§ 25. ГЕТЬМАН ПЕТРО ДОРОШЕНКО В БОРОТЬБІ ЗА ОБ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

Прокоментуйте слова Самійла Величка й анонімного автора «Історії Русів»: «І ми бачимо, як завжди буває, що всякий народ і царство, на ся розділене, не вистоїть, а всяк дім, котрий на ся розділив, запустіє».

1. Обрання П. Дорошенка гетьманом

На середину 60-х років XVII ст. українські стани на гіркому досвіді переконалися, що прихильність до Польщі несе народові нову шляхетську неволю, а до Москви — гноблення царської бюрократії. Усіх утомили роки лицемірства й безвладдя, громадяни проймалися почуттям патріотизму, любові «до милої Вітчизни», прагнули порядку й державного життя в соборній Україні. Керуючись такими настроями, Старшинська рада в Чигирині в жовтні 1665 р. обрала гетьманом Петра Дорошенка (1665—1676).

Він народився в 1627 р. у родині спадкових козацьких старшин. Його дід Михайло — соратник П. Сагайдачного — протягом 1625—1628 рр. був гетьманом реєстрового козацтва, загинув у поході до Криму. Батько Дорофій був полковником. Петро Дорошенко мав п’ятеро братів і сестру. Імовірно навчався в Києво-Могилянському колегіумі, володів латинською та польською мовами, добре знав історію, мав ораторський хист. Службу розпочав рядовим козаком. У 1657 р. Б. Хмельницький призначив його прилуцьким полковником. Петро Дорошенко став учасником багатьох дипломатичних місій.

В. Прядка. Гетьман Петро Дорошенко. 2007 р.

Основними засадами своєї політики він обрав головні ідеї Б. Хмельницького — незалежність і соборність. Реформував козацьку армію, утворивши в її складі постійні бойові частини з найманих піхотинців сердюків (з турецької мови — одчайдухів). Приблизно 20 тис. сердюків виявляли велику хоробрість і вірність П. Дорошенкові.

Новий гетьман не визнав чинності Андрусівського договору й закликав до того ж мешканців Правобережжя. Заручившись підтримкою кримського хана, він вирішив силою зброї перешкодити здійсненню польсько-московських домовленостей. Розгорнувши широкомасштабний наступ, П. Дорошенко зумів оточити польське військо біля Підгайців (Західна Україна). Польського короля чекала неминуча капітуляція. І саме тоді татари дізналися про спустошення Північного Криму загонами І. Сірка. Вони негайно уклали перемир'я з королем і повернулися додому.

Так через недалекоглядну політику І. Сірка, П. Дорошенку 19 жовтня 1667 р. довелося укласти зовсім невигідний Підгаєцький мирний договір. Biнвизнав підданство королеві, змушений був погодитися на повернення шляхтичів у колишні маєтки. Гірка невдача стала важким ударом для гетьмана, але не зламала його. Тим більше, що обнадійливі новини почали надходити з Лівобережжя.

«Брюховеччина». На початку 1668 р. Лівобережну Україну та Слобожанщину охопило національно-визвольне повстання проти московського гноблення. Його очолив І. Брюховецький, той самий гетьман, який допустив московських воєвод в Україну. Проте з часом він побачив, що політика воєвод викликає народне обурення не лише проти Московії, а й проти нього. Тому, починаючи з другої половини 1666 р., І. Брюховецький усе рішучіше й відвертіше критикував дії воєвод, захищав від їхніх зазіхань українські органи влади, права козацтва й посольства, ухилявся від придушення антимосковських виступів.

У січні 1668 р. на таємній Старшинській раді в Глухові він заявив присутнім про необхідність розриву з Москвою, вигнання воєвод, прийняття протекції турецького султана. Ошелешені такою заявою старшини повірили й підтримали задум гетьмана лише після того, як він поцілував хрест і заприсягнувся на святих образах. Гетьман і старшини склали взаємну присягу підтримувати один одного в боротьбі.

Слобожанщина — історична земля на сході України та прилеглих територіях Росії, що утворилася внаслідок заселення українцями Дикого Поля протягом другої половини XVII—XVIII ст.

2. Проголошення П. Дорошенка гетьманом єдиної України

На початку літа 1668 р. П. Дорошенко виступив у похід на Лівобережжя, щоб допомогти повстанцям. Щойно він наблизився до табору лівобережного гетьмана під Опішнею, як козаки збунтувалися проти І. Брюховецького й убили його. Так трагічно обірвалося життя політичного діяча, який спромігся критично переглянути свої погляди, набратися мужності й виступити за незалежність України. Петро Дорошенко звелів поховати І. Брюховецького з належними гетьманові почестями.

18 червня 1668 р. П. Дорошенка проголосили гетьманом обох берегів Дніпра. Возз’єднання козацької України стало найбільшим успіхом його політики, великою перемогою українських патріотичних сил. Ця подія перекреслювала наслідки андрусівської змови Московії та Польщі проти України.

Однак довго тішитися успіхом і закріпити його гетьману не вдалося. Крим і Польща, не зацікавлені у возз’єднанні України, підбурювали проти П. Дорошенка найрізноманітніших політичних пройдисвітів. Тому вже через місяць гетьман мусив повернутися на Правобережжя й зануритися в кровопролитну боротьбу, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного.

3. Військово-політичний союз П. Дорошенка з Туреччиною

Готуючись до рішучої боротьби за возз’єднання України, П. Дорошенко шукав союзників. Спочатку хотів укласти договір із бранденбурзьким курфюрстом Фрідріхом Вільгельмом, але його лист перехопили поляки. Звертався й до московського царя, проте той відмовився, посилаючись на ненависний Дорошенку Андрусівський договір. Москва не хотіла бачити єдиної України під владою сильного й обдарованого гетьмана.

Тоді гетьман звернувся до турецького султана, який був готовий надати реальну допомогу. У березні 1669 р. П. Дорошенко скликав Старшинську раду, що ухвалила прийняти турецький протекторат на таких умовах, на яких його прийняли дунайські князівства.

Восени 1671 р. польські війська окупували Брацлавщину. Як протектор-захисник України, турецький султан попередив польського короля, щоб той не нападав на «козацьку державу з усіма її повітами», і поставив вимогу звільнити Брацлавщину, погрожуючи розпочати війну. На початку 1672 р. він ще двічі повторив свою вимогу. Отже, Річ Посполита мала достатньо часу, щоб уникнути війни, але вона не хотіла визнати існування Української козацької держави.

Наприкінці травня 1672 р. 100—120-тисячна турецька армія, очолена султаном Мухамедом IV, рушила в похід. Її мстою було Поділля. До підходу турецької армії П. Дорошенко в липні розгромив під горою Батіг польські сили й, очистивши Брацлавщину, приєднався під стінами Кам’янця-Подільського до військ султана. За три тижні, наприкінці серпня, фортеця капітулювала, а невдовзі козацькі та султанські війська оточили Львів.

Н. Орда. Кам’янець-Подільська фортеця. 1862—1876 рр.

Король запросив миру, і в жовтні 1672 р. підписав ганебний для Польщі Бучацький мирний договір. Туреччина опанувала все Подільське воєводство з Кам’янцем-Подільським. Брацлавщина й Правобережна Київщина утворювали Правобережну Гетьманщину під владою П. Дорошенка й протекторатом султана. У складі Польщі залишалися Галичина, Волинь і Північна Київщина.

4. Занепад Правобережжя. Утрата П. Дорошенком популярності

Бучацький договір не приніс спокою Правобережжю. Польща шукала приводу для його скасування. Московія сприйняла договір як відмову Польщі від прав на Правобережну Україну. На початку 1674 р. московські й лівобережні війська, керовані лівобережним гетьманом Іваном Самойловичем, перейшли Дніпро. До березня 10 правобережних полків визнали владу І. Самойловича й проголосили його гетьманом об’єднаної України. Потім вони спільно відтіснили П. Дорошенка до Чигирина, узяли українську столицю в облогу й два тижні безуспішно штурмували її.

На допомогу П. Дорошенкові знову вирушила турецька армія. Московські й українські лівобережні сили відступили на Лівобережжя, спаливши дорогою Черкаси. Турки й татари вигубили й спалили Ладижин і Умань, поляки — Брацлав. Після того як турки повернули додому, розгніваний П. Дорошенко вдався до жорстоких репресій проти тих 10 полків, які піддалися Самойловичу. Багато людей загинуло, а ще більше розбіглося.

На зміну популярності прийшло розчарування. П. Дорошенка ославили як винуватця страждань народу. Зневірившись в успіхові, його покинули всі, навіть родичі. Тому, коли у вересні 1676 р. московська армія й козаки І. Самойловича знову взяли Чигирин в облогу, П. Дорошенко урочисто зрікся гетьманських клейнодів і за традицією склав їх до ніг гетьмана Лівобережжя.

Петро Дорошенко оселився у м. Сосниця, де жив приватним життям. Проте через рік цар зажадав його переселення в Підмосков’я, де П. Дорошенко до смерті виконував обов’язки в’ятського воєводи.

5. Оборона Чигирина від походів турецько-татарського війська

Після зречення П. Дорошенка Туреччина звільнилася від обов’язків протектора й склала плани щодо розширення своїх володінь в Україні. Тим часом не полишав намірів об’єднати Україну під власною булавою й І. Самойлович. Він узявся укріплювати Чигирин, до якого як до гетьманської столиці неодмінно мала прийти турецька армія. Це сталося в серпні 1677 р.

Турецько-кримсько-ногайське військо, чисельністю 60—90 тис. чоловік, планувало здобути Чигирин за 3—4 дні, а далі ударити на Київ. Проте місто туркам «костомахою поперек горла стало», як заявляли його оборонці. Двічі нападникам удавалося зруйнувати фортечні чигиринські стіни. Турки кидалися в пролом, але наштовхувалися на незламний опір і заново вибудувану стіну. Три тижні місто витримувало облогу, поки на допомогу підійшли бойові формування І. Самойловича й воєводи Г. Ромодановського.

Султан Мудрад І і яничари. XVII cт.

У липні 1678 р. 200-тисячна турецько-татарська армія знову оточила Чигирин. Майже сім тижнів козаки героїчно захищали гетьманську столицю, уважаючи це справою всеукраїнського значення та власної честі. Козакам співчувало все населення України. По три дні на тиждень у понеділок, середу та п'ятницю всі постили, морально підтримуючи оборонців гетьманської столиці.

Відверто байдужою виявилася позиція Московії. Цар відрядив військо на чолі з воєводою Г. Ромодановським, але при цьому видав йому таємну інструкцію: не брати участі у важких боях за Чигирин, а зруйнувати його укріплення й відступити. Тому Г. Ромодановський під різними приводами запізнився аж на півтора місяці. Не надав він допомоги й тоді, коли, нарешті, підійшов до славної козацької столиці.

Тож коли нападники, зруйнувавши одну зі стін фортеці, удерлися до міста, пролупав вибух, і цілий «верхній» замок злетів у повітря... і опустився на голови 4-тисячного передового загону турків, поховавши його під своїми уламками. Так 12 серпня 1678 р. перестала існувати колишня столиця Б. Хмельницького та П. Дорошенка. Зруйнування Чигирина в очах українського суспільства стало ніби символом загибелі Правобережної України. Українсько-московське військо відступило до Дніпра. Турецький візир наказав зрівняти рештки Чигирина із землею.

Спустошення Правобережжя 1678—1679 рр. Загибель Чигирина відкрила безборонний шлях на Правобережжя для людоловських загонів, які «багато сіл повибирали». Почастішали набіги й на Лівобережжя. Щоб ускладнити для турків і татар можливості для нападу на Лівобережжя та зміцнити його новими мешканцями, І. Самойлович вирішив примусово переселити правобережців на лівий берег. Командирам загонів, що здійснювати «великий згін» 1678—1679 рр., він наказував:« Коли б хто з вами не захотів (йти), того для спільної одностайності силоміць із собою звідти провадьте сюди до Переяславля». Ставлячи людей у безвихідь, лівобережні загони палили домівки, села, містечка й міста, нищили фортеці, що вціліли. Середня й Південна Київщина перетворилися на пустку.

6. Бахчисарайський мир 1681 р. Перехід Правобережжя під владу Туреччини

Підсумки війни за Правобережжя між Московією, з одного боку, і Туреччиною та Кримом, з іншого, зафіксовані в Бахчисарайському договорі 13 січня 1681 р. Кордон між Московською державою й Османською імперією встановлювався по Дніпру. Володіннями Московії визнавалися Лівобережна Україна та Київ. Території між Південним Бугом і Дніпром — Середня та Південна Київщина, Східне Поділля (Брацлавщина) — мали залишатися безлюдними та нейтральними впродовж наступних 20 років. Татари зберігали право кочувати та полювати в південноукраїнських степах. Москва зобов'язалася щорічно сплачувати кримському хану данину. Підписанням Бахчисарайського договору Московія втретє зрадила українсько-московському договору 1654 р., відмовилася від протекції над Правобережною Україною на користь Туреччини.

Відповідно до Бучацького мирного договору Речі Посполитої з Туреччиною 1672 р., Туреччина продовжувала володіти Західним Поділлям, а Польща — Галичиною. Волинню та Північною Київщиною.

Історичне джерело

Уривок з листа наказного гетьмана Я. Лизогуба, призначеного П. Дорошенком, та групи правобережних полковників до лубенчан 1670 р.

«...Хай цар московський, король польський, як монархи християнські, будуть собі здорові, а вам з нами між собою для чого різнитися? Тим більше, коли вони, монархами будучи, про заспокоєння держав своїх між собою домовляються, належить і нам не розділяючись, а спільно всім про зміцнення своїх вольностей і про заспокоєння своєї вітчизни України дбати».

Визначте, які завдання ставили перед собою старшини П. Дорошенка.

Завдання та запитання

1. Визначте напрями внутрішньої та зовнішньої політики П. Дорошенка.

2. Опишіть хід подій, які дозволили П. Дорошенку возз'єднати Україну під своєю владою.

3. З'ясуйте причини, які спонукали П. Дорошенка укласти військово-політичну угоду з турецьким султаном.

4. Дайте визначення поняттям «Брюховеччина», «великий згін».

5. Покажіть на історичній карті зміни після укладення Бучацької угоди й територіальний поділ Правобережжя за Бахчисарайською мирною угодою.

6. Поміркуйте, наскільки щирим був турецький султан, надаючи в 1672 р. воєнну допомогу П. Дорошенкові.

7. Визначте причини занепаду Правобережжя протягом 70-х років XVII ст.

8. Порівняйте, яке значення мала оборона Чигирина від турецько-татарської агресії для України, а яке для Московії.

9. У чому ви вбачаєте трагічність політичної долі П. Дорошенка? На прикладі його політики поміркуйте, які вчинки політика підносять його до вершин слави, а які ведуть до падіння.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно