§ 19. ПРОДОВЖЕННЯ ВІЙНИ З ПОЛЬЩЕЮ. УКЛАДЕННЯ УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКОГО ДОГОВОРУ 1654 р.

За тлумачним словником української мови поясніть, чому слово «договір» означає «взаємне зобов’язання».

1. Продовження боротьби з Польщею в 1653 р.

У березні 1653 р. 8-тисячне польське військо на чолі зі Стефаном Чарнецьким несподівано напало на Брацлавщину. З дикунською жорстокістю жовніри палили міста й села, вирізали мирне населення, виконуючи наказ «не залишати русина й на розплід».

Однак під Монастирищем Кальницький (Вінницький) полк на чолі з І. Богуном зупинив ворожий наступ, знищивши в бою понад 600 жовнірів і поранивши польського командувача.

2. Внутрішньополітичне становище Гетьманщини в другій половині 1653 р.

Перемога І. Богуна створила сприятливі умови для контрнаступу української армії. Основні сили під командуванням Б. Хмельницького звільнили Поділля, готувалися до походу в Галичину. І саме в цей момент під Городком (нині місто в Хмельницькій області) стався козацький заколот. Богдан Хмельницький вислухав докори козаків, зумів їх заспокоїти, але змушений був повернути військо до Білої Церкви.

Причини заколоту рядового козацтва полягали в труднощах, пов’язаних із війною, що тривала вже шостий рік. Постійні воєнні дії, каральні походи поляків, татарські набіги призвели до величезних спустошень на Правобережжі. Лише на Волині було зруйновано понад 620 міст, містечок і великих сіл. Ще більших втрат зазнали Поділля, Брацлавщина й Київщина. Повністю були знищені понад 100 міст і містечок Правобережжя.

У 1650-1652 рр. просторами від Дністра до Дніпра прокотилася й страшна «морова пошесть» — епідемії холери й чуми. На шляхах і в містах люди «лежали, наче дрова». За воєнними діями, спустошеннями й епідеміями настав голод. Особливо багато жертв було в другій половині 1652 — навесні 1653 рр.

Нестерпні злидні та нещастя спричинили й масове переселення правобережців у Молдову, на Лівобережжя, у Слобідську Україну. Через це людські втрати козацької України до літа 1653 р. досягли не менше 35-40 % населення.

Лихоліття війни призвели й до розорення значної частини козаків. Вони втрачали спроможність виконувати військову повинність. Чисельність козацької армії влітку 1653 р. скоротилася вдвічі й становила 40-50 тис. вояків. Багаторічні воєнні біди змінили й суспільні настрої, психологічний стан народу. Якщо протягом 1648-1651 рр. панували бойовий дух, рішучість і віра в перемогу, то тепер суспільство все більше охоплювали зневіра й розчарування. Внутрішньополітичну ситуацію ускладнювали й зовнішньополітичні обставини, зокрема створення антиукраїнської коаліції в складі Польщі, Трансільванії, Волощини й Молдови.

3. Облога Жванця та її наслідки

Важкими внутрішньополітичними обставинами України вирішив скористатися польський король. Наприкінці серпня 1653 р. він оголосив осінній похід проти України. Відмобілізоване 40-тисячне військо попрямувало до Бара на Поділлі. Проголосив збори до нового походу й Б. Хмельницький. Але цього разу вони проходили вкрай мляво, без будь-якого бойового піднесення. Зібравши 30-40 тис. козаків, гетьман теж поспішив до Бара. Коли ж до козаків приєдналося татарське військо, польський король вирішив відступити й отаборитися під Жванцем, неподалік від Кам’янця-Подільського.

У жовтні головні сили українсько-татарського війська взяли польський табір в облогу. Спроби вирватися з оточення закінчувалися невдачею, виснажене голодом, холодом і хворобами польське військо ледь трималося. Його чисельність швидко скорочувалася. На початок грудня померло майже 10 тис. жовнірів.

Кам’янецька угода. І знову короля від капітуляції врятував кримський хан.

Отримавши від Яна Казимира багаті «упоминки» і дозвіл узяти ясир у Західній Україні, Іслам-Гірей знову зрадив українського союзника. Незважаючи на успішні воєнні дії української армії, кримсько-польська Кам’янецька угода від 5 грудня 1653 р. передбачала, що лише реєстрове козацтво як стан збереже свої права на території колишніх Брацлавського, Київського й Чернігівського воєводств, але не козацька держава з її органами влади, територіально-адміністративним поділом. Скасовувалася й заборона перебування на території українських воєводств польського коронного війська.

Н. Орда. Залишки фортеці Бар. 1876 р.

Це означало повну окупацію України польськими військами, повернення шляхти, відновлення кріпацтва. Кам’янецька угода хана з королем під Жванцем створила для України загрозу втрати всіх здобутків Національно-визвольної війни. Державу могло врятувати лише укладення нового військово-політичного договору з надійним союзником. І таку можливість гетьман зумів передбачити й підготуватися до неї заздалегідь.

4. Зовнішньополітичне становище Гетьманщини в другій половині 1653 р.

Ще влітку 1653 р. виникнення антиукраїнської коаліції в складі Польщі, Молдови, Волощини й Трансільванії спонукало гетьмана до пошуку нових союзників. Він міг вибирати між Стамбулом і Москвою. Генеральна військова канцелярія посилила перемовини з обома державами.

Найсильнішим з усіх можливих союзників був турецький султан. Проте в Україні не всі погоджувалися на союз з Оттоманською Портою, насамперед через релігію. За тодішніми усталеними уявленнями, між мусульманами й християнами не могли виникнути добрі відносини. Навіть будучи союзниками, мусульмани продовжували грабувати українські землі, забирати людей у неволю. Тричі — під Зборовом, Берестечком і Жванцем — кримський хан у вирішальні моменти боротьби переходив на сторону ворога.

Більшість української політичної верхівки приваблювала протекція московського царя. Українські політики брали до уваги православне віросповідання; подібність мов; пам’ять про спільну історичну долю за часів княжої Русі. На той час у свідомості українців почуття ворожнечі до московитів було відсутнім. Українцям до цього не доводилося тісно спілкуватися з московськими «служивими людьми», наші пращури не знали добре їхніх звичаїв, освітнього й культурного рівня, що сприяло завищеним сподіванням українців щодо союзу з Москвою.

і жовтня 1653 р. Московський земський собор вирішив просити царя прийняти Військо Запорозьке «під свою государеву високу руку» і розпочати війну проти Речі Посполитої. В Україну було відряджене спеціальне посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Собор зробив це, намагаючись уникнути небезпечного для Москви зближення України й Туреччини. Разом із тим Москва вирішила використати українське господарство й військову силу для здобуття перемоги над Річчю Посполитою — своїм одвічним суперником — за панування в Східній Європі.

На думку вченого

Російський історик В. Ключевський писав, що Москва навмисне вичікувала, поки Україна виснажить всі свої активні сили в боротьбі з Польщею та стане більш слухняним «підданим» московського царя.

• Обґрунтуйте чи заперечте думку вченого.

5. Переяславська рада

Після прибуття московського посольства до Переяслава туди ж з-під Жванця приїхав Б. Хмельницький. 8 січня 1654 р. на майдані Переяслава було скликано Генеральну військову раду. Гетьман пояснив присутнім, що чотири монархи — король, султан, хан і цар — хотіли б, аби гетьман прийняв їхню протекцію. Далі нагадав про ті злидні й бідування, яких зазнали українці від поляків, турків і татар. Гетьман наголосив, що з усіх володарів найближчим за вірою та готовністю воювати проти Польщі є московський цар. Потім він запитав згоди присутніх присягнути цареві. Учасники ради погодилися.

Однак в Успенському соборі, куди українські й московські урядовці зайшли для складання присяги, несподівано виявилося, що московити очікують, аби присягали лише українці. Гетьман же, відповідно до української та європейської традицій, наполягав на взаємній присязі: гетьмана — на підданство цареві, а В. Бутурліна, від імені царя, — на надання військової допомоги та гарантування прав і вольностей українських станів. Однак боярин рішуче відмовився, пояснивши, що цар ніколи не присягне підданим, бо це принизить його царську гідність.

Перемовини затягліїся на кілька годин. Зрештою українська сторона поступилася. Адже після жванецької змови хана й короля Україна конче потребувала воєнного союзника. Гетьман погодився, що царське слово дорівнює його присязі. Це не варто розцінювати як страшну дипломатичну помилку гетьмана. Адже, відповідно до європейської традиції, невиконання монархом-протектором своїх обов’язків щодо підданих автоматично звільняло їх від обов’язків.

Після складання гетьманом присяги В. Бутурлін передав йому булаву, бунчук і корогву, дорогі ферязь (верхній кафтан) і високу боярську шапку. Це означало, що цар визнавав законність влади гетьмана та його держави. Того дня присягли ще ряд генеральних старшин, полковників, майже сто сотників і делегати від різних полків — загалом 284 особи.

Історичний факт

Поведінка московських послів налаштувала гетьмана на сухий і офіційний лад. Історик О. Оглоблін зафіксував: «Жодного прийняття, ні урядового, ні приватного, ні в гетьмана (він ні разу не запросив послів до себе), ні в господаря — переяславського полковника Тетері, жодного бенкету! Так, начебто переговорювалися не майбутні союзники, а колишні вороги».

• Чому українська сторона не виявила традиційної гостинності?

Уважаючи, що достатньо присяги гетьмана та його оточення, відмовилися особисто присягати полковники І. Богун, І. Сірко, Й. Глух, Г. Гуляницький та ін., козаки Брацлавського, Уманського, Корсунського, Полтавського й Кропивнянського полків. У двох останніх послів «киями побили». «Силою, під мечовим каранням» примусили присягати киян і переяславчан. Цікаво, що міщани миттєво знайшли спосіб: присягаючи, не присягати, називаючись не своїми іменами.

Найвищі церковні діячі — митрополит Київський Сильвестр Косів і архімандрит Печерський Йосип Тризна — заявили особисто В. Бутурліну, що вони «волять померти, ніж присягнути цареві».

• Поміркуйте, чому, визнавши присягу гетьмана, українці відмовлялися присягати особисто.

6. Укладення міждержавного українсько-московського договору 1654 р.

Оскільки в січні 1654 р. в Переяславі жодних письмових домовленостей укладено не було, усе мали вирішити перемовини та підписання відповідних документів у Москві. На старшинських радах протягом січня-лютого 1654 р. було підготовлено проект договору. Він складався з 23 статей, об’єднаних ідеєю встановлення рівноправних міждержавних відносин із Москвою, за яких Україна зберігала б свою внутрішню й зовнішню політику незалежною.

Унаслідок перемовин у Москві протягом 12-21 березня був складений остаточний варіант договору з 11 статей — Березневі статті, які відображали вимоги української сторони. На додачу до цього 27 березня цар адресував Б. Хмельницькому та Війську Запорозькому ще дві грамоти про «підтвердження» та «збереження» їхніх прав і вольностей. Він також пообіцяв новим підданим «незмінним царським словом» «тримати в нашої величності милостивому жалуванні та догляді, і їм би на нашу государську милість бути надійними».

7. Умови українсько-московської угоди 1654 р.

Україна визнавалася незалежною державою, очолюваною гетьманом. Вона зберігала недоторканним свій республіканський устрій, державні установи, які проводили повністю незалежну внутрішню політику. Договір визнавав українську державну територію й територіально-адміністративний поділ на полки й сотні; наявність судової системи, що ґрунтувалася на власних законах, окремої фінансової системи, армії, чисельністю 60 тис. козаків. Договір визнавав ті суспільні й економічні відносини, які склалися в Україні після вигнання польських землевласників та урядовців. Передбачалося ведення Україною цілком самостійної зовнішньої політики. Як союзник, гетьман обіцяв повідомляти царя про свої відносини з іноземними послами, а дипломатичні зв’язки з турецьким султаном і польським королем зобов’язувався підтримувати лише за згодою царя.

За умови, що цар гарантує дотримання перерахованих умов і захищатиме «проти недругів ратними людьми», українська сторона брала на себе зобов’язання «виконувати цареві підданство», тобто бути надійним воєнним союзником. Як союзник, гетьман погодився також розмістити царську військову залогу в Києві. Загалом українсько-московський договір 1654 р. був першим документом, який юридично відокремив У країну від Польщі, узаконив Українську козацьку державу як самостійного учасника міжнародної політики. Він створив умови для рівноправного й взаємовигідного співробітництва України й Московії в об’єднанні, яке нагадувало сучасну конфедерацію — союз держав, що воюють із спільним ворогом. Адже, залишаючись незалежними, держави об’єднували свої військові сили заради вирішення важливого питання зовнішньої політики — війни проти Польщі. Уже в жовтні 1656 р. договір утратив чинність.

Працюємо з джерелами

• Проаналізуйте уривки з документа. Якими вбачали відносини між Україною та Москвою українські урядовці?

• Яку роль відігравали московські урядовці у вирішенні українських справ? Витяги з Березневих статей Б. Хмельницького

«1. Спочатку будь ласкавим, твоя царська величносте, підтвердити права та вольності наші військові, які віками були у Війську Запорозькому, що своїми правами судилися, і вольності свої мали в добрах і в судах; щоб ні воєвода, ні боярин, ні стольнику суди військові не вступалися, але від старших своїх, щоб товариством суджені були: де три чоловіки козаків, тоді два одного повинні судити.

6. Бережи, Боже, смерті на пана гетьмана, оскільки всякий чоловік смертний, без чого не може бути, щоб Військо Запорозьке само між себе гетьмана обирало, а його царській величності повідомляли, щоб те його царській величності не в образу було, тому що це давній звичай військовий.

14. Посли, які здавна з чужих земель приходять до Війська Запорозького, щоб пану гетьману й Війську Запорозькому, які до добра були б, вільно приймати, щоб то його царській величності до гніву не було; а коли мало проти його царської величності бути, повинні ми його царській величності повідомляти».

Завдання та запитання

1. Поясніть, чому в боротьбі за незалежність українським політикам доводилося шукати військових союзників.

2. Опишіть дії учасників міждержавних переговорів у ході укладення українсько-московського договору 1654 р.

3. Проаналізуйте умови українсько-московського договору 1654 р.

4. Як українська сторона розуміла формулювання московської сторони «перебувати під високою царською рукою», «незмінне царське слово»?

5. Визначте початкову й кінцеву дату укладення українсько-московського договору 1654 р.

6. Розкрийте сутність понять «протекція», «протектор».

7. Визначте небезпеки, які приховувала для Української козацької держави Кам’янецька угода 1653 р. між Польщею та Кримом.

8. Знайдіть пояснення, чому Московія протягом 1648-1653 рр. утримувалася від союзницького військового договору з Україною.

9. Визначте причини, які спонукали Московський земський собор 1653 р. дати згоду на взяття України під протекцію московського царя.

10. Уявіть себе учасником Старшинської ради 1653 р., на якій обирають майбутнього союзника України. Які аргументи ви запропонували б на користь чи проти союзницьких відносин із Туреччиною, Московією?

11. Доведіть, що, укладаючи українсько-московський договір 1654 р., Б. Хмельницький зміцнив Українську козацьку державу.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно