§ 29. ГЕТЬМАНЩИНА наприкінці XVII ст. — на початку XVIII ст.

Чому відомі історичні діячі для одних народів є славними героями, а для інших — негідниками й нікчемами?

1. «Вічний мир». Зовнішньополітичне становище Лівобережжя наприкінці XVII ст.

Після втрати Чигирина та «великого згону» мешканців із Правобережжя суспільно-політичне життя Української козацької держави обмежилося кордонами Лівобережжя. На початку 80-х років XVII ст. в українських старшин з'явилися сподівання на покращення міжнародного становища України. Адже в 1680 р. закінчився термін дії Андрусівського договору, Туреччина 1683 р. зазнала поразки під Віднем. Проте українські сподівання перекреслив новий договір Польщі та Московії. Його підґрунтям стали прагнення Варшави витіснити Туреччину з Поділля, а Москви — вийти до Азовського й Чорного морів.

У травні 1686 р. Московська держава та Річ Посполита підписали договір про «Вічний мир». За його умовами обидві сторони вступали у воєнний союз проти Туреччини й Кримського ханства. Одночасно Московія приєднувалася до антитурецької «Священної ліги», членами якої були Австрія, Венеція, Польща й Ватикан.

Договір підтверджував тодішній поділ України. Лівобережжя з Києвом мало залишатися під зверхністю московського царя. Лише йому підпорядковувалося Запорожжя. Польща ж залишала за собою Галичину, Волинь, Брацлавщину (Східне Поділля), Київщину. Придніпровські території Південної Київщини сторони визначили як «пустку», тобто позаселені. Західне Поділля перебувало під владою Туреччини.

Отже, «Вічний мир» утверджував на необмежений час насильницький поділ України й став серйозною перешкодою на шляху до її возз’єднання.

Штандарт «Священної ліги» в битві при Лепанто. 1571 р.

2. Перший кримський похід московсько-українського війська

Укладення «Вічного миру», вступ до «Священної ліги», а також власні платі щодо причорноморських територій спонукали Московію до організації в 1687 р. походу на Крим. Його успіх багато в чому залежав від часу проведення. Це мала бути рання весна, проте 100-тисячна московська армія спромоглася дістатися до р. Самари лише на початку червня. Тут на неї вже довго чекала 50-тисячна українська армія. Замість швидкого просування вперед, російські й українські командири влаштовували взаємні візити й урочисті обіди. А тим часом спека швидко висушувала степові трави — корм для коней і волів.

КРИМСЬКІ ПОХОДИ РОСІЙСЬКОГО ВІЙСЬКА в 1687 та 1689 рр.

Захищаючи підступи до Криму, татарські чамбули влаштували грандіозні степові пожежі. Просування військ випаленими степами спричинило падіж коней, хвороби серед стрільців і козаків. Так і не побачивши татар, величезна армія змушена була повернутися назад.

Усунення Івана Самойловича від влади. Керівник походу князь Василь Голіцин не бажав визнавати власні прорахунки, тому переклав вину за провал кампанії на гетьмана Івана Самойловича. Тим більше, що той критикував його за недолуге керівництво походом, а московську владу — за обрану політику проти Криму й Туреччини. Голіцину посприяла частина старшинської верхівки, незадоволена зверхнім ставленням гетьмана до неї. Самойловича заарештували й без будь-якого розслідування висунутих проти нього звинувачень разом із сім'єю відправили до Москви, а звідти — у Сибір.

Невдалий похід В. Голіцина проти Кримського ханства. Мініатюра. Перша половина. XVIII ст.

3. Обрання І. Мазепи гетьманом. Коломацькі статті 1687 р.

25 липня 1687 р., через день після арешту гетьмана І. Самойловича, Старшинська рада, що відбулася в похідному таборі на р. Коломак, обрала гетьманом генерального осавула Івана Мазепу (1687—1709).

Він народився найвірогідніше 1639 р. у с. Мазепинцях (неподалік від м. Білої Церкви). Навчався в Києво-Могилянському та Варшавському колегіумах. З 15 років служив при дворі польського короля Яна Казимира. Три роки перебував у Німеччині, Італії, Нідерландах, де вивчав військову справу, дипломатію та мови. Загалом гетьман знав десять мов. Повернувшись з Європи, І. Мазепа продовжив службу в короля.

У 1663 р. через придворні інтриги він залишив Польщу й 6 років жив у родинному маєтку. 1669 р. поступив на службу до гетьмана П. Дорошенка, посівши місце генерального писаря. Улітку 1674 р. він з’явився при дворі І. Самойловича й незабаром розпочав службу на посаді генерального осавула.

Одразу після виборів був укладений новий договір з царем. Коломацькі статті від 25 липня 1687 р. передбачали подальше обмеження влади гетьмана та посилення в Гетьманщині впливу царату. Гетьман позбавлявся повноважень без волі й дозволу царя зміщувати будь-кого з генеральних урядів. Старшини, зі свого боку, утрачали право самовільно скидати його з гетьманства.

Значно обмежувалося право гетьмана надавати старшинам військові землі. Він зобов’язувався відряджати українське військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. Договір також вимагав розміщення в гетьманській столиці — Батурині — полку московських стрільців. Окрема стаття вимагала від гетьмана сприяти шлюбам між українцями та росіянами, вільному переселенню українців до російських міст. Іван Мазепа мав навіть відмовитися від висловів, що Україна — це окремий край, який перебуває під «гетьманським регіментом» (управлінням). Замість того українські урядовці мали казати, що вона перебуває під владою самодержавного царя.

Невідомий художник. Гетьман Іван Мазепа. Кінець XVIII ст.

4. Зовнішня політика гетьмана Івана Мазепи

Основою зовнішньої політики гетьмана І. Мазепи був союз із Московією. До цього його спонукали глибоке розуміння засад тогочасної польської зовнішньої політики й трагічний досвід співпраці з Туреччиною та Кримом гетьмана П. Дорошенка.

За допомогою Москви гетьман сподівався повернути Правобережжя й відвоювати в Туреччини та Криму причорноморські й приазовські степи. Biнвідмовився від традиційної політики України щодо Криму й Туреччини: підтримки хиткої рівноваги між миром і війною.

Відповідно до своєї зовнішньополітичної програми гетьман узяв участь у другому кримському поході 1689 р., що теж завершився невдачею. Цього разу московські й українські сили підійшли до укріплень Перекопу й повернули назад. Правда, князь В. Голіцин зображав цей безрезультатний похід як свій великий успіх.

Боротьба за Північне Причорномор'я. Протягом 90-х років XVII ст. козацькі підрозділи здійснили цілу низку походів у Північне Причорномор'я та безпосередньо під Перекоп.

Українське військо стало активним учасником азовсько-дніпровських походів 1695—1696 рр. Завдяки спільним діям було завойовано кілька фортець, на які опиралося турецько-татарське панування в Нижньому Подніпров'ї. 15-тисячний козацький корпус на чолі з наказним гетьманом Я. Лизогубом, як визнав московський цар, відіграв вирішальну роль у здобутті Азова в 1696 р.

Історичний факт

Зауважимо, що сам гетьман не відсиджувався в Батурині. За 12 років від початку гетьманування І. Мазепа особисто очолював 11 літніх і 10 зимових походів. Тож запроваджений Петром І орден Андрія Первозваного гетьман отримав не лише завдяки успішним бойовим діям козаків у Причорномор’ї та Приазов’ї, але й заслужив цю відзнаку як полководець і лицар.

Наслідки тривалої війни були зафіксовані в мирному договорі 1700 р. між Московією та Туреччиною. Вони не виправдали сподівань гетьмана. Цар домовився про перемир'я на 30 років. Московія звільнялася від виплати традиційної данини кримському ханові, забирала собі Азов і північне узбережжя Азовського моря. За це Петро І погоджувався зруйнувати Кизикермен, Тавань та інші здобуті козаками фортеці, які захищали б Україну з півдня. Договір давав змогу українцям займатися в Причорномор'ї господарською діяльністю, але не засновувати там сіл чи міст, а отже, не розширювати кордони осілого проживання.

5. Внутрішня політика І. Мазепи

Новообраний гетьман розумів, що в Гетьманщині здобула міцні позиції корислива старшинська верхівка. Уже двічі вона брала гору над політичними діячами, які намагалися зміцнити гетьманську владу. Іван Мазепа став тим політиком, який повернув авторитет гетьманської влади. Він був переконаний, що сила держави визначається силою її керманича. Проте там, де Д. Многогрішний брався за шаблю, а І. Самойлович нетактовно принижував опонентів, І. Мазепа використовував свій політичний хист і культуру.

Турбота справами культури. Гетьманський двір на Гончарівці, під Батурином, І. Мазепа облаштував по-князівськи. Будинок прикрасив дорогими вишуканими меблями, зібрав колекцію зброї, велику книгозбірню.

Авторитет своєї влади він примножував також турботою про науки, книгодрукування та мистецтво. Гетьман узяв під опіку монастирі, при яких діяли друкарні. Особливо піклувався про Києво-Могилянський колегіум, будував нові приміщення, домігся для нього статусу академії, сприяв заснуванню академічної бібліотеки, передавши їй власні рідкісні книги, відкрив друкарню й щорічно виділяв їй кошти. Києво-Могилянська академія стала духовним центром України та всього православного світу. До Мазепиних доброчинств належить і заснування Чернігівського колегіуму.

Історичний факт

Про бібліотеку І. Мазепи згадував у еміграції П. Орлик: «Незабутня для мене й досі величезна бібліотека Мазепи. Дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи. Не без зітхання згадую в теперішній моїй мізерії всі ці книжкові багатства, рівних яким не було в Україні».

Гетьман сприяв також будівництву церков і соборів. Так, лише в Києві коштом Мазепи було вимуровано Богоявленський собор братського монастиря, величний Микільський собор із дзвіницею та трапезною палатою в Пустинно-Микільському монастирі. Особливу увагу гетьман приділяв Києво-Печерській лаврі — головному центру православ'я в Україні. Його коштом тут було споруджено церкву Всіх Святих, відбудовано лаврський Успенський собор, Троїцьку надбрамну церкву. Завдяки пожертвам І. Мазепи будували нові архітектурні споруди в Києві, Чернігові, Переяславі, Глухові, Лубнах, Батурині, Бахмачі та в інших містах. Архітектурний стиль цих будинків називається козацьке, або мазепинське, бароко.

Підкреслимо, що опіка над церквами означала тоді турботу справами народної освіти, духовності й патріотичного світогляду. Тож широка культурницька діяльність гетьмана була цілеспрямованою й далекоглядною державною політикою.

Зміцнюючи гетьманську владу, І. Мазепа покладався на право та суд. За їх допомогою намагався усунути з політичного життя України ганебні явища — доноси та наклепництво.

І. Мігура. Гравюра на честь І. Мазепи із зображенням церков, зведених на його кошти. 1706 р.

Історичне джерело

У квітні 1692 р. в листі до царів Івана та Петра І. Мазепа просив, «щоб на гетьмана ніякі наклепи ні від кого у вас, великих государів, не приймалися й без правового доказу та розшуку (слідства. — Авт.), щоб гетьман не був у вірності своїй соромлений». Гетьман пропонував запровадити такий порядок, при якому подібні наклепи розглядалися б в українському суді, «щоб тут на всілякі наклепи були докази свідчені й тут слідство було чинене». Наслідком судового розгляду мало б бути справедливе покарання або гетьмана, або позивача.

Які риси характеру Мазепи-політика висвітлює наведений лист?

Лист до московських царів Івана та Петра І засвідчує, що І. Мазепа був зацікавлений, щоб мати сильну владу, але обов'язково обмежену законом і підпорядковану судовому розгляду. Проте царський уряд не бажав відмовлятися від донощиків.

Регулювання суспільних відносин І. Мазепою. Гетьман успішно регулював відносини між суспільними верствами. У своїй діяльності він опирався на старшину й новими земельними наділами зміцнював її економічне становище. Проте головною запорукою стабільності вважав не багатство провідної верстви, а перетворення її на освічену, дисципліновану й патріотичну верству — значне військове товариство. Під гетьманським бунчуком він плекав створене І. Самойловичем аристократичне бунчукове товариство, а в полках заснував значкове товариство, яке під опікою полковника готувалося до управління полками та сотнями.

Гетьман заохочував майбутніх українських політиків та адміністраторів до навчання в Києво-Могилянській академії та європейських навчальних закладах.

У відносинах між суспільними станами І. Мазепа старався утримувати рівновагу й не допускав надмірного пригнічення селян. Універсалом 1691 р. він дозволив селянам скаржитися на панів у суд. У 1692 р. гетьман зобов'язав полковників стежити, щоб поміщики та власники рангових маєтків були справедливими щодо зобов’язаних селян, не перевантажували їх відробітками й податками. У 1701 р. І. Мазепа обмежив відробітки двома днями на тиждень.

Іван Мазепа стежив, щоб старшини не відбирали в простих козаків землю, ставав на захист міст від тиску козацької адміністрації.

Значкове товариство — суспільна верства, що відігравала провідну роль у полках і сотнях. Утворена вихідцями з полкових і сотенних старшин (дітей полкових старшин, сотників, сотенних старшин). Під час урочистостей її представники становили загін, що йшов за полковим значком (прапором).

Завдання та запитання

1. Визначте головні положення зовнішньої політики І. Мазепи.

2. Опишіть внутрішньополітичні засоби, які обрав І Мазепа для зміцнення гетьманської влади.

3. Викладіть сутність Коломацьких статей, поясніть, як вони позначилися на автономному статусі Гетьманщини.

4. Розкрийте зміст понять «договір про «Вічний мир», «Священна ліга», «значкове товариство».

5. Прослідкуйте за історичною картою просування московських та українських військ під час першого та другого Кримських походів, азовсько-дніпровських походів 1695—1696 рр.

6. Поміркуйте, чому гетьман І. Самойлович був проти укладення «Вічного миру» між Московією та Польщею, проти походів на Крим.

7. Визначте, який напрямок внутрішньої політики продовжив І. Мазепа, створивши значкове товариство. Як ця політика позначалася на стані української державності?

8. Визначте положення московсько-турецького договору 1700 р., які засвідчують антиукраїнську позицію Петра І.

9. Розкрийте сутність правових механізмів, за допомогою яких І. Мазепа пропонував ліквідувати в Україні-Гетьманщині донощицтво й наклепництво.

10. Виокремте з внутрішньої політики І. Мазепи ті заходи щодо селянства, які підносять гетьмана до рівня освіченого монарха.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно