§ 23. ГЕТЬМАН ПЕТРО ДОРОШЕНКО В БОРОТЬБІ ЗА ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

Прокоментуйте слова С. Величка й анонімного автора «Історії Русів»: «І ми бачимо, як завжди буває, що всякий народ і царство, на ся розділене, не вистоїть, а всяк дім, котрий на ся розділив, запустіє».

1. Обрання П. Дорошенка гетьманом

У середині 60-х років XVII ст. українські стани на гіркому досвіді переконалися, що прихильність до Польщі несе народові нову шляхетську неволю, а до Москви — гноблення царської бюрократії. Усіх утомили роки лицемірства й безвладдя, громадяни проймалися почуттям патріотизму, любові «до милої Вітчизни», прагнули порядку й державного життя в соборній Україні. Керуючись такими настроями, Старшинська рада в Чигирині в жовтні 1665 р. обрала гетьманом Петра Дорошенка (1665-1676).

Він народився в 1627 р. в родині спадкових козацьких старшин. Імовірно, навчався в Києво-Могилянському колегіумі, володів латинською та польською мовами, добре знав історію, мав ораторський хист.

Головними засадами своєї політики він обрав основні ідеї Б. Хмельницького — незалежність і соборність. Реформував козацьку армію, утворивши в її складі постійні бойові частини з найманих піхотинців — сердюків (з турецьк. одчайдухи). Приблизно 20 тис. сердюків виявляли велику хоробрість і вірність П. Дорошенкові.

Новий гетьман не визнав чинності Андрусівського договору й закликав до того ж мешканців Правобережжя. Заручившись підтримкою кримського хана, він вирішив силою зброї перешкодити здійсненню польсько-московських домовленостей. Розгорнувши широкомасштабний наступ, П. Дорошенко зумів оточити польське військо біля Підгайців (Західна Україна). Польського короля чекала неминуча капітуляція. І саме тоді татари дізналися про спустошення Північного Криму загонами харківського полковника І. Сірка та запорозького кошового Ж. Рога. Вони негайно уклали перемир’я з королем і повернулися додому.

Гірка невдача стала важким ударом для П. Дорошенка, але не зламала його. Тим більше, що обнадійливі новини почали надходити з Лівобережжя.

В. Прядка. Гетьман Петро Дорошенко. 2007 р.

2. Спроба об’єднання Правобережної та Лівобережної Гетьманщини 1668 р.

На початку 1668 р. Лівобережну Україну та Слобожанщину1 охопило національно-визвольне повстання проти московського гноблення — «Брюховеччина». Його очолив І. Брюховецький, який усвідомив помилковість своєї політики щодо Москви.

На початку літа 1668 р. П. Дорошенко виступив у похід на Лівобережжя, щоб допомогти повстанцям. Щойно він наблизився до табору лівобережного гетьмана під Опішнею, як козаки збунтувалися проти І. Брюховецького й убили його. Так трагічно обірвалося життя політичного діяча, який спромігся змінити свої погляди, набратися мужності й виступити за незалежність України. Петро Дорошенко звелів поховати Івана Брюховецького з належними гетьманові почестями.

18 червня 1668 р. П. Дорошенка проголосили гетьманом обох берегів Дніпра. Возз’єднання козацької України стало найбільшим успіхом його політики, великою перемогою українських патріотичних сил. Ця подія перекреслювала наслідки андрусівської змови Московії та Польщі проти України.

Однак довго тішитися успіхом і закріпити його гетьману не вдалося. Крим і Польща, не зацікавлені у возз’єднанні України, підбурювали проти П. Дорошенка найрізноманітніших політичних пройдисвітів. Тому вже через місяць гетьман мусив повернутися на Правобережжя й зануритися в кровопролитну боротьбу, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного. Він походив із покозаченої селянської родини з-під Коропа на Чернігівщині. Очолюючи Чернігівський полк у другій половині 60-х років XVII ст., брав участь у вигнанні московських воєвод із Чернігівщини, вітав об’єднання України під владою П. Дорошенка. Був призначений ним наказним гетьманом Лівобережжя й захищав край від нового наступу Москви. Проте восени 1668 р. під тиском московського війська та частини старшин погодився на перемовини про повернення Лівобережжя під зверхність царя, але лише на засадах статей Б. Хмельницького.

Справи внутрішнього урядування та судівництво повністю поверталися до рук гетьмана, старшин і суддів, що судили за українськими законами. Московські залоги залишалися тільки в п’ятьох містах, а їхні воєводи втрачали будь-які права втручатися в місцеві справи. Податки мали збирати лише українські старшини. Козацький реєстр становив в 30 тис. чоловік. Водночас гетьман набрав 1 тис. компанійців — вільнонайманих військових, які виконували й поліцейські доручення.

Щоб подолати наслідки Руїни, установити мир і добробут, гетьман жорстко придушував будь-які прояви свавілля та непослуху. Проте в його діях не обійшлося без самовладдя. Без згоди Старшинської ради він приймав рішення, вів переговори, роздавав і відбирав військові уряди та маєтки. Без вироку Генерального військового суду карав навіть полковників. Бувало, що старшини й слова боялися промовити, бо гетьман люто брався за шаблю.

1 Слобожанщина — історична земля на сході України та прилеглих територіях Росії, що утворилася внаслідок заселення українцями Дикого поля протягом другої половини XVII-XVIII ст.

Така поведінка налаштувала проти гетьмана генеральних старшин. У березні 1672 р. під приводом звинувачення в дружніх зв’язках з П. Дорошенком і зраді царя, старшини зненацька заарештували гетьмана й таємно відіслали до Москви. Після довгих допитів і тортур Д. Многогрішного разом із родиною довічно заслали до Східного Сибіру.

Нового гетьмана Лівобережжя Івана Самойловича обрали на Генеральній військовій раді в Козацькій Діброві під Конотопом 16-17 червня 1672 р.

Іван Самойлович був сином священика. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, проте відмовився від духовної кар’єри й поступив на козацьку службу писарем. Під час Брюховеччини взяв участь у визволенні Лівобережжя, посідаючи уряд генерального судді. На посаді гетьмана відзначався широким політичним світоглядом і не обмежувався вузькими інтересами Лівобережжя.

Вибори гетьмана завершилися укладенням нового договору з царем, відомого під назвою «Конотопські статті». Вони суттєво обмежили гетьмана в стосунках з іншими державами. Щоб не стати жертвами гетьманського свавілля, старшини домоглися внести пункти про заборону гетьманові одноосібно позбавляти старшин посад і карати їх без згоди Старшинської ради або вироку Генерального суду.

У внутрішній політиці гетьман зосередив зусилля на вибудуванні аристократичної держави з провідною роллю старшин. З цією метою він припинив скликання Генеральної військової ради. Усі рішення державного значення гетьман приймав лише зі Старшинською радою.

Іван Самойлович сприяв зростанню старшинського землеволодіння. Із синів генеральних старшин і полковників він створив бунчукове товариство, що перебувало під гетьманською опікою — «гетьманським бунчуком». Його члени з юнацьких років готувалися до виконання військових та адміністративних обов’язків і мали стати майбутньою аристократією.

Усупереч Конотопським статтям, І. Самойлович зберіг і навіть примножив наймане військо, яке стало гарантом забезпечення порядку на Лівобережжі.

У зовнішній політиці ставив за мету відновити соборність України. Визнаючи зверхність Москви, гетьман заперечував московсько-польські домовленості за рахунок поділу України. Вороже ставився до Польщі й Туреччини. Водночас уважав невигідним для України надмірне ослаблення Туреччини й особливо Криму.

3. Військово-політичний союз П. Дорошенка з Туреччиною

Готуючись до рішучої боротьби за возз’єднання України, П. Дорошенко шукав союзників. Спочатку хотів укласти договір із бранденбурзьким курфюрстом Фрідріхом Вільгельмом, але його лист перехопили поляки. Звертався й до московського царя, проте той відмовився, посилаючись на ненависний П. Дорошенку Андрусівський договір.

Н. Орда. Кам’янець-Подільська фортеця. 1862-1876 рр.

Москва не хотіла бачити єдиної України під владою сильного й обдарованого гетьмана.

Тоді гетьман звернувся до турецького султана, який був готовий надати реальну допомогу. У березні 1669 р. П. Дорошенко скликав Старшинську раду, що ухвалила прийняти турецький протекторат на таких умовах, на яких його прийняли дунайські князівства.

Восени 1671 р. польські війська окупували Брацлавщину. Як протектор України, турецький султан попередив польського короля, щоб той не нападав на «козацьку державу з усіма її повітами», і поставив вимогу звільнити Брацлавщину, погрожуючи розпочати війну. На початку 1672 р. він ще двічі повторив свою вимогу. Отже, Річ Посполита мала достатньо часу, щоб уникнути війни, але вона не хотіла визнати існування Української козацької держави.

Наприкінці травня 1672 р. 100-120-тисячна турецька армія, очолена султаном Мухамедом IV, рушила в похід. Її метою було Поділля. До підходу турецької армії П. Дорошенко в липні розгромив під горою Батіг польські сили й, очистивши Брацлавщину, приєднався під стінами Кам’янця-Подільського до військ султана. За три тижні, наприкінці серпня, фортеця капітулювала, а невдовзі козацькі та султанські війська оточили Львів.

Король запросив миру, і в жовтні 1672 р. підписав ганебний для Польщі Бучацький мирний договір. Туреччина опанувала все Подільське воєводство з Кам’янцем-Подільським. Брацлавщина й Правобережна Київщина утворювали Правобережну Гетьманщину під владою П. Дорошенка й протекторатом султана. У складі Польщі залишалися Галичина, Волинь і Північна Київщина.

Історичне джерело

Уривок з листа наказного гетьмана Я. Лизогуба, призначеного П. Дорошенком, і групи правобережних полковників до лубенчан 1670 р.

«...Хай цар московський, король польський, як монархи християнські, будуть собі здорові, а вам з нами між собою для чого різнитися? Тим більше, коли вони, монархами будучи, про заспокоєння держав своїх між собою домовляються, належить і нам не розділяючись, а спільно всім про зміцнення своїх вольностей і про заспокоєння своєї вітчизни України дбати».

• Визначте, які завдання ставили перед собою старшини П. Дорошенка.

4. Занепад Правобережжя. Втрата П. Дорошенком популярності

Бучацький договір не приніс спокою Правобережжю. Польща шукала приводу для його скасування. Московія сприйняла договір як відмову Польщі від прав на Правобережну Україну. На початку 1674 р. московські й лівобережні війська, керовані лівобережним гетьманом І. Самойловичем, перейшли Дніпро. До березня 10 правобережних полків визнали владу І. Самойловича й проголосили його гетьманом об’єднаної України. Потім вони спільно відтіснили П. Дорошенка до Чигирина, узяли українську столицю в облогу й два тижні безуспішно штурмували її.

На допомогу П. Дорошенкові знову вирушила турецька армія. Московські й українські лівобережні сили відступили на Лівобережжя, спаливши дорогою Черкаси. Турки й татари вигубили й спалили Ладижин і Умань, поляки - Брацлав. Після того як турки повернули додому, розгніваний П. Дорошенко вдався до жорстоких репресій проти тих 10 полків, які піддалися І. Самойловичу. Багато людей загинуло, а ще більше розбіглося.

На зміну популярності прийшло розчарування. Петра Дорошенка ославили як винуватця страждань народу. Зневірившись в успіхові, його покинули всі, навіть родичі. Тому, коли у вересні 1676 р. московська армія й козаки І. Самойловича знову взяли Чигирин в облогу, П. Дорошенко урочисто зрікся гетьманських клейнодів і за традицією склав їх до ніг гетьмана Лівобережжя.

Петро Дорошенко оселився в Сосниці, де жив приватним життям. Проте через рік цар зажадав його переселення в Підмосков’я, де П. Дорошенко до смерті виконував обов’язки в’ятського воєводи.

Завдання та запитання

1. Визначте напрями внутрішньої та зовнішньої політики П. Дорошенка.

2. Поясніть, чому, оточивши польське військо під Підгайцями, П. Дорошенко не зумів примусити польського короля підписати капітуляцію.

3. Опишіть хід подій, які дали змогу П. Дорошенку возз’єднати Україну під своєю владою.

4. З’ясуйте причини, які спонукали П. Дорошенка укласти військово-політичну угоду з турецьким султаном.

5. Дайте визначення поняттям «Брюховеччина», «сердюки», «компанійці».

6. Покажіть на історичній мапі політико-територіальні зміни після укладення Бучацької угоди.

7. Поясніть, чому П. Дорошенко не зумів надовго зберегти єдність України.

8. Якими засобами зупинив Руїну Д. Многогрішний? Як це відобразилося на його долі?

9. Визначте особливості внутрішньої та зовнішньої політики І. Самойловича.

10. У чому ви вбачаєте трагічність політичної долі П. Дорошенка? На прикладі його політики поміркуйте, які вчинки гетьмана підносять, возвеличують його, а які знеславлюють.

11. Дуже часто імперські історики звинувачували П. Дорошенка в зраді православ’я й укладення союзу з турецьким султаном. Знайдіть аргументи для спростування таких звинувачень.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно