1. Становище Української православної церкви в XVI столітті

І до, і після Люблінської унії більшість українських князів та іншої шляхти у XVI столітті залишалися прихильниками православної конфесії. Інколи тим вони підкреслювали свою окремішність та приналежність до старожитнього руського світу. Завдяки цьому православна церква в українських землях тривалий час отримувала надійні матеріальну підтримку та політичний захист.

Та, попри допомогу князів, становище Української православної церкви (Київської митрополії) в XVI столітті поступово погіршувалося через низку зовнішніх і внутрішніх чинників. До зовнішніх факторів відносять: ослаблення впливу Вселенського (Константинопольського) патріарха через захоплення турками-османами Константинополя; виділення у 1589 році Московського патріархату з претензіями на зверхність над Київською митрополією; перебування більшості українських земель у складі держав, які підтримували римо-католицьку церкву, — Польського королівства, Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського та Священної Римської імперії.

Послаблювали Київську митрополію зсередини кілька факторів. Зокрема, поширення патронату — права світської шляхти призначати церковнослужителів у своїх володіннях — призвело до ослаблення церковного управління, падіння дисципліни і моральності духовенства, а отже, й авторитету церкви загалом. Окрім того, Річ Посполита створювала умови для зростання впливу римо-католицької віри, яка вважалася більш престижною; в католиків на той час були кращі навчальні заклади; католику легше було здобути прихильність короля. Відтак частина української шляхти переходила в римо-католицтво, що послаблювало матеріальне та політичне становище православної церкви. Не сприяла порозумінню між православними і католиками календарна реформа Папи Римського Григорія XIII, за якою 1582 року було запроваджено новий григоріанський календар у літочисленні, на відміну від старого юліанського. Реформа мала на меті подолати відставання календарного часу від астрономічного, яке у XVI столітті становило десять днів (у XX столітті — тринадцять днів). Однак православні церкви і надалі використовували юліанський календар.

• 1. Хто був опорою православної церкви в українських землях у XVI столітті?
• 2. Якими були зовнішні чинники погіршення становища Київської митрополії в XVI столітті?
• 3. Визначте внутрішні фактори погіршення становища Київської митрополії в XVI столітті.

2. Особливості реформаційних та контрреформаційних рухів

У XVI столітті Європу охопив рух за реформування римо-католицької церкви — Реформація. Він породив кілька нових церков, які називалися протестантськими (бо протестували проти католицизму). До українських земель протестантизм проник із Польського королівства та Трансильванії, але масового поширення не набув. Протестантами стали лише незначна частина заможних містян і шляхти. Здебільшого вони були социніанами — прихильниками ідей Фауста Социна, — котрі визнавали лише Бога-Отця з трьох осіб Святої Трійці; вважали смертну кару й війни гріховним посяганням на людину — образ Божий.

На українських теренах реформаційні ідеї проявилися, насамперед, у перекладі Святого Письма та богослужбових книг українською мовою. Першим таким перекладом, здійсненим упродовж 1556-1561 років, було Пересопницьке Євангеліє. Водночас зросла кількість шкіл, з’явилися навчальні заклади, які надавали середню і вищу освіту. Поширилася практика підтримки церкви і нагляду за нею братствами.

З другої половини XVI століття набрала обертів Контрреформація, яка мала на меті зупинити Реформацію й оновити католицьку церкву. У Речі Посполитій Контрреформація проявлялася в забороні протестантам займати державні посади. Водночас влада сприяла діяльності ордену єзуїтів — провідників Контрреформації, які створили мережу шкіл — єзуїтських колегіумів. У них надавали якісну освіту. Проте після закінчення навчання українські шляхтичі нерідко зрікалися рідної віри, приймаючи католицьку.

• 1. Назвіть особливості реформаційного руху на українських землях у XVI столітті.
• 2. Як втілювалися реформаційні ідеї в Україні?
• 3. У чому проявилася Контрреформація на теренах Речі Посполитої?

3. Православні братства

В умовах покатоличення та ополячення українців з другої половини XVI століття великого поширення набули братства — об’єднання православних українців для підтримки рідної їм церкви та захисту своїх прав.

Братства опікувалися церквою: доглядали споруду, слідкували за тим, щоб священники виконували свої обов’язки, виступали проти зловживань вищого духівництва; займалися благодійністю: організовували шпиталі для хворих і немічних, обіди для бідних, допомагали людям у скрутному становищі; здійснювали протекцію (підтримку) православних: допомагали вступити до ремісничого цеху, вирішити проблеми з торгівлею, відстоювати свої права в суді; проводили просвітницьку діяльність: відкривали школи, в яких навчали рідною мовою, друкарні, де найчастіше друкували книги грецькою, старослов’янською та руською (староукраїнською) мовами, створювали бібліотеки. Братства стали справжньою опорою православної церкви, українців і української культури.

Найбільш давнім і впливовим було Львівське братство. В 1586 році Антіохійський патріарх Йоаким, затвердивши статут братства, надав йому право зверхності над іншими братствами та право нагляду за духовенством і в тому числі за єпископами. Тоді ж почала діяти перша братська школа, а дещо згодом Львівське Успенське братство першим отримало право ставропігії, тобто право самостійного підпорядкування безпосередньо патріархові, а не місцевим єпископам.

• 1. Поясніть значення поняття «братства».
• 2. Охарактеризуйте напрямки діяльності братств.
• 3. Яке братство вперше отримало право ставропігії?

Детальніше про...