§ 38. ЗАПОРОЗЬКА СІЧ І ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ в другій половині XVIII ст.

Чому підлість і підступність козаки й усі українці вважали та вважають великим і навіть смертним гріхом?

1. Заснування Нової (Підпільненської) Січі

У 1734 р. запорожці покинули Олешківську Січ, розміщену на території Кримського ханства, і неподалік від місця розташування старої Чортомлицької Січі заснували Нову (Підпільненську) Січ. Вона знаходилася на півострові, який утворила притока Дніпра — р. Підпільна.

Повертаючись під російську протекцію, січове товариство зобов'язувалося захищати південні кордони від нападів татар і турків. Нібито для допомоги запорожцям, а насправді для нагляду за діями козаків царський уряд побудував за 2 км від Нової Січі свої укріплення: два редути та ретраншемент з постійною залогою.

Підпільненська Січ — остання Запорозька Січ (1734—1775), що існувала як республіканське державне утворення на південних землях України, виконуючи традиційні функції захисту південних кордонів і господарського освоєння українських степів.

2. Адміністративно-територіальний поділ та освоєння запорозьких земель

Навколо січової фортеці розкинувся Запорозький край, який січовики називали Вольностями Війська Запорозького. Він простягався від р. Синюхи на Правобережжі до р. Кальміус на Лівобережжі та від р. Самари на півночі до гирла Дніпра на півдні. Отже, землі Запорожжя приблизно охоплювали територію сучасних Запорізької, Дніпропетровської, Миколаївської, Херсонської та Донецької областей.

Печатки Війська Запорозького Низового та запорозьких паланок. XVIII cт.

Уся територія поділялася на адміністративні округи — паланки. В останні роки існування Січі їх було вісім: Бугогардівська, Кодацька, Інгульська, Протовчанська, Орільська, Самарська, Кальміуська. У районі соляних Прогноївських озер, уздовж лівого берега Дніпровського лиману, сформувалася Прогноїнська паланка.

Паланками управляли виборні полковники, куренями — виборні курінні отамани. Кожна паланка мала свій військовий і адміністративний центр — укріплену слободу. У ній коштом Запорозького Коша будували церкву й школу.

Господарюючи, козаки та старшини засновували зимівники — хутори з житлами, господарськими приміщеннями та навколишньою землею. Спочатку будували маленьку хатку-халупу, часто обходилися землянкою, у якій і зимували. Біля неї ставили повітку для худоби.

Поступово зимівники розширювалися. У них тримали великі табуни коней, отари овець, череди великої рогатої худоби. У зимівниках старшин і заможних козаків вирощували по кілька тисяч і навіть десятків тисяч худоби.

Дозволивши селянам оселятися на вільних землях, Січ отримала розвинуте хліборобство. Вона споживала власний хліб і вивозила його в сусідні країни. Запорожці продовжували активно рибалити на Дніпрі, Бузі, Кальміусі, Азовському морі. У Прогноївських соляних озерах добували й вивозили сіль.

Передмістя Запорозької Січі. Реконструкція

Вольності Війська Запорозького — назва Запорозької Січі та належних їй земель, що розкинулися в пониззі Дніпра, Південного Бугу та їхніх приток.

ПАЛАНКОВИЙ УСТРІЙ ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО (1734—1775)

У передмісті Січі виріс великий базар з рядами крамниць, які належали Кошеві або куреням. Тут торгували козаки й чужинці. До січової пристані на р. Підпільній приходили судна з Туреччини та Греції з вином, кавою, олією, солодощами, тканинами. Запорозькі торгівці продавали хліб, сіль, продукти звіроловства, тваринництва, рибальства та бджільництва. Козаки займалися й чумацьким промислом.

Щоб заселити вільні землі, Запорозький Кіш дозволяв усім охочим селитися біля паланкових центрів, козацьких бекетів, які перетворювалися на міста й містечка; засновувати великі слободи. Відсутність феодального примусу, кріпосництва, можливість вільно господарювати чи вільно найматися на роботу приваблювала селян з усіх куточків України. І що важчою там ставала панщина, то більше людей селилося на Вольностях Війська Запорозького. На рік зруйнування Запорожжя там уже існувало 150 міст і сіл, а чисельність населення досягла 200 тис. осіб.

3. Участь запорожців у російсько-турецькій війні 1768—1774 рр.

Із самого початку війни Запорозьке Військо брало участь у воєнних діях. У 1769 р. запорожці й місцеве населення не допустили прориву 100-тисячної турецької армії в глиб України. 11 тис. запорожців билися в авангарді російських військ за чорноморські фортеці Очаків, Кінбурн, Хаджибей. Козаки прославилися при здобутті Криму, зокрема узятті Кафи (Феодосії), у боях за Журжу, рейдах на Тульчу й Ісакчу, в облозі й штурмі Бендер, у рейдах на дунайські фортеці. Особливо відзначився Запорозький чорноморський флот. Він витіснив турецьку ескадру з гирла Дніпра, розбив турецьку флотилію біля гирла Дунаю.

Військовим мистецтвом і мужністю козаки здобули загальне визнання та повагу. 1770 р. Катерина II оголосила Війську Запорозькому Низовому подяку: нагородила П. Калнишевського золотою медаллю з діамантами, 16 старшин — золотими, а 1000 козаків срібними медалями.

Прапор козацького флоту. 1734 р.

Про козаків писали в Європі як про військовий орден, порівнювали з мальтійськими лицарями, дивувалися їхніми республіканськими порядками, аналізували військове мистецтво, захоплювалися героїзмом у боротьбі з турками.

Здавалося, що своїм героїзмом і господарюванням козаки заклали міцні підвалини для успішного розвитку, упевненості в майбутньому.

Історичний факт

На Запорожжі не розуміли, що таке рабство й не бажали бути причетними до поневолення, навіть якщо йшлося про неправославних мешканців Африки. Січовики шанували гідність людини, незалежно від кольору шкіри. Так, під час війни 1768—1774 рр. запорожці полонили вихідців з Африки, які воювали у складі турецької армії. Російські сановники попросили продати їм екзотичних арапів, на що отримали чітку відповідь: «Тепер тут (у Січі. — Авт.) арапів немає, і тому знайти не можна ні одного, це і без грошей, бо звичаю тут немає такого, щоб продавати міг би». В іншому документі повідомлялося: «Якщо серед арапів знайдуться згодні служити (виділення наше. — Авт.), то вони будуть прислані до Петербурга».

4. Ліквідація Запорозької Січі

Після перемоги у війні з Туреччиною російські дворяни отримали можливість заволодіти новими землями, запровадити там кріпосницькі порядки. Зрозуміло, що вони не могли змиритися з існуванням Запорожжя. Адже господарство краю не знало феодального примусу, у ньому широко використовувалася наймана праця, формувалися ринкові відносини. Тому Запорожжя було причиною посилення боротьби кріпаків за волю.

Ліквідацію Січі зумовило й те, що з розгромом Туреччини та Кримського ханства, будівництвом Української та Дніпровської укріплених ліній, Січ утратила роль захисника православного світу від наступу мусульманського світу.

Найбільше російська імператриця побоювалася того, що Запорожжя, опираючись на власне міцне господарство, могло перетворитися на силу, що протистояла б самодержавству, стати основою відновлення української державності. До того ж вона вирішила обдарувати запорозькими землями російське дворянство.

На початку червня 1775 р. російські регулярні війська, переміщуючись з Дунаю на Волгу, вступили на територію Запорожжя. Вони йшли п'ятьма колонами, загальною чисельністю 40 тис. солдатів. Це не викликало підозри, особливо з огляду на 6-річну спільну воєнну співдружність. У ніч на 17 червня саме на Зелені свята росіяни непомітно зняли козацьких вартових, увійшли в передмістя Січі, захопили флот та оточили Січову фортецю, за стінами якої був лише двотисячний гарнізон.

Козацька рада закликала «боронитися до загину». Однак Старшинська рада, за підтримки духовенства, переконала січовиків не «проливати християнську кров». Козаки склали зброю, а російські солдати зруйнували Січ, вивезли артилерію, січову скарбницю, а разом з нею — коштовні ікони та церковне майно, архів і запорозькі клейноди.

Верхівку січової старшини вивезли до Петербурга на «суд». Усіх було заслано в монастирі: кошового отамана П. Калнишевського — у Соловецький, суддю П. Головатого — у Тобольський, писаря І. Глобу — у Туруханський. Ніхто з них звідти не повернувся.

А. Ждаха. Запорозькі козаки

Оцініть заяву Катерини II у маніфесті про знищення Січі, нібито козацька лицарська республіка була «кублом пияк та розбишак».

5. Кошовий П. Калнишевський

Останній кошовий Запорозької Січі Петро Калнишевський народився 1691 р. у козацькій сім’ї в с. Пустовійтівці Лубенського полку. За переказами, 8-річним хлопчиком потрапив на Січ. Пройшов усі сходинки козацької кар’єри від джури до військового судді. Став заможним господарем. Мав 7 зимівників, де вирощували тисячі голів худоби. У 1762 р. його вперше обрали кошовим. Проте під тиском російського уряду незабаром усунули. У 1765 р. усупереч указу імператриці його знову обрали кошовим і впродовж 10 років переобирали до дня ліквідації Січі. Щоб зміцнити господарську незалежність Січі, П. Калнишевський сприяв заселенню запорозьких земель селянами, підтримував розвиток різноманітних промислів. У ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. сам особисто очолював січовиків у військових походах і операціях. За доблесть у боях Катерина II не раз відзначала кошового нагородами. У 1773 р. йому було присвоєне військове звання генерал-лейтенанта.

Зображення Петра Калнишевського на іконі Покрови Пресвятої Богородиці. Середина XVIII cт.

Наприкінці липня 1776 р. 85-річного П. Калнишевського під конвоєм доправили й укинули до в’язниці Соловецького монастиря «на смірєніє».

Через 25 років, у квітні 1801 р., цар Олександр І «дарував прощення» й право колишньому в’язневі вільно обрати місце проживання. Проте він залишився при монастирі, де й помер 31 жовтня 1803 р. на 112-му році життя.

6. Доля запорожців після ліквідації Запорозької Січі

Після зруйнування Січі вся територія Вольностсй Війська Запорозького увійшла до складу південних губерній імперії. Переважна більшість запорозької старшини одержала офіцерські звання та великі земельні наділи. Значна частина козаків залишилася жити на своїх місцях, отримавши права державних селян. Чимало січовиків повтікали на землі, підвладні Туреччині. Улітку 1775 р. вони заснували Задунайську Січ.

У 1785 р. 8 тис. колишніх запорожців піднялися Дунаєм і поселилися біля гирла р. Тиси, у провінції Банат (нині — територія Сербії), заснувавши Банатську Січ і ставши австрійськими підданими.

Готуючись до чергової війни з Туреччиною, Г. Потьомкін отримав наказ переманити козаків на свій бік і створити з них військо. У 1788 р. було сформоване Чорноморське козацьке військо з центром в Олешках. Усі нові утворення наслідували звичаї та устрій Запорозької Січі.

7. Ліквідація Кримського ханства. Уключення його до складу Російської імперії

Одним із наслідків перемоги Російської імперії над Туреччиною у війні 1768—1774 рр. стало проголошення незалежності Криму під протекторатом Росії. Незабаром російський уряд розмістив у Криму свої війська і взяв під контроль кримську політику. Хоча християни користувалися в Криму всіма правами (їм було заборонено лише відвідувати мечеті) і вільно жили та господарювали, Катерина II наказала виселити з півострова десятки тисяч греків, вірмен, представників інших народів. Цією першою в історії масовою депортацією 1778 р. вона хотіла виправдати в очах світу заплановану агресію проти Криму, де, нібито, чинилося свавілля проти християн.

Унаслідок інтриг російських дипломатів у Криму вибухнуло кілька постань проти татарської династії Гіреїв. Під приводом наведення порядку навесні 1783 р. Росія ввела в Крим майже 54 тис. солдатів. Хоча татари не чинили жодного опору, москалі спалили більше тисячі міст і сіл, ущент зруйнували пам’ятку світової культури — старовинний Херсонес.

К. Боссолі. Ханський палац у Бахчисараї. 1857 р.

Історичний факт

Професор Кембриджського університету Е. Кларк на власні очі бачив, як московити мінами підривали дорогоцінні пам’ятки античної та ранньохристиянської архітектури, гаками розтягали мармурові блоки й, за наказами зверху, використовували їх для будівництва доріг, воєнних споруд тощо. У 1833 р. за наказом тодішнього губернатора в «мешканців Криму відібрано й спалено всі старовинні рукописи, записи й рукописні книги».

Поміркуйте, чому загарбники завжди нищать культурні здобутки завойованого народу.

У відповідь на насильницьке приєднання Криму до Російської імперії Туреччина оголосила Росії війну.

Участь козацтва в російсько-турецькій війні 1787—1791 рр. Чорноморські козаки чисельністю майже 12,5 тис. брали активну участь у цій війні. Разом із регулярними українськими козацькими полками Лівобережжя й Слобожанщини вони героїчно здобували сухопутні й морські фортеці турків. Чорноморський козацький флот під командуванням А. Головатого витіснив з гирла Дунаю турецький флот чисельністю 200 суден, потопивши половину з них. Це дало можливість повністю заблокувати головний опорний пункт Туреччини в Подунав'ї — неприступну фортецю Ізмаїл (11 бастіонів, 260 гармат (з них 100 звернених до Дунаю), 35-тисячний гарнізон).

6,3 тис. козаків відіграти роль морського десанту, який вирішив долю штурму у грудні 1790 р. У бою загинуло 412 козаків і старшин. За наказом російського полководця О. Суворова всі козаки були нагороджені золотими медальйонами «за відмінну хоробрість», А. Головатий — відзначений орденом св. Володимира та іменною шаблею «За хоробрість».

Переселення козаків на Кубань. Після укладення мирного договору з Туреччиною в 1791 р. до Росії відійшли давні українські землі між Південним Бугом і Дністром. Козаки почати селитися на визволених ними ж територіях, але на ці родючі землі уже накинули оком російські та молдовські поміщики. Щоб не створювати нового вогнища боротьби українського народу за волю, російський уряд вирішив у 1792—1794 рр. переселити козаків на р. Кубань для виконання прикордонної служби на Північному Кавказі.

8. Заселення Південної України

Захопивши мільйони десятин українських територій, російський уряд і генерал-губернатор Г. Потьомкін почали роздавати землі Запорожжя та Кримського ханства фаворитам імператриці, вельможам, генералам, підприємливим поміщикам. Останнім дозволяли брати не більше 1500 десятин землі для заснування маєтку, за умови, що через п'ять років у ньому оселиться не менше 13 селянських дворів.

Основний потік селян-переселенців ішов із Правобережжя. Поселялися й втікачі з Лівобережної України та російських губерній.

Поспішаючи якнайшвидше заселити колишні запорозькі землі, Г. Потьомкін почав розвивати старі та будувати нові міста — Олександрівськ, Катеринослав, Херсон, Маріуполь, Одесу, Миколаїв. На вільні землі імперський уряд закликав селитися іноземних колоністів: сербів, молдован, греків і болгар. Найпомітнішою стала німецька колонізаційна хвиля. У 1778 р. за наказом Катерини II російський полководець О. Суворов за кілька тижнів насильницькії виселив із Криму в Південну Україну, на береги Азовського моря, греків і вірмен.

Завдання та запитання

1. Охарактеризуйте стан господарства Запорожжя 1734—1775 рр.

2. Розкажіть про участь запорожців у війні 1768—1774, 1787—1791 рр.

3. Складіть розповідь про долі запорозьких козаків та їхніх старшин після ліквідації Запорозької Січі.

4. Поясніть значення понять «паланка», «бекет», «арап», «іноземний колоніст».

5. Покажіть на історичній карті територію Вольностей Війська Запорозького, виділивши адміністративно-територіальні одиниці Війська Запорозького Низового.

6. Визначте причини ліквідації Січі. Поміркуйте, чи правильно вчинили старшини, відмовивши січовиків від бою з російськими військами.

7. Проаналізуйте політичні обставини приєднання Криму до Російської імперії.

8. Уявіть, що ви вирішили заснувати зимівник. Розплануйте ваші дії.

9. Складіть список історичних заслуг Запорозької Січі перед українським народом.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно