УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО ТЕМИ 1 «УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в XVI ст.»

Українське суспільство XVI ст. було подібним до європейських, поділених на тих, що воюють, моляться й працюють. Провідну роль у суспільстві відігравала шляхта. Завдяки високим урядовим посадам, які займали українські князі й пани у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському, українське суспільство зберігало культурні, державні й духовні традиції пасів Київської держави, продовжувало свій поступальний розвиток як складова центральноєвропейської цивілізації.

На житті українських станів позначився перехід від натурального до товарного виробництва. Biн спричинив запровадження фільваркової системи, розвиток зернового, лісового господарства та тваринництва. Це, зрештою, призвело до повного закріпачення селян, насамперед на західноукраїнських землях і в центральних районах Правобережжя.

Проходження через українські землі Великого Кордону між християнським і мусульманським світами, життєва потреба захиститися від південних нападників і прагнення українців освоїти природні багатства південних степів зумовили виникнення нехарактерного для Європи стану — козацтва.

Поступовий занепад Великого князівства Литовського, особливо прискорений Лівонською війною з Московією, спонукав його до укладення Люблінської унії з Польським королівством та утворення нової держави — Речі Посполитої. Унія призвела до включення українських земель до складу Польського королівства. Отже, Люблінська унія відкрила Польщі шлях до використання природних багатств України й швидкого зміцнення економіки й обороноздатності. Україна ж отримала різке посилення національного, релігійного та соціального гноблення, постала перед загрозою національної катастрофи внаслідок окатоличення й полонізації української шляхти.

Поширення в Україні європейських реформаційних і контрреформаційних рухів спричинило зародження українського національно-визвольного руху. Приклад реформаційного руху та потреба протистояти контрреформації спонукали православне духовенство до оновлення церкви, активізації давніх православних братств. Саме їхня діяльність стала пертим яскравим проявом українського національно-визвольного руху. Православні церковні громади рішуче стали на захист рідної культури, освіти й мови, піднімали громадський дух, сприяли створенню патріотичних настроїв національного відродження.

Представники тодішньої духовної еліти — автори полемічних творів — також впливали на розвиток національно-визвольного руху, зміцнення самосвідомості українців. Вони захищали православ'я, закликали до розвитку освіти, шукали причини занепаду українства, пропонували шляхи його відродження.

Постійний тиск, якого зазнавала українська православна церква, з боку польської держави й католицької церкви та внутрішня глибока криза призвели до її розколу в Бересті 1596 р. й виникнення греко-католицької церкви. Незважаючи на складні історичні обставини, уніатська церква, як і православна, зберегла українське національне обличчя. Проте боротьба, що розгорнулася між українськими церквами, завдала багато шкоди нашим співвітчизникам і Батьківщині.

Виникнення за Дніпровими порогами міцної козацької організації з центром у Запорозькій Січі сприяло подальшому піднесенню національно-визвольного руху. Демократичні засади управління, участь козаків в управлінні спільними справами перетворили Запорозьку Січ на козацьку республіку, яка отримала міжнародне визнання.

Посилення національно-релігійного гніту наприкінці XVI ст. дало поштовх до козацьких повстань протягом 1591—1596 рр. Вони яскраво виявили національно-визвольний і соціальний характер боротьби.

Складового історичних процесів XVI ст. була українська культура, яка протягом цього історичного періоду здійснила прорив у розвитку української літературної мови, що набувала яскраво виражених ознак мови народу, шкільництва (заснування вищої школи — Острозької академії), сприяла поширенню книгодрукування.

Розвитку української культури того часу сприяло кілька обставин. Надзвичайно вагому роль відіграло те, що, проживаючи на місці зустрічі трьох цивілізацій, українці мали можливість наочно бачити свою відмінність від інших, а тому й берегти власну культуру. З іншого боку, вони навчилися запозичувати все краще в інших народів; навчилися і свого не цуратися, і чужого навчатися.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно