§ 31. ЖИТТЯ УКРАЇНИ-ГЕТЬМАНЩИНИ наприкінці 20-х — у 40-х роках XVIII ст.

Поміркуємо над запитанням: ятір народ народжується з природним правом на власну державу, то чи може наймогутніший володар наймогутнішої держави це право то надавати, то відбирати.

1. Відновлення гетьманства

Зі смертю Петра І політика щодо України не змінилася. Звільнених старшин відпустили з казематів, але не дозволили повернутися додому. Коли ж декого відпустили з Петербурга, то лише навзамін синів, яких залишали заручниками. Краєм правила Малоросійська колегія, збільшуючи податки й збори.

Зміні політики щодо Гетьманщини та відновленню гетьманства посприяло різке погіршення російсько-турецьких відносин і посилення дипломатичної активності П. Орлика. Улітку 1727 р. уряд Петра II розпочав підготовку до нової війни з Туреччиною.

Щоб заспокоїти українство, у Гетьманщині скасували податки, запроваджені Малоросійською колегією, а потім і її саму. Справи України знову було повернуто до відання Колегії закордонних справ, і, нарешті, було дозволено обирати гетьмана.

Невідомий художник. Гетьман Данило Апостол. XVIII ст.

12 жовтня 1727 р. на Генеральній військовій раді в Глухові гетьманом став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол.

Гетьман народився 4 грудня 1654 р. в сім’ї Павла Апостола — вихідця з Молдови, який поселився в Лівобережній Україні та записався до козацького війська. Данило навчався в Києво-Могилянському колегіумі. Завдяки впливу батька-полковника, який не раз був наказним гетьманом Лівобережжя, Д. Апостол уже у 28-річному віці очолив миргородський полк. Проте швидко став відомим і завдяки власним заслугам. Він брав участь у багатьох походах наприкінці XVII — на початку XVIII ст., воював хоробро й уміло, що увіковічнив відомий «Літопис Самовидця».

У жовтні 1708 р. Д. Апостол разом з І. Мазепою перейшов на бік Карла XII, проте менше ніж через місяць отримав від гетьмана таємне доручення. Його виконання й повернуло полковника в підданство царя. Як співавтор і організатор подання «Коломацьких чолобитних», Д. Апостол став в’язнем Петропавлівської в’язниці. Навіть коли його звільнили, у Петербурзі залишили заручником його сина. Щоб Д. Апостол був покірним гетьманом, сина тримали в Петербурзі ще багато років.

2. «Рішительні пункти» — основа нових відносин між Гетьманщиною та Росією

Як з І. Скоропадським, так і з Д. Апостолом у ході виборів не було укладено ніяких договірних статей. Тому гетьман розпочав свою діяльність із відновлення традиції укладення міждержавного договору між Україною та Росією.

3 цією метою він скористався поїздкою до Москви на коронацію Петра II. Там у березні 1728 р. він передав президенту Колегії закордонних справ петицію про повернення Україні колишніх прав, визначених ще договором 1654 р. Імператорський указ гетьманові під назвою «Рішительні пункти» надійшов лише через 4 місяці. Ці 20 пунктів зовсім не відповідали ідеї двостороннього договору Б. Хмельницького та московського царя Олексія. Вони суттєво обмежували державність України. Гетьмана можна було обирати лише за згодою царя. Генеральний військовий суд мав стати колегіальною установою з шести осіб (трьох українців і трьох росіян). Генеральних старшин і полковників призначали царським указом із двох-трьох кандидатур, запропонованих українською стороною. Без дозволу царя гетьманові забороняли карати старшин. Воєнними справами мав командувати російський генерал. Гетьманщині забороняли мати дипломатичні зв’язки. Вирішувати прикордонні питання з Польщею й Туреччиною дозволяли лише під наглядом російського резидента. Українські фінанси контролював не лише український, а й російський підскарбій.

Отже, «Рішительні пункти» знову суттєво обмежували автономію Гетьманщини. Але вони все ж ліквідували в Україні повну вседозволеність і постійне втручання російських офіцерів та адміністраторів в українські справи.

3. Гетьман А. Апостол і його реформи

Опираючись на «Рішительні пункти», Д. Апостол із своїм оточенням отримали можливість налагоджувати життя краю за своїми уявленнями про суспільний лад і державний устрій. Тоді на Лівобережжі було важке становище. До цього призвели два десятиліття пограбувань військовими, протистояння українській владі царських призначенців, стягання надмірних податків, поборів тощо. Тому відразу ж після обрання гетьман Д. Апостол видав універсал про відправлення з Гетьманщини всіх російських урядовців, не передбачених «Рішительними пунктами».

Щоб упорядкувати внутрішнє життя, Д. Апостол розпочав реформи. Упродовж 1729-1731 рр. у Гетьманщині були впорядковані земельні відносини. Для цього Д. Апостол здійснив переоблік усіх маєтків, з чітким визначенням їх кордонів — «Генеральне слідство про маєтності». У державну власність було повернуто рангові маєтки, якими незаконно заволоділи старшини. За матеріалами «Генерального слідства...», земельні справи в Гетьманщині регулювалися протягом трьох десятиліть.

Данило Апостол реорганізував також роботу українського бюджету. Він установив точну суму витрат «військового скарбу». Чітко визначив кошти на артилерію, наймане компанійське військо, центральні та місцеві адміністративні установи, переглянув систему податків і мит, за допомогою яких і наповнювався бюджет. Гетьман багато зробив для відновлення торгівлі Гетьманщини з Європою. 1728 р. він зібрав у Глухові велику конференцію українських купців. Вони знову отримали право торгувати на ринках Західної та Центральної Європи, також було відновлено торгівлю з Кримом. Данило Апостол усіляко захищав українських купців від конкуренції російських крамарів, солдатів і поміщиків.

Вагомим напрямом реформування стала судова система. Гетьманський уряд запровадив «Інструкцію українським судам». Сотенні суди стали колегіальними. Справи в полкових судах розподілялися на важливі, у тому числі й кримінальні, і дрібні.

Найвагомішою справою в судівстві, яку започаткував Д. Апостол, стала 15-річна робота з підготовки кодексу законів — «Прав, за якими судиться малоросійський народ».

До заслуг Д. Апостола перед Україною належить також повернення в 1733 р. Києва під владу гетьмана. Він знову став своєю владою призначати генеральну старшину й полковників. За гетьманування Д. Апостола життя мешканців Гетьманщини стало кращим. Його діяльність була спрямована на захист українського політичного устрою, господарства й не допустила перетворення Гетьманщини на адміністративну одиницю Російської імперії.

4. Діяльність «Правління гетьманського уряду» (1734-1750)

Широка й активна діяльність Д. Апостола викликала серйозне занепокоєння Російського уряду. Тому нова імператриця Анна Іоанівна повернулася до петровських засобів знищення української державності. Після смерті Д. Апостола в 1734 р. в Україні-Гетьманщині було запроваджено «Правління гетьманського уряду». Цей колегіальний орган складався з трьох генеральних старшин і трьох російських вищих офіцерів. Щоб забезпечити перевагу росіянам за рівної кількості голосів, головою правління призначався росіянин із вирішальним голосом. Офіційно ця установа мала керуватися у своїй роботі «Рішительними пунктами», але насправді її політика визначалася таємною інструкцією, яку видала російська імператриця Анна Іоанівна князю Шаховському — першому голові правління.

Історичний факт

Інструкція знову передбачала посилення нагляду за підозрілими старшинами, вимагала сприяти зближенню української старшини з російськими офіцерами, заохочувати до шлюбів між українцями й росіянами і, навпаки, перешкоджати шлюбам лівобережців із білорусами, поляками й українцями з Правобережжя.

• Чому шлюби між слов’янами росіяни вважали небезпечними?

Роки «Правління гетьманського уряду» позначилися брутальним утручанням росіян у справи урядування та судівства, погіршенням господарських справ, вульгарною зневагою гідності українців.

Особливо ненависними для українців стали дії заснованої ще за Петра І «Таємної канцелярії». За наказом підозріливої і жорстокої імператриці ця установа знову підняла нову хвилю терору в Україні. Агенти канцелярії, російські офіцери й солдати, звичайні волоцюги лякали мешканців доносами за висловлювання та дії нібито спрямовані проти Російської імперії, і часто домагалися від господарів якихось поступок. Адже достатньо було викрикнути: «Слово і дело государєво!» — і вказати на когось, як нещасного вже вважали державним злочинцем — заковували в кайдани, нещадно катували й, «вибивши зізнання», страчували чи засилали в Сибір. Приводи були найбезглуздішими. Наприклад, серед кахлів, якими облицьовували груби, помічали зображення птаха й заявляли «слово і дєло»: господар, мовляв, навмисно пече герб Російської імперії — двоголового орла.

В атмосфері терору в 1737 р. було заарештовано Київський магістрат, відібрано старовинні документи міста на магдебурзьке право.

Історичне джерело

Автор «Історії Русів» розповідає: «...Так звана Тайна експедиція змушувала тремтіти малоросіян у найдальших їхніх оселях і у власних домах. Вона була достеменним виродком великої санкт-петербурзької Тайної канцелярії... У ній не приймали доказів і оправдань ні письмових, ні свідкових, ні совісних, себто під присягою, але вивідували й доправлялися в ній власного зізнання в поставлених обвинуваченнях або підозрах. Особа, яка не признавалася, що винна, мусила витерпіти все те тортурами через три прийоми, або зміни, і різним знаряддям, а наостанку вогняним, себто розпеченою залізною шиною й розтопленою сіркою». На завершення автор «Історії Русів», засуджуючи дії таємної канцелярії, написав: «Якби перстом руки Божої скопати клаптик землі на тому місці, то вдарила б з нього фонтаном кров людська, пролита міністерською рукою».

• На яку принципову різницю між тодішніми українськими й російськими способами розслідування вказує цей документ?

Відомі «канальські» роботи, від яких не міг порятувати козаків і Д. Апостол, десятиліттями виснажували сили українського козацтва. Тому 1735 р. російський уряд поділив козаків на дві групи. Заможні й боєздатні козаки належали до групи виборних, а збіднілі, які не мали змоги ходити в далекі походи, були виписані з реєстру й переведені в групу підпомічників.

Найважчим тягарем для Гетьманщини того часу була чергова російсько-турецька війна 1735-1739 рр. Україна знову стала територією постою та постачальником російських армій, вилучали коней, волів, возів, провіант і фураж. Козаків посилали в найнебезпечніші бойові походи, селян і міщан залучали до фортифікаційних робіт. Українці мусили німо терпіти, оскільки все сказане на свій захист могло бути витлумачене як «слово і дєло» проти государя.

Ця війна перетворилася на національну катастрофу для Кримського ханства. Його столиця Бахчисарай була вирізана й розорена. Міста лежали в руїнах, величезної шкоди було завдано господарству, у країні лютували голод і холера. Загинула значна частина населення.

Працюємо з документом

Після полтавської поразки, як вам уже відомо, в Україні-Гетьманщині на постій було розквартировано 6 гренадерських полків, які утримувалися коштом українців. Що означало для них забезпечення цих полків фуражем і провіантом, розповідає автор «Історії Русів».

• Прочитайте документ, охарактеризуйте прояви зловживання російських військових. Поміркуйте, чи стосується України життєве правило: якщо народ не хоче годувати свою армію, то буде годувати чужу.

«Постачання тих харчів і фуражу російським військам означало не тільки утримування людей і коней, але було воно й доброю контрибуцією (вигодою) для командирів російських, а те робили так: коли в зручну пору поставляють комісари (українські козаки, відповідальні за постачання) харчі та фураж до команд, то російські командири його не приймають, а кажуть, що "він, завчасу приготовлений, протухне, або витхнеться, і з того інтерес государів постраждає”. А коли настануть звичайні місяці, березень і листопад, з невилазним бездоріжжям, тоді вони і зажадають тих вистачань негайно, з екзекуціями й биттям. Комісари, знаючи неможливість вистачання натурою, а особливо з далекої відстані, прибігають до військових командирів, плазують перед ними, терплять усе страхіття причіпок ... і, нарешті, уласкавлюють їх і платять їм усякий фураж і провіант грішми, удесятеро більше від того, що вони коштують.

Одважні ж комісари, що приставили фураж і провіант свої натурою, мусять витримувати дивне випробування фуражу на собі, себто всі російські начальники, навіть і рядові, навперемінки січуть комісара по носі й губах сіном і вівсом, примовляючи, що "він або грубий, або дрібний, або кепського врожаю, і через те потерпить інтерес государів”; потому все скінчиться хабарями й пожертвуванням. Однак комісара, який повертається з постачання натурою, завжди вже впізнавали по розбитих губах і величезному носі, і тому багато хто з козаків утратили маєток свій, одкупляючись від комісарства».

Завдання та запитання

1. Перерахуйте внутрішньо- та зовнішньополітичні обставини, які спричинили до відновлення гетьманства в Україні.

2. Виокремте факти з біографії Д. Апостола, які засвідчують про його український патріотизм.

3. Як ви розумієте зміст понять «Генеральне слідство про маєтності», «Таємна канцелярія», «підпомічники»?

4. Поясніть, чому адресати формулювання «Слово і дело государево!» відчували себе приреченими.

5. З’ясуйте причини, за яких імперія то скасовувала гетьманство, то відновлювала його знову.

6. Поміркуйте, як «Рішительні пункти» змінили статус України-Гетьманщини.

7. Підготуйте тези доповіді «Реформи Д. Апостола».

8. Порівняйте політику Першої малоросійської колегії та «Правління гетьманського уряду» стосовно України-Гетьманщини.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно