§ 24. ПОРУШЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ УКРАЇНИ

Поміркуйте, чи потрібно виконувати домовленості та зобов'язання, нав'язані вам силою чи обманом.

1. Переяславський договір 1659 р.

Наприкінці вересня 1659 р. на Генеральній військовій раді в Білій Церкві старшини антипольського напрямку домоглися обрання гетьманом Юрія Хмельницького. Козацька рада не залишила новому гетьманові жодного вибору. Він мусив укладати договір лише з московським царем. Тим часом московська армія захопила все Лівобережжя й розташувалася в Переяславі.

Юрій Хмельницький з невеликим загоном прибув до Переяслава й тут неочікувано для себе опинився в руках московського командування в ролі полоненого. 17 жовтня князь Трубецькой оточив 40-тисячним військом козацьку раду, що складалася переважно з лівобережних старшин. Під виглядом «прєжніх статєй Б. Хмельницького» Юрія, під загрозою застосування сили, примусили підписати підробку Переяславсько-Московського договору 1654 р.

Невідомий автор. Гетьман Юрій Хмельницький. XVII ст.

За Переяславським договором 1659 р. Україна втрачала право самостійно обирати гетьмана. Якщо за справжніми, Богдановими, статтями козаки вільно обирали гетьмана, а потім лише повідомляли царя про зроблений вибір, то тепер потрібно було спочатку випросити в царя дозвіл на проведення виборів. А щоб цар визнав ці вибори законними, новообраний прохач мав їхати до Москви, де цар мав вручити йому жалувану грамоту та гетьманські клейноди. Гетьман утрачав право призначати й звільняти генеральну старшину, полковників. Україна втрачала право на самостійну зовнішню політику. Гетьману заборонялося без дозволу починати війну чи укладати мир з будь-якою державою, укладати воєнні союзи, надавати допомогу. Козацькі загони мали залишити Білорусь, московські воєводи із залогами вводилися не лише до Києва, а й до Переяслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава й Умані. Україна мала повернути Московії артилерію, здобуту в битві під Конотопом. Переяславський договір 1659 р. вимагав підпорядкування київського митрополита московському патріарху. Щоправда, Українська православна церква визнала ці вимоги незаконними й відмовилася від виконання даної умови договору.

Отже, Переяславський договір 1659 р. позбавляв Українську козацьку державу незалежності й перетворював її на підпорядковану частину Московського царства.

Історичний факт

Вирвавшись із переяславського полону князя Трубецького гетьман і старшини спробували відновити справедливість. Посилаючись на те, що українська сторона до договору була примушена насильницьким чином, гетьман відправив до царя полковника П. Дорошенка з новим проектом договору. Проте Москва відмовилася від перегляду умов облудного договору. Сучасні історики називають цей договір «Переяслав-2».

Царський уряд усе менше зважав на Ю. Хмельницького. Поза спиною гетьмана велися переговори зі старшинами, містами, духівництвом, Запорожжям. Московські воєводи втручалися в управління українськими справами, на свій розсуд роздавали землі, скасовували й установлювали податки. Московські залоги грабували мешканців міст і сіл.

Усе українське суспільство з гіркотою відчуло, що багаторічна жертовна боротьба завершується підпорядкуванням України Московській державі.

2. Чуднівська кампанія і Слободищенська угода 1660 р.

Пройняте настроями зневіри й розгубленості козацьке військо взяло участь у воєнних діях проти Польщі. Улітку 1660 р. українські та московські війська вирушили у новий похід на західноукраїнські землі. Він уже не сприймався як визвольний. Усі старшини розуміли, що вони беруть участь у боротьбі двох держав за панування над Україною.

Вишколене іноземцями 20-тисячне військо московського воєводи Василя Шереметєва разом з 15-тисячним корпусом лівобережних козаків Тимофія Цицюри розпочало наступ на Волинь. Дорогою до них мало приєднатися й 30-тисячне військо Ю. Хмельницького. Ще до з’єднання військ між союзниками виникли суперечності. Боярин В. Шереметєв зверхньо ставився до гетьмана. Не довіряли один одному й військові штаби.

62-тисячна об’єднана польсько-татарська армія зупинила військо Шереметєва—Цицюри й оточила його під Любаром. Після кількаденних боїв об’єднана армія вирвалася з оточення й відступила до Чуднова, але й там знову потрапила в оточення. З нього зуміла вийти лише частина козаків Т. Цицюри. Тепер доля оточених залежала від Ю. Хмельницького.

На початку жовтня гетьманське військо підійшло до Слободища, що за 20 км на схід від Чуднова. Щоб не допустити його з’єднання з оточеними, поляки вирядили навперейми Ю. Хмельницькому частину своїх сил. Козаки успішно відбили всі атаки, проте коли поляки запропонували розпочати перемовини, старшини погодилися. Шереметєв, позбавлений підтримки, капітулював. Невдоволені політикою Москви, старшини спонукали гетьмана укласти договір із Польщею.

А. І. Монастирський. Запорожець. XIX ст.

Слободищенська угода з Польщею була укладена 17 жовтня 1660 р. Вона нагадувала проект урізаного Гадяцького договору. Так, у тексті угоди жодного разу не згадувалося про «Князівство Руське». Гетьманщина ставала лише підпорядкованою (автономною) частиною Речі Посполитої. Україна змушена була відмовитися від проведення незалежної зовнішньої політики. Гетьман зобов’язувався виступати в походи тільки на боці Польщі. Договір передбачав повернення польських поміщиків.

3. Боротьба за владу на Лівобережній Україні

Повна поразка московського війська під Чудновом та укладення Ю. Хмельницьким Слободищенської угоди поставили лівобережне козацтво перед загрозою московського терору. Про те, що він був неминучим, засвідчили дії київського воєводи Барятинського. Довідавшись про розгром Шереметєва, він спустошував і руйнував київські околиці на десятки верств навколо й похвалявся, що вирізав 15 тис. мирного населення.

Тому коли козацька рада в Корсуні схвалювала Слободищенський договір, переяславський полковник і наказний гетьман Яким Сомко від імені лівобережних полків знову складав у Переяславі присягу на вірність Москві.

Так боротьба за владу на Лівобережжі та московський терор проти мирного населення призвели до відокремлення Лівобережної України з-під влади єдиного законного гетьмана.

Опираючись на Польщу, Ю. Хмельницький спробував відновити свою владу на Лівобережжі. Проте, зазнавши кількох поразок, на початку січня 1663 р. на раді в Чигирині склав із себе гетьманські повноваження, а незабаром постригся в ченці, узявши чернече ім’я Гедеон. Та ж рада обрала гетьманом Павла Тетерю — високоосвіченого старшину, досвідченого полковника й дипломата.

Лівобережжя висунуло своїх претендентів на гетьманську булаву: переяславського полковника Якима Сомка та ніжинського — Василя Золотаренка. Кожен сподівався отримати гетьманські клейноди з рук царя. Проте за боротьбою вони не помітили різкого загострення відносин між розбагатілою старшиною та збіднілим козацтвом і селянством.

Цим вдало скористався колишній управитель господарства Б. Хмельницького Іван Брюховецький. Він зображав себе оборонцем інтересів козацької, міщанської та селянської бідноти. У промовах і письмових зверненнях І. Брюховецький засуджував прагнення старшин до збагачення. У разі його обрання обіцяв ліквідувати старшинський гніт, поліпшити становище рядового козацтва й селян, відновити обмежені козацькими старшинами права міських громад.

Г. Колисной. Гетьман Павло Тетеря. 2014 р.

Подальша боротьба розгорілася між Я. Сомком та І. Брюховецьким. Першого підтримували північні полки Лівобережжя з багатим старшинством, а другий опирався на південні полки та Запорожжя. Вирішальною в цій боротьбі стала підтримка московських урядовців. На їхню думку, І. Брюховецький був набагато зручнішою фігурою. Biн міг стати покірним знаряддям у їхніх руках проти прихильників незалежності та соборності обох берегів Дніпра. Отримавши відомості, що І. Брюховецький своїми безвідповідальними обіцянками здобуває все більше народних симпатій, царський уряд погодився на його прохання скликати «чорну», тобто Генеральну військову раду за участі всіх станів.

«Чорна рада» в Ніжині 17—18 червня 1663 р. Яким Сомко та Іван Брюховецький претенденти на гетьманські клейноди — прибули на раду з численними «купами» своїх прихильників. Проте вирішальну роль мало московське військо на чолі з царським послом. Рада проходила надзвичайно бурхливо й закінчилася перемогою І. Брюховецького. Нового гетьмана було обрано «не стільки голосами, скільки шаблями й киями», — розповідав свідок.

Розбурхана чернь одразу ж розгромила козацьку старшину, яка стояла за Я. Сомка, а потім кілька днів і ночей козацька та селянська голота грабувала й убивала заможних людей у Ніжині. Якима Сомка та Василя Золотаренка було заарештовано, а через 3 місяці страчено.

Історичне джерело

Ніжинські події знайшли своє відображення у відомому козацькому «Літописі Самовидця»: «У ті дні не один заможний чоловік полишив свою домівку, замінив пристойну одіж на дрантя й страху ради бідний ховався, де міг, а всі інші жителі по містах і селах, пробуваючи між смертю та життям і знеможені млосним чеканням, кожен думав, до чого приведе оця ненаситна жадоба крові й коли цьому лиху настане кінець».

Поміркуйте, чим же була зумовлена ота «ненаситна жадоба крові».

Наслідком політичної боротьби за владу на Лівобережжі стало утвердження при владі І. Брюховецького, а з ним різке ослаблення державності Лівобережної України. Одразу ж після обрання гетьман погодився на умови Переяславського договору 1659 р. Він зобов’язався безкоштовно постачати харчі московським залогам, розміщеним в Україні, поїхав до Москви, щоб особисто вклонитися цареві. Засліплений почестями, боярським званням, одруженням з пасербицею князя Долгорукого, він уклав новий договір, відомий як «Московські статті». Вони лише посилювали залежність України.

А. Ждаха. «Чорна рада» в Ніжині. 1901 р.

Історичне джерело

Прихильність до Москви, яку відверто проявляв І. Брюховецький, зовсім не сподобалася запорожцям. Кошовий отаман Ждан Рог, учорашній побратим І. Брюховецького, написав тому лист-застереження: «Нерозумно чиниш, що з нами починаєш сваритися. Зброя не допоможе в полі, коли в домі не буде злагоди. Хочти від царської величності достоїнством (боярським) пожалуваний, але честь свою отримав від Війська Запорозького; Військо не знає, що таке боярин, знає тільки гетьмана... Пам’ятай давню філософську притчу, що щастя на швидкому колесі дуже хутко обертається; умій, вельможність твоя, щастя цінувати...»

Яке щастя мав на увазі кошовий Рог?

Воєводам із залогами тепер дозволялося розміститися майже в усіх великих містах Лівобережжя та правобережного Подніпров’я: Києві, Чернігові. Переяславі, Ніжині, Новгороді-Сіверському, Острі. Полтаві, Кременчуці, Гадячі й контролювати їх. Усі ці залоги, відповідно до попередніх домовленостей, утримувалися коштом українських селян і міщан.

Змінювалася й роль воєвод в Україні. Якщо раніше вони були лише військовими командирами залог, то тепер — господарями краю. Вони стали головними управлінцями (адміністраторами), судили за московськими законами, збирали податки. Усе це відбувалося з небаченою жорстокістю до українців.

«Московські статті» І. Брюховецького знову зачепили духовенство, адже повторювали вимогу про перепідпорядкування української церкви владі московського патріарха. Проти цього виступили навіть найзавзятіші прихильники Москви. У цілому наслідком утілення в життя «Московських статей» стало наростання обурення народу владою московських воєвод та І. Брюховецького, який їх допустив в Україну.

4. Андрусівське перемир'я 1667 р. — історична трагедія поділу України

Отже, зречення Ю. Хмельницького призвело до обрання двох гетьманів: гетьмана Правобережної України П. Тетері під протекторатом польського короля та гетьмана Лівобережної України І. Брюховецького під опікою московського царя. У такий спосіб єдина державна територія України була поділена на дві залежні Гетьманщини: Правобережну й Лівобережну.

Цей поділ визнали Польща, що втрачала сили, та Московія, яка успішно їх накопичувала. 30 січня 1667 р. в с. Андрусові, що поблизу Смоленська, Річ Посполита та Московське царство домовилися встановити Андрусівське перемир’я на 13,5 років. Польща, відмовившись від Лівобережжя, залишала за собою землі Білорусі та Правобережної України. Москва, зрікшись претензій на правий берег Дніпра, зберігала владу над Лівобережною Україною, їй поверталися Сіверщина й Смоленщина. Київ — давню столицю Русі з її національними православними святинями — цар обіцяв віддати Польщі через 2 роки. Запорозька Січ переходила під спільний контроль обох держав.

Історичний факт

Лише рішуча позиція старшин Лівобережної Гетьманщини, які у 1669 р. заявили протест проти передачі духовного центру України Речі Посполитій, зберегла Київ у складі Лівобережної Гетьманщини. Старшини заявили, « з ким залишиться Київ, з тим залишаться й вони».

Андрусівське перемир’я викликало обурення всіх станів українського суспільства, адже він був укладений таємно. Московська сторона вдруге зрадила умовам українсько-московського договору 1654 р. Течію Дніпра, головну господарську артерію країни, було перетворено на кордон, який штучно розривав Україну. Андрусівський договір закріплював поділ України між Польщею та Московією, створював перешкоди на шляху об’єднання всього українського народу в незалежну державу.

Завдання та запитання

1. Опишіть історичні події, у яких брав участь Ю. Хмельницький протягом 1659—1663 рр.

2. Виокремте ті події та процеси, які призвели до поділу Гетьманщини на Правобережну та Лівобережну.

3. Який договір сучасні історики називають «Переяслав-2»?

4. Знайдіть у словнику визначення поняття «фальсифікація». Опишіть ситуацію, у якій з фальсифікацією довелося зустрітися Ю. Хмельницькому.

5. Визначте, які наслідки для України мало укладення Переяславського договору 1659 р., «Московських статей» 1665 р., Андрусівського перемир’я 1667 р.

6. Поясніть, чому українська сторона легко погодилася на перемовини й укладення Слободищенського договору. Визначте його головні умови.

7. Визначте ті суспільні процеси та зовнішні чинники, які допомогли І. Брюховецькому перемогти на Ніжинській «чорній раді»?

8. Використавши приклади з параграфа, доведіть, що боротьба за владу, яка ведеться із застосуванням насильства, порушення норм моралі веде до занепаду суспільства, його підкорення агресивним сусідам.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно