§ 30. ПОСИЛЕННЯ КОЛОНІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. ЛІКВІДАЦІЯ ГЕТЬМАНАТУ

За цим параграфом ви зможете:

• схарактеризувати колоніальну політику Російської імперії щодо України;

• дати оцінку гетьманству І. Скоропадського, Д. Апостола;

• з’ясувати, як українська правляча верхівка намагалася протистояти політиці російських царів щодо України

1. Становище Гетьманщини після Полтавської битви. Наступ на автономні права Гетьманщини

Перехід І. Мазепи на бік шведів Петро І використав як привід для розгортання терору. Сотні українців було репресовано і страчено, а їхнє майно конфісковано. Переслідувань зазнали родичі козаків, що разом із П. Орликом опинилися в еміграції. На початку війни з Туреччиною жеребкуванням страчували кожного десятого в поселеннях Лівобережжя і Слобожанщини, які не виявляли достатньої лояльності щодо царя. Заохочувалися доноси.

Із листа князя М. Голіцина до канцлера Г. Головкіна

«Задля нашої безпеки треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як Мазепа, то, надіюсь, буде приходити з доносами. При цьому не треба поводитися з донощиками суворо; якщо двоє прийдуть із брехливими доносами, але коли з ними обійтися ласкаво, то третій прийде вже з правдивим доносом, а гетьман зі старшиною будуть боятися. Як раніше я до вас писав, так і тепер кажу: треба, щоб у всіх полках були полковники, не згодні з гетьманом... тоді всі їхні справи будуть нам відкриті».

1. З якою метою розпалювалися чвари між полковниками і гетьманом? 2. Як можна назвати таку політику?

Одночасно з цим відбувався форсований наступ на українську автономію. Коли новообраний гетьман І. Скоропадський запропонував цареві підтвердити в нових Решетилівських статтях традиційні права та вольності, то отримав від Петра І відповідь: «Українці й так мають з ласки царя стільки вольностей, як жоден народ у світі». Таким чином, царська влада вперше відмовилася укладати договірні статті — міждержавний договір. А самі статті з гетьманами стали трактуватися як добра воля монарха, дарована підданим. Також Петро І відхилив прохання Скоропадського про те, щоб козаки перебували під командуванням наказного гетьмана, а не російських генералів. Він відмовився повернути гармати, які були захоплені в Батурині. Перед гетьманським урядом була поставлена вимога звітувати про податки і доходи Військового скарбу.

Поступово звужувалася влада гетьмана. Воєводи отримали право втручатися у внутрішні справи козацької України. До гетьмана був приставлений для нагляду царський міністр-резидент (із 1710 р. їх було вже двоє). У Глухові — новій гетьманській резиденції — було розміщено два полки московської армії. У 1708-1709 рр. запроваджується губернський устрій при збереженні полково-сотенного. Гетьманщина, аз 1719 р. і Слобожанщина, входили до Київської губернії, яка поділялася на провінції. Губернатор отримував більше повноважень, ніж сам гетьман. У 1715 р. царський указ установив новий порядок виборів полкової старшини, згідно з яким основну роль у цьому процесі відігравав царський представник. До складу старшини почали обирати іноземців, яких поступово стала більшість. А згодом Петро І сам наказав призначити свого соратника П. Толстого ніжинським полковником, а А. Ганського — київським, тим самим присвоївши право призначати старшину і порушивши виборний принцип формування влади в Гетьманщині. До того ж росіянам стали надаватися великі землеволодіння в Україні, що спричинило виникнення великих територій, не підконтрольних гетьману.

Посилилося втручання російського уряду в економічне життя, що фактично призвело до банкрутства економіки Гетьманщини: українські товари дозволялося вивозити за кордон лише через російські балтійські порти і до того ж не українськими купцями. Водночас заборонялося ввозити певні товари в Гетьманщину із Західної Європи (голки, сукна, полотна, панчохи, цукор, тютюн тощо), а купувати замість них продукцію російських фабрик. Запроваджувалося особливе мито для російської скарбниці.

Розправа над прихильниками І. Мазепи

Глухів (реконструкція)

Терор — розправа з політичними противниками шляхом насильства.

Репресії — система заходів, які передбачають усунення, ізоляцію, знищення політичних ворогів (справжніх або надуманих), конкуруючих соціальних груп чи прошарків, етнічних спільнот з метою встановлення панування або зламу опору.

В’їзна брама Глухова (сучасний вигляд)

Дедалі частіше козаків стали використовувати за межами Гетьманщини: на будівництві каналів, фортець, у військових походах та на інших роботах.

Так, у 1721 р. на будівництво Ладозького каналу було направлено 10 тис. козаків, 30 % з них загинуло; у 1725 р. під час Дербентського походу з 6790 козаків померло чи загинуло 5183 осіб. У той же час господарства козаків на батьківщині занепадали. Крім того, населення Гетьманщини страждало від постоїв російських військ, які були розквартировані на постійній основі.

Відбувалися утиски і в культурній сфері. Так, із Києво-Могилянської академії за наказом царя було виключено всіх студентів і викладачів із Правобережжя, заборонялося друкувати в Україні будь-які книги, крім церковних, а у тих, що друкувалися, «щоб ніякої різниці й осібного наріччя не було». Цим самим цар розпочав наступ на українську мову, сприяв насильницькій русифікації і духовному поневоленню українського народу.

Етапи колоніальної політики Російської імперії щодо У країни у XVIII ст.

Які обмеження автономії Гетьманщини були здійснені за Петра І?

2. Гетьманство Івана Скоропадського (1708-1722 рр.)

Діяльність І. Скоропадського в цих умовах була дуже обережною. Він усіляко намагався засвідчити свою вірність цареві. Разом із тим Скоропадський виявляв порядність і в міру своїх сил намагався боронити українську автономію.

У соціальній політиці Скоропадський продовжував свого попередника. Він роздавав землі старшині й монастирям. За його правління близько 30 % оброблюваних земель перебували у приватній власності старшини, деякі з них перетворювалися у справжніх земельних магнатів. Сам Скоропадський володів понад 100 тис. підданих (монастирі — 60 тис. підданих).

У січні 1721 р. І. Скоропадський, незважаючи на погане самопочуття, вирушив до Москви, щоб остаточно визначити статус Гетьманщини у складі Російської імперії. Поштовхом до подорожі став указ царя про виведення генеральної канцелярії з-під управління гетьмана.

Проте візит, головною метою якого було клопотання про полегшення становища Гетьманщини, не дав бажаного результату і не припинив подальшого обмеження прав і вольностей. Натомість Скоропадський одержав указ про заснування Малоросійської колегії (29 квітня 1722 р.). Її створення мотивувалося тим, що до царя доходять скарги від народу про хабарі й здирства, про відбирання у козаків земель, лісів, млинів, примусовий їх перехід у підданство, про безпорядки у генеральній військовій канцелярії: «Це робиться для вашого ж блага... бути під великоруським судом і управленням, для того щоб припинити всі неправильні суди і тяготи малоросійського народу».

Ця новина приголомшила Скоропадського й остаточно підірвала його здоров’я. Повернувшись до Глухова, він передав «правління діл» П. Полуботку. З липня 1722 р. гетьман помер.

Чому спроби І. Скоропадського з відновлення автономних прав Гетьманщини не мали успіху?

Іван Скоропадський

3. Перша Малоросійська колегія (1722-1727). Наказний гетьман Павло Полуботок

Після смерті гетьмана всю владу в Гетьманщині перебрала на себе Малоросійська колегія у складі шести російських офіцерів. Фактично її діяльність відігравала роль дестабілізуючого чинника, що поглиблював прірву між українською елітою і народом і руйнував українську державність. Ця колегія на чолі з бригадиром С. Вельяміновим почала прибирати до рук усе гетьманське правління. Петро І не дозволив обирати нового гетьмана, а доручив наказному гетьманові П. Полуботку (1722-1723 рр.) слухати колегію. Цар говорив про Полуботка, що він «небезпечніший за Мазепу».

Смерть Полуботка відгукнулася в Україні великим болем. Його прославляли як великого захисника України, про нього складали легенди. Однією з найпопулярніших була та, що немовби цар, довідавшись про хворобу Полуботка, прибув просити в нього вибачення і вмираючий гетьман виклав йому усі кривди, що їх завдав царизм Україні. Закінчувалася вона словами: «За невинне страждання моє і моїх земляків будемо судитися у спільного і нелицемірного судді, Бога нашого: скоро станемо перед ним, і він розсудить Петра з Павлом». І справді скоро, 25 січня 1725 р., помер Петро І.

Інша легенда розповідає, що перед від’їздом до Петербурга Полуботок передав 200 тис. руб. золотом банку Ост-Індської компанії в Лондоні, який мав повернути його незалежній Україні.

Пернач Павла Полуботка

Чернігівський полковник П. Полуботок був людиною енергійною, палким прибічником української автономії. Він не змирився з претензіями президента Малоросійської колегії С. Вельямінова не тільки на контроль за владою, а й на саму політичну владу.

Полуботок згуртував навколо себе старшинську опозицію, розпочав судову реформу (зробив Генеральний суд колегіальним, установив порядок подання апеляцій), розгорнув боротьбу з хабарництвом. Він звертався зі скаргами у Сенат (верховний розпорядчий орган Російської імперії) на порушення Малоросійською колегією українських законів і традицій, наполягав дозволити провести вибори нового гетьмана.

У серпні 1723 р. представники старшинської опозиції у козацькому таборі на р. Коломак склали так звані Коломацькі чолобитні на ім’я царя, у яких вимагали скасувати запроваджені Малоросійською колегією податки й дати дозвіл на обрання гетьмана. Коли ці чолобитні отримав Петро І, то наказав ув’язнити П. Полуботка у Петропавлівській фортеці. Не витримавши такого стану і допитів, 18 грудня 1724 р. наказний гетьман П. Полуботок помер.

З якою метою була створена Малоросійська колегія?

Петро І у Павла Полуботка у в’язниці (худ. В. Волков)

4. Гетьманство Данила Апостола (1727- 1734 рр.)

Після смерті Петра І уряд Росії змінив політику щодо козацької України. Зростання невдоволення діяльністю Малоросійської колегії і загроза нової війни з Туреччиною спричинили її скасування у 1727 р. і певне пом’якшення російської політики в українському питанні. Було дано дозвіл на проведення виборів гетьмана. Ним став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол. Діяльність гетьмана визначалася «Рішительними пунктами» — відповіддю на «статейні пункти», надані Апостолом царю. На відміну від попередніх «Статей», вони були оформлені не як договір між державами, а як односторонній акт царського пожалування.

Основні положення «Рішительних пунктів» 1728 р.:

• дозвіл обирати гетьмана, але лише за згодою царя;

• Гетьманщину було повернуто з відання Сенату під юрисдикцію Міністерства закордонних справ;

• зменшення кількості російських військових, що розміщувалися на території України;

• гетьман не мав права без дозволу царя карати на смерть старшину і проводити зовнішню політику;

• введення російських представників до складу Генерального суду;

• Генеральну старшину і полковників із 2-3 кандидатів на посаду мав затверджувати цар, а не гетьман;

• скасовувалися податки, запроваджені Малоросійською колегією;

• відновлювався Генеральний військовий скарб, але підконтрольний російському урядові.

Данило Апостол

Універсал гетьмана Данила Апостола про .затвердження права власності стародубського полкового судді Миколи Ханенка

Намогильний хрест кошового отамана (гравюра кінця XIX ст.)

Данило Апостол одразу взявся за відновлення втраченої автономії: він призначив на полковничі посади своїх прихильників, провів низку заходів із впорядкування старшинського землеволодіння, уперше вжив заходів щодо вироблення тогочасного бюджету Гетьманщини, упорядкував українську торгівлю, підпорядкував гетьманській владі Київ, реорганізував судову систему, добився дозволу на повернення запорожців із володінь кримських татар в Олешках та заснування ними Нової Січі на р. Підпільній (Підпільненська Січ).

Позитивне значення для боротьби з хабарництвом і впорядкування землеволодінь мало Генеральне слідство про маєтності, яке в 1729-1730 рр. здійснило ревізію маєтків і з’ясувало законність володіння ними.

За сприяння Апостола Кодифікаційна комісія у Глухові в 1728 р. розпочала створювати звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ», що мав юридично закріпити автономний статус і привілеї Гетьманщини у складі Російської імперії.

Чому російська влада не затвердила звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ»?

5. Політика «Правління гетьманського уряду». Спроба ліквідації автономного устрою Слобожанщини

Після смерті Д. Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна знову заборонила обрання нового гетьмана, а відання українськими справами було передано «Правлінню гетьманського уряду» (1734-1750). «Уряд» складався з трьох представників козацької старшини і трьох російських урядовців. У своїй діяльності «Уряд» мав керуватися «Рішительними пунктами» 1728 р. Крім того, російські урядовці мали всіляко применшувати значущість гетьманської влади й підривати довір’я до неї, сприяти зближенню старшини із російськими офіцерами, а також шлюбам українців із росіянами. Українські справи знову було повернуто до Сенату. В Україні було проведено ревізію для впорядкування зборів податків. Завершено складання зводу українського законодавства.

Анна Іванівна

В дорогу до Січі (худ. С. Пушенко)

Роки «Правління гетьманського уряду» відбувались в умовах чергової російсько-турецької війни (1734-1739 рр.), тягар якої ліг на плечі українського народу. У походах на Крим загинуло чимало козаків. Російське військо перебувало на утриманні українського населення прифронтової зони. Постійні реквізиції залишали населення найнеобхіднішого.

Істотні зміни відбулися в устрої Слобожанщини. Із 1732 р. почалися перетворення, спрямовані на ліквідацію автономного самоврядування. У Сумах була створена «Канцелярія комісії заснування слобідських полків», що перебрала на себе чимало функцій полковників. Полкові ратуші в 1733-1734 рр. були перейменовані на канцелярії й отримали права, що їх мали канцелярії у провінціях губерній. Судочинство проводилося на основі російського законодавства. У 1734 р. було скасовано право козаків і селян на «займанщину», а також заборонялося мешканцям залишати межі Слобожанщини.

Які обмеження автономії України були здійснені «Правлінням гетьманського уряду»?

ВИСНОВКИ

Заходи російського уряду впродовж 1708-1722 рр. свідчили про підготовку до широкомасштабного наступу на українську державність. Проте зовнішні обставини змусили пригальмувати процес ліквідації козацької держави і на короткий термін було відновлено владу гетьмана (1727-1734).

Загальний напрям російської політики щодо України залишався незмінним: перетворити її на звичайну провінцію Російської імперії. У таких умовах українська козацька еліта докладала зусиль для збереження давніх автономних прав. Проте у своїх діях вона уникала радикальних заходів і не спиралася на народну підтримку.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Чим характерне правління гетьмана І. Скоропадського? Чому Петро І не дозволив вибори нового гетьмана після смерті І. Скоропадського?

2. Що являла собою Малоросійська колегія? Яким чином діяльність Малоросійської колегії руйнувала традиційну систему управління в Україні?

3. Чим відзначене правління гетьмана Д. Апостола?

4. Якими були наслідки «Правління гетьманського уряду» для України?

5. Підготуйте оповідь про наказного гетьмана П. Полуботка.

6. Складіть порівняльну таблицю «Гетьманування І. Скоропадського і Д. Апостола».

7. Які чинники впливали на часті зміни політики царської влади щодо України?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно