§ 3. РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ XVI ст. БРАТСТВА

Яку роль в ісорії людства відіграли Відродження, гуманізм і Реформація ?

1. Реформаційний рух в Україні

Україна завжди була складовою європейської цивілізації. Це яскраво проявилося в її релігійному житті XVI ст. У цей час чимало європейських країн охопив реформаційний рух. Учасники руху виступали за створення незалежних від Риму національних церков, перекладу священних книг і ведення церковних відправ рідною мовою. Вимагали здешевлення й спрощення церковних обрядів, які б не ускладнювали спілкування людини з Богом.

Цей рух призвів до утворення нової течії в християнстві — протестантизму. Із середини XVI ст. ідеї Реформації та протестантизму поширили в Україні шляхетська та магнатська молодь, європейські ремісники, митці, учителі й лікарі, які поселялися в містах, маєтках шляхти.

Р. Бойвін. Ж. Кальвін. 1562 р.

Реформація (від латин. reformation — перетворення, виправлення) — широкий антикатолицький рух в Європі XVI ст., пов’язаний із суспільними змінами Нового часу.

Протестантизм — нова течія в християнстві, що виникла в період Реформації в XVI ст., що виявилася в створенні нових церков (кальвіністської, лютеранської тощо).

Найвпливовішою серед протестантських церков в Україні була кальвіністська. Свою віру в Бога кальвіністи пов’язували насамперед із Богом Отцем, заперечували ікони та всю зовнішню обрядовість, засуджували війни, смертну кару як гріховне посягання на образ Божий — людину. Протестантизм в Україні не став масовим. Селяни зберігали вірність батьківській, православній церкві, а протестантську називали панською церквою.

Незважаючи на це, Реформація справила значний вплив на розвиток української культури. Її ідеї пробудили православне духовенство. Воно замислилося над необхідністю оновлення своєї церкви. Православні діячі взялися за створення й друкування богословських творів. Вони почали використовувати в богослужінні переклади Святого Письма живою мовою народу. Так, у 1556—1561 рр. на руську мову було перекладене знамените Пересопницьке Євангеліє. Наслідком духовних зусиль священиків стало зародження нової української літературної мови.

2. Контрреформаційний рух в Україні

Заради свого захисту католицька церква організувала контрреформаційний рух. Його учасники порятунок католицизму вбачали в перебудові й пристосуванні до нових настроїв та умов життя, протидії протестантизму й православ’ю.

Найдієвішим захисником католицької церкви став орден єзуїтів. Він згуртував навколо себе значні інтелектуальні сили. Їхніми головними засобами були написання й друкування книг, проголошення натхненних проповідей, переконування людей у приватних бесідах. Надзвичайно дієвими стали засновані єзуїтами школи й колегіуми, у яких молодь могла здобути добру освіту. Розгортанню діяльності єзуїтів в Україні посприяла Люблінська унія. Уже 1571 р. було відкрито єзуїтську колегію в м. Ярославлі (Галичина), а незабаром — у Львові, Кам’янці, Перемишлі, Острозі, Вінниці, Києві, Новгороді-Сіверському й інших містах.

Належати до ордену стало престижно. Його членами були відомі проповідники, організатори шкільництва, учені та письменники. Боротьбу з контрреформацією єзуїтам полегшувало тс, що учасники реформаційного руху завжди виступали розрізнено. Багато людей, що стали протестантами, знову без підтримки поверталися до католицької церкви.

Легко долаючи реформаційні впливи на теренах Речі Посполитої, єзуїти все більше спрямовували свої зусилля проти православ’я. Той рівень освіти, який надавали єзуїтські навчальні заклади, приваблював українських магнатів і шляхтичів як з протестантських, так і православних сімей. До того ж їх випускники мали можливість поглиблювати освіту в європейських університетах. Але разом із знаннями педагоги-єзуїти прищеплювали молодим людям зневагу до рідної культури та віри, усіляко переконували перейняти католицьку віру, польські культуру й мову.

Костел єзуїтів. м. Львів. Сучасне фото

Водночас діячі контрреформації активно переконували польських урядовців не допускати некатоликів до державної служби. Це позбавляло б останніх можливості здобувати освіту, знайти нових друзів, керувати суспільними справами й заслужити пошану та честь серед русинів, придбати майно. Коротше кажучи, рекомендували ставити українців перед вибором: або жити в злиднях і невігластві, або, змінивши віру та культуру, досягнути життєвого успіху.

Історичне джерело

Львівський архієпископ Ян Порохницький розповідав, що окатоличення та ополячення української шляхти відбувалося й шляхом одруження: «Коли траплялося, що була панна-одиначка з маєтністю або багата вдова, то королі своїх поляків-шляхтичів посилали до Русі, допомагали їм своїми впливами. Одружуючись, вони наповнили Русь і запровадили віру правовірну католицьку, римську. Решту зробила пильність пастирів, так що й найбільші панове з Русі перейшли до єдності з римським костьолом, покинувши грецьку схизму».

З яких міркувань українська знать змінювала віру?

3. Православні братства

Яскравим виявом українського національно-визвольного руху стали церковні братства. Вони існували в Україні з глибокої давнини, та особливо широко розгорнули діяльність з XVI ст. Авторитет братств піднявся завдяки ідеї Реформації про участь світських осіб в управлінні справами церкви.

Оскільки братства засновували при церквах, то це відобразилося в їхніх назвах: Львівське — Успенське, Віленське — Свято-Духівське, Луцьке — Чеснохресне, Київське — Богоявленське тощо.

У давнину братства опікувалися церквами, дбали про церковні будівлі та убрання, допомагали священикам: на свята влаштовували зібрання міщан. Особливо важливою була економічна взаємодопомога. Братства надавали позики своїм членам, рятували їх від боргів, запобігали продажу майна (особливо будинків) у чужі руки, засновували притулки для збіднілих, старих і кволих. Такі заходи сприяли зростанню популярності братств.

У XVI ст. під впливом реформаційних ідей братства поширили свою діяльність на культурне й політичне життя. Посилення національного гніту спонукало їх організовувати в містах оборону українського міщанства, виступати зі скаргами до міських магістратів на утискувачів, боротися за створення українських магістратів, висилати посольства до королів, шукати допомоги в шляхти й вельмож.

Братства — релігійно-громадські організації при православних (згодом і греко-католицьких) парафіях в Україні та Білорусі XVI—XIX ст., які захищали освітні, культурні, релігійні, господарські й політичні інтереси українських міщан.

Братства продовжували допомагати православній церкві. Під впливом реформаційних ідей вони надавали не лише матеріальну підтримку, а й слідкували, щоб вище духовенство, не порушувало норми моралі, щоб священики старанно викопували свої обов’язки, беручи за це помірну платню, щоб в лави духовенства висвячували високоосвічених людей.

Долаючи байдужість, а то й відвертий спротив окремих єпископів, братства взялися за справи освіти й книгодрукування, про які православна церква все більше забувала. Однією з найважливіших своїх справ вони вважали заснування шкіл, оскільки вбачали головну причину занепаду українського народного культурного життя в недостатній освіті. Кожне братство засновувало при церкві школу. Таким чином мережа церковних братств доповнилася мережею українських освітніх закладів.

Київський братський монастир. Листівка. 1913 р.

Історичне джерело

Відомий автор «Перестороги» Іван (Йов) Борецький убачав причини занепаду Русі-України і в нехтуванні справами освіти: «Вельми зашкодило державі те, що не вона могла поширити шкіл і наук усенародних і їх не фундувала, бо якщо науку мали б, то за несвідомістю своєю не прийшли б до такого занепаду».

Чи справедливі ці слова щодо стану справ в освіті в будь-якому суспільстві, уключаючи й сучасне?

У Галичині чільне місце посіло Львівське братство. Воно налічувало 20—30 членів. Це були заможні люди. У 20-х роках XVI ст. вони виступили проти обмежень, які наклала на них міська влада. Львівське братство закликало інші міські громади до заснування братств, і завдяки зусиллям українських купців і ремісників братська організація поширилася на Холмщині, Галичині, Волині, Поділлі, Київщині.

Історичне джерело

Мету братства київські братчики пояснювали так: «Братство називається, коли православні християни, які живуть серед чужовірців. серед ляхів, уніатів і проклятих єретиків, хочуть від них відлучитись і не мати нічого спільного з ними, а самі любов’ю єднаються, імена свої разом уписують і браттями називаються: а це для того, щоб твердіше й скоріше могли відперти противовірення».

Яку мету створення православних братств ставить на перше місце автор цих рядків? Які цілі створення братств можете додати ви?

До складу братств найчастіше входило кілька десятків людей, згуртованих задля спільної справи. Сходини братства відбувалися щонайменше раз на місяць. Раз на рік відбувалося загальне зібрання, на якому вибирали старшину (керівництво) — старших братів. Число братчиків збільшувалося за рахунок представників різних станів — міщан, духівництва, шляхти, селян, до того ж як чоловіків, так і жінок. Братства стали всестановими об'єднаннями. Так, у статуті Львівського братства зазначено, що членом може бути «чи міщанин, чи шляхтич, чи хто з посполитих людей всякого стану».

Братські організації підтримували дисципліну серед своїх членів. За кожну провину брат «платив кару» воском або мав відсидіти певний час на церковній дзвіниці. Так карали за пропуск, без поважної причини, сходин братства або похорону, за те, що «брат брата у братстві наганьбив» або казав негідні слова.

Братства посіли провідне місце в національно-релігійному житті. Вони усували негідних духівників, плекали освічених провідників і вчителів, наводили дисципліну в монастирях, засновували школи та бібліотеки, поширювали духовну літературу, піднімали громадянський дух, творили патріотичну атмосферу національного відродження.

4. Львівська братська школа

Найдавнішою братською школою в Україні була Львівська братська школа. Її заснували при Свято-Успенській церкві приблизно 1585 р. У школі навчалися переважно діти міських купців і ремісників. Молодші школярі опановували грамоту. Старші учні — спудеї — вивчали старослов’янську, грецьку й латинську мови, граматику, риторику, поетику та філософію. Зі старовинних мов у школі на перше місце ставили не латинську, а грецьку мову, що єднала Україну з давнім джерелом світової культури. Навчання мало переважно гуманітарний характер. Із каталогу шкільної бібліотеки видно, що учні читали класичних авторів: Арістотеля, Овідія, Вергілія, Валерія Максима та ін. Поряд з цим учні вивчали математику, астрономію та музику. Школа сприяла розвитку хорового співу й шкільного театру.

1592 р. Львівська братська школа отримала королівський привілей на право викладання семи вільних мистецтв, тобто школа довела, що знання, які отримують її учні, відповідають рівню знань, отриманих у єзуїтських і протестантських гімназіях. Тут викладали досвідчені вчителі. Так, грецької мови навчав архієпископ грек Арсеній, викладали відомі діячі української культури брати: Лаврентій і Стефан Зизанії-Тустановські, Іван Борецький, згодом — київський митрополит Йов Борецький.

Братські школи — навчальні заклади в Україні та Білорусі наприкінці XVI—XVII ст., які організовувалися й утримувалися православними братствами.

Ф. Ковалишин. Колишня будівля Львівської братської школи. 1902 р.

Статут школи «Порядок шкільний» є визначною пам'яткою української педагогічної науки. У ньому зазначалося, що вчителі мали любити й навчати всіх дітей однаково. Він забороняв учителям ставитися до «вбогих учнів» гірше, ніж до синів багатих. У статуті наголошувалося, що «багатий над бідним у школі нічим не повинен бути вище, тільки самою наукою». Так само статут ставив однакові вимоги й до всіх учнів: повага до вчителів, старанність і працьовитість. Тільки кращі учні для заохочення мали право сидіти за першими партами. Заняття в братській школі розпочиналися о дев’ятій годині ранку. Після спільної молитви вчитель перевіряв домашнє завдання, а потім учні вивчали новий матеріал. Щоденно призначали чергових, які стежили за поведінкою школярів. «Порядок шкільний» передбачав і виховні бесіди з учнями: «У суботу дидаскал повинен розмовляти з дітьми, учити їх страху божому і старанним юнацьким звичаям, як потрібно поводити себе в церкві, удома, доброчинність і сором берегти, висловлювати Богу та його святіш честь і страх, рідним і дидаскалам слухняність, усім покірність і повагу, самому собі чистоту і цнотливість».

Лаврентій Зизаній-Тустановський. Мініатюрa. XVIII ст.

Головним завданням школи була підготовка духівників, учителів і письменників, які словом усним і письмовим могли б прислужитися народові в «посполитій справі». Цієї мети Львівська братська школа зуміла досягнути.

Завдання та запитання

1. Перерахуйте потреби, які спонукали православні братства зосередити зусилля на мережі шкіл і друкарень?

2. Назвіть історичні обставини, які зумовили поширення ідей Реформації в Україні.

3. Серед книг бібліотеки Львівської братської школи були твори Арістотеля, Овідія, Вергілія, Валерія Максима. Знайдіть у довідниках, ким були ці історичні діячі. Про що свідчить такий добір авторів?

4. На чому зосередилися в Україні католицькі контрреформатори? Чим контрреформація в Україні відрізнялася від контрреформації в Західній Європі, Польщі?

5. Поясніть, як Реформація вплинула на розвиток національної культури.

6. Проаналізуйте напрями діяльності православних братств. Чому їх діяльність користувалася схваленням народу?

7. Перечитайте вимоги «Порядку шкільного» братської школи. Порівняйте його вимоги з вимогами вашої школи.

8. Уявіть себе черговим учнем братської школи. Опишіть свій день у школі.

9. Пригадайте визначення національно-визвольного руху й визначте ту роль, яку відіграли православні братства в його розгортанні.

ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ на УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ у СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ (XVI — перша половина XVII ст.)

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія України 8 клас Струкевич", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)