§ 15. Практичне заняття. УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО

1. У ЧОМУ ПРОЯВЛЯЛОСЯ ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО КОЗАКІВ

На основі тексту та джерел визначте, війська яких родів створили козаки і чим вони були озброєні.

Запорозьке військо поділялося на піхоту, кінноту, артилерію. Козаки-піхотинці здобули неперевершену славу в Європі. Піхота майстерно билася з ворогами на суходолі, шикуючись зазвичай у три шеренги. Перша — стріляла, друга — подавала, а третя — заряджала рушниці. Запорозька піхота воювала і на морі у складі славнозвісних вітрильно-веслових козацьких флотилій.

Кіннота в запорожців була менш численна за піхоту, але і її дії відзначалися військовою майстерністю. Запорозька кіннота вела наступ так званою «лавою», шикуючись півколом, атакуючи в такий спосіб ворога не лише з фронту, а й з флангів.

Козаки були озброєні шаблями й списами, а також вогнепальною зброєю — мушкетами, пістолями, рушницями. Запорожців називали «рушничним військом». Крім того, у козаків були також бойові молоти, якірці та рогульки — їх застосовували проти ворожої кінноти. Хоча в меншій кількості, ніж рушниці, але козаки використовували й луки. Адже лук стріляв набагато швидше за тодішню рушницю, тож один лучник міг доволі ефективно прикрити десяток козацьких стрільців під час заряджання вогнепальної зброї.

Окрім зброї і належної амуніції, кожен вояк мав сокиру, косу, лопату, мотузки, щоб насипати вали й будувати укріплення, а також зв’язувати вози в табір. На кожні 5—10 козаків був один віз, який перевозив зброю, боєприпаси, продукти, фураж для коней, лопати, сокири, пилки та інше. На окремих возах перевозили гармати.

Історик Дмитро Яворницький про зброю козаків

Уся вогнепальна й холодна зброя, вживана козаками, була частково власного виробу, а частково — чужого. Холодну зброю найчастіше виготовляли в Січі...

За свідченнями багатьох письменників минулих століть, кожен запорожець, ідучи в похід, брав із собою 5 чи 6 рушниць... Немало було в запорожців і рухомих гармат. Так, якщо запорожці виступали в морський похід середньою кількістю в 60 і найбільшою в 300 чайок, кожна з яких була озброєна 4—6 фальконетами, то отримаємо від 240 до 1800 залізних пересувних фальконетів.

Козацька зброя: ручна зброя, порохівниці, артилерія (фальконети на вертлюгах та ожига — багатоствольна гармата)

На основі тексту та джерел схарактеризуйте тактику Запорозького війська.

Похідний порядок козацького війська будувався за всіма правилами тогочасного військового мистецтва. Першим рухався козацький розвідувальний загін. За ним — загін кінноти, якому передували роз’їзди охоронної розвідки. На відстані 11—15 км за передовим загоном ішли під захистом табору головні сили війська. Своєю чергою від табору на відстані 2—3 км висилали дозори фронтальної і бокової сторожової охорони. Козаки добре вміли будувати земляні укріплення. Вони блискавично споруджували вали, засіки, шанці, редути.

Під час битви у центрі бойового порядку ставала кіннота, вишикувана в три-чотири шеренги. На флангах піхота ставала в три шеренги і, ведучи невпинний вогонь із гармат та мушкетів, підтримувала атаку кінноти. Між окремими піхотними підрозділами ставили легкі гармати.

Запорожцям були відомі досить складні бойові прийоми: лава, трикутник або колони — під час атаки, тришеренговий стрій — під час оборони. Навальне охоплення ворога з флангів, вихід йому в тил, створення резерву та засідки, раптовість удару та вміле використання рельєфу місцевості — характерні риси військового мистецтва запорозьких козаків.

Французький офіцер П’єр Шевальє про тактику козаків

Щодо способу ведення війни на суходолі, то козаки ліпші піхотинці, ніж кіннотники; вони витривалі й невтомні, підкоряються своїм керівникам, з надзвичайною вправністю виконують земляні роботи та укріплюються не лише за допомогою шанців, а також використовують свої вози на марші. Вони такі сильні за цими пересувними укріпленнями, конче потрібними на безлюдних степах, де раз у раз наскакують татари, що тисяча козаків, захищена так, чинить опір шести тисячам невірних, які зовсім не злазять з коней і яких затримує будь-який рів чи найменша перепона.

Історик Дмитро Яворницький про тактику козаків

Табором рухалися запорожці, переслідуючи ворога у відкритому степу; табором виходили вони на бій і табором захищалися від натиску неприятеля. Мовою козаків, табором звали чотирикутний чи круглий ряд возів, розташованих певним чином для захисту війська, яке було всередині укріплення; у німців цей спосіб захисту звався вагенбургом.

Щоб улаштувати табір, козаки ставили кілька возів у ряд, скріплювали їх колесо до колеса залізними ланцюгами, піднімали вгору, мов списи, голоблі, а всередині, між возами, робили так звані долки, тобто глибокі улоговини, по кутах ставили гармати і замкнувши таким укріпленням піхоту, а часом і кінноту, стійко й мужньо відстрілювалися з нього, мов із най міцнішої фортеці.

Іноді навколо табору запорожці робили ще рови, вали і вовчі ями... У влаштуванні таких таборів запорізькі козаки, за свідченням сучасника, були справді неперевершеними майстрами. З

З кінця XVI ст. козаки здійснювали фактично щорічні морські походи, нерідко й по кілька разів на рік. До таких походів вони ретельно готувалися, збирали припаси, зброю, будматеріали. Якщо в XV—XVІ ст козаки билися з турецькими кораблями в дніпровських плавнях, то вже в XVII ст. — у відкритому морі.

У плавнях козаки нападали зазвичай із засідки, ховаючись в очереті, у морі — намагалися наблизитися до ворога непомітно вночі або проти сонця. Якщо такої можливості не було, атакували подібно до кінної лави. Під час атаки частина вояків сідала за весла, а частина обстрілювала ворога. Наблизившись до ворожого судна, козаки брали його на абордаж.

Якщо напасти раптово не вдавалося, козаки змінювали тактику. Вони причалювали до пустельних берегів, відсиджувалися там, а вже потім із суходолу брали «на шаблю» якесь турецьке місто, громили його берегову охорону. У здобутих містах запорожці довго не затримувалися, швидко вантажили трофеї і виходили в море.

Коли розвідка сповіщала про турецьку засідку на Дніпрі, козаки притоплювали свої чайки, залишали біля них кількох джур і досвідчених «товаришів», а самі вирушали в обхід. За потреби уже через кілька днів козацький флот знову поставав у повній силі.

Турки намагалися уникати бою з козаками поблизу берегів, оскільки тоді маневреність чайок залишала для них мало шансів на перемогу. Коли ж випадало зіткнутися у відкритому морі, то запорожці починали «крутити веремію». Вони на повній швидкості підходили до турецьких суден, давали залп із гармат і рушниць, а тоді відходили. Маневр повторювали вдруге, втретє, але вже з інших позицій. Траплялося, що всією армадою атакували тільки один турецький корабель, завдаючи йому значних пошкоджень. Оговтавшись, турки готувалися до «веремії», а козаки бралися дати вирішальний бій.

Нерідко, захопивши кілька турецьких суден, козаки використовували їхню вогневу міць супроти противника, примушуючи його відступати. Коли ж це не вдавалося, то самі налягали на весла й тікали.

1 — атака козацької кінноти лавою;

2 — тришеренговий бойовий порядок козацьких мушкетерів у битві під Берестечком (барельєф з абатства Сен-Жермен у Парижі);

3—4 — стаціонарний та пересувний козацькі табори (3D-реконструція);

5 — напад чайок на турецьку галеру (зображення XVII ст.)

Турки постійно влаштовували різноманітні засідки, аби захопити козаків, коли ті поверталися з походів. Однак уникнути цього допомагала добре налагоджена розвідка, яка знала практично про всі наміри ворога. Коли ж на вході до гирла Дніпра турецьку оборону прорвати не вдавалося, козаки волоком перетягували кожну чайку через суходіл, після чого через 2—3 дні опинялися вище турецької засідки і поверталися на Січ.

2. ЯКІ БУЛИ ТРАДИЦІЇ КОЗАЦТВА

Про які звичаї та традиції козаків ви дізналися з документів? Які з них ви вважали б за потрібне відродити сьогодні?

Французький мандрівник Жан Бенуа Шерер про звичаї і традиції запорожців (1788 р.)

Запорозькі козаки носять як відмінний знак на маківці голови чуб, великий, наче жмуток пір’я. Решту голови вони голять... Якщо один козак має таку злостивість, що вб'є другого з умисним наміром, то його кладуть на тіло вбитого і їх ховають в одній могилі. Цей звичай зберігався в запорозьких козаків аж до кінця їх існування.

У запорожців курені стоять завжди відчинені. Будь-який мандрівник чи перехожий може туди зайти і з’їсти все, що він знайде їстівного, якщо навіть нікого немає вдома... але він не може нічого забрати з собою... А хто знайде яку-небудь річ на Січі, має прив’язати свою знахідку до високого стовпа й лишити її там протягом трьох днів, після того, якщо не з’явиться її власник, він може вважати її своєю. Та якщо він забере річ, не виставивши її на огляд, і не відкриється, тоді його самого прив’язують до високого стовпа посередині майдану й кладуть поряд чимало київ. Кожен, хто проходить повз прив’язаного, повинен узяти кия і тричі вдарити винного. І якщо навіть перший удар стане смертельним, то ніхто не докорятиме, а всі негайно схвалять цю дію оплесками.

Історик Дмитро Яворницький про традиції козацтва

Поряд із гостинністю й привітністю запорізькі козаки ставили особисту чесність щодо ворогів православної віри як на війні, так і у себе на Запоріжжі. «Хоча в Січі, — розповідає католицький патер Китович, — жили люди різного стану — втікачі й відступники від усіх релігій, але там панувала така чесність і така безпека, що приїжджі з товарами, чи за товарами, чи за якимись іншими справами люди не боялися й волосини втратити зі своєї голови. Можна було на вулиці залишити свої гроші, не боячись, що їх украдуть. Будь-який злочин проти чиєїсь чесності, гостя чи січового мешканця негайно карали смертю».

...Воєнну здобич запорізькі козаки ділили між усіма членами товариства порівну, нерухоме майно козаків було, в принципі, власністю всього війська.

Козацький суд

3. ЧИМ ВИРІЗНЯВСЯ КОЗАЦЬКИЙ ПОБУТ

Опрацювавши наведені матеріали, опишіть зовнішність, житло, одяг, їжу козаків, їхні способи лікування, господарську діяльність.

Історик Дмитро Яворницький про головні риси і побут запорозьких козаків

За описами сучасників, козаки переважно були середнього зросту, плечисті, ставні, міцні, сильні, на обличчі повні, округлі, а від літньої спеки й степового повітря смагляві.

Життя запорізьких козаків у самій Січі й життя в зимівниках значно різнилися. В Січі жили нежонаті козаки... зовсім не допускали в Січ жінок, будь вона навіть матір'ю чи сестрою.

...Січовий козак зовсім не був хліборобом чи торговцем: обробляти землю за безперервної війни він не міг; займатися торгівлею вважав принизливим для себе...

Цілком інакше складалося життя козаків-зимівчан, котрі жили у степу. Зимівниками на Запоріжжі називали невеликі хутори чи фільварки, в яких «мешканці мали худобу і завжди жили з нею, а в деяких утримували й риболовлю». В кожному зимівнику було дві-три хати для людей і різні господарські будівлі; хати будували часом з рубленого дерева, часом плетені з хмизу й обмазані глиною. Всередині кожної хати була кімната й окрема комора; хати будували серед великого подвір’я, оточеного тином або частоколом; на подвір'ї були хліви, клуні, стайні, льохи або погреби, омшаники або зимові приміщення для бджіл.

З матеріалів клубу «Козак-Мамай»

На Січі козаки мешкали в казармах — куренях. Вони зазвичай поділялися на дві частини — сіни та житлову частину — приміщення. Всередині стояв довгий стіл з лавами, а попід стінами були дерев'яні помости для спання. На покуті ставили ікони, лампадки та карнавку для грошей на купівлю продуктів, на стінах розвішували зброю. Такий курінь міг уміщувати до 150 козаків.

...Харчувалися козаки колективно, страву готували тричі на день у великих казанах. Варив їжу курінний кухар. Страви розливали у ваганки (дерев'яні миски), напої наливали у коновки, на які вішали михайлики (черпаки). Звичайно готували: саламаху — густо зварене на воді житнє борошно; тетерю — зварене на квасі пшоно; щербу — рідко зварене борошно на риб’ячій юшці.

Риба була найголовнішим продуктом харчування — варена, сушена та в'ялена, вживали кав'яр — солену ікру. Мамалигу (кукурудзяну кашу) вживали з бринзою, пастромою. Хліб не пекли, а вживали пшеничні коржі — загреби.

...Козаки носили простий та зручний одяг крою східного походження. Традиційно носили сорочку, шаровари, пояси, жупани, киреї чи сіряки (верхній розстібний одяг), високі шапки та чоботи з м'якої шкіри. Було у козаків і хороше вбрання, яке носили на релігійні свята.

Гійом Левассер де Боплан про лікування у козаків

Я бачив козаків, хворих на лихоманку, які, щоб одужати, не вживали нічого іншого, окрім півзаряду гарматного пороху: розвівши його навпіл з горілкою, усе добре розмішували і випивали, а потім лягали спати, щоб уранці прокинутися цілком здоровими. У мене був візник, який не раз це робив і одужував завдяки цим лікам, про які не здогадуються ні лікарі, ні аптекарі. Я бачив також, як інші брали попіл і змішували його з горілкою, як говорилося вище, і випивали з таким самим результатом.

Теж неодноразово я бачив, як вони, поранені стрілою, перебуваючи далеко від хірургів, перев’язували себе жменею землі, замішаною в долоні з дещицею власної слини, і це заліковувало так добре, як найкращий бальзам.

1 — А. Монастирський. Запорожець;

2 — М. Струнников. Козак з люлькою;

3 — І. Рєпін. Фрагмент картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану»;

4 — Н. Папірна, О. Кулаков. Запорозький гопак

Перевірте засвоєне на уроці

Обговоріть у загальному колі:

1. Що нового дізналися на уроці?

2. Що вам сподобалося?

3. Що вразило?

4. Про що ви хотіли б дізнатися більше, а про що — розповісти іншим?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно