§ 9. ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ наприкінці XVI — у першій половині XVII ст.

Назвіть справи, якими в суспільстві займається церква. Поясніть, чому для суспільства дуже вагома духовна єдність.

1. Становище церкви

Українське православ’я другої половини XVI ст. перебувало в глибокому занепаді. Він був зумовлений кількома причинами.

По-перше, православна церква втратила підтримку, на яку вона завжди опиралася в Київській і Литовській державах. З боку ж польського уряду православ’я зазнавало дедалі більше утисків.

По-друге, православна українська церква не могла сподіватися й на підтримку історичного центру православ’я — Константинополя. Завойований турками-мусульманами, він не міг більше бути взірцем, дієвим заступником для українських православних.

Тим часом славу Константинополя наполегливо перебирала на себе Московська митрополія. У 1589 р. її митрополит домігся титулу патріарха Московського та всієї Русі. Формулювання «всієї Русі» дуже чітко свідчило про зажерливі наміри Московського царства щодо України, її церкви та народу.

По-третє, серед православного духовенства тоді постійно скорочувалося число людей морально чистих, освічених, щиро відданих святій справі служіння Богу та громаді.

Найбільш згубно на священиків впливало право монарха призначати єпископів, як тоді казали, «подавати хліби духовні». Отже, усі десять православних єпископів були повністю залежні від влади Речі Посполитої.

Над духовенством нижчого рівня тяжіла влада феодалів, на чиїх землях стояли православні храми. Землевласники мали повне право на власний розсуд призначати чи відсторонювати священиків. Це право перетворювалося на справжнє переслідування православних, якщо шляхтич змінював віру.

Такі порядки повністю суперечили звичаям православної церкви, за якими всі церковні служителі обиралися громадами, які спостерігали за духівниками в повсякденному житті та церкві, брали до уваги християнські чесноти, моральність, освіту кандидатів, відданість справі. Право ж «подання хлібів» королем і феодалами давало можливість багатьом негідним пролазам нехтувати думкою релігійних громад, здобувати церковні посади, використовуючи зв’язки й гроші, улесливість і обман.

Історичний факт

Свої посади призначені «духівники» розглядали лише як засіб легкого збагачення. За висловами сучасників, вони були не святителями, а «сквернителями», яких «скоріше можна було зустріти в корчмі, аніж у церкві». Траплялося, що боротьба за єпископські кафедри переростала на справжню війну з облогами, штурмами, гарматними обстрілами. Нерідко єпископів, архімандритів притягали до суду за вбивства, розбої, насильство, двоєженство, роздавання церковних скарбів і маетностей родичам, збагачення за рахунок розпродажу церковної власності та святинь.

Таке підпорядкування світським властям призводило до морального розкладу духовенства, його віддалення від свого народу. До цього додавалася й неосвіченість православних священиків. Вона стала особливо помітною на тлі активної діяльності ордену єзуїтів.

2. Розвиток полемічної літератури

Католицька церква, посилюючи наступ на православ’я, вирішила поширювати думки про його відсталість і некультурність. У 1577 р. єзуїт Петро Скарга опублікував книжку «Про єдність церкви Божої під єдиним пастирем». У ній він доводив, що православ’я перебуває в безнадійному становищі, оскільки «за допомогою слов’янської мови ніколи не можна пізнати істину». Нібито співчуваючи «обдуреному руському народові», єзуїт пропонував єдиний вихід — поєднання в унію з Римом. Але під поняттям «унія» П. Скарга проповідував не рівноправне існування двох однаково авторитетних церков, а відречення православних від своєї віри й навернення до католицизму.

Відверта зневага до православ’я й підступне витлумачення унії викликало справедливе обурення. Проте священики з низьким рівнем освіти не могли дати гідної відсічі єзуїтам.

Я. Матейко. Петро Скарга під час проповіді. 1864 р.

Історичний факт

Коли єзуїти почали наступ на православне віровчення й успішно перемагали, православні або відмовчувалися, або, як похвалявся єзуїт П. Скарга, «не можучи нічого відповісти на його докази, заможні русини просто скуповували й палили його книжку».

• Які засоби, на вашу думку, припустимі для захисту віровчення, котре сповідуєш?

Ситуація змінилася, коли своє слово сказали православні церковні діячі, згуртовані навколо Острозької академії. Вони вступили з єзуїтами в богословську полеміку, тобто наукову інтелектуальну суперечку. Відтоді православні боролися проти єзуїтів не спаленням книжок, а логічними доказами викривали нешляхетність пропозицій єзуїтів і обґрунтовували справедливість своїх поглядів.

Так виникла церковна полемічна література. Першою її ластівкою став видатний твір Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного» (1587).

Сильним поштовхом до нової хвилі полеміки були рішення Берестейських соборів 1596 р. Уже наступного року вийшла друком праця Христофора Філалета «Апокрисис», спрямована проти Берестейської унії. Цей трактат і за змістом, і за обсягом (334 сторінки) перевершив усі полемічні твори того часу. А твір «Тренос» Мелетія Смотрицького піднявся до такого рівня розвінчання несправедливої політики варшавського двору, що король наказав знищити книжку, проте не встиг, її вже поширили між читачами.

Полемісти Захарія Копистенський у «Палінодії» та Іван Вишенський у «Посланнях» виступали проти втручання польського уряду в справи православної української церкви. Вони розглядали й питання соціальної несправедливості: нерівноправність, гноблення та визиск людини людиною, одного народу іншим. Ці теми особливо гостро звучать у творах І. Вишенського.

Зокрема, у «Посланні до єпископів» він викриває вище духовенство як користолюбців, які забули Бога, а «на місцях святих лежачи, гроші збирають».

У ході релігійної полеміки було опубліковано 20-30 творів. Проте їх ретельно читали й обговорювали при дворах православних магнатів, у маєтках шляхтичів, на зборах братств. Ці твори захищали православ’я, закликали до розвитку освіти, шукали причини занепаду українства, пропонували шляхи його відродження. Тому читання й обговорення полемічних творів сприяли зміцненню самосвідомості українців.

Полемічна література — тексти різних авторів, у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їх об’єднання.

Титульна сторінка «Апокрисиса» Хр. Філалета. 1598-1599 рр.

3. Церковні собори в Бересті 1596 р.

Занепокоєне долею рідної церкви вище духовенство, православні шляхта та магнати дедалі більше схилялися до укладення унії між українською православною та католицькою церквами. Вони сподівалися на те, що рівноправний союз покладе край тиску католицької церкви, підтримуваної польською державою, дасть відсіч зазіханням московського патріархату, відновить авторитет православної церкви й повагу до єпископів, запровадить серед православних священиків порядок і дисципліну, підніме рівень освіти. Православну шляхту більше не обминатимуть при службових призначеннях, а міщан перестануть переслідувати в містах.

На жаль, польські можновладці не хотіли надавати православній церкві рівного становища з католицькою. Об’єднання вони розуміли лише як навернення православних до католицизму.

Православні владики п’ять років виношували плани реформування церкви й укладення унії з Римом і не втаємничували у свої наміри майже нікого з мирян. Улітку 1595 р. для укладення акту унії з Папою Римським Климентом VIII було відряджено двох найактивніших поборників унії — єпископа Володимирського Іпатія Потія та єпископа Луцького Кирила Терлецького.

Ватикан пообіцяв задовольнити майже всі домагання українського єпископату. Водночас Папа Римський розглядав унію не як об’єднання двох окремих церков, а як «примирення й навернення руських єпископів до католицької церкви» після «засудження й відкинення єресей, помилок і схизм».

Для того щоб затвердити й оголосити акт про укладення унії, підписаний українськими єпископами та Папою Римським, було оголошено про скликання 16 жовтня 1596 р. собору в м. Бересті (нині м. Брест, Білорусь). Звістка про скликання собору, який затверджуватиме унію, збурила українське суспільство. Воно розділилося на прихильників і противників унії. Головними причинами невдоволення унією стали: утаємниченість підготовки й ведення переговорів із Ватиканом і згода з поглядами Папи Римського щодо самої сутності унії.

Невідомий художник. Іпатій Потій. XVII ст.

Невідомий художник. Кирило Терлецький. 1885 р.

Історичний факт

Запеклу агітацію проти унії очолив В.-К. Острозький. Він назвав єпископів-укладачів унії «вовками в овечій шкурі», які зрадили свою паству. Князь закликав протестантів виступити проти уряду Речі Посполитої й навіть заявив про готовність виставити для боротьби 15-20-тисячне військо.

• Поміркуйте, чому В.-К. Острозький усе-таки утримався від застосування сили.

Медаль Папи Римського про відвідання Риму українськими єпископами

Усі події та заяви свідчили про те, що добровільного об’єднання церков не відбудеться. На призначений день до Берестя прибули представники обох сторін. Україна й Білорусь ніколи ще не бачили таких велелюдних зборів духовенства, підтриманого представниками братств, міських громад і шляхтичами. Обидві сторони мали вигляд справжніх військових таборів. Навколо Берестя стояли гармати й обози. На щастя, до збройного конфлікту не дійшло, але й згоди сторони теж не досягли.

Тому 18 жовтня відбулося відразу два собори. Прихильники унії за участю короля й представників Риму зібралися на собор у церкві Святого Миколая для проголошення унії з римською церквою. Противники унії також зібралися на свій окремий собор, щоб засудити унію та єпископів-відступників.

Отже, Берестейська унія 1596 р. не принесла злагоди в релігійне життя України й не поєднала церкви. Навпаки, разом із двома церквами — православною й католицькою — з’явилася третя — греко-католицька (уніатська). Рішення уніатського Берестейського собору король визнав, але водночас зневажив рішення православного Берестейського собору. Це означало, що король поставив православну церкву поза законом і це стало причиною ворожнечі й взаємного ослаблення українських християн.

4. Утворення греко-католицької церкви

Затвердження попередньої згоди єпископів Іпатія Потія та Кирила Терлецького про укладення унії на умовах, запропонованих Папою Римським Климентом VIII, стало початком заснування греко-католицької церкви.

Нова церква погодилася на підпорядкування Папі Римському; визнала ряд католицьких догматів, уключаючи й догмат про походження Святого Духа «від Отця та Сина», а не лише «від Отця», як це прийнято в православному богослов’ї.

Разом із тим уніатська церква зберегла від православ’я церковні обряди, свята, таїнства, особливості будівництва храмів, виготовлення іконостасів, манеру церковного співу. Мовою богослужінь залишалася церковнослов’янська. Уніатським єпископам пообіцяли надати місця в сенаті (верхній палаті сейму Речі Посполитої).

Король Сигізмунд III рішуче підтримав уніатів і 15 грудня 1596 р. універсалом затвердив рішення уніатського собору в Бересті. Греко-католицьке духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків. За прибічниками унії офіційно закріплювалися вищі церковні пости, монастирі та їхні маєтки. Шляхта уніатського віросповідання зрівнювалася з католицькою й отримувала право претендувати на всі державні посади.

Греко-католицька церква — церква, утворена внаслідок укладення Берестейської унії 1596 р. Підпорядковується Папі Римському, визнає всі догмати католицизму, зберігаючи обрядовість православ’я. Богослужіння проводиться українською мовою.

Незважаючи на складні історичні обставини, уніатська церква, як і українська православна церква, зберегла українське національне обличчя. Проте боротьба, що розгорнулася між ними, завдала багато шкоди нашим співвітчизникам і Батьківщині.

Після Берестейської унії греко-католики пережили глибоке розчарування. Уже в королівському універсалі від 15 грудня 1596 р. не згадувалося про право уніатських єпископів засідати в сенаті. У цьому питанні не допомогло навіть нагадування Папи Римського. Усупереч сподіванням єпископів, унія не врятувала українських і білоруських мирян від наступу католицизму. Католицькі ієрархи навіть не допускали думки про рівність з уніатськими. Уніатська церква так і не отримала від королівського уряду зрівняння в правах із католицькою.

Історичний факт

Умови унії, запропоновані православними єпископами Клименту VIII, за винятком найвищих уніатських ієрархів, нікому не розголошувалися. Ці документи були вперше опубліковані українською мовою в Австралії в 1955 р. Лише в 1963 р. II Ватиканський собор визнав східний обряд рівним римському. Це відбулося аж через 367 років після Берестейської унії.

Загалом уніати потрапили у важке становище. Православні ненавиділи їх за зраду батьківської віри, а католики не вважали за повноцінних віруючих, оскільки уніати дотримувалися «схизматицьких» обрядів і мови богослужіння. Правда, польський уряд підтримував греко-католиків у протиборстві з православними за майно, храми та маєтки.

Становище греко-католицької церкви помітно зміцнили Іпатій Потій та Йосиф-Вельямін Рутський. Перший удавався до сили й адміністративного тиску, а другий, відмовившись від силових прийомів, докладав зусиль до впорядкування церковного життя, піднесення освітнього рівня духовенства, насамперед сільського.

Й.-В. Рутський першим здійснив ряд кроків для примирення з православними: підтримував ідею об’єднання уніатської та православної церков — «однієї Русі з другою», створення на цій основі єдиного Київського патріархату.

Завдання та запитання

1. Назвіть внутрішньо- та зовнішньополітичні обставини послаблення православної церкви в Україні.

2. Перерахуйте чинники, які зумовили виникнення української полемічної літератури.

3. Як позначилися право «подання хлібів духовних» і права землевласників опікуватися справами церкви на стані української православної церкви?

4. Порівняйте становище греко-католицької та православної церков одразу ж після Берестейських соборів.

5. Визначте обставини, які спонукали українських і білоруських єпископів розпочати перемовини про укладення унії з католицькою церквою.

6. Відтворіть історичну картину підготовки та проведення соборів у Бересті в 1596 р.

7. Чому дії єпископів, які погодилися на унію, викликали незгоду православних?

8. Доведіть, що питання, які порушували найвидатніші українські полемісти, мали тісний зв’язок із життям українського суспільства.

9. Визначте роль полемічної літератури в розгортанні національно-визвольного руху.

10. Поміркуйте над історичними уроками підготовки й проведення Берестейських соборів 1596 р.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно