Північна війна Московської держави зі Швецією та Україна. Повстання С. Палія. Виступ гетьмана І. Мазепи проти царської влади

§ 36. Північна війна Московської держави зі Швецією та Україна. Повстання С. Палія. Виступ гетьмана І. Мазепи проти царської влади

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: розкрити перебіг Північної війни та участь у ній України; охарактеризувати повстання С. Палія; дати оцінку переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII; з’ясувати роль Полтавської битви в подальшій долі України.

1. Яку політику проводив гетьман І. Мазепа на початку свого правління?

2. Який вплив на Україну мали війни Московської держави кінця XVII ст.?

Гетьманщина в умовах Північної війни Росії зі Швецією (1700— 1721 рр.). Із 1700 р. Московія вела Північну війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря. Ця війна жодним чином не торкалася інтересів України. Проте від самого початку козацькі полки постійно брали участь у бойових діях. Вони воювали на території Московії, Прибалтики, Речі Посполитої, відстоюючи імперські прагнення царя. Жорстоке ставлення з боку командування та тяжкі умови служби викликали скарги й нарікання, а часом і самовільне повернення додому. Приводом для незадоволення було й те, що досить часто козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, доріг, фортець та інших укріплень. Зокрема, козаки та українські селяни будували нову столицю Московської держави — Санкт-Петербург. У 1706 р. Гетьманщина мусила також утримувати в деяких містах московську армію й воєнні гарнізони. Крім того, з України у великих обсягах вивозилися хліб та інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя.

Крім воєнних негараздів козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Так, зокрема, гостру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Пруссії, на регулярні драгунські. Серед козацької старшини поширювалися чутки про ще суттєвіші зміни. Непевність майбутнього України примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями старшина тиснула на гетьмана. Та й сам І. Мазепа почав розуміти згубність існуючих відносин України з Московією.

Причини пошуку гетьманом І. Мазепою нових союзників на початку Північної війни:

Схильність Петра І до політики жорсткого централізму зводила нанівець наміри гетьмана збільшити самостійність Гетьманщини.

Стрімке виснаження людського та економічного потенціалу Гетьманщини за перші роки війни внаслідок задоволення вимог царя про допомогу.

Побоювання, що для здобуття перемоги у війні та виходу до Балтійського моря цар може пожертвувати Україною.

Відмова царя допомогти гетьману («боронися як знаєш») під час загрози вторгнення в Україну союзника шведів польського короля С. Лещинського.

Наміри Петра I щодо ліквідації Гетьманщини та козацького устрою України.

Повстання під проводом С. Палія 1702—1704 рр. У той самий час загострилася ситуація на Правобережжі. У 1699 р. сейм Речі Посполитої ухвалив рішення про ліквідацію козацького війська на Правобережжі. Гетьману Самусю та полковникам наказали розпустити полки. Однак вони відмовилися виконати це розпорядження та розпочали запеклу боротьбу проти польського панування, яку сучасники називали «другою хмельниччиною», або «паліївщиною». На чолі цього повстання став Семен Палій (Гурко). Програма боротьби міститься в його словах: «Я поселився на вільній Україні, й Речі Посполитій немає ніякого діла до цієї області; лише я один маю право в ній розпоряджатися як справжній козак і гетьман козацького народу».

Полковник С. Палій

Відверта боротьба проти Польщі розпочалася в 1701 р. із селянських заворушень на Поділлі та Брацлавщині. Потім повстання охопило Київщину та Східну Волинь. На бік повсталих перейшли всі правобережні полки. Коронний гетьман Яблоновський спробував захопити С. Палія у Фастові, але на захист міста піднялися всі жителі. Після невдалої облоги міста поляки відступили на Поділля, а козаки Палія зайняли територію майже всієї Правобережної України та вигнали звідти шляхту.

Семен Палій (Гурко) народився на початку 1640-х рр. у містечку Борзна на Чернігівщині в козацькій сім'ї'. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі. Потім став козаком Ніжинського полку. Згодом перебував на Запорожжі, де швидко завоював авторитет серед козаків і дістав прізвисько Палій. Служив у П. Дорошенка. У 1683 р. С. Палій очолив козацький загін, що разом із поляками бився під Віднем. Ян III Собеський називав його «віденським богатирем». Після повернення з походу С. Палій оселився на Правобережжі. Коли польський уряд оголосив про формування козацьких полків, С. Палій разом із кількома сотнями запорожців заснував полк із центром у місті Фастів. Під його управлінням була територія колишніх Білоцерківського, Канівського, Чигиринського та Уманського полків. Проте на ці землі прагнула повернутися й шляхта. Козацькі звичаї заважали поширенню панщини, що викликало конфлікт зі шляхтою, який виріс до відкритого протистояння. Ситуацію загострило укладення «Вічного миру» між Польщею та Москвою, за яким Правобережжя залишалося у складі Речі Посполитої. Це перекреслило плани С. Палія. На всі його звертання до царя взяти Правобережжя під свою руку той відповідав відмовою, натомість пропонуючи йому переселитися на Січ. С. Палій на це не погодився. У 1689 р. С. Палій із загоном козаків напав на Немирів, де перебував пропольський гетьман Гришко. Узяти місто не вдалося. Новим гетьманом став Самусь. С. Палія заарештували й ув'язнили в місті-фортеці Магдебург. За рік козаки його звільнили, і він повернувся до Фастова, де продовжив свою політику.

З інструкції послам від шляхти Київського воєводства на сейм (листопад 1701 р.)

Хоч конституція миротворчого сейму 1699 р. всі козацькі війська на ділі заборонила, все-таки бунтівник Палій не хоче підкорятися законам, а також не хоче слухати й виконувати наказів їх милості панів-гетьманів і навіть захопив Фастів, що належить до Київського єпископства, і багаті землі. На захоплених землях він зробив собі кордон на річці Тетерів, козаки ж його зазнають великих утисків, дає на зиму, а також влітку притулок бідним людям; грабує, робить такі наскоки, що загрожує нашій любій батьківщині (Польщі). Наше воєводство стало поживою для грабіжників... Поставити питання про Палія та його похідний полк і щоб якнайефективніше були вжиті заходи, такі, як суворі закони минулого сейму, щоб прийняти рішення про вигнання Палія з нашого воєводства і з Фастова, а також щоб він сам був притягнутий до відповідальності за заподіяні злочини.

1. Про які події йдеться в документі? 2. Як прореагував С. Палій на ліквідацію козацтва Польщею? 3. Яких заходів щодо С. Палія вимагала шляхта?

Влітку 1702 р. повстання спалахнуло з новою силою, набувши рис національно-визвольної боротьби. У листопаді повсталі захопили оплот поляків на Правобережжі — Білу Церкву, а згодом Немирів. Для придушення повстання поляки кинули 15-тисячний загін під командуванням Адама Сенявського. Повстання було придушено на Поділлі та Брацлавщині.

Розвиток повстання відбувався в дуже складних зовнішніх умовах. Йшла Північна війна. Річ Посполита розділилася на два ворогуючі табори: один на чолі зі Станіславом Лещинським підтримував Швецію, інший на чолі з Августом II — Росію. Об’єктивно повстання відповідало інтересам Швеції, але його лідери сподівалися на підтримку Москви й лівобережного гетьмана.

Ще до початку повстання Палій звертався до царя, а також до І. Мазепи з пропозицією приєднати Правобережжя. Однак Петро І не наважувався порушити умови «Вічного миру» 1686 р. Лише навесні 1704 р. московські війська з українськими козаками, очолюваними гетьманом І. Мазепою, виступили в похід, щоб надати допомогу королю Августу II в боротьбі зі шведами. Водночас гетьман мав надії на відновлення єдності козацької держави.

Повстання припинилося навесні 1704 р. зі вступом Мазепи на Правобережжя. С. Палія як можливого претендента на гетьманську булаву було заарештовано й за згодою царя заслано до Сибіру. Правобережні землі опинилися під управлінням І. Мазепи, який фактично став правителем об’єднаної Гетьманщини. На цих землях він проводив обережну політику. З одного боку, було збільшено кількість козацьких полків до семи: уся старшина, крім С. Палія, залишилася на своїх посадах. З іншого — каралися «бунтівники» й підтримувалася шляхта.

У 1707 р. ситуація різко змінилася. Шведський король Карл ХП здійснив стрімкий похід, завдавши поразки Августу II. Петро І опинився перед вибором: приєднати до Росії Правобережжя й тим самим налаштувати проти себе польську шляхту чи залишити Правобережжя у складі Речі Посполитої, підтримавши проросійські сили. Він вирішив, що краще мати в Польщі проросійські сили при владі й контролювати всю країну, ніж отримати одну її частину й мати другу вороже налаштовану одиницю. Проте це не влаштовувало І. Мазепу. Ситуація, що склалася, стала ще одним поштовхом до виступу гетьмана проти московського царя.

Перехід І. Мазепи на бік Карла XII. Узявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московії, I. Мазепа розпочав таємні переговори зі шведським королем Карлом XII.

У 1708 р. Карл ХП із 35-тисячною армією вирушив у похід на Москву. Пізніше до нього мав приєднатися генерал Адам Левенгаупт із 16-тисячним військом та важкою артилерією. Шлях на Москву був перекритий великими залогами московських військ у Пскові, Новгороді та Смоленську. Карл ХП, віддаючи перевагу маневреній війні, вирішив здійснити обхід через Білорусію. Проте через погані дороги, вороже ставлення місцевого населення та дії партизанів шведська армія втратила потрібну рухливість. Ударом по шведах став розгром московським військом армії Левенгаупта поблизу села Лісне в Білорусії. Після цього шведський король рушив в Україну, де сподівався на допомогу І. Мазепи.

Коли шведський король перетнув кордон Гетьманщини, то І. Мазепа ні у воєнному, ні в політичному відношенні не був готовий зустріти Карла ХП як свого союзника. Гетьман опинився перед вибором: чи відверто підтримати шведів, чи залишитися на боці Петра І. 4 листопада 1708 р. гетьман прийняв остаточне рішення приєднатися до Карла ХІІ і, залишивши в Батурині 3-тисячну залогу, із 4-тисячним загоном козаків рушив до ставки шведського короля. Дізнавшись про наміри І. Мазепи, частина козаків залишила його. Вони не зрозуміли несподіваної зміни поглядів гетьмана, який напередодні закликав бути вірними московському царю й боротися зі шведами. Основна маса українського населення розглядала шведів як загарбників. Також далася взнаки непопулярна соціальна політика гетьмана в попередні роки.

Перехід І. Мазепи на бік Карла XII

Дізнавшись про вчинок І. Мазепи, цар Петро І наказав зруйнувати гетьманську столицю Батурин, де зберігалися великі запаси зброї, артилерії та продовольства. Долю Батурина вирішила зрада. Полковник І. Ніс показав таємний вхід у місто, через який московські війська проникли в столицю та вчинили погром. Місто було спалене, а населення знищене.

Мазепу було оголошено зрадником. На Старшинській раді в Глухові новим гетьманом було обрано Івана Скоропадського (1708—1722 рр.). Крім того, Петро І звернувся до населення із закликом бути вірним йому, а на Січ відправив дарунки та гроші. Через кілька днів більшість старшини залишила І. Мазепу, підписала присягу на вірність царю й визнала гетьманом І. Скоропадського.

Напередодні виборів нового гетьмана в Глухові відбулася церемонія ганебної страти опудала, що символізувало І. Мазепу. 23 листопада 1708 р. в Москві, а також у Глухові було виголошено церковну анафему (прокляття) Мазепі. Понад 200 років аж до 1917 р. анафему українському гетьману повторювали священики в церквах Російської імперії. Анафему виголошували навіть у тих церквах, що були збудовані коштом Мазепи, де в інших молитвах за церковними правилами йому висловлювали хвалу й вічну пам'ять. Активістів українського національно-визвольного руху в ХК і ХХ ст. називали мазепинцями. Православна церква зняла з І. Мазепи анафему лише в 1994 р.

Проте до І. Мазепи й Карла ХП приєднався кошовий отаман Запорозької Січі Кость Гордієнко з частиною запорожців.

8 квітня 1709 р. І. Мазепа та К. Гордієнко підписали з Карлом XII угоду, яка передбачала утворення на українських землях, що перебували у складі Росії, князівства під формальною протекцією Швеції. Питання про долю правобережних і західноукраїнських земель не порушувалося, оскільки шведський король визнавав їх частиною Польщі. Однак цим планам не судилося здійснитися.

Петро І продовжував каральні заходи в Україні. У квітні 1709 р. московські війська під командуванням П. Яковлєва здійснили каральний похід на Запорожжя, у результаті якого була знищена Чортомлицька Січ. Лише небагатьом запорожцям вдалося врятуватися втечею в турецькі володіння.

Після погрому Січі запорожці заснували Кам'янську Січ, сподіваючись незабаром повернутися на старі місця. Проте в 1711 р. московські війська зруйнували її. Частина запорожців знайшла притулок у володіннях хана — урочищі Олешки, де створила ще одну Січ. Незважаючи на позитивне ставлення хана до козаків, їм заборонили зводити укріплення й мати гармати. Так, вони виявилися беззахисними перед свавіллям татар. Матеріальне становище козаків Олешківської Січі було значно гіршим, ніж на Запорожжі, що викликало невдоволення. У 1728 р. збурені козаки під проводом Івана Гусака заарештували кошового К. Гордієнка, спалили будівлі та рушили на місце Чортомлицької Січі. Проте московський уряд категорично заборонив їм відновлювати Січ. Зазнавши невдачі, козаки повернулися у володіння кримського хана й оселилися на місці Кам'янської Січі. У 1733 р. помер К. Гордієнко — непримиренний ворог Російської імперії. Цього ж року в умовах загострення відносин із Туреччиною російська імператриця Катерина II дозволила запорожцям повернутися. У 1734 р. козаки заснували Нову Січ, що проіснувала до 1775 р.

Полтавська битва та її наслідки. Тим часом основні сили шведів і козаки І. Мазепи підійшли до Полтави. Тут були зосереджені великі припаси, яких вкрай не вистачало шведам. Залога міста, що складалася з козаків і московських солдатів, відмовилася здатися. Облога міста тривала три місяці. Тим часом до Полтави підійшли головні московські сили. Вирішальна битва Північної війни відбулася 8 липня (27 червня) 1709 р. під Полтавою та завершилася поразкою шведів. Таким чином, доля України була вирішена без українців.

Московські війська, що прибули під Полтаву, розмістилися табором на північ від міста поблизу села Яківці. лівий фланг московитів прикривав ліс, правий — глибокі яри, а з тилу — річка Ворскла. Козацькі полки І. Скоропадського розмістилися між Малими Будищами та Решетилівкою, щоб не допустити відступу шведів на Правобережжя. Загалом московська армія налічувала 42 тис. осіб, хоча деякі дослідники називають значно більші цифри.

Шведський король, який мав удвічі менше сил, вирішив дати московським військам вирішальний бій. Рано-вранці 8 липня шведська армія, що вишикувалася чотирма колонами, без попередньої розвідки на світанку рушила полем на московський табір. Проте шведи несподівано натрапили на російські редути — польові земляні укріплення. Прохід між редутами й атака російської кінноти завдали шведам відчутних втрат. До того ж їх лівий фланг загубився в лісі й був знищений.

Після кількагодинного важкого бою шведські війська опинилися перед свіжими головними силами московитів, що вийшли з укріпленого табору. Шведський король вирішив атакувати їх, зосередивши свої відбірні війська на флангах. Гвардія Карла ХІІ зуміла прорвати лівий фланг московитів. Тоді Петро І сам повів в атаку російські резерви, яких підтримала артилерія з московського табору. Шведи були відкинуті. Карлу XII заважало керувати боєм поранення в ногу, яке він дістав напередодні. Під час битви він упав із коня й знепритомнів. Шведи вирішили, що король загинув, і стали тікати. У тил шведам ударили козаки І. Скоропадського. До 11-ї години ранку Полтавська битва завершилася поразкою шведського війська, яке втратило понад 12 тис. осіб убитими й полоненими. Втрати московитів склали 1345 осіб убитими та 3290 пораненими.

На місці битви Петро І влаштував бенкет, на який запросив шведських полонених воєначальників, де виголосив тост за своїх вчителів, як він назвав шведів.

Полтавська битва

Після поразки І. Мазепа й Карл XII втекли в турецькі володіння. Петро І доручив своєму послу в Стамбулі підкупити великого візира, якому було обіцяно винагороду за видачу І. Мазепи. Ця звістка схвилювала гетьмана й остаточно підірвала його слабке здоров’я. 22 серпня 1709 р. він помер. Тіло І. Мазепи відвезли в місто Галац (Румунія) і там у колі військової старшини й самого короля Карла XII поховали в міському монастирі.

Висновки. Північна війна стала важким тягарем для українського народу. У таких умовах проти політики царя виступив гетьман І. Мазепа.

Гетьман І. Мазепа у своїх діях покладався на хитрість, розрахунок та інтриги, а не на героїзм і відданість народу та його провідників. Поразка шведів у битві під Полтавою стала й провалом планів гетьмана на здобуття незалежності України.

Заслугою гетьмана І. Мазепи стало те, що він створив прецедент виступу української еліти проти московського центру. Царська влада доклала всіх зусиль, щоб знищити пам’ять про гетьмана в українському народі. Йому було проголошено анафему. «Мазепинством» став називатися в Московській державі український національно-визвольний рух.

Створення козацьких полків у Правобережній Україні відроджувало традиції національного державотворення в цьому регіоні. Вагома роль у цьому процесі належала С. Палію, який кінцевою метою своєї діяльності вважав визволення зі шляхетського гніту Правобережної України та відновлення єдності Правобережжя й Лівобережжя в єдиній козацькій державі. Цю мету мало й повстання 1702—1704 рр., яке було спровоковане рішенням польського сейму про ліквідацію козацтва.

Незважаючи на те що на певний час вдалося об’єднати дві частини України, міжнародне становище було не на користь України. Зрештою Правобережжя залишилося у складі Речі Посполитої, а козацький устрій на цих землях був ліквідований.

Запитання та завдання

1. Коли та між якими державами відбувалася Північна війна? 2. Якою була участь козацьких військ у першому етапі Північної війни? 3. Які воєнно-політичні акції Петра І стали відповіддю на союз І. Мазепи з Карлом ХІІ? 4. Розкажіть про перебіг Полтавської битви. Чим вона завершилася? 5. Якою була доля І. Мазепи після Полтавської битви?

6. За що боролися учасники національно-визвольного повстання на Правобережжі 1702—1704 рр.? 7. Розкажіть про перебіг повстання. За яких обставин і як воно було придушене? Якою є роль І. Мазепи в подіях 1702—1704 рр. на Правобережжі? 8. Що підштовхнуло І. Мазепу на союз зі Швецією?

9. Чому І. Мазепа не зміг підготуватися до вступу шведської армії в Україну?

10. Що спонукало запорожців підтримати українсько-шведський союз?

11. Складіть історичний портрет І. Мазепи. 12. Прослідкуйте за картою атласу події Північної війни на землях тогочасної України. Визначте території, охоплені повстанням 1702—1704 рр. 13. Складіть у зошиті хронологічну таблицю «Українські землі в умовах Північної війни».

14. Чому національно-визвольне повстання на Правобережжі 1702—1704 рр. називали «другою хмельниччиною»? 15. Чому доля України в Полтавській битві вирішувалася без участі українців?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно