ВСТУП

Середньовічна спадщина України — це землі, оброблені за часів державних утворень антів, волинян і Київської держави. Це храми, збудовані нашими предками, де вони отримували духовну наснагу. Це ті перемоги, які були здобуті над ворогами, котрими ми нині пишаємося й так само даємо гідну відсіч новим ворогам. Це ті великі державницькі здобутки, які вселяють у наші душі впевненість, що й ми — їхні нащадки — зуміємо навести лад у сучасній державі, досягти її господарського й культурного розквіту.

Головним у середньовічному спадку України є держава. Чинниками, що її утворили, були війна та торгівля. Мирні хлібороби господарювали на родючій землі, проте спокою не мали. Наша земля була й залишається не захищеною від ворожих сусідів жодними природними перепонами: високими горами, глибокими водами, засушливими пустелями... Щоб захиститися від азійських кочовиків, племена й союзи племен полян, древлян, сіверян та ін. почали зводити укріплені городи. Тому й не дивно, що скандинави назвали наші землі «Країною міст» — «Ґардарікі». Щоб збудувати укріплення, утримувати там постійну воєнну залогу, здійснювати ремонт і постачання, потрібна була серйозна організація багатьох десятків і сотень родів, племен і поселень. Так справу будівництва городів було взято за основу творення ранніх держав антів, дулібів (волинян) і Київської держави.

Не менш вагомим чинником творення держави була торгівля. Саме завдяки тому, що Київська держава знаходилася на перетині важливих торговельних шляхів, вона швидко міцніла й підпорядковувала сусідні союзи племен, поки не перетворилася на Русь.

Основні події і постаті. Через потребу усунути перешкоди, які ставила Візантія, руські князі Аскольд, Дір і Олег здійснили успішні походи проти Константинополя. Саме завдяки мирним торговельним угодам, укладеним тоді, Русь вийшла на міжнародну арену й зробила перші впевнені кроки у світовій торгівлі. Через прагнення контролювати торговельні шляхи в Прикаспії та на Балканському півострові здійснював походи й князь Святослав.

Важливу роль у перетворенні Русі на велику європейську державу відіграло прийняття християнства Аскольдом, Ольгою та хрещення Русі Володимиром.

Християнство сприяло зміцненню авторитету князя, могутності держави, розвитку освіти й культури. Справу розбудови держави продовжив син Володимира — Ярослав. Ці князі залишили завойовницькі походи й зайнялися розвитком культури та господарства в державі, що розташовувалася від Карпат до Волги. Саме за їхнього князювання Русь досягла вершин розквіту.

Протягом наступного історичного етапу міжусобні війни та напади кочовиків ослабили Русь. Її могутність відновив Володимир Мономах, витіснивши половців до Волги й Кавказьких гір. Однак занепад Русі продовжився внаслідок нових суперечок між князями, нападів степових орд і переміщення торговельних шляхів між Європою та Азією в Середземномор’я.

Естафету української державності підхопило Галицько-Волинське князівство. Князь Данило Галицький успішно стримував ворожі наступи й з боку Золотої Орди, і з боку німецьких хрестоносців. Припинення династії Данила Галицького призвело до включення руських земель до складу Великого князівства Литовського, а оскільки руські землі становили 5/8 території, мали значне господарське й провідне культурне значення, то держава отримала назву Велике князівство Литовське і Руське.

Ранній Новий час. Особливості ранньомодерної доби в історії України. У середині XV ст. Європа постала перед загрозою турецького поневолення. Османи вторглися на Балканський півострів, зруйнували традиційні й прибуткові торговельні зв’язки Європи з багатими азійськими країнами. Смертельна загроза й економічні збитки примусили європейців шукати нові торговельні шляхи, нові джерела прибутків і відкрити Новий Світ, укладати нові воєнно-політичні союзи, переходити від традиційної холодної зброї до нової — вогнепальної, удаватися до нових форм господарювання. Найвидатніші європейські мислителі почали по-новому сприймати світ і насамперед людину, розглядаючи її як найвагомішу складову світу, вірячи в її сили, волю та розум.

На думку сучасних українських істориків, для України ранньомодерна доба розпочалася з 1569 р. — з укладення Люблінської унії та включення українських земель до складу Речі Посполитої.

На той час панівне місце у світовому виробництві й торгівлі займали Голландія й Англія. Європейські феодальні країни перетворилися на продавців сільськогосподарської продукції.

Щоб отримувати більше прибутків, польські феодали, які запанували на українських землях, почали застосовувати новий спосіб визиску українських селян. Вони повсюдно засновували фільварки — великі маєтки з господарськими будівлями, з худобою та широкими ланами. Під фільварки в селян відбирали землі та примушували до відробітків — панщини.

Ранній Новий час (ранньомодерна доба) (від фр. moderne — новітній, сучасний) — в історії людства традиційно вважають період, який розпочався в другій половині XV ст. після завоювання турками-османами Константинополя (1453) і завершився наприкінці XVIII ст., що було зумовлено вибухом Великої французької революції (1789).

Ранній Новий час в Україні характеризується посиленням прагнення до надбань культури й грамотності. Цим вирішили скористатися польські політики та католицькі священики, які нав’язували українцям польську культуру. Це спонукало українських духівників і митців стати на захист рідної культури, перетворити її на засіб національного захисту.

Отже, особливістю ранньомодерної доби в Україні став вибухоподібний розвиток української самосвідомості.

Посилення господарського визиску, наступ на культуру спричинило формування ще однієї особливості ранньомодерного українського розвитку — виникнення українського національно-визвольного руху.

Пригноблене становище спонукало українців до найрізноманітніших форм захисту. Це були й літературні твори, що відстоювали права й інтереси народу, і проповіді священиків, які підтримували народ і засуджували загарбників, і ряд повстань, і, нарешті, Національно-визвольна війна. Національно-визвольний рух проявлявся і в прагненні народу захистити свою церкву, і в невмирущій вірі в неодмінне здобуття свободи в майбутньому.

В Україні національно-визвольний рух привів до створення національної Української козацької держави. Наша держава зазнавала наступу Речі Посполитої, Османської та Російської імперій. Не вистоявши в цій нерівній боротьбі, Українська козацька держава була розділена, а наприкінці раннього Нового часу поглинута Російською імперією. Проте боротьба українського народу виявилася не марною. У ній він вигартував такі ознаки, як уміння незламно протистояти найжорстокішому тиску, берегти історичну пам’ять, брати з історії потрібні уроки, щоб у сприятливий час знову розширювати свою автономію, відроджувати власну державність. Саме національно-визвольний рух спричинив поділ ранньомодерної доби на два періоди. Протягом першого періоду (від середини XVI до середини XVII ст.) український народ, утративши державність, зазнаючи господарського та духовного гноблення, сформував міцну національну свідомість, розпочав національно-визвольну боротьбу. Протягом другого періоду (від середини XVII до кінця XVIII ст.) український народ створив власну державу й за її допомогою боронив свої інтереси й самобутність.

Щоб вивчати ранньомодерну історію України, учені використовують комплекс писемних джерел: літописи, а серед них насамперед козацькі літописи, листи, спогади, щоденники сучасників історичних подій, документи, видані державними канцеляріями. Багато інформації додають археологічні знахідки. Вагомим джерелом, з якого черпають знання історики, є народна пам’ять - думи, історичні пісні, народні перекази, легенди, спомини.

Працюючи на уроках історії, ви можете приєднатися до учасників національно-визвольного руху, захисників української державності. Адже одним з її проявів є збереження народом своєї історичної пам’яті. Тому, вивчаючи історію, ви теж долучаєтеся до збереження пам’яті про наших предків-героїв, переймаєте естафету на захист своєї культури й мови та зміцнення нашої Батьківщини.

Завдання та запитання

1. Покажіть на історичній мапі українські землі наприкінці XV ст.

2. Перерахуйте надбання української середньовічної спадщини.

3. Назвіть основні події українського середньовіччя та пов’язані з ними історичні постаті.

4. Поділіть джерела з ранньомодерної історії України на окремі види.

5. Визначте хронологічні межі раннього Нового часу загалом та його окремих періодів.

6. Охарактеризуйте особливості раннього Нового часу в історії України.

7. Дайте визначення національно-визвольного руху, охарактеризуйте його прояви.

8. Розгляньте подані в цьому розділі ілюстрації. До яких періодів історії України вони належать? Що їх об’єднує?