Гайдамацький та опришківський рух на Правобережній і Західній Україні

§36. ГАЙДАМАЦЬКИЙ ТА ОПРИШКІВСЬКИЙ РУХ НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ І ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ

1. За яких обставин на Правобережжі було знищено козацтво?

2. Яку територію по правий бік Дніпра займала Нова Січ?

Причини та рушійні сили гайдамацького руху

З поверненням повної влади Польщі на правобережних землях відновилася й політика національно-релігійного гніту. Це викликало протест українського суспільства. Очолити організовану боротьбу народних мас проти гнобителів було нікому. Протести виливалися у стихійні виступи селян і міщан. Така форма протесту набула поширення й під впливом інших обставин. Недалеко була Запорозька Січ, де повстанці переховувалися від переслідування властей, відпочивали, зимували, а весною організовувалися в нові ватаги. Учасники цього руху мали симпатію та підтримку селян і міщан, котрі вважали їх народними месниками, які в такий спосіб карали гнобителів. Народ складав про них легенди й пісні.

Боротьба народних мас проти соціального та національно-релігійного гноблення на Правобережній Україні набула форми гайдамацького руху, який тривав майже сімдесят років, у окремі періоди переростаючи в могутні повстання.

Слово «гайдамака» тюркського походження. «Гайде!» означає «Тікай!». Цю назву народним месникам дали польські пани. Вона вживалася і в офіційних документах російського уряду та Запорозької Січі. Народ дав повстанцям інші назви - колії, левенці, дейнеки.

Рушійною силою гайдамацького руху були селяни, міщани та біднота Запорожжя. Їх підтримувало й православне духовенство. Гайдамацькі загони діяли з весни до осені, завдаючи шкоди власникам маєтків, орендарям, корчмарям. Тактика боротьби гайдамаків була партизанською. Вони з’являлися раптово, швидко виконували намічену справу і так само швидко зникали.

Перші відомості про гайдамаків зафіксовано в документах другого десятиліття XVIII ст. Тоді цей рух зосередився на Київщині та Брацлавщині. Перше значне повстання гайдамаків відбулося у 1734 р., коли на Правобережну Україну прибули російські війська для підтримки претендента на королівський престол Августа III. Повстання, очолюване сотником Верланом з Поділля, охопило все Правобережжя. Активно діяли також загони Писаренка, Гриви, Медведя, Моторного, Темка та ін.

Спільними силами польської шляхти та російських військ повстання було придушене, а його учасники жорстоко покарані.

У 1750 р. гайдамацьке повстання відбулося на Київщині та Поділлі. Повстанці взяли Умань, Летичів, Вінницю, Чигирин, Корсунь, Фастів. Воно перекинулося також на Лівобережну та Слобідську Україну, де селяни і міщани переховували гайдамаків та й самі ставали гайдамаками у боротьбі проти своїх панів.

Уряд не міг без сторонньої допомоги організувати ефективну оборону панських маєтків від нападів гайдамаків і припинити повстанський рух. Гайдамаки теж не змогли тоді організувати успішну боротьбу. Окремі гайдамацькі загони діяли незалежно один від одного. Тому незабаром повстання припинилося. Але майже через два десятки років воно вибухнуло з новою силою.

Причини повстання 1768 р.

У 60-ті роки XVIII ст. гайдамацький рух на Правобережній Україні набрав нового розмаху. Тоді закінчувався пільговий термін слобод на Київщині й селяни повинні були виконувати панщину. Ускладнилося й внутрішнє становище Речі Посполитої. Під тиском Росії на сеймі поставили питання про зрівняння православних у правах з католиками. Цим не погодилася частина магнатів і шляхти, яка створила так звану конфедерацію (об’єднання шляхтичів-опозиціонерів). Своїм центром конфедерати зробили м. Бар на Поділлі. Діяльність конфедератів ще більше загострила національно-релігійні відносини в Україні. Вони жорстоко розправлялися з українським населенням, яке не хотіло відмовлятися від православної віри й переходити в католицьку чи уніатську віру. Ці знущання й сваволя над безвинним народом призвели до вибуху повстання.

Ігумен Мотронинського монастиря

Православні жителі Правобережної України знаходилися в церковному відомстві переяславського єпископа.

У 1761 р. єпископ призначив своїм намісником для правобережних земель ігумена Мотронинського монастиря Мелхіседека Значка-Яворського. Він перетворив Мотронинський (знаходився в лісі біля Чигирина) та сусідні з ним монастирі, поблизу запорозьких володінь, в осередки повстанського руху.

Коли посилилися знущання з православних барських конфедератів, Мелхіседек їздив до столиці. Чутки про обіцянку Синоду і Катерини II допомогти православним людям Право-

Мелхіседек Значко-Яворський

бережжя поширювалися в районах, охоплених повстанським рухом. Поява російських військ, запрошених королем для боротьби з барськими конфедератами, викликала в народу сподівання, що ці війська будуть захищати православних. У Мотронинському монастирі, як свідчить легенда, освячували зброю.

Коліївщина 1768 р.

Кульмінацією всього гайдамацького руху стало повстання, яке отримало назву Коліївщина, очевидно, від слів «колоти», «колії». Характерною для повстанців зброєю були довгі залізні списи, якими вони кололи ворогів.

На чолі повстання став селянин з містечка Медведівка на Черкащині Максим Залізняк - запорозький козак, якого повстанці обрали полковником. Основне ядро повстанців становили 70 запорожців, до яких у Мотронинському монастирі приєдналися ще 300 надвірних козаків і селян.

Навесні 1768 р. козаки на чолі з М. Залізняком з’явилися в Холодному Яру біля Чигирина. Незабаром повстання охопило всю територію Київського й Брацлавського воєводств. М. Залізняк з кількома сотнями гайдамаків здобув ряд укріплених міст: Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуслав, Лисянку. До повстанців приєднувалися селяни й міщани, які громили маєтки польських магнатів і шляхти, корчми, костели та уніатські церкви.

Панство втікало в Умань - укріплене торговельне приватне містечко магната Ф. Потоцького. Там знаходилася управа польського губернатора Младановича з надвірною охороною на чолі із сотником Іваном Гонтою. Гонта був сином селянина із с. Розсішки на Уманщині. За службу Потоцький подарував йому два села, тому він не міг скаржитися на тяжке життя. Та коли повстанці М. Залізняка підійшли до Умані, І. Гонта відчинив їм ворота. Очевидно, ще під час попередніх переговорів М. Залізняк зумів переконати його в тому, що повстання спрямоване не проти короля, а проти панів. Охоронці міста перейшли на бік М. Залізняка.

Максим Залізняк

Іван Гонта

18 червня 1768 р. повстанці взяли Умань і вчинили великий погром, перебивши багато шляхтичів, корчмарів, орендарів, уніатських ченців, учнів василіанської школи. В історичних творах ця подія отримала назву «уманська різанина». Цей жахливий вияв народного гніву повстанці вважали справедливою розплатою за своє гноблене й злиденне життя. Про це писав Тарас Шевченко у поемі «Гайдамаки».

Губернатора вбили, а двох його дітей - Павла й Вероніку - врятували І. Гонта і православна українська сім’я. Через 60 років Вероніка написала спогади про події 1768 р. А Павло свій твір так і назвав - «Уманська різанина». У них опис дійсних подій переплітається з вигаданими історіями.

З Умані повстання поширилося на інші райони Правобережжя. Очищену від ворога територію повстанці поділили на сотні. Уніатам дали змогу залишити край або перейти в православ’я. Під впливом Коліївщини заворушення відбулися на Гетьманщині, Волині та в Галичині. У самій Польщі розгорнулася антифеодальна боротьба селянства.

Придушення повстання і розправа над повстанцями

Польський уряд, деморалізований внутрішнім розбратом, був неспроможний самостійно придушити широкий народний рух на Правобережній Україні. Катерина II наказала начальникові російського корпусу на Правобережній Україні генералові М. Кречетникову повести рішучу боротьбу з повстанцями.

Кречетников вислав з-під м. Бердичева загін донських козаків полковника Гур’єва. Той оголосив себе прихильником гайдамаків і почав з ними переговори. Коли йому на підмогу прибув ще один полк піхоти, він закликав до себе на бенкет гайдамацьких ватажків і підступно заарештував їх. Потім Гур’єв з козаками направився в гайдамацький табір. Декому з гайдамаків удалося втекти, а багатьох спіймали.

У липні 1768 р. повстання було придушене. Учасників повстання Кречетников передав польській адміністрації. У містечку Кодні на Житомирщині влаштували криваве судилище над гайдамаками, 300 з них засудили до страти. Другим місцем стало с. Серби на Поділлі. І. Гонту було страчено після тортур.

М. Залізняка та 250 повстанців, які були російськими підданими, царський уряд засудив до страти, але потім помилував, їм поставили на лобі тавро й відправили на каторжні роботи до Сибіру. Залізняка відправили на каторгу в Нерчинськ. Дорогою він кілька разів тікав, але був спійманий. Про його долю нічого не відомо.

Відлуння Коліївщини та її наслідки

Коліївщина вплинула на повстання козацької бідноти Запорозької Січі 26 грудня 1768 р. проти старшини. На початку 1769 р. заворушення відбулося в Царичанській роті Донецького пікінерського полку, а згодом воно охопило весь Донецький і Дніпровський пікінерські полки. У жовтні 1769 р. повстання вибухнуло в містечку Соколка Дніпровського пікінерського полку.

У 70-80-х роках XVIII ст. на Слобожанщині, Лівобережжі та Правобережжі діяв повстанський загін учасника Коліївщини Семена Гаркуші. Будучи заарештованим, він тричі тікав з тюрем і продовжував боротьбу, нападаючи зі своїм загоном на поміщицькі маєтки. У 1784 р. С. Гаркушу заарештували в Ромнах і після катувань відправили на каторгу до Херсона.

Учасники Коліївщини брали участь у Селянській війні 1773-1775 рр. в Росії під проводом О. Пугачова. Про це свідчать матеріали судового слідства над учасниками цієї війни.

Гайдамацький рух ще більше ослабив Річ Посполиту, яка на той час переживала глибоку кризу й занепад і для придушення повстання мусила звертатися по допомогу до сусідніх держав.

Робота в групах: На підставі матеріалу параграфа з’ясуйте, як ставилися до гайдамаків селяни, міщани і козаки.

Становище західноукраїнських земель під владою іноземних держав

Східна Галичина, Буковина та Закарпаття перебували під владою Польщі, Молдови, Угорщини. Вони знаходилися під гнітом - соціальним, національним та релігійним. Кожна із цих областей мала особливості в господарському, суспільно-політичному й культурному розвитку. Так, у Галичині зберігалися польські закони, система адміністративного управління й суду. Уповільнено, але все ж розвивалося сільське господарство, цехове ремесло та промисли. Економіка краю дедалі більше втягувалася в ринкові відносини. Магнати, шляхта й церква були великими землевласниками, їхні господарства (фільварки) ґрунтувалися на панщинній праці.

Костел Бережанського замку. Тут Ференц ІІ Ракоці видав маніфест, у якому закликав угорців до повстання

Костел Св. Йосипа в Підгірцях. 1788 р.

Ускладнювали загальну ситуацію в краї міжконфесійні відносини. Пануючою тут була католицька церква. У важкому становищі перебувала православна церква. Православних міщан не допускали ні на які міські посади. У деяких єпархіях у середині XVIII ст. не залишилося жодної православної церкви. Занепали й церковні братства, котрі колись охороняли православ’я.

Греко-католицьке духовенство також не було господарем у краї. Польські шляхтичі зневажали його та навіть примушували відбувати панщину. У свою чергу, таке ставлення шляхтичів і католицької церкви до уніатських духовних осіб, протистояння греко-католиків ополяченню й латинізації богослужіння, збереження східної (православної) обрядності - усе це єднало місцеве українське населення з духовенством, яке було носієм української мови й культури взагалі.

Суспільно-політичний устрій Буковини та Закарпаття відповідав устрою князівства Молдови та Угорщини. Там відбувався процес румунізації та мадяризації, панівне місце у всіх сферах суспільного життя займали румуни та угорці. У 1699 р. Угорщина опинилася під владою австрійської імперії Габсбургів.

На Закарпатті церковна унія запроваджувалася протягом 1646-1721 рр., що впливало на активізацію народних мас у національно-визвольних рухах. Зокрема, українські селяни та міщани взяли участь у повстанні 1703-1711 рр. під проводом трансільванського князя Ференца II Ракоці.

Соціальний, національний та релігійний гніт населення західноукраїнських земель обумовив і тривалий рух опришків, найбільший розмах якого припадає на XVIII ст.

Рух опришків. Олекса Довбуш

Рух повстанців у Східній Галичині, Підкарпатті й Буковині, які отримали назву опришки (від лат. oppressor - винищувач), відомий ще із XVI ст. Його розвиткові сприяли географічні умови цього краю. Польща, Молдова, Угорщина мали спільний кордон, що давало змогу маневрувати. А високі гори й густі ліси давали притулок повстанцям, оберігаючи їх від карателів.

Олекса Довбуш

Опришками ставали знедолені селяни та міщани. У горах вони створювали невеликі загони по кілька десятків чоловік, пов’язаних товариською солідарністю й присягою ватажкові. Їхньою зброєю були рушниці, пістолі, списи, ножі, рогатини. Символами їхньої мужності та відваги були топірці, на яких вони й давали клятву ватажкові.

Найбільшого розмаху набув рух опришків у 1738-1759 рр, коли його очолювали гуцули Олекса Довбуш, Василь Баюрак та Іван Бойчук. Найхоробрішим опришком був Олекса Довбуш (17001745), селянський син з Коломийщини (нині - Івано-Франківська область). Маючи своїм опорним пунктом Чорногору в Карпатах, Олекса Довбуш із загоном чисельністю 30-50 чоловік спускався з гір і нападав на панські маєтки, купців і лихварів. Добуте майно він роздавав бідним людям.

Сім років шляхта полювала за Довбушем. Полковник Пшелуський вистежив опришків у горах і вночі напав на них. Проте Довбушу вдалося уникнути полону. Він загинув у 1745 р. біля с. Космач від руки зрадника.

Рух опришків спричинив появу багатьох легенд, переказів, народних та історичних пісень, а пізніше - художніх творів українських письменників. Імена опришків увічнено в назвах скель, гір, річок у Карпатах.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що споріднювало народні рухи XVIII ст. в різних регіонах України?

2. Чому царський уряд допоміг Польщі придушити гайдамацькі повстання?

3. На прикладі гайдамацького руху визначте відмінність між поняттями «народний рух» і «повстання».

4. Які пам'ятки історії і культури, що увічнюють ім'я Олекси Довбуша, вам відомі?

5. Які художні твори українських письменників про рух опришків у Підкарпатті вам відомі? 1

1. Чи є зв’язок між гайдамацьким рухом на Правобережжі і знищенням Запорозької Січі у 1775 р.?

2. Чому дії гайдамаків і опришків народні маси і панівні верстви суспільства сприймали по-різному?

Ключові поняття та постаті: гайдамаки, Коліївщина, опришки, М. Залізняк, І. Гонта, О. Довбуш, С. Гаркуша.

ДОКУМЕНТ

Які причини опришківського руху названо в історичній пісні? З історичної пісні про Олексу Довбуша

Ой чого опришки, люде, тоді воювали?

Бо на світі було тяжко, було три держави:

Польська та Румунська, на Венграх мадяри,

Люде бідні бідували та й не мали слави.

Ой не кажіть, люде добрі, було тяжко жити:

Хліба мало, грошей нема, нічим посолити,

Війт лупить, піп дере і дяк не від того,

Чи то діда, чи то бабу, чи то молодого.

Треба на пана робити, на дорогу дати.

Орендарі, як знаєте, ходять коло хати.

Люде бідні бідували, що їсти не мали,

Робили вони панщину, у ліси втікали.

Їли сирі печериці та й ті жовті рижки.

Як тоє надоїло, то й пішли в опришки.

Історичні пісні. - К., 1961. - С. 447.

Серед перших кінофільмів на початку XX ст. був фільм А. Ханжонкова «Мазепа» (1909), а один із зачинателів українського кінематографа Д. Сахненко в 1911 р. в Катеринославі зняв фільм «Запорозька Січ».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно