§ 20. ГЕТЬМАНЩИНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. ПРОДОВЖЕННЯ БОРОТЬБИ З ПОЛЬЩЕЮ в 1653 р.

Пригадайте, яке значення для Європи мала Тридцятилітня війна й укладення Вестфальського мирного договору?

1. Місце Гетьманщини в міжнародних відносинах тогочасної Європи

Буремні події Національно-визвольної війни не можна відокремлювати від європейських подій. Успішна боротьба українського народу за визволення й створення власної держави перетворила її на активного учасника міжнародних відносин, здатного впливати на співвідношення європейських сил. Насамперед Україна своєю визвольною боротьбою ослабила одну з найсильніших держав тогочасної Європи — Річ Посполиту.

Своєю боротьбою український народ сприяв боротьбі європейських народів проти католицької реакції. Починаючи з 20—30-х років XVII ст. українські повстання не давали змоги Польщі брати активну участь у Тридцятилітній війні на боці реакційної католицької ліги. Повстання 1648 р. не дозволило Польщі підтримати союзників — Австрію та Іспанію. І вже того ж року вони зазнали поразки й погодилися на укладення Вестфальського мирного договору.

Роль України в ослабленні католицької реакції в Європі чітко усвідомлював лідер Англійської буржуазної революції Олівер Кромвель. Тому й називав Б. Хмельницького «генералісимусом», «володарем усіх козаків запорозьких», «грозою і винищувачем аристократії Польщі».

Дружні зв’язки з Україною прагнув налагодити волоський господар Матей Басараб, підтримки Б. Хмельницького в боротьбі за польську корону шукав князь Трансільванії Дьєрдь II Ракоці.

Фрагмент карти Г. Боплана. 1680 р.

Поміркуйте, з якою метою картограф оздоблював карту гравюрами українців.

Історичний факт

Як установив видатний історик В. Липинський, на початку 1657 р. в Чигирині одночасно перебували: посол австрійського імператора граф Парчевич, два посли Швеції, два — від князя Ракоці, посол турецький, посол татарський, три посли з Молдови, три — з Волощини, посол польського короля, посол Литви та ще прибули московські посли.

На Українську козацьку державу звернула увагу й Венеційська республіка — постійний ворог Османської імперії. У 1650 р. Венеція запропонувала гетьманові свою підтримку в обмін за участь у спільній боротьбі проти Туреччини. Проте Б. Хмельницький дипломатично відмовився від співпраці.

Історичний факт

Саме завдяки венеційському послу Альберто Віміні до нас дійшов словесний портрет Б. Хмельницького: «Росту він скоріше високого, ніж середнього, широкий в кістці й міцної будови. Його мова та спосіб правління вказують, що він володіє розсудливою думкою й проникливим розумом. У поведінці — м'який і простий, але з іншого боку, він тримає вояків у дисципліні. Усім, хто входить до його кімнати, він простягає руку й усіх просить сідати, якщо це козаки».

2. Зовнішня політика Гетьманщини

Богдан Хмельницький теж усвідомлював значення зв'язків з іншими державами. Він використовував їх у боротьбі за незалежність і соборність України та міжнародну ізоляцію Польщі. На початку боротьби гетьман уклав договір із кримським ханом. Це допомогло йому здобути низку блискучих перемог. Але саме хан під Зборовом і Берестечком перешкодив гетьманові домогтися остаточної перемоги над Польщею й проголошення незалежної української козацької держави.

Проте хан був лише васалом турецького султана. Тому Б. Хмельницький кілька років докладав чимало зусиль для угоди з Туреччиною про протекцію.

Союз із Туреччиною поклав би край претензіям Польщі щодо України. Річ Посполита не наважилася б вести війну з турецьким васалом. Цей союз зв'язав би руки й Криму. Він би мусив рахуватися зі Стамбулом і припинити грабіжницький і людоловський промисел на теренах України. У травні 1653 р. до Чигирина прибуло турецьке посольство, яке привезло гетьману грамоту султана. Biн запевнив, що визнає Б. Хмельницького своїм підданим і захищатиме козацьку державу від чужоземних уторгнень так само, як він захищав васальні християнські держави — Молдову, Волощину, Трансільванію. На знак цього посол вручив гетьманову «корону, і шаблю, і булаву, і бунчук, і кафтан». Українській стороні залишалося лише схвалити договір на Генеральній раді. Проте більшість старшин виступили проти. Вирішальну роль відіграли інша віра та зрадливість татар як союзника.

Протекція (протекторат) (від латин. protego — захищаю) — військово-політичний союз, що передбачає допомогу протегованій державі; часто пов’язаний з частковим чи повним обмеженням зовнішньополітичної діяльності протегованої держави.

3. Відносини між Українською державою та Московією

На початку Національно-визвольної війни Б. Хмельницький вступив у дипломатичні відносини з Москвою. Гетьман шукав засобів, щоб стримати московського царя від допомоги Варшаві в придушенні українських повстанців. Саме такий обов'язок мав цар перед королем за Полянівською угодою 1634 р. про «Вічний мир». З іншого боку, гетьман прагнув утягнути царя у війну проти Польщі й запропонував йому повести боротьбу за здобуття польського трону, що звільнився влітку 1648 р. На думку Б. Хмельницького, православний король дозволив би Україні стати третім рівноправним членом Речі Посполитої.

Коли ж з лютого 1649 р. гетьман спрямував свої зусилля на побудову української незалежної держави, він не раз закликав Москву надати допомогу православній Україні, порятувати від винищення український люд. Проте заклики не допомагали. Царя стримував страх перед поразками, яких зазнавала Московія в попередніх війнах із Польщею. З іншого боку, Московія просто вичікувала, поки Україна та Польща взаємно знесилять одна одну, щоб потім підпорядкувати собі обидві сусідні держави.

Історичний факт

Бачачи нещирість Москви. Б. Хмельницький не раз грозився «розорати татарами» царство Московське, пропустивши їх через територію України. Не раз приводив у бойову готовність північно-східні полки, демонструючи цареві, що може приєднатися до польсько-татарського походу на Москву. Сам особисто заявляв, що «все — і городи московські, і Москву зломлю, та й хто на Москві сидить, і той від мене на Москві не відсидиться». Гетьман тримав при своєму дворі московського самозванця Тимошку Акундінова, щоб у потрібний момент спровокувати в Московії громадянську війну.

Коли, 1650 р. цар надіслав до Чигирина послів з вимогою припинити опір королю, гетьман наказав прикувати московських послів до гармат.

Чому історики попередніх поколінь зображали Б. Хмельницького «поборником возз'єднання України з Росією»?

4. Продовження боротьби з Польщею в 1653 р.

У березні 1653 р. 8-тисячне польське військо на чолі зі Стефаном Чарнецьким несподівано напало на Брацлавщину. З дикунською жорстокістю жовніри палили міста й села, вирізали мирне населення, виконуючи наказ свого командира «не залишати русина і на розплід».

Історичне джерело

За свідченням сучасника С. Твардовського: «Тут ні на яку стать не зважав розлючений жовнір: ні на дівчину, ні на вагітну жінку, ні на невинних дітей на грудях матері...»

Однак під Монастирищем Кальницький (Вінницький) полк на чолі з І. Богуном зупинив ворожий наступ, знищивши в бою понад 600 жовнірів, та поранивши польського командувача.

5. Внутрішньополітичне становище Гетьманщини в другій половині 1653 р.

Перемога І. Богуна створила сприятливі умови для контрнаступу української армії. Основні сили під командуванням Б. Хмельницького звільнили Поділля, готувалися до походу в Галичину. І саме в цей момент під Городком (нині місто в Хмельницькій області) стався козацький заколот. Богдан Хмельницький вислухав докори козаків, зумів їх заспокоїти, але змушений був повернути військо до Білої Церкви.

М. Самокиш. Бій Богуна з Чарнецьким під Монастирищем у 1653 р. 1931 р.

Причини заколоту рядового козацтва полягали в труднощах, пов'язаних з війною, що тривала вже шостий рік. Постійні воєнні дії, каральні походи поляків, татарські набіги призвели до величезних спустошень на Правобережжі. Лише на Волині було зруйновано понад 620 міст, містечок і великих сіл. Ще більших втрат зазнали Поділля, Брацлавщина, Київщина. Повністю знищеними були понад 100 міст і містечок Правобережжя.

У 1650—1652 рр. просторами від Дністра до Дніпра прокотилася й страшна «морова пошесть» — епідемії холери й чуми. На шляхах і в містах люди «лежали, наче дрова». За воєнними діями, спустошеннями й епідеміями прийшов голод. Особливо багато жертв було в другій половині 1652 — навесні 1653 р.

Нестерпні злидні та нещастя спричинили й масове переселення правобережців у Молдову, на Лівобережжя, у Слобідську Україну. Через це людські втрати козацької України до літа 1653 р. досягли не менше 35—40 % населення.

Лихоліття війни призвели й до розорення значної частини козаків. Вони втрачали спроможність виконувати військову повинність. Чисельність козацької армії влітку 1653 р. скоротилася вдвічі й становила 40—50 тис. вояків. Багаторічні воєнні біди змінили й суспільні настрої, психологічний стан народу. Якщо протягом 1648—1651 рр. панували бойовий дух, рішучість і віра в перемогу, то тепер суспільство все більше охоплювали зневіра й розчарування. Внутрішньополітичну ситуацію ускладнювали й зовнішньополітичні обставини, зокрема створення антиукраїнської коаліції в складі Польщі, Трансільванії, Волощини й Молдови.

6. Облога Жванця та її наслідки

Важкими внутрішньополітичними обставинами України вирішив скористатися польський король. Наприкінці серпня 1653 р. він оголосив осінній похід проти України. Відмобілізоване 40-тисячне військо попрямувало до м. Бар на Поділлі.

Проголосив збори до нового походу й Б. Хмельницький. Але цього разу вони проходили вкрай мляво, без будь-якого бойового піднесення. Зібравши 30—40 тис. козаків, гетьман теж поспішив до Бара. Коли ж до козаків приєдналося татарське військо, польський король вирішив відступити й отаборитися під м. Жванцем, неподалік від Кам’янця-Подільського.

Н. Орда. Залишки фортеці Бар. 1876 р.

У жовтні головні сили українсько-татарського війська взяли польський табір в облогу. Спроби вирватися з оточення закінчувалися невдачею, виснажене голодом, холодом і хворобами польське військо ледь трималося. Його чисельність швидко скорочувалася. На початок грудня померло майже 10 тис. жовнірів.

І знову короля від капітуляції врятував кримський хан. Отримавши від Яна Казимира багаті «упоминки» і дозвіл взяти ясир у Західній Україні, Іслам-Гірей знову зрадив українському союзнику. Незважаючи на успішні воєнні дії української армії, кримсько-польський договір під Жванцем від 5 грудня 1653 р. передбачав, що лише козацтво як стан, збереже свої права на території колишніх Брацлавського, Київського й Чернігівського воєводств, але не козацька держава. Це означало повну окупацію України польськими військами, повернення шляхти, відновлення кріпацтва. Союз хана з королем під Жванцем створив для України загрозу втрати всіх здобутків Національно-визвольної війни. Державу могло врятувати лише укладення нового військово-політичного договору з надійним союзником. І таку можливість гетьман зумів передбачити й підготуватися до неї заздалегідь.

7. Зовнішньополітичне становище Гетьманщини в другій половині 1653 р.

Ще влітку 1653 р. виникнення антиукраїнської коаліції в складі Польщі, Молдови, Волощини й Трансільванії спонукало гетьмана до пошуку нових союзників. Він міг вибирати між Стамбулом і Москвою. Генеральна військова канцелярія посилила перемовини з обома державами.

Найсильнішим з усіх можливих союзників був турецький султан. Проте в Україні не всі погоджувалися на союз з Портою, насамперед через релігію. За тодішніми усталеними уявленнями, між мусульманами й християнами не могли виникнути добрі відносини. Навіть будучи союзниками, мусульмани продовжували грабувати українські землі, забирати людей у неволю. Тричі — під Зборовом, Берестечком і Жванцем — кримський хан у вирішальні моменти боротьби переходив на бік ворога.

С. Іванов. Земський собор у Москві. 1908 р.

Більшість з української політичної верхівки приваблювала протекція московського царя. Українські політики брали до увага православне віросповідання; подібність мов; пам'ять про спільну історичну долю за часів княжої Русі. На той час у свідомості українців почуття ворожнечі до московитів було відсутнім. Українцям до цього не доводилося тісно спілкуватися з московськими «служивими людьми», наші пращури не знали добре їхніх звичаїв, освітнього й культурного рівня. Незнання сприяло завищеним сподіванням українців щодо союзу з Москвою.

1 жовтня 1653 р. Московський земський собор вирішив просити царя прийняти Військо Запорозьке «під свою государеву високу руку» і розпочати війну проти Речі Посполитої. В Україну було відряджене спеціальне посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Собор зробив це, намагаючись уникнути небезпечного для Москви зближення України й Туреччини. Разом із тим Москва вирішила використати українське господарство й військову силу для здобуття перемоги над Річчю Посполитою — своїм одвічним суперником — за панування в Східній Європі.

На думку вченого

Видатний російський історик В. Ключевський писав, що Москва навмисне вичікувала, поки Україна виснажить всі свої активні сили в боротьбі з Польщею та стане більше слухняним «підданим» московського царя.

Обґрунтуйте чи заперечте думку вченого.

Завдання та запитання

1. На конкретних історичних прикладах продемонструйте вагому роль Української козацької держави в європейських міжнародних відносинах.

2. Назвіть завдання, які вирішував Б. Хмельницький своєю активною зовнішньою політикою.

3. Охарактеризуйте внутрішньо- та зовнішньополітичне становище України в другій половині 1653 р.

4. Покажіть на історичній карті держави, з якими українські політики влітку й восени 1653 р. планували встановити союзницькі відносини.

5. Розкрийте сутність понять «протекція», «протектор».

6. Визначте небезпеки, які приховував для Української козацької держави Жванецький мирний договір між Польщею і Кримом.

7. Знайдіть пояснення, чому Московія протягом 1648—1653 рр. утримувалася від союзницького військового договору з Україною.

8. Визначте причини, які спонукали Московський земський собор 1653 р. дати згоду на взяття України під протекцію московського царя.

9. Уявіть себе учасником Старшинської ради 1653 р., на якій обирають майбутнього союзника України. Які аргументи ви запропонували б на користь чи проти союзницьких відносин із Туреччиною, Московією?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно