Три поділи Речі Посполитої. Зміни на Правобережній Україні в складі Російської імперії

§37. ТРИ ПОДІЛИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ. ЗМІНИ НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

1. Коли утворилася Річ Посполита?

2. Чи ідентичні поняття «Річ Посполита» і «Польща»?

На шляху до втрати державності

У XVIII ст. Річ Посполита з її шляхетською анархією, існуванням у сеймі права «ліберум вето» і кріпосним правом набагато відставала у своєму розвитку від європейських держав. Уже в 30-60-х роках прогресивні люди держави пропонували здійснити реформи щодо вдосконалення державного устрою, а разом з тим і полегшення становища народу. За підтримки короля Станіслава Августа Понятовського (1764-1795) групі реформаторів на чолі із Чарторийським вдалося провести деякі прогресивні реформи. З їхнім проведенням спочатку погодилася Росія, яка через участь у придушенні гайдамацьких повстань дедалі більше втручалася у внутрішні справи Речі Посполитої і сподівалася, що в процесі реформування буде вирішено й давню проблему православних - урівняння у правах з католиками. Коли ж Чарторийський не захотів ставити успіх реформ у залежність від питання про дисидентів (іновірців), уряд Катерини ІІ відразу став підтримувати реакціонерів, що виступали проти реформ. У підсумку п ід тиском Росії і монархічної Пруссії реформи було скасовано, а на сеймі у 1768 р. дисидентів зрівняли в правах із католиками.

Частина магнатів і шляхти, не згодних з рішенням сейму, створили опозиційну Барську конфедерацію і з допомогою своїх озброєних загонів стали чинити розбої і насильства над православним людом і церквами (за переказами свого діда ці події образно змалював у поемі «Гайдамаки» Т.Г. Шевченко). Дії конфедератів спричинили Коліївщину (1768), проте ця шляхетська опозиція діяла до 1772 р., аж поки створена всупереч їй Радомська конфедерація (Радом - місто в Польщі) та російські війська змогли її розгромити.

Скориставшись тим, що Росія мала певні труднощі, пов’язані з війною 1768-1774 рр., монархічні Австрія і Пруссія запропонували цариці план часткового поділу Речі Посполитої. Перший поділ Польщі відбувся в 1772 р. За укладеною між трьома монархіями угодою Австрія захопила Галичину і частину Краківського і Сандомирського воєводств, Пруссія - майже все Східне Помор’я, частини Куявії і Великої Польщі, а Росії дісталися Східна Білорусь і Латгалія (у Прибалтиці). Отже, Східна Галичина - етнічні українські землі з головним містом Львовом - потрапила під владу Австрії.

Втрата трьох територій держави збурила патріотичні почуття поляків. Публіцисти і громадські діячі намагалися проаналізувати причини ослаблення держави і пропонували проекти реформ для усунення їх. Під впливом ідей Великої французької революції, а також перед загрозою втрати держави в Речі Посполитій рух за реформи переріс у національно-визвольну боротьбу.

Патріотична партія реформ на сеймі 1788-1792 рр. змогла провести низку прогресивних рішень стосовно внутрішньої і зовнішньої політики (включаючи відновлення суверенітету Речі Посполитої). Ці рішення були закріплені в Конституції 3 травня 1791 р. (серед інших її положень було скасування виборності короля і liberum veto в сеймі, заборонялося створювати шляхетські конфедерації тощо).

Новий замок у Гродно. Тут відбувся останній сейм Речі Посполитої. Сучасний вигляд

Усупереч Конституції частина реакційних магнатів, шляхти та католицького духовенства організували Тарговицьку конфедерацію і запросили в країну російські війська та прусську армію. Патріотичні сили зазнали поразки, а Пруссія та Росія на початку 1793 р. зробили Другий поділ Речі Посполитої. Пруссія захопила Велику Польщу і портове місто Гданськ. До Росії відійшли Центральна Білорусь та Правобережна Україна.

Восени 1794 р. в Польщі вибухнуло національно-визвольне повстання під керівництвом генерала Тадеуша Костюшка. У ньому взяли участь широкі народні маси. Але російським військам під командуванням О. Суворова вдалося його придушити. І вже на початку 1795 р. відбувся Третій поділ Речі Посполитої, у якому взяли участь Австрія, Пруссія і Росія. Австрія отримала Малу Польщу (з Краковом і Любліном), Пруссія - частину Польщі з Варшавою та частину Литви, Росія - Західну Білорусь, Волинь, більшу частину Литви і Курляндію. Річ Посполита як держава зникла з карти Європи. Король, позбавлений влади, був відправлений на поселення до білоруського м. Гродно, а після смерті цариці Павло І перевів його до Санкт-Петербурга, де він і помер у 1798 р.

Таким чином, українські володіння Речі Посполитої опинилися в складі різних монархій - Австрії та Росії. У такий загарбницький спосіб було ліквідовано злочинне рішення в Андрусові (1667).

У 1797 р. в Санкт-Петербурзі три держави узгодили остаточний текст трактату про поділ між собою земель Речі Пос - политої. Було домовлено не згадувати навіть назву знищеної держави.

Зміни на правобережних українських землях наприкінці XVIII ст.

Ще до офіційного визнання польським сеймом другого поділу Речі Посполитої генерал М. Кречетников поширив у містах і містечках Правобережжя царський маніфест про те, що ця територія приєднана до Російської держави. Але через місяць він раптово захворів і помер. Його місце зайняв генерал-поручик Т. Тутолмін, якому й належало здійснити адміністративно-територіальні та інші реформи на Правобережжі.

Відповідно до існуючого в Росії поділу на намісництва і повіти Правобережжя спочатку також було поділене на Брацлавське, Волинське і Подільське намісництва, а ті - на повіти. Третій поділ Речі Посполитої і додаткові «надбання» Росії, а слідом за тим - смерть Катерини ІІ і початок царювання Павла І, який намагався багато чого змінити із запровадженого матір’ю, внесли корективи в адміністративно-територіальний поділ Правобережної України.

Згідно з указом царя від 12 грудня 1796 р. «Про поділ держави на губернії», Подільське і Брацлавське намісництва утворили Подільську губернію із центром у Кам’янці-Подільському, Волинську губернію із центром у Новограді-Волинському (з 1804 р. - у м. Житомир). Найбільшою була Київська губернія, східним кордоном якої став Дніпро. Губернії поділялися на повіти.

На чолі Подільської та Волинської губерній знаходився військовий губернатор, якому підпорядковувалися цивільні губернатори. Київською губернією також управляв військовий губернатор.

Реконструкція частини Звягельської фортеці. Новоград-Волинський

На новоприєднані землі почав розповсюджуватися імперський адміністративний устрій, впроваджувалися структури влади: присутственні місця, прикази громадського нагляду та ін. Але цей процес завершений був уже в наступному столітті. Так само і шляхетські суди (ґродський, земський, підкоморський), а також міські (лавничі), сільські та домініальні певний час зберігалися, тільки їхні рішення стали оголошуватися іменем російського імператора. Навіть польська мова в діловодстві (як і в школах) залишалася офіційною.

Політика управління

Після анексії чужих земель країна-загарбник завжди намагається обґрунтувати своє право на них. Російська влада обґрунтувала приєднання Правобережної України тим, що ці землі колись входили до складу Київської Русі, спадкоємицею яких Росія себе вважала, а тому вона ніби «збирала спадщину». У церквах було зачитано царський маніфест, там же здійснювався обряд присяги військових і цивільних людей. Магнати, шляхта, міщани, духовенство, національні громади подавали так звані присяжні листки. Звичайно, кріпосне населення не присягало, бо вважалося власністю своїх панів.

Для утвердження своєї влади уряд намагався перш за все завоювати прихильність землевласників, більшість яких становили польські магнати і шляхта. Тому на них було поширено дію «Жалуваної грамоти дворянству» 1785 р. Формування бюрократичного апарату місцевої влади здійснювалося за рахунок російських чиновників, але в адміністративних установах і судах переважали поляки. Доступ до посад українцям був дуже обмеженим. Повітові посадові особи обиралися місцевим шляхетством. Втративши державу, місцева знать зберегла багатства і владу над українськими селянами і міщанами. Однак зміни відбулися в сфері землеволодіння.

Генеральний штаб імперії отримав завдання з’ясувати, що собою являють природні ресурси краю і земельні угіддя; описати маєтки з означенням їхньої належності, визначити існуючі форми землеволодіння і податки до державної казни тощо. Після цього відбулося межування державних, магнатських, шляхетських і церковних земель. Земельна власність католицького й уніатського духовенства була обмежена, деякі маєтки (єзуїтів) було передано в казну.

Становище народних мас

Приєднання Правобережної України до Росії не полегшило становища селян і міщан, на що вони сподівалися. Але скасування кріпосного права не могло статися, бо в Російській імперії воно ще довго зберігалося і віднедавна поширилося на Гетьманщину і Слобожанщину (під кінець століття навіть на Південну Україну). Загравання царизму з польськими магнатами і шляхтою для утвердження своєї влади у краї було сприятливим для зберігання їхньої влади над українськими селянами і міщанами. Уряд не тільки підтвердив права польських панів, а навіть збільшив їх. Соціальний (кріпосний) гніт доповнювався ще й духовним. Становище пригноблених селян і міщан було безвихідним, ні піднятися на повстання вони не могли в тих умовах, ні втекти від гніту - адже ні Гетьманщини, ні Запорозької Січі вже не було.

Зміни в становищі українських церков

У зв’язку з поділами Речі Посполитої змінилося й церковне життя на Правобережній Україні. За втручання Росії ще до Другого поділу держави сейм скликав у Пінську церковний Собор (1791), на якому були присутні православне духовенство і делегати від мирян, а також урядовці та представники католицького й уніатського духовенства. Головним завданням Собору було запровадження нового устрою православної церкви. Одним з основних було рішення перебування православної церкви в духовній залежності від Константинопольського патріарха та створення ієрархії в структурі адміністративного управління і суду.

Після Другого поділу Речі Посполитої православну церкву було переведено під духовну юрисдикцію російського Синоду. На приєднаних територіях виникли Брацлавсько-Подільська і Волинська (Житомирська) єпархії, а в Білорусі - Мінська.

Одночасно розпочався тиск на греко-католицьку церкву і на її мирян. Усупереч своїм обіцянкам під час поділів Речі Посполитої, Катерина ІІ видавала укази з вимогою для греко-католиків повернутися до православ’я та про повернення православним відібраних у них у різний час церков. У 1795 р. були ліквідовані уніатські парафії в Луцьку і Бересті, значно зменшено число парафій і в інших єпархіях. Ліквідовано було василіанські монастирі. Маєтності греко-католицької церкви було конфісковано, деяких церковних діячів відправлено до Сибіру.

За правління царя Павла І релігійна ситуація на Правобережжі дещо змінилася. Було відновлено уніатську митрополію та єпархії в Луцьку і Бересті, із Сибіру повернуто засланців і віддано їм конфісковане майно. Наступна хвиля гонінь на греко-католицьку церкву відбудеться вже в ХІХ ст.

Робота в групах: Яким було ставлення російської влади до різних конфесій на Правобережжі в другій половині XVIII ст. ?

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Назвіть головні причини поділів Речі Посполитої.

2. Чому спроба ліквідувати право вето викликала негативну реакцію шляхти?

3. Використовуючи карту, визначте, які українські землі за трьома поділами Польщі відійшли до Австрії та Росії?

4. Чим обґрунтовувала Російська імперія факт приєднання до неї Правобережної України?

5. Які зміни відбулися відразу після приєднання Правобережжя до Росії?

1. Чому після включення Правобережжя до складу Росії поляки продовжували там займати панівне становище?

2. Які заходи могли врятувати Річ Посполиту від знищення як держави?

Ключові поняття та постаті: Барська конфедерація, три поділи Речі Посполитої, liberum veto, Тадеуш Костюшко, Конституція.

ДОКУМЕНТ

Прочитайте уривок з поеми, визначте причини, що призвели до зникнення Речі Посполитої.

З поеми Т.Г. Шевченка «Гайдамаки»

Була колись шляхетчина,

Вельможная пані;

Мірялася з москалями,

З ордою, з султаном,

З німотою... Було колись...

Та що не минає?

Було, шляхта, знай, чваниться,

День і ніч гуляє

Та королем коверзує.

Не скажу Степаном

Або Яном Собієвським1:

Ті два незвичайні, -

А іншими. Небораки

Мовчки панували.

Сейми, сеймики ревіли,

Сусіде мовчали,

Дивилися, як королі

Із Польщі втікають2,

Та слухають, як шляхетство

Навісне гукає.

«Nie pozwalam! Nie pozwalam!»3-

Шляхта репетує,

А магнати палять хати,

Шабельки гартують.

Довго таке творилося,

Поки не в Варшаві

Запанував над ляхами

Понятовський жвавий.

Запанував та й думав шляхту

Приборкать трошки... не зумів!..

Шевченко Т.Г. Кобзар. Повна ілюстрована збірка. - Харків, 2011. - С. 106-107.

Один із перших гетьманів реєстрового козацтва Богдан Ружинський, який загинув під час походу на Іслам-Кермен (нині місце розташування цієї фортеці затоплене водами Каховського водосховища), був нащадком литовського князя Ґедиміна, який перший став включати до Великого князівства Литовського українські та білоруські землі в середині XIV ст.

1 Ян Собеський, король у 1674-1696 рр.

2 Після смерті Сигізмунда ІІ Августа у 1572 р. припинилася династія Ягеллонів. Польський сейм обрав королем брата французького короля Карла ІХ Генріха Валуа, але через конфлікти із шляхтою він досить швидко повернувся до Франції.

3 «Не дозволяю!» - право вето (заборони) або інакше - liberum veto, що існувало в польському сеймі, яке не давало змоги ухвалити будь-яке рішення.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно