Заснування Запорозької Січі
- 23-09-2022, 22:08
- 307
8 Клас , Історія України 8 клас Струкевич
§ 5. ЗАСНУВАННЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
Пригадайте, про що писав М. Гоголь у повісті «Тарас Бульба» і доповніть текст на місці крапок: «Так ось вона, ...! Ось те гніздо, звідки вилітають yсіті горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!»
1. Виникнення Запорозької Січі
Початки Запорозької Січі слід шукати в сторожових постах: січах і засіках, острогах і острожках, городках і городцях, які споруджували мешканці прикордонної смуги в «нічийних степах» Великого Кордону. Їх споруджували насамперед ватаги козаків-уходників, щоб захистити себе від татарських чамбулів, які снували степами в пошуках здобичі. Узимку в укріпленнях зберігали човни, сіті — усіляке знаряддя для рибного, мисливського й інших промислів. Там же на зиму «для сторожі» залишалося кілька сотень козаків, озброєних навіть гарматами. Так для значної частини уходників козакування перетворювалося на постійну справу.
Роль постійної сторожі найчастіше відігравали бояри, котрі не отримали документи на шляхетство, слуги військові, драби (наймані воїни-піхотинці) — усі ті військові, які не бажали коритися свавільним прикордонним старостам і відступили за Дніпрові пороги (скелі, які виступали з води й перешкоджали судноплавству). Козаків, що постійно мешкали за порогами, «на низу», назвали низовими козаками.
Використовуючи перші засіки, козаки розширювали й військовий промисел — добичництво. Вони часто здійснювали походи за здобиччю на татарські улуси, водночас рятуючи з неволі співвітчизників. Своїми сміливими діями козаки стримували турецько-татарський наступ на Україну.
С. Васильківський. Запорожець. 1890 р.
Коли низове козацтво перетворилося на помітну військову силу, на нього все більшу увагу стали звертати прикордонні старости. У литовського уряду визріли проекти побудувати нижче від порогів міцну фортецю та найняти низових козаків на державну прикордонну службу.
Запорозька Січ — козацька фортеця за Дніпровими порогами, політичний, адміністративний і духовний центр козацької республіки — Війська Запорозького (Низового); форпост боротьби з турецькою і татарською загрозою.
Низове козацтво — козацьке товариство, що сформувалося й постійно мешкало «на низу» дніпрової течії, за порогами. Синонімічні назви: запорожці, січовики.
Цю ідею втілив у життя князь Дмитро Вишневецький (Байда). На о. Мала Хортиця він спорудив фортецю. Вона простояла лише три роки (1555—1557), але справила значний вплив на свідомість козаків. Ідея створення низової твердині припала їм до душі. У 60-x роках XVI ст. на о. Томаківка вони спорудили власне укріплення, що отримало назву Запорозька Січ.
Січову фортецю козаки захищали глибоким ровом, оточували високим валом. На його вершині встановлювали дерев'яний частокіл, споруджували високі сторожові вежі з бійницями для гармат. Добре укріплювали вхідні ворота та вихід до річки.
Центром Січі був майдан із церквою. Навколо майдану стояли видовжені приміщення — курені, у яких жили рядові січовики. У менших помешканнях жили кошовий отаман, січова старшина. Поряд знаходилася канцелярія, а трохи далі — комори, арсенали, ремісничі майстерні й крамниці. Слово курінь означало й військову одиницю. У XVI ст. нараховувалося сім куренів, у яких мешкали, як правило, козаки-земляки вихідці з однієї чи сусідніх місцевостей. Їх очолювали курінні отамани.
Землі Війська Запорозького поділялися на паланки. Це турецьке слово фортеця у запорожців означало і фортецю, і територію, що прилягала до неї, й адміністрацію, яка здійснювала управління на цій території. Чисельність козаків у Січі рідко коли перевищувала кілька тисяч. Основна частина запорожців проживала за межами фортеці, у зимівниках. Усі козаки збиралися разом лише для виборів старшини або підготовки до воєнного походу. Тоді невеликий загін січовиків перетворювався на багатотисячну армію.
Історичний факт
Запорозька Січ протягом 60-х років XVI ст. до 1593 р. знаходилася на о. Томаківка, у 1593—1638 рр. — на о. Базавлук, у 1639—1652 — на мисі Микитин Ріг, у 1652—1709 — на р. Чортомлик, у 1709—1711, 1730—1734 — на р. Кам’янці; 1711—1728 — в урочищі Олешки на березі Дніпровського лиману, 1734—1775 рр. — на р. Підпільній (Нова Січ).
Замок-фортеця на о. Мала Хортиця. Реконструкція
Музей Хортиця
Переважна більшість січей знаходилася в місцевості Великий Луг — території завдовжки майже 100 км і завширшки 20 км, що простягнулася вздовж Дніпра нижче Хортиці. Плавні, порослі лісом, численні луки, помережані протоками, рибними озерами й болотами, були населені зайцями, лисицями, оленями, дикими свиньми, куницями й вовками. Він був одним із давніх осередків козацьких промислів. Тому «батько» Великий Луг став символом вольності запорожців.
2. Дмитро Вишневецький (Байда)
Князь Дмитро Вишневецький (Байда) (? — 1563) — один із перших гетьманів у історії українського козацтва. Брав активну участь в боротьбі проти Османської імперії та Кримського ханства. Від 1540-х років обіймав посаду черкаського й канівського прикордонного старости, опирався у своїй діяльності на запорозьке козацтво. У 1555 р. керував спорудженням фортеці на о. Мала Хортиця, звідки здійснив ряд успішних походів на турецькі фортеці Очаків, Іслам-Кермен та ін.
На початку 1557 р. кримський хап провів спільний похід кримських татар, ногайців, турецьких і молдовських військ проти Д. Вишневецького. Хортиця витримала 24-денний штурм ворогів. Отримавши значну допомогу султана, хан того ж року прийшов знову. Князь змушений був відступити. У наступні роки здійснював походи під неприступну турецьку фортецю Азов, воював у пониззі Дону, під Керчю.
У 1563 р. Д. Вишневецький очолив військовий похід до Молдови. В одній із битв, отримавши поранення, потрапив у полон і був привезений до Стамбула. Султан запропонував князю перейти до нього на службу, але Байда відмовився і був страчений. У пам’яті українського народу він назавжди залишився героєм-захисником.
Історичне джерело
Обставини смерті Байди-Вишневецького сучасник князя польський хроніст Мартин Бєльський описує так: «Вишневецький і П’ясецький (інший полонений) були скинуті з вежі на гаки, умуровані в стіну, біля морської затоки на шляху з Константинополя до Галати. П'ясецький помер одразу, а Вишневецький, зачепившись ребром за гак, ще прожив три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру».
Пригадайте відому пісню про козака Байду. Чи відповідає розповідь хроніста змісту пісні? Про що це може свідчити?
Невідомий художник. Князь Дмитро Вишневецький (Байда). Перша половина XVIII cт.
Малиновий одяг Байди на портреті — не випадковість. Особистий штандарт князя: на гарячому малиновому тлі срібний хрест, золоті півмісяць і зірка супроводжував козаків у багатьох успішних походах і боях. Тому малиновий прапор став однією з традицій козацтва.
3. Життя та побут козаків
Від початків виникнення козацтва його життя та побут визначалися трьома чинниками: православного вірою, бойовою звитягою та старанною працею. Термін «козацька вольниця» означав не вседозволеність, а вільне сповідування православ’я, повагу до національного єства, природне право боронити власні гідність і життя, а також повну свободу господарювання.
Православна віра. Незмінним правилом низового товариства була щоденна молитва (вранішня, вечірня, перед початком важливої справи та вживанням їжі). У кожному курені на почесному місці були святі ікони й лампадка. Центральним місцем на Січі була церква Покрови Пресвятої Богородиці. Перед далекими й небезпечними походами козаки, за звичаєм, спокутували й висповідувалися в гріхах, щиро молилися, інакше на «неочищеного» козака в поході чекала невідворотна Божа кара.
Січовики були єдиним товариством — братством. Часто між ними встановлювалися побратимські стосунки. Козаки свято берегли пам’ять про загиблих товаришів, свідченням чого є козацькі могили, які й досі височать над українськими степами й полями.
Історичний факт
Як писав французький історик XVIII ст. Жан-Батист Шерер, «запорозькі й українські козаки мали звичай насипати кургани, або пагорби, щоб ховати в них тих, хто відзначився мужністю і хоробрістю. І якщо хтось загинув у бою за батьківщину, то йому споруджують такий самий мавзолей, навіть коли його тіло не було знайдене».
Вимоги до членів січової громади. Січовим товаришем міг стати кожен православний. Іновірці мусили охреститися. Новоприбульцям давали влучні прізвиська, які нерідко ставали козацькими прізвищами. Прізвисько відображало якусь зовнішню прикмету людини чи рису характеру: Бабак, Ворона, Лисиця, Корж, Часник, Загубиколесо, Сторчмавус, Неридайзамноюмати, Непийвода, Півторакожуха тощо.
Разом з тим козаки залишали незмінними свої імена, оскільки ті, уважалося, ріднили козака з ангелом-охоронцем. Саме з цим повір’ям був пов’язаний звичай носити довгий чуб-оселедець. Козаки вірили, що він потрібний, аби під час битви ангелові було зручніше витягувати на небо душу загиблого.
Необхідною вимогою вступу до січового товариства представників інших народів було вивчення ними української «природної» мови та звичаїв.
Ю. Брандт. Біля криниці. 1884 р.
Обов’язковою умовою перебування на Січі був високоморальний аскетичний спосіб життя. Ця вимога стосувалася й ставлення січовиків до жінок. Городовим козакам, які проживали в містах і селах, підвладних уряду, козакам-«сидням» чи «гніздюкам», що господарювали в зимівниках, дозволялося мати сім’ю. Проте перебування жінок у січовій фортеці не допускалося ні за яких обставин.
На Січі діяла військова школа, різновид кадетської школи, приблизно для 150 дітей та юнаків.
У час між походами досвідчені січовики займалися різноманітними господарськими справами, ремонтом зброї та наполегливими тренуваннями.
Вирішення громадських і військових справ. Вирішення справ січовим товариством засвідчує, що Січ була козацькою республікою.
Т. Калинський. Козацька рада на Січі. Гравюра. Кінець XVIII cт.
Найважливіші зі справ: вибори старшин, прийом іноземних послів, оголошення бойового походу, розподіл угідь тощо, розглядала й вирішувала загальна січова рада (Коло, козацьке Коло).
Ради скликалися за потребою, але найголовніші й найурочистіші відбувалися на Різдво, Великдень і Покрову. Після церковної служби, розговівшись, козаки шикувалися на майдані, вітали старшин, а ті вклонялися товариству. Рішення приймали не голосуванням, а вигуками, підкиданням шапок. Найважливіші моменти ради супроводжувалися пострілами з гармат чи мушкетів, звуками сурм і литавр.
Для вирішення поточних військових, адміністративних, господарських, судових справ січова рада обирала терміном на один рік Кіш — центральний орган управління Запорозької Січі — і кошового отамана, який зосереджував у своїх руках владу та проводив внутрішню та зовнішню політику Запорожжя.
Історичне джерело
Обрання кошового описав французький інженер Гійом Левассер де Боплан: «Коли зберуться всі старі полковники й старі козаки, які користуються серед них пошаною, кожен із них віддає свій голос за того, кого вважає за найздібнішого, і той визначається більшістю голосів. Якщо обраний не хоче приймати посади, відмовляючись невмінням, малими заслугами, браком досвіду чи похилим віком, це йому не допомагає... якщо обраний козак приймає на себе обов'язки старшого, то дякує зібранню за виявлену честь, хоча [додає, що] недостойний і для такої посади нездатний, далі ж, однак, урочисто запевняє, що докладе зусиль і старання, аби гідно послужити як усім взагалі, так і кожному зокрема, і що завжди готовий покласти своє життя за своїх братів (так вони називають між собою один одного). На ці його слова кожен плеще в долоні, вигукуючи: «Слава! Слава!» Потім усі, один за одним, відповідно до свого рангу, ідуть уклонитися йому».
Який порядок, відомий ще з античних часів, узятий за основу процедури обрання кошового в Запорозькій Січі?
Козацька республіка — міжнародно визнана назва Запорозької Січі, з огляду на прийняту козацьким товариством форму правління, вирішення спільних справ.
Разом із кошовим отаманом обирали суддю, осавула, писаря й курінних отаманів. Усім урядовцям вручали клейноди — символи старшинської влади.
Вагоме місце займала почесна когорта «отаманії», «батьків», «сивовусих дідів», «знатних радців» — колишніх запорозьких старшин. Це були моральні «стовпи» усього низового війська, носії його переказів і звичаїв, найавторитетніші порадники запорозького братства.
Оскільки Кіш Запорозької Січі управляв територією, що в XVIII ст. сягала розмірів острівної Англії, на допомогу військовим старшинам обирали «військових служителів» — довбиша, гармаша, товмача, кантаржія, шафаря, канцеляристів, шкільного отамана. Кожна паланка обирала паланкового полковника та паланкових старшин.
З огляду на те, що в Запорозькій Січі всі громадські й військові справи вирішували усім козацьким товариством, самі козаки, а також європейські держави та політики визнавали Запорожжя як козацьку республіку.
Правова система Запорожжя. У Запорозькій Січі діяло самобутнє козацьке право. Воно поєднало звичаєве право, елементи магдебурзького права й вимоги Литовських статутів.
Найважчими злочинами вважали зраду, порушення військової дисципліни, крадіжку майна. За це карали розстрілом, побиттям киями до смерті. За значні правопорушення винуватців на певний час приковували до ганебного стовпа або гармати на майдані для осуду співтовариством. Такої кари зазнавали ті, хто проявив непокору чи зневагу до старшини, не повернув борг тощо. За незначні провини порушників шмагали нагаями й тут же відпускали.
Клейноди (від нім. kleinod — скарб, дорогоцінність) — дорогоцінні символи самоврядності Запорозької Січі (корогва, литаври, сурми, гармати) та старшинської влади: булава і бунчук кошового отамана, пернач полковника, срібна печатка та каламар писаря, палиця судді, оздоблена срібними кільцями й срібним круглим навершям.
Ю. Брандт. Повернення переможців. Козак з прапором. XIX ст.
Ганебний стовп на Січі. Реконструкція
Завдання та запитання
1. Розкажіть, як частина мешканців українського відрізка Великого Кордону зайнялися козакуванням як постійною справою.
2. Як виникла ідея створення Запорозької Січі — постійної міцної фортеці низових козаків?
3. Скориставшись словником, з’ясуйте, якими справами на Січі займалися довбиш, гармаш, товмач, кантаржій, шафар.
4. Порівняйте козацькі промисли «уходництво» і «добичництво».
5. У яких значеннях використовувалося слово курінь, паланка?
6. Що вкладалося в поняття «козацька вольниця»?
7. Змалюйте історичний портрет Д Вишневецького (Байди).
8. Визначте місце, яке займала православна віра в житті козаків.
9. Доведіть, що Запорозька Січ була козацькою республікою.
10. Яких вимог і правових норм ви мали б дотримуватися, якби забажали вступити до січового товариства?
Коментарі (0)