Козацькі літописи як історичні джерела. Практичне заняття
- 19-10-2022, 23:08
- 382
8 Клас , Історія України 8 клас Власов, Панарін (поглиблене вивчення 2021)
§ 39. Козацькі літописи як історичні джерела. Практичне заняття
Видатним явищем історичної літератури першої половини XVIII ст. є козацькі літописи.
Одним із найдавніших серед козацьких літописів є «Літопис Самовидця». У ньому викладено події від 1648 до 1702 р. Переписувачі довели розповідь до 1734 р. Дослідження цієї пам’ятки дало змогу вченим установити ім’я автора: ним уважають Романа Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни.
Другим важливим твором був літопис гадяцького полковника (з 1730) Григорія Грабянки. Його створено в м. Гадячі 1710 р. Літопис розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. - поразки І. Мазепи та початку гетьманування І. Скоропадського.
Титульний аркуш «Літопису» С. Величка
Найвизначнішим явищем козацького літописання став ґрунтовний літопис Самійла Величка. Створено його 1720 р. Твір складався з чотирьох частин: перша - опис подій від 1648 до 1660 р., друга й третя - від 1660 до 1700 р., у четвертій містилися додатки - добірка тогочасних документів. Крім того, рукопис містить десять портретів гетьманів, у ньому використано безліч документів та поетичних текстів.
Самійло Величко. Літопис. Повне видання. ТОВ «Видавництво "Кліо”». 2020 р.
ЗАУВАЖТЕ
З літописом Самійла Величка пов’язана майже детективна історія. С. Величко, канцелярист гетьмана І. Мазепи, писав цю працю протягом 30 років. У ХІХ ст. твір було видано Київською археографічною комісією. Проте з цензурних міркувань до видання не увійшла майже третина усіх матеріалів - тих, де згадане ім’я опального гетьмана. Уперше оригінальну, повну версію літопису виявила у Російській національній бібліотеці у Санкт-Петербурзі знана дослідниця Т. Таїрова-Яковлєва. Копію твору вдалося придбати стараннями Гарвардського університету (США). У 2012 р. над ним почали працювати й українські дослідники. Понад 8 років тривала робота вчених. І нарешті 14 жовтня 2020 р., у 300-літній ювілей твору, величезний том літопису Самійла Величка було презентовано в Батурині, в заповіднику «Гетьманська столиця».
1. Вплив козацьких літописів на українські літературні традиції
Прочитайте тексти джерел 1, 2 і дайте відповіді на запитання. 1. Про яку історичну подію йдеться в обох фрагментах? 2. На які деталі історичної події звертає увагу літописець (джерело 1), чому саме на них? Як ці деталі обігрує автор? 3. Поміркуйте, чи випадково перший історичний роман в українській літературі (джерело 2) був присвячений подіям козацької доби. Чому мова козацьких літописів відрізняється від сучасної? 4. Порівняйте тексти. Чим фрагмент з «Літопису Самовидця» відрізняється від уривка з історичного роману П. Куліша. Із чим це пов’язано?
1. «Як ударили в бубни на раду, Брюховецький, відповідно до постанови, пішов військо припровадив на ту раду до намету своєї сторони. І Сомко не забарився: і сам, і всі козаки, що були при ньому, як люди заможні, вбрались ошатно і добре озброїлись, наче до війни. Вони-бо мали намір, коли рада не на їхню користь зарадить, між собою битву розпочати, бо при Сомковому таборі й гармат було чимало. Але нічого з того не вийшло, бо запорожці були запевнені ласкою його царської величності, тож швидко та рада відбулася, і боярин вийшов з намету та й почав читати грамоту й указ його царської величності. Не давши читцю закінчити, ані слухаючи листа царської величності, раптом крик здійнявся з обох сторін за гетьманство: одні кричать: "Брюховецького гетьманом!”, а інші кричать: "Сомка гетьманом” - і на столець обох садовлять. А далі й між собою заповзялися битися і зламали Сомків бунчук, ледве Сомко видерся з намету царського й дістався до коня та інша старшина. Інших же кількох чоловік забили. І так прихильники Сомка мусили відступати до свого табору, а прихильники Брюховецького на столець його посадовили, зіпхнувши князя, і гетьманом проголосили, давши йому булаву і бунчук в руки. Та заледве дуже нескоро той галас вгомонився, так що князь Великоґаґин не підтверджував гетьманства Брюховецького, бо і прийняти його не міг через той шум серед народу»...
«Літопис Самовидця». Остання чверть XVII ст.
2. «Ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. Виходить із царського намету боярин, князь Гагін, з думними дяками. У руках царська грамота. Його підручники несуть царську корогву козацькому війську, кармазин, оксамит, соболі од царя у подарунок старшині з гетьманом. Усі посли, по московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах; на ногах у князя гаптовані золотом, виложені жемчугом сап’янці. Поклонились обом гетьманам і козацтву на всі чотири сторони. Усі втихли, що чутно було, як бряжчали в бояр шаблюки на золотих ланцюгах коло пояса. Перехрестивсь князь великим хрестом, од лисини аж за пояс, потряс головою, щоб порівнялись сивії патли, підняв грамоту високо - два дяки йому руки піддержували - і почав вичитувати царське ім’я. Як ось позад брюховців сільська голота, не чуючи нічого, що читають, почала гукати:
- Івана Мартиновича волимо! Брюховецького, Брюховецького волимо!
А Сомкове козацтво заднє собі, чуючи, що оглашають гетьманом Брюховецького, почало гукати:
- Сомка, Сомка гетьманом!
І по всьому полю зчинивсь галас несказанний. Тоді й передні бачать, що всім байдуже про царську грамоту, почали оглашати гетьманів - усе ближче, все ближче, аж поки дійшло до самої первої лави.
- Брюховецького!
- Сомка!
І зачепились. Хто шаблею, хто києм, хто ножакою.
- Стійте, стійте лавою! - крикне Сомко на своїх. - Даймо шаблями їм одвіт!
А запорожці схопили Іванця за руки да вже й на стіл саджають і булаву, й бунчук до рук дають. Зіпхнули й князя з думними дяками.
- Гетьман, гетьман Іван Мартинович! - кричать на все горло...
І кинулись купою [сомківці] до столу. Січуть, рубають низовців, саджають на столець Сомка. А запорожці, як злії оси, не боячись нічого, з одними киями да ножаками, лізуть і б’ють Сомкову сторону. Вирвали в Сомка бунчук і переломили надвоє, одняли й булаву.
Оглянеться Сомко, аж при йому тілько зо жменю старшини.
- Ей, - каже, - годі! Нема тут наших!
Старшина гляне, аж кругом самі запорожці..»
П. Куліш. «Чорна рада»
2. Відображення в літописах станових інтересів та світогляду їхніх авторів
Прочитайте тексти джерел 3, 4 і дайте відповіді на запитання. 1. Про які події Національно-визвольної війни йдеться в джерелі 3? Як автор ставиться до них? Чим можна пояснити таке ставлення автора? 2. Які уривки джерела 4 свідчать про ставлення автора до Молдови, Кримського ханства, Речі Посполитої, Війська Запорозького? Кому співчуває, кого засуджує? 3. Про яких історичних діячів розповідає літописець? Як ставиться до них? У яких словах це втілюється? 4. Чому Б. Хмельницький прагнув встановити міждержавні відносини з Молдовою та породичатися з молдовським господарем? Чому було скасовано попередні домовленості В. Лупу й Б. Хмельницького?
3. «Початок і причини війни Хмельницького є винятково в переслідуванні поляками православ’я і обтяженні козаків, бо ж тоді тих, хто не бажав панщини робити, до чого не звикли були, на службу в замках повернуто, і їх з листами посилали і в містах до чищення коней і догляду за ними старости держали, у дворах груби, тобто печі, палити, псів чистити і доглядати, подвір’я замітати і бо інших нестерпних робіт приставляли».
«Літопис Самовидця». Остання чверть XVII ст.
4. «...Коли до Хмельницького підійшли татарські загони, він послав до молдовського воєводи гінця з вимогою віддати дочку за сина Тимоша, як вже було домовлено. А якщо ж той не схоче віддати, то він, Хмельницький, з стотисячним військом завітає до нього у гості. І напав страх на воєводу й на волохів... І не знаючи, що діяти, господар відрядив гінця до короля і просив його якось завадити тому весіллю. І наказав король гетьману Калиновському не пускати сина Хмельницького на весілля до господаря. На виконання цього наказу Калиновський прийшов і став з військом польським на Батозі...
...Коли ж до польського стану підійшли татари, шляхта вивела їм назустріч свої полки, полишивши позад безборонний табір, і розпочала бій. Та татари тільки заманули поляків подалі од табору. Цим скористалися козаки, напали на нього, легко увірвалися всередину. Коли татари побачили, що козаки в таборі, то повернули коней і вдарили на польське військо. Поляки перелякалися. Одні кинулися тікати в сторону, та їм, спаливши табір, перепинили дорогу козаки. Інші ж кинулися до переправи, до Бугу. Хмельницький повернувся у Чигирин, випроводив свого сина Тимоша на весілля до молдовського господаря, а для супроводу виділив дванадцятитисячний загін козаків... Там почали гуляти весілля. Панна воєводівна, виказуючи свою прихильність до Хмельниченка і доводячи, що охотою заміж іде, наказала своїм дружкам на весіллі співати руські пісні».
«Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки». 1710 р.
3. Як козацькі літописці пояснювали причини створення своїх праць, у чому вбачали своє покликання?
Прочитайте тексти джерел 5, 6 і дайте відповіді на запитання. 1. Чому, на думку С. Величка (джерело 5), треба берегти історичну пам’ять народу? Як це потрібно робити? У чому літописець вбачає свою роль і яку мету перед собою ставить? 2. У чому вбачає свою місію Г. Грабянка (джерело 6)? Порівняйте пояснення причин створення літописів С. Величком і Г. Грабянкою, виділіть спільне й відмінне.
5. «Цікавому норову людському не може нічого бути сподобнішого, ласкавий читальнику, як читати книги й дізнаватися про давні людські діяння та вчинки... Оглядаючи літописні та історичні писання чужоземних письменників, читав я про всілякі діяння й побачив, що славу тих чужоземців пояснено й незатемнено. Цього не скажеш про наших сармато-козацьких предків, що так само, як і чужинці, вели війни й славилися лицарською відвагою та богатирськими подвигами. Наші письменники про них нічого не написали і не розтлумачили: я побачив, що славу нашу сховано під плащем їхніх нікчемних лінощів. Бо коли хто з давніх слов’яно-козацьких письменників і відтворив якусь, варту пам’яті, сучасну йому подію, то записав це вельми куцим і короткослівним реєстриком, не відзначивши, з яких причин те постало, як відбувалося і як закінчилося, не зазначивши й побічних обставин».
С. Величко. «Літопис». 1720 р.
6. «Я вибирав дещо зі щоденників наших воїнів, що перебували у війську, дещо з духовних та мирських літописців, наскільки міг знайти в них щось достовірне, долучав розповіді очевидців, що ще й нині в живих ходять, і їх розповіді підтверджують слова літописців. І хай читач не думає, що я хоч щось додаю від себе, ні - кажу тільки те, про що повідали історики, що підтвердили очевидці, а я тільки зібрав все це і записав. А багато ж які з нинішніх преславних військових виправ славу писану щонайдревніших царів явно побивають і до нащадків так і не сягають. Ну, а хто б нині знав про богоданого проводиря Моїсея, котрий плем’я іудейське з рабства єгипетського немов по суші через Червоне море вивів і в ньому ж царя єгипетського та його воїв потопив, коли б про нього нічого не було сказано в писанії? Хто б про Кіра, що найперший море кораблями виповнив, хто б про Олександра, славою увінчаного, і про Августа, що над світом єдиний владарював... і чи змогли б всі вони перепливти безодню забуття і чи не потонули б посеред глибин невідання, коли б святе писаніє не виставило б їхні діяння на всесвітнє позорище (видовище), а проповідники і красноглаголивії витії словом божим діяння їхні не оздобили? Про них і до них подібних упокорювачів Історії я не раз думав, коли годинами солодко читав і коли прозрівав ту користь для їхніх народів, що в’язалася з безсмертною славою, але ж наша вітчизна від них своїми ратними трудами ну просто ніяк не різниться і, бачачи її звитяги в пучині забуття, я не заради якоїсь любострастної слави, а спонукуваний спільною користю і заради неї вирішив не лишати в попелі мовчання схованими дії щонайвірнішого нашого сина благорозумного вождя Богдана Хмельницького, який Малу Росію від щонайтяжчого ярма лядського козацькою мужністю вивільнив і що до російського монарха з стольними містами в підданство привів. Я хотів явити всім народам, що не лише славеноруські монархи своєю силою напускали страх на всі сторони, а й їхні піддані, відстоюючи вітчизну і встаючи за образи росіян, спроможні проти щонаймогутніших владарів збройно стояти».
«Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки». 1710 р.
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ
1. Наведіть 3-4 факти з «Літопису Самовидця», які підтверджують, що П. Куліш саме цей літопис використовував як історичне джерело для написання свого роману.
2. Проаналізуйте один із наведених у параграфі текстів (на вибір) відповідно до правил опрацювання історичних джерел (с. 5).
3. Використовуючи додаткові ресурси, знайдіть тексти трьох козацьких літописів, оберіть для аналізу уривки, які стосуються однієї події з історії козацтва (на вибір учня/учениці/вчителя/вчительки), складіть порівняльну таблицю, виділивши спільне й відмінне у працях літописців.
Зразок: «Чигиринські походи турецько-татарського війська»
Коментарі (0)