§ 2. ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ СЕЛА ТА МІСТА: ФІЛЬВАРКИ, ЦЕХИ

1. Пригадайте, що таке давньоримська латифундія.

2. Як змінювалися форми плати селян за землю феодалам?

1. Розвиток товарного виробництва

Протягом XVI ст. в господарстві України відбулися значні зміни. Натуральне (природне) господарство швидко змінювало товарне виробництво. Це означає, що метою окремих господарств ставало виробництво товарів для продажу на ринку. Виручені гроші витрачалися, звичайно, і на власне споживання. Однак основну їх частину вкладали в розширення виробництва.

Фільварок (від нім. Vorwerk — маєток із будівлями, хутір, господарство) — рільниче або рільничо-скотарське господарство, організоване поміщиком для виробництва продукції на продаж.

Товарно-грошові відносини насамперед охопили західноукраїнські землі й центральні райони Правобережної Київщини. На півдні та сході України ці відносини проявлялися набагато слабше.

Основою господарювання в XVI ст. залишалося сільське господарство, а головною його галуззю — землеробство. Воно набувало інтенсивного характеру. Це відбувалося за рахунок удосконалення знарядь праці, повсюдного запровадження трипілля, використання добрив, розширення посівів пшениці.

У зв’язку зі зростанням у Європі цін на худобу в Україні швидко розвивалося тваринництво. Насамперед розводили волів. їх годували і в панських, і в селянських господарствах. У пристепових районах набуло розвитку конярство.

Історичний факт

У другій половині XV ст. лише через митницю в Перемишлі щорічно переганяли в країни Західної Європи з України близько 20 тис. і більше волів.

Помітне місце займали й традиційні промисли: мисливство, рибальство, збиральництво й бортництво. Вони переважали на півдні та сході України, на тих землях, які внаслідок грабіжницьких нападів степовиків утратили населення й перетворилися на дикий степ, на суцільні мисливські й бортні «уходи1».

1 Уходи (істор.) — промисли.

2, Зростання магнатського землеволодіння

Провідні позиції в господарюванні займали феодали. У першій половині XVI ст. в Україні вже існувало понад сто величезних латифундій. У другій половині XVI ст. в Україні почало швидко зростати феодальне землеволодіння за рахунок привласнення польськими магнатами й шляхтичами українських земель. Цей процес значно пришвидшився після 1590 р., коли король почав роздавати «пустині, що лежали за Білою Церквою» у Наддніпрянщині та Задніпрянщині. Насправді ж ці землі були вже заселені українцями.

Як наслідок, на початку XVII ст. в Україні налічувалося майже 1 тис. шляхетських і 250 магнатських маєтків. Магнати поводились як незалежні володарі. Будували палаци, утримували багаті двори, муштрували добре озброєні й численні війська.

Поширення фільварків. Європу XVI ст. охопила «революція цін». Притік золота й срібла з Нового Світу, розвиток виробництва привели до швидкого зростання міст, які потребували великої кількості товарів. Унаслідок цього швидко почали зростати ціни на продукти харчування. Протягом XVI ст. вони подорожчали в 4-5 разів, а подекуди — навіть у 8-10 разів.

Польських магнатів і шляхтичів охопила лихоманка наживи. Щоб збільшити свої прибутки, вони повсюдно засновували нові чи розширювали старі панські господарства, перетворюючи їх на фільварки. Фільварок був обнесений огорожею, за якою знаходилися житлові приміщення для адміністратора та дворової челяді, будівлі господарського призначення: хліви, стайні, свинарники, курники, токи, клуні, комори для збіжжя, укриття для реманенту тощо. За господарськими будівлями були поля й угіддя, на яких працювали селяни.

Для створення фільварків магнати й шляхтичі відбирали в селян кращі землі. Водночас, щоб забезпечити фільварки робочою силою, вони примушували селян до відробітків — панщини. Кількість фільварків невпинно зростала. Панські господарники підрахували, що земля, яка входила до фільварку, давала в 10 разів більше прибутку, ніж сплачування чиншу (грошової данини) за користування такою ж площею залежним селянином.

Спочатку фільварки поширилися на заході України, а на початку XVII ст. — у Центральній та Лівобережній Україні.

Історичне джерело

Один із законів, що закріпачував селян, «Волочна поміра» 1557 р., чітко визначав тривалість роботи на панщині: «...а до роботи приступати підданим, як сонце сходить, а зійти [з роботи], як заходить [сонце], а відпочинку тим, що з худобою роблять, перед обідом — година, у полудень — година, надвечір — година; а котрі пішо роблять, тим відпочинку в ті ж часи, але по півгодини має бути; ...а хто рано на роботу не вийде через запізнення, такий другого дня стільки ж часу, на скільки спізнився, відробити має».

3. Сільське та міське самоврядування

Кілька сільських громад утворювали волость, очолену обраним війтом. Зібрання волості називалися вічем, або копою. Тут проводили зібрання копного суду, на яких вирішували селянські суперечки, судили злочинців.

Селяни-кріпаки втрачали право на самоврядування та копний суд. Громадські та судові справи покріпаченого села вирішував поміщик власним судом.

Економічне життя міст. Цехи. Основою господарства більшості міст було ремесло. На середину XVI ст. в українських містах, що входили до складу Великого князівства Литовського, налічувалося майже 130 ремісничих спеціальностей. До провідних ремесел належали ковальство, шевство й кравецтво. Розвивалися будівництво та деревообробка.

Щоб захистити свої інтереси, міські майстри засновували цехи — спілки ремісників однієї чи кількох споріднених професій у межах міста. Цехи організовували навчання нових поколінь ремісників: учнів, підмайстрів, узгоджували між майстрами кількість виготовленої продукції, слідкували за якістю виробів, будували спільні ринкові приміщення для збуту готових виробів. Цехи захищали своїх ремісників від зазіхань на особисту свободу, права та вольності з боку чиновників і шляхтичів. Під час економічної скрути підтримували їх від розорення.

Цех був і військовою організацією. Кожному цеху надавалася частина міських укріплень, які він мав утримувати в належному стані, охороняти й обороняти. Під час війни чи ворожого набігу він виступав як окрема бойова одиниця міського ополчення.

Кожен цех мав свою церкву, каплицю чи принаймні ікону в церкві, тому був і своєрідною релігійною організацією.

Кожне ремісниче об’єднання мало свої атрибути й символи: емблеми із зображенням знарядь праці, прапори, цехову печатку, скриньку, у якій зберігалися документи та гроші.

Взаємини в ремісничих цехах вибудовувалися на засадах чіткої ієрархії: учні — підмайстри — майстри — старші майстри. Кожна з цих груп мала чітко визначені права й обов’язки. Членами цехів офіційно вважалися лише майстри. Справами цеху керував цехмістер. Ця посада не оплачувалася, але була дуже почесною.

• Яким ремеслом ви хотіли б володіти, живучи в українському місті XVII ст.? Чому?

Ю. Брандт. Ярмарок на Поділлі. 1885 р.

Торгівля. Міста, як осереддя цехового виробництва, ставали й центрами торгівлі. Раз чи двічі на тиждень у містах влаштовувалися торги, або базари. На них для продажу чи купівлі приїздили з навколишніх сіл і містечок.

У найбільших містах України періодично відбувались ярмарки1. На них з’їжджалися заможні купці й укладали торговельні угоди, об’єднуючи українські землі. Ярмарки проводили раз чи двічі на рік. Вони тривали кілька днів, а то й тижнів.

У Львові, Києві, Перемишлі, Галичі, Луцьку, Ярославі діяли постійні ярмарки. Згодом ці міста стали центрами міжнародної торгівлі.

Правове становище міст. Окремі великі міста, такі як Київ, Львів, Луцьк, мали право на самоврядування — магдебурзьке право. Містяни обирали магістрат, який складався з ради й лави. Рада складалася з виборних радців, чисельність якої в різних містах була неоднаковою. її очолювали один чи два бургомістри. Прийняті міською радою ухвали стосувалися громадського порядку, цивільних суперечок, будівництва, організації оборони, запровадження й дотримання правил торгівлі, організації ремесла. У великих містах рада призначала лаву та її членів — лавників. Лава працювала як кримінальний суд міста. Її очолював судовий війт. Число лавників коливалося від 4 до 12. Тяжкі злочини й складні цивільні справи лава розглядала на спільних засіданнях із радою.

Водночас 80 % міст України належали церкві й магнатам. їхні мешканці, займаючись ремеслом і торгівлею, відробляли панщину, виконували всілякі повинності, 20 % міст належали польській державі. Щоб забезпечити їхній розвиток, польські королі надавали містам магдебурзьке право. Однак вони не бажали підтримувати українські міста в боротьбі проти польських і полонізованих феодалів. Тому магдебурзьке право українських міст було суттєво обмеженим. У містах королі запровадили посаду королівського намісника, який самовільно втручався в міські справи. Лише міщанство Львова мало право самостійно обирати власного бургомістра, в інших містах його призначав король.

1 Ярмарок (від нім. Jahr — рік, Markt — базар) — щорічний базар. Форма організації торгівлі, яка об’єднувала торговельними зв’язками землі країни, уключаючи й сусідні землі інших країн.

Починаючи з XIV ст. в українських містах постійно зростало число іноземців. Феодали запрошували німецьких, голландських та інших ремісників, вірменських, грецьких і татарських купців, надавали їм широкі привілеї. На початку XVII ст. магдебурзьке право отримували насамперед іноземні колоністи, які у великих містах Підляшшя, Галичини, Волині й Поділля становили більшість населення.

• Чому, на вашу думку, феодалам у містах вигідно було підтримувати іноземних купців і ремісників, надаючи їм усілякі привілеї?

Перебуваючи під тиском, українські міста все більше втрачали національну самобутність. У Європі міста ставали осередками культури, освіти й духовності своїх народів, українців із власних міст витісняли й перетворювали на «селянську націю». Зрозуміло, що таку націю було значно легше сполонізувати й покатоличити.

Розвиток ремесла й торгівлі вів до розвитку міст і збільшення їх кількості. Так, якщо в XV ст. в Київському, Волинському й Брацлавському воєводствах нараховувалося майже 35 міст і містечок, то на середину XVI ст. — до 150.

Значна частина міських мешканців займалася й сільським господарством. І що далі на схід і південь України було розташоване місто чи містечко, то більшу питому вагу в його господарстві становило землеробство. Освоєння нових земель супроводжувалося насамперед будівництвом міст-фортець, за стінами яких шукали захисту й ремісники, і селяни.

Завдання та запитання

1. Опишіть процес зростання магнатського землеволодіння в Україні в другій половині XVI ст., указавши на яскраві прояви, обсяги й суспільно-політичні наслідки.

2. Як вплинув розвиток європейської економіки на поширення фільварків на українських землях?

3. Якими шляхами посилювалася інтенсивність сільськогосподарського виробництва на українських землях?

4. Охарактеризуйте господарювання у фільварку.

5. Охарактеризуйте самоврядування українських селян раннього Нового часу.

6. Чим пояснити виникнення нових міст і містечок у другій половині XVI ст.? У якому регіоні України вони з’являлися в значній кількості?

7. Порівняйте становище приватних і державних міст.

8. Порівняйте повноцінні магдебурзькі права міст із тими, які отримувала більшість українських міст.

9. Уявіть себе учнем ремісничого цеху. Що б ви розповіли про цех своїм друзям?

10. Які історичні факти стверджують те, що під польським володарюванням Україна перетворювалася на «селянську націю»? Наскільки це відповідало тогочасним тенденціям розвитку європейських народів?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно