§ 1. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА в XVI ст.

Поміркуйте, чому в суспільстві люди займають різне становище. Завдяки яким характерним рисам вони можуть посідати найвищі посади в суспільстві?

1. Шляхта: князі, пани й дрібна шляхта

Українське суспільство XVI ст. нагадувало піраміду. Її верхню частину утворювала шляхта — привілейований стан, який вирішував спільні справи та захищав суспільство від ворогів. Шляхта поділялася на дрібну, середню та велику. Велику шляхту утворювали князі та пани.

На вершині піраміди перебували князі — нащадки давніх князівських династій: Острозькі, Четвертинські, Збаразькі, Вишневецькі та ін. Князі обіймали найвищі урядові посади, входили до складу великокняжої ради, воювали під власними хоругвами (прапорами), очолюючи власне військо. У своїх володіннях керували місцевим урядуванням, збирали податки, чинили суд. Самі ж князі підлягали лише суду великого князя.

Другу сходинку піраміди займати пани — нащадки колишніх бояр. Вони володіли спадковими землями — вотчинами й за багатствами змагалися з князями. До найвідоміших панських родин належали: Боговитини, Монтовти, Немиричі, Семашки, Сенюти, Хребтовичі та ін.

Найвпливовіші та найбагатші князі й пани отримали загальну назву магнати.

Герб князів Острозьких. XIV ст.

Магнати (від латин. magnatus — багата, знатна людина) — великий землевласник, представник родової й багатої шляхти.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ наприкінці XV — у першій половині XVI ст.

Основну частину панівної верхівки утворювала середня та дрібна шляхта. Більшість її представників походила від дружинників, дрібних чи збіднілих бояр Київської держави. Шляхтичі мали право носити зброю, успадковувати маєтки батьків. Однак у Великому князівстві Литовському вони мали менше прав, ніж бояри в Русі-Україні чи шляхтичі в Польщі. Великий князь міг відібрати маєток, якщо шляхтич відмовлявся від військової служби, участі в будуванні замків, мостів, постачанні для війська запряжених підвод, сплати податків.

Панівне становище щодо народу шляхтичі закріпили в Литовських статутах. Вони мали право обирати й бути обраними до складу органів місцевого управління; обирати послів на сейм (шляхетський парламент). Шляхтичі вільно виїздили за кордон «для набуття ліпшого щастя або задля лицарських учинків». Їх не можна було арештувати чи позбавити маєтку без рішення суду. Шляхтичі мали право судити своїх підданих, що дуже виразно вказувало на їхнє панівне становище.

Одяг магнатів Великого князівства Литовського XVI ст. Реконструкція

2. Становище непривілейованих груп населення

Як окрема суспільна група жило міщанство. Його верхівку утворював патриціат — багаті купці, цехові майстри та бюргерство — середні та дрібні крамарі, підмайстри, інші заможні міщани, які займали провідні позиції в міському господарстві й управлінні.

Унизу міського життя знаходилися плебеї (плебс) — учні ремісників, ремісники-партачі, наймити, челядники та ін. Міщани залежних від феодалів міст платили гротові й натуральні податки, працювали на панських ланах, ремонтували дороги й мости, чистили стави, будували греблі тощо.

Такі великі міста, як Київ, Львів, Луцьк, мали право на самоврядування — магдебурзьке право. В українських містах XVI ст., що перебували під владою Польщі, становище української більшості мешканців різко погіршувалося. Винятком був Кам'янець-Подільський, де на рівних діяли три громади: українська, польська й вірменська.

Житло заможних міщан XVI—XVII ст. Реконструкція

Литовські статути — кодекси правових норм, що діяли у Великому князівстві Литовському в XVI — першій половині XIX ст.

Основою й найнижчим станом соціальної піраміди було селянство. Щоб успішно вести господарство 5—10 димів-хат об'єднувалися у дворище. Кілька чи кільканадцять дворищ утворювало сільську громаду. Вона обіграла собі старшого (старця, тивуна чи отамана). Громада мала свої спільні ліси, пасовиська, сіножаті й рибні озера. Головне ж своє багатство орні землі — розподіляла між дворищами. Громада платила податки, виконувала повинності, утримувала церкву та священика.

Святковий одяг українських селян XV—XVII ст. Реконструкція

Кільканадцять громад утворювали волость, очолену обраним старцем. Зібрання волості називалися вічем, або копою. Тут вирішували спільні справи, проводили зібрання копного суду, на яких вирішували селянські суперечки, судили злочинців.

Протягом XVI ст. магнати й шляхтичі організовували міцні господарства. Вони захоплювали землі громад, а селян примушували відбувати панщину та сплачувати все більші данини та податки. Зростало число кріпаків. Остаточно кріпацтво було утверджене «артикулами» польського короля Генріха Валуа (1573) і Третім Литовським статутом (1588). Відповідно до них тривалість панщини визначав пан; селянин не розпоряджався своїм майном, насамперед — землею; шляхтич мав право карати його за непослух на смерть; утікачів розшукували протягом 20 років.

Становище селян у різних регіонах було неоднаковим. У Галичині панщина досягала 5-6 днів на тиждень, на Київщині — 1—3 дні, але не від «диму», а від «дворища». У Східному Поділлі, у Центральній та Південній Київщині, на Лівобережжі селяни-новопоселенці користувалися слободами і на цей час звільнялися від усіх повинностей.

Історичне джерело

Один із законів, що закріпачував селян, «Волочна поміра» 1557 р., чітко визначав тривалість роботи на панщині: «...а до роботи приступати підданим, як сонце сходить, а зійти [з роботи], як заходить [сонце], а відпочинку тим, що з худобою роблять, перед обідом — година, у полудень — година, надвечір — година; а котрі пішо роблять, тим відпочинку в ті ж часи, але по півгодини має бути; ...а хто рано на роботу не вийде через запізнення, такий другого дня стільки ж часу, на скільки спізнився, відробити має».

Українське суспільство XVI ст. було добре організоване. Кожен стан і верства займали чітке місце в ієрархічній суспільній структурі. Підпорядкованість і відносини між суспільними складовими відображає запропонована таблиця.

Перший Литовський статут затвердив у 1522 р. польський король Сигізмунд І; Другий Литовський статут Сигізмунда II Августа у 1569 р. прийняв Люблінський сейм.

Слобода — поселення, яке на певний час звільнялося від податків.

Невелику частину шляхти в XVI ст. називали «пани хоруговні». Кого саме так називали?

Яку вагому ознаку становища селянства відображали назви «похожі» й «непохожі» селяни (назви утворено від слова «ходити»)?

Поміркуйте, де в цій таблиці можна було б розмістити мешканців слобід.

3. Економічне життя в українських землях протягом XVI ст.

Сільське господарство зазнавало докорінних змін. Натуральне (природне) господарство насамперед у західноукраїнських землях і Правобережжі швидко замінювало товарне виробництво.

Прагнення продавати все більше сільськогосподарських товарів спонукало до удосконалення знарядь праці, запровадження трипілля, використання добрив, розширення посівів пшениці, технічних культур (льону, конопель) і городніх рослин. Значного поширення набули садівництво й бджільництво. У зв'язку зі зростанням у Європі попиту на робочу худобу в Україні все більше розводили волів і коней.

Історичний факт

Відомо, що вже в другій половині XV ст. лише через митницю в м. Перемишлі в країни Західної Європи з України щорічно переганяли майже 20 тис. волів. Потрібно мати на увазі, що на початку XVI ст. на українських землях діяло 11 митних округів з 37 митницями.

Товарне виробництво — виробництво, підпорядковане якнайбільшому продажу товарів на ринку.

Значно поширилися виробництво поташу, селітри, солі, брусів і дощок. У виробництві все частіше використовували водяні двигуни на 1—2, а то й 11 коліс.

Провідні позиції в господарюванні займали феодали. Протягом XV—XVI ст. їхні володіння швидко зростали. Число великих латифундій перевершило сотню.

Розвивалося й ремесло. На середину XVI ст. в українських містах Великого князівства Литовського налічувалося 150—200 ремісничих спеціальностей. Ремісники об'єднувалися в цехи. Розвиток ремесла й торгівлі сприяв зростанню міст і містечок. На середину XVI ст. в Київському, Волинському й Брацлавському воєводствах їх уже було майже 150.

Водяне колесо. XVII ст.

4. Виникнення українського козацтва

На відміну від багатьох європейських суспільств до складу українського суспільства входив ще один стан — козацтво. Виникнення козацтва було зумовлене тим, що через Україну проходив Великий Кордон, який розділяв християнський і мусульманський світи.

Землі, що знаходилися вздовж Великого Кордону, перетворилися на Дике Поле — широкі й безлюдні степи, з густою мережею річок і величезними природними багатствами. З XV ст. степи стали джерелом нової смертельної загрози. Звідти на українські землі нападали турецькі й татарські загони. Вони нищили й грабували, виловлювали людей, щоб продати в рабство. Протягом XV — середини XVII ст. з України було виведено 2—2,5 млн невільників.

Оборона від нападників перетворилася на головну турботу Великого князівства Литовського. Для охорони степового кордону було відновлено Київський, укріплено Канівський, Черкаський, Вінницький, Брацлавський замки. Упродовж 50—70-х років XV ст. в широкій передстеповій смузі від р. Мурафи на Поділлі до р. Сули на Лівобережжі тисячі бояр-шляхтичів отримали земельні наділи за умови, що нестимуть військову службу, споруджуватимуть та укріплюватимуть замки. Одночасно на прикордонну службу брали заможних селян і міщан. На цих родючих, але небезпечних землях кожен мешканець, щоб не стати легкою здобиччю ворога, мусив добре володіти зброєю.

М. Дерегус. Ясир гонять

Історичний факт

Як розповідав наприкінці XVI ст. австрійський посол Еріх Ляссота, кожний хлібороб, «їдучи в поле, вішає на плече рушницю, а до боку — і шаблю чи тесак: татари нападають дуже часто й спокою від них майже ніколи немає».

Із селян і міщан набирали так званих «слуг військових». «Слуги ординські» супроводжували послів і гінців. «Слуги путні» займалися кур'єрською службою й наглядали за шляхами. «Слуги замкові» несли службу в замках. «Слуги панцирні» стояли на варті поблизу замків чи в Дикому Полі.

Усі вони займалися військовою справою — справою вільних людей. Щоб підкреслити це, почали називати себе козаками, що тюркською мовою означає «вільна людина». На татарські напади й пограбування відповідали воєнними походами на ворожі кочовиська, улуси й фортеці. Ці походи в степ заради звільнення бранців і послаблення нападників називалися козакуванням.

Суперечності з прикордонними старостами. Поступово мешкати пристепової зони все більше потрапляли під владу прикордонних старост Вишневецьких, Острозьких, Дашковичів та ін. Організовуючи захист південних рубежів, старости допускали й свавілля. Половинили козацьку здобич (хоча закон вимагав віддавати державі лише 1/8). занижували ціни на товари, відбирали угіддя, навіть приневолювали до панщини.

Не всі мешканці покордоння з цим мирилися. Багато міщан і служилих охоронців — боярів, слуг військових — ішли «на низ» за Дніпрові пороги — у край, що вабив природними багатствами та свободою.

Козаки-уходники. На багатих низових землях протягом весняно-осіннього сезону люди займалися уходництвом — рибними та мисливськими промислами, видобуванням солі. Уходники з весни напружено господарювали, а восени везли товари в прикордонні міста на продаж. Уже на початку XVI ст. на Запорожжі з’явилися перші зимівники (хутори), де козаки розводили худобу та коней, заводили пасіки. Для самозахисту уходники об’єднувалися в загони, очолювані отаманами, будували перші укріплення Січі («засіки», «городці», «острожки»), у яких на зиму залишали промислове приладдя й сторожу.

Покозачення селян. Із середини XVI ст. до козаків стали масово долучатися селяни. Одні тікали «на низ» від кріпацтва, інших на прикордонні землі, на «слободи», запрошували магнати й шляхтичі, звільняючи їх від будь-яких повинностей на 5—15 і навіть 30 років. Не бажаючи поневолення, селяни перед завершенням терміну «слобід» переходили на нові місця або проголошували себе козаками й не визнавали («не слухали») влади польських урядовців. На початку XVII ст. на сході Поділля, у Центральній та Південній Київщині, такі «непослушні» покозачені мешканці становили більшість населення.

С. Васильківський. Запорожець. 1900-і роки

До лав козацтва влилося чимало представників православного духовенства й дрібної православної шляхти. Не витримуючи свавілля магнатів, не бажаючи зрікатися батьківської віри, такі люди шукали порятунку та свободи на вільних землях. Маючи ґрунтовну освіту, досвід управління, вони ділилися своїми знаннями й світоглядом з основною масою козацтва.

Так козацтво перетворилося на силу, що на українській ділянці Великого Кордону захищала свій та сусідні народи. Одночасно козацтво власним прикладом засвідчило, що можна успішно господарювати без феодалів і підтримувати громадський порядок, обравши старшин із свого середовища.

Завдання та запитання

1. Використовуючи подану схему, дайте характеристику соціальної структури українського суспільства XVI ст.

2. Охарактеризуйте стан господарства на українських землях у XVI ст. Визначте головну зміну, яка відбулася в економічному житті XVI ст.?

3. Назвіть причини виникнення суспільних верств, з яких формувалося козацтво.

4. Скориставшись словником підручника, пригадайте визначення понять «міський патриціат», «бюргерство», «плебс».

5. Користуючись текстом підручника, дайте визначення поняттям: «добичники», «уходники», «покозачені селяни», «непослушні селяни».

6. Уявіть себе селянином, якому загрожує покріпачення. Ваші дії? Поміркуйте, з яких причин селяни все-таки погоджувалися стати кріпаками.

7. Розкрийте сутність впливу козаків на свідомість українського народу наприкінці XVI ст.?

8. Поміркуйте, на яке місце в соціальній піраміді XVI ст. ви б поставили козаків. Чому козаків важко чи й неможливо включити в піраміду?

9. Поясніть, чому українські шляхтичі Великого князівства Литовського заздрили становищу бояр колишньої Київської держави і своїх сучасників — польських шляхтичів.

10. Скільки в середньому тривав робочий день селян у різні пори року (літо, зима)? Чому в документі (с. 13) нічого не згадується про платню селянам?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно