Полтаві було відкрито Славенську семінарію, пізніше перенесену до Катеринослава (у ній навчався й автор «Енеїди» та «Наталки Полтавки» І.П. Котляревський).

Колегіумами відали архієреї монастирів, коштом яких вони утримувалися. Колегіуми давали досить добру освітню підготовку. Учні вивчали старослов’янську, українську, польську, німецьку, французьку мови, піїтику, риторику, філософію, богослов’я, математику, фізику, медицину, географію, астрономію, музику.

Після царського указу 1786 р. про секуляризацію (вилучення в державну власність) монастирських земель відповідно впав і рівень матеріального забезпечення, що спричинило занепад колегіумів.

Бібліотека колегіуму. Переяслав-Хмельницький. Сучасний вигляд

Києво-Могилянська академія

Вища освіта в підросійській Україні, як і раніше, представлена Києво-Могилянською академією (до 1701 р. - колегія). На початку XVIII ст. вона мала понад дві тисячі студентів. Розквіту академії сприяв гетьман І. Мазепа. Вона унікальна не лише широким складом своїх учнів, а й тим, що постачала педагогічні та наукові кадри як на всі українські землі, так і в Московську державу, Сербію, Молдову тощо.

Викладачами в Києво-Могилянській академії були кращі науково-педагогічні сили того часу, такі як Варлаам Ясинський (учитель П. Орлика, з яким він листувався), Феофан Прокопович та інші. Викладання філософії, піїтики, риторики велося латинською мовою. Володіння латинською мовою було показником освіченості й давало змогу випускникам продовжувати навчання в європейських університетах. В академії використовували й українську літературну мову. Незважаючи на заборону царським указом 1720 р. друку і діловодства в адміністративних та судових установах Гетьманщини українською мовою, викладачі вдосконалювали рідну мову, про що свідчить літературна спадщина М. Довгалевського, М. Козачинського, Г. Сковороди. Літературна українська мова, яку вони розвинули, у всій своїй красі і милозвучності проявилася згодом у творах І. Котляревського й Т.Г. Шевченка.

Києво-Могилянська академія у XVIII ст. продовжувала також готувати православне духовенство для всієї Російської імперії, тоді як відкритий у Москві в 1755 р. університет посів провідне місце в наданні своїм випускникам світської освіти.

У 1783 р. в Києво-Могилянській академії та в колегіумах було впроваджено викладання російською мовою. Академію із світського навчального закладу перетворено в Духовну академію, а колегіуми - у духовні семінарії.

На західноукраїнських землях вища освіта була представлена Львівським університетом, котрий у 1772 р. перетворено на ліцей, але згодом відновлено як вищий навчальний заклад.

Реформи освіти

У 1786 р. освіта на українських землях зазнала організаційних змін у зв’язку з державною реформою. Тоді було створено головні та малі народні училища. Чотирирічні головні народні училища для дворянських дітей відкрито було в Києві, Чернігові, Новгороді-Сіверському, Харкові, Катеринославі. У повітових містах було створено малі училища, що давали початкові знання.

Учителями в них спочатку працювали вихованці Києво-Могилянської академії.

Робота в групах: Спробуйте визначити, у якому регіоні України в останній чверті XVIII ст. були більш сприятливі умови для розвитку освіти.

Друкарство

3 розвитком освіти тісно пов’язане книгодрукування. Осередками друкарської справи в Україні були Києво-Печерська і Почаївська лаври, міста Чернігів та Львів.

Друкарні підросійської України переважно представлені церковними книгами, видання яких узяв під свій контроль Синод.

Під час запровадження царем Петром І цивільного шрифту (на початку XVIII ст.) значна увага приділялася друкуванню офіційних паперів. Тоді відбулося й різке розмежування світської і церковної літератури, що сприяло розвитку української мови і літератури. Але запровадження нового шрифту шкодило українській мові. Так, з неї було вилучено літеру «ґ», яка до української граматики ввійшла з кінця XVI ст. Звучання її під час публікації старих документів стали передавати двома літерами - «кг».

Лаврська друкарня. Зараз будинок Державного музею книги та друкарства

Наука

Українська наука бере початок у стінах Києво-Могилянської академії. Із філософської науки, котра в академії була дуже розвиненою, виокремилися природознавство і математика. Цьому сприяла й наукова діяльність М. Ломоносова та організовані Петербурзькою академією наукові експедиції для вивчення природи Південної України (В. Зуєв, Й. Гільденштедт).

Українські вчені зробили великий внесок у розвиток науки імперії. Так, Нестор Амбодик перший з українців одержав у Лейденському університеті звання доктора медицини, був основоположником акушерства, ботаніки та фізіотерапії в Росії. У Петербурзькому морському госпіталі працював українець з Київщини, доктор медицини Петро Погребецький. У Страсбурзі доктором медицини став Мартин Тереховський, а професором Кельнської академії - Іван Полетика. Почесним членом 12-ти академій Європи став українець із Чернігівщини Данило Самойлович, доктор епідеміології, військовий лікар діючої армії в російсько-турецькій війні.

Український лікар, історик і статистик Опанас Шафонський, закінчивши університети в Галле, Лейдені та Страсбурзі, здобув дипломи доктора права, філософії та медицини. Після навчання в європейських університетах математику в Києво-Могилянській академії викладав Іван Фальковський, який залишив по собі праці з математики, географії, астрономії, історії та фортифікації. Після відкриття Петербурзької академії наук (1725) та Московського університету (1755) туди поїхало чимало викладачів і студентів з України.

До вчених, котрі у своїй науці використовували досягнення природознавства, належить Георгій Кониський, викладач філософії Києво-Могилянської академії, згодом - її ректор. Паїсій Величковський, випускник Києво-Могилянської академії, який став ченцем, також був мандрівним філософом, але пропагував свої ідеї не в Україні, а в Молдові і Валахії. Перебуваючи на горі Афон (Греція), він створив там цілу школу перекладачів і переписувачів релігійних творів.

У першій половині XVIII ст. було написано козацькі літописи, найзначнішими з яких були Літопис Самовидця, Літопис Самійла Величка та Літопис Григорія Грабянки. На основі літописної традиції у другій половині XVIII ст. виникають історичні твори. Так, Петру Симоновському належить праця «Краткое описание о козацком малороссийском народе и о военных его делах», у якій він висвітлює історію України з давніх часів до 1750 р. Григорій Полетика, також випускник Києво-Могилянської академії, залишив низку праць з історії України, які широко використовували його наступники.

Василь Рубан, видавець, просвітник, історик, який був перекладачем на Січі, був директором училищ у Південній Україні, перший у Російській імперії опублікував довідкову українознавчу працю, скорочена назва якої така: «Краткие географические, политические и исторические известия о Малой России...».

Григорій Полетика

Григорій Сковорода

Найвизначнішим представником філософської науки XVIII ст. був Григорій Сковорода.

Син козака з Полтавщини Григорій Савич Сковорода (1722-1794) знав кілька мов і був добре обізнаний з філософськими творами античних і сучасних вчених. Спочатку він працював викладачем етики та поетики в Харківському та Переяславському колегіумах, а потім чверть віку вів життя мандрівного філософа. Його вчення базувалося на українській духовній традиції, а проповідувалося як в усних дискусіях, так і в філософських творах, байках та поезіях. За життя вченого-мислителя й поета його твори не друкувалися, а розповсюджувалися в рукописах. Показовим є використання поетом і письменником кінця XVIII - першої половини XIX ст. І. Котляревським у п’єсі «Наталка Полтавка» пісні Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права», у якій нищівній критиці піддано вади тогочасного суспільства.

Філософські погляди Г. Сковороди

У філософській системі Г. Сковороди важливе місце займає теорія пізнання - зовнішнього (матеріального) і внутрішнього (духовного) світу. При цьому людина насамперед повинна пізнати себе, знайти у своїй душі «божеське». Він стверджував, що щастя людини - у ній самій, воно не залежить ні від матеріальних благ, ні від почестей. Людина повинна мати особисту незалежність, працювати відповідно до своїх здібностей і бажання (ідея «сродної» праці), уникати непотрібного багатства й слави. Винуватцями ж страждань народу, ворожнечі, тиранії, воєн він вважав користолюбців і кар’єристів. Природно, що його етичні, суспільно-політичні й педагогічні погляди суперечили панівним ідеалам вищого суспільства того часу. Вони були формою протесту проти неосвіченості, багатства, соціальної нерівності та експлуатації. Сковорода відкрито критикував гнобителів народу. А його ідеалом був лад, де всі люди будуть вільні, рівні, де діятимуть демократичні закони, де люди житимуть у мирі та злагоді, працюючи відповідно до їхніх покликань.

Г. Сковорода належить до когорти філософів світового рівня. І сьогодні світова філософська наука звертається до його ідей. Багато його висловлювань увійшли до джерел української народної мудрості - народних пісень, приказок, прислів’їв.

Література Літературу другої половини XVIII ст. представлено перш за все творами Г. Сковороди, хоча літературна спадщина його не велика. У ній Сковорода виступає як співець волі і краси рідної природи («Ой ти, пташко жолтобоко», «Стоїть явір над водою» та ін.). У вірші «Про свободу» («De libertate») поет виклав свої роздуми над долею народу, возвеличив свободу як єдине, що варте п’єдесталу:

Григорій Сковорода

Що є свобода? Добро в ній яке?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш болото.

Він прославляє Б. Хмельницького як «батька вольності», як вірного сина українського народу.

Полемічна поема Семена Дівовича «Розмова Великоросії з Малоросією» була відгуком на скасування Гетьманщини. У ній автор у формі діалогу доводив право України на державне існування, хоча й у складі Російської імперії.

Особливий жанр літератури цього часу - щоденники і мемуари. Протягом 50 років генеральний підскарбій Яків Маркович вів «Щоденник», який є найвизначнішим твором цього жанру. Чотири томи «Щоденника» було видано у XIX - на початку XX ст.

Драматургія

Драматургія в цей час дещо занепадає, бо у зв’язку із забороною театральних видовищ перестали з’являтися й драматичні п’єси. У шкільному театрі грали драми на біблійні сюжети (особливо на Великдень і Різдво), а також на сюжети історичні й алегоричні (мораліте). Так, Г. Кониський у драмі «Воскресіння мертвих» засуджує зловживання в судах та інші вади суспільства.

У драматичному репертуарі, як і в попередній час, поширеними були інтермедії - комічні вставки (сатиричні побутові сценки) у спектаклі з драматичними сюжетами, які розігрувалися в антрактах.

Усна народна творчість

Важливе значення в розвитку української культури має усна народна творчість, до якої перш за все належать історичні пісні та думи, у яких оспівувалися народні месники, борці за національне й соціальне визволення. Такими в уявленні народу були опришки та гайдамаки, Семен Палій і його соратники. Під кінець століття поширеними стали пісні та думи про зруйнування Січі, про поневіряння запорожців. Велика кількість творів усної народної творчості представлена чумацькими піснями. У них змальовувалося життя чумаків, далекі й небезпечні мандрівки за рибою та сіллю.

Отже, українська освіта, наука й культура XVIII ст., попри різні утиски та перешкоди, набула значного розвитку.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Назвіть основні ознаки розвитку української культури XVIII ст.

2. Чому видатні вчені та інші культурні діячі опинялися поза межами України?

3. Які нові середні й вищі навчальні заклади з'явилися на українських землях у XVIII ст.?

4. Основоположниками яких наук були українські вчені?

5. Чому на надгробку могили Г. Сковороди викарбувано напис: «Світ ловив мене, та не спіймав»?

1. Чому Києво-Могилянську академію було перетворено в Духовну академію?

2. Які ідеї Г. Сковороди до сьогодні є актуальними?

Ключові поняття та постаті: Києво-Могилянська академія, головні та малі народні училища, Г. Сковорода, наука, історичні твори.

ДОКУМЕНТ

Визначте, які явища в тогочасному суспільстві висміює поет.

Витяг із вірша Г. Сковороди «Всякому городу нрав и права»

Всякому місту - звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова;

Всякому серцю - любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,

Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на модний манір,

Інший гендлює, візьми перевір!

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,

З диспутів учню тріщить голова,

Тих непокоїть Венерин амур *,

Всяхому голову крутить свій дур.

Поліщук Ф.М. Григорій Сковорода. Життя і творчість. - К.: Дніпро, 1978. - С. 114-116.

Пісня «Ой горе тій чайці», що тривалий час вважалася народною, належить перу випускника Києво-Могилянського колегіуму Івана Мазепи, авторство якого було «загублене» з відомих причин.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно