Релігійно-культурне життя в українських землях у другій половині XVII - на початку XVIII ст.
- 19-10-2022, 22:53
- 309
8 Клас , Історія України 8 клас Власов, Панарін (поглиблене вивчення 2021)
§ 34. Релігійно-культурне життя в українських землях у другій половині XVII - на початку XVIII ст.
Розгляньте фото архітектурних споруд, прочитайте інформацію до них і дайте відповіді на запитання. 1. Назвіть характерні риси архітектури княжої доби та архітектури бароко. 2. Порівняйте зовнішній вигляд споруд. Що в них спільного, а що відмінного?
Борисоглібський собор у Чернігові. 30-ті роки XII ст.
Церква втілювала образ ідеального - простого й досконалого світу: храм зовні мав обличчя (фасад) і спину (абсиди); внутрішній простір також був чітко обмежений, мав початок і кінець та складався з трьох відокремлених частин - місця для хрещення, місця для вірян і місця для духовенства.
Церква святої Катерини в Чернігові. 1715 р.
Бароковий храм не мав чітко вираженого фасаду, був однаковий з усіх боків - здавалося, ніби його споруда весь час повертається навколо власної осі. Так само і внутрішній простір позбавлений чітких меж. Стіни в ньому вигинаються, створюючи враження нескінченності.
1. Особливості тогочасної української архітектури
СЛОВНИК
Бароко - стиль у європейському мистецтві, для якого характерні масштабність, зовнішній блиск, парадність, декоративність, емоційність.
Європейську архітектуру другої половини XVII-XVIII ст. визначають як архітектуру бароко. Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Поєднання власних традицій та європейського впливу створило умови для розквіту в другій половині XVII - першій половині XVIII ст. на теренах козацької Гетьманщини та Слобожанщини своєрідного стилю, названого українським, або козацьким, бароко. Цьому мистецькому напрямові притаманне надбання європейського бароко, що поєднувалося зі збереженням традиції народної дерев’яної архітектури: тридільна та п’ятидільна планувальна структура церков, характерні пірамідальні силуети завершень.
Найбільше українських барокових споруд збудовано за правління гетьмана І. Мазепи. Саме тоді барокових рис набули споруджені ще за часів Русі-України собори - Софійський та Михайлівський Золотоверхий, відновлені за сприяння гетьмана.
У Софійському соборі над зовнішніми галереями надбудували другий поверх та кілька нових бань. Майже всім баням надали характерної барокової форми - грушоподібної й покрили їх золотом. Пізніше постала велична 76-метрова дзвіниця, оздоблена густим рослинним орнаментом. Розкішні ліплені оздоби, що ними прикрашено дзвіницю Софії, були характерною рисою козацького бароко.
Перебудовано в стилі бароко й Успенський собор та Троїцьку надбрамну церкву Києво-Печерської лаври. Як і дзвіниця Софії, щедро прикрашені бароковим ліпленням Троїцька надбрамна церква (рослинний орнамент) та церква Всіх Святих (орнамент з геометричних елементів).
Частина східного фасаду Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври. Кінець XVII - початок XVIII ст.
Як і раніше, на теренах України більшість церков будували з дерева. Проте у XVII-XVIII ст. дерев’яне будівництво розвивалося в тісному взаємозв’язку з мурованим. І муровані, і дерев’яні храми зводили за тими самими традиціями, в основі яких лежало тридільне планування. Українську традицію барокових мурованих хрещатих п’ятидільних храмів (у плані являв собою рівносторонній хрест) розпочала Миколаївська соборна церква в Ніжині. Видатними взірцями цієї планувальної структури є Троїцька соборна церква Густинського монастиря та Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві.
Миколаївська соборна церква. Ніжин. 1658 р.
Георгіївська церква Видубицького монастиря. 1696-1701 рр.
Покровський собор у Харкові. 1689 р.
Георгіївську церкву Видубицького монастиря в Києві, споруджену коштом стародубського полковника М. Миклашевського, вважають хрестоматійним прикладом пам’яток архітектури українського бароко. Завдяки гармонійним пропорціям та виразному архітектурному опорядженню цей храм виглядає справжнім шедевром.
Типову тридільну трибанну церкву, характерну для української дерев’яної архітектури за пропорціями та силуетом, відтворює харківський Покровський собор. Це перший трибанний кам’яний храм Слобожанщини, який був своєрідним еталоном для інших кам’яних церков регіону аж до кінця XVII ст.
Однією з найкращих архітектурних пам’яток українського бароко є Іллінська церква в Суботові на Черкащині. Вона збудована коштом Б. Хмельницького в родовому маєтку як його замковий храм і майбутня усипальниця.
Останні десятиліття XVII - перша половина XVIII ст. в українській архітектурі прикметні й тим, що зросла увага до цивільних споруд. За тогочасними мистецькими законами будували колегіуми, магістрати, військові канцелярії, житлові будинки. Визначною спорудою, зокрема, став корпус Київської академії. Тоді було зведено перший поверх будівлі. Упродовж 1732-1740 рр. за проектом архітектора Й. Шеделя було надбудовано другий поверх із церквою.
Іллінська церква в Суботові. 1653 або 1656 р.
Будинок полкової канцелярії в Чернігові. Кінець XVII ст.
Наприкінці XVII ст. у Чернігові постали будівлі колегіуму та полкової канцелярії.
Прочитайте текст джерела, роздивіться ілюстрації до параграфа й дайте відповіді на запитання. 1. Як автор ставиться до архітектури бароко? 2. Порівняйте опис джерела з ілюстраціями. Чи справді будівлі епохи бароко мають такий вигляд? 3. Поміркуйте, що могло стати причиною такого негативного сприйняття барокового стилю.
«Пантелеймон Куліш дотепно описує ніколи не бачений ним будинок Малоросійської колегії в Глухові (споруджений 1768-1782 рр., згорів 1784 р.) так: "Над глибокими нішами, - в яких чинно розставлені були величезні Мінерви, Феміди, Марси, стародавні оратори і філософи в сусідстві з вусатими гетьманами в довгих жупанах і широких горностаєвих мантіях, - красувалися в різноманітних групах військові клейноди, перемішані з купідоновими луком і сагайдаками (козаки давно вже не вживали луків), з лірами Аполлона і жезлами Меркурія... Прапори, бунчуки, шаблі, римські шоломи, козацькі шапки, обладунки, ковші, змії, булави, обтикані шпильками, птахи, півмісяць і зірки вінчали капітелі колон і пілястрів, оточували вікна, висіли фестонами, пленталися в гірляндах, повзали по карнизах і під карнизом. Але все це було розташовано з таким химерним смаком, з такою несподіваною сміливістю і дикою строкатістю, що не хочеться вірити, щоб чия-небудь голова трудилася над сортуванням цих елементів...”».
Н. Яковенко. «Нариси історії середньовічної та ранньомодерної України»
2. Своєрідність образотворчого мистецтва
Історичні події останньої чверті XVII ст. негативно вплинули на деякі види мистецтва. Занепад книговидання уповільнив розвиток гравюри, відродження якої розпочалося лише наприкінці століття. Прикметно, що почала розвиватися гравюра на металі. Засновниками київської школи гравюри є Олександр і Леонтій Тарасевичі та їхній учень Інокентій (Іван) Щирський. Вони не лише започаткували в Україні школу гравюри на металі, а й піднесли її до європейського професійного рівня. Славетні гравери працювали насамперед для друкарень Києва та Чернігова. У гравюрах І. Щирського химерні сплетіння рослинних орнаментів поєднуються з античними, глибоко символічними сюжетами й реалістичними зображеннями. Такі ознаки властиві й іншим графічним пам’яткам доби бароко. У 1702 р. в Києві вийшов друком «Києво-Печерський патерик» із 45 гравюрами Л. Тарасевича.
Гравюра І. Щирського до книги П. Орлика. 1698 р.
Зустріч Марії з Єлизаветою. Ікона з церкви Покрову Богородиці. 30-ті роки XVIII ст.
У малярстві, як і раніше, переважали релігійні сюжети, хоча розвивалося й світське малярство. В іконописі поступово утверджувалися нові мистецькі принципи. У розписах українських церков стали виразніше виявлятися народні мотиви. Іконописні образи набували рис, вихоплених із буденного життя, почасти наближаючись до світських. Так, ікона «Зустріч Марії з Єлизаветою» з церкви Покрову Богородиці в Сулимівці на Київщині подібна до цілком світської сцени в пейзажі.
Своєрідне поєднання іконописних традицій із тогочасними художніми досягненнями властиве творчості західноукраїнських майстрів Івана Рутковича та Йова Кондзелевича.
Діяльність І. Рутковича пов’язана з жовківським малярським осередком. Найвідомішим і найкращим твором майстра (й одним із найкращих іконостасних ансамблів в українському мистецтві загалом) вважають восьмиярусний іконостас церкви Різдва Христового в м. Жовкві (1697-1699), пізніше названий Скварявським, оскільки був перенесений до церкви сусіднього села Скварява Нова. Найдовершенішим твором майстра з цього іконостаса вважають ікону Архангела Михаїла з дияконських дверей.
ЗАУВАЖТЕ
Іван Руткович (? - 1703) - один із найвидатніших українських художників другої половини XVII ст., єдиний тогочасний західноукраїнський іконописець, від якого збереглася чимала достовірна спадщина. У своїй творчості митець талановито поєднав здобутки західноєвропейського малярства з традиційним українським іконописом. Його новаторство виявилося в запровадженні нових сюжетів, залученні до ікон елементів світського та портретного малярства, своєрідному трактуванні зображення постатей.
Архангел Михаїл. Художник І. Руткович. Ікона (дияконські двері) з іконостаса церкви Різдва Христового в м. Жовкві. 1697-1699 рр.
Вознесіння Христове. Ікона з церкви Воздвижения Чесного Хреста. Художник Й. Кондзелевич
Іконостас церкви Воздвижения Чесного Хреста монастиря Скит Манявський. 1698-1705 рр.
Тривалим був шлях мистецького становлення Й. Кондзелевича. Митець наполегливо шукав нових виражальних засобів, віддав перевагу розкриттю внутрішнього світу персонажа. Й. Кондзелевич одним із перших українських іконописців наважився надати біблійним персонажам яскраво індивідуалізованих портретних рис. Найбільшим досягненням митця й найдовершенішим зразком українського барокового мистецтва на західноукраїнських землях є п’ятиярусний Богородчанський іконостас, виконаний з групою помічників у 1698-1705 рр. для церкви Воздвижения Чесного Хреста монастиря Скит Манявський на Прикарпатті (нині Івано-Франківська обл.). Складні композиції митець виконував сам, зокрема дві великі ікони «Вознесіння Христове» та «Успіння Богородиці».
Упродовж другої половини XVII-XVIII ст. особливо популярною в Україні стала ікона Покрову Богородиці. У нижній частині таких ікон подавали реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів. Збереглася ікона Покрову Богородиці із зображенням Б. Хмельницького з Покровської церкви с. Дешки (Богуславський р-н Київської обл.). Тогочасних історичних діячів можна побачити й на інших іконах доби. Так, на іконі «Розп’яття» є портрет лубенського полковника Л. Свічки.
Розп’яття. Ікона з портретом лубенського полковника Леонтія Свічки. Кінець XVII ст.
Портрет Григорія Гамалії. Кінець XVII ст.
Портрет Михаила Миклашевського. 1705 р.
Розвивався і світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. Чудовим зразком такого портрета є зображення державного й військового діяча другої половини XVII ст. Г. Гамалії та стародубського полковника М. Миклашевського.
3. Освіта та книговидання в Україні. Києво-Могилянська академія
Попри несприятливі соціально-політичні умови розвитку, освіта в українських землях залишалася на доволі високому рівні. Нижчою ланкою в системі освіти були початкові школи. Їхня кількість протягом XVIII ст. невпинно зростала. Так, у Слобідській Україні у 1732 р. було 129 шкіл, а в семи з десяти полків Гетьманщини тоді діяло 866 шкіл. Деякі полки мали школи і в селах. Сільські й міські школи утримували громади - усе доросле населення парафії, а отже, вони були справді народними. Подібні початкові школи існували й на західноукраїнських землях. Там ними опікувалися здебільшого братства.
Здібні та охочі до науки діти мали змогу продовжити освіту в колегіумах, які створювали за зразком Києво-Могилянської академії. До першої половини XVIII ст. на землях Лівобережної Гетьманщини й Слобожанщини діяли колегіуми - Чернігівський (1700), Харківський (1726) та Переяславський (1738). В українських колегіумах навчалися не лише діти священників, козацької старшини й шляхтичів, а й вихідці із селян і міщан. Кількість студентів у колегіумах була значною: приміром, у Чернігові щороку навчалися 700-800 осіб.
Вищим навчальним закладом в Україні, головним осередком науки й мистецтва залишалася Києво-Могилянська академія. Вона була одним із найавторитетніших вищих навчальних закладів у Східній Європі. В академії навчалися студенти з Білорусі, Московії, Молдови, південнослов’янських країн. Після Полтавської битви справи української освіти підпали під контроль царського уряду: за царським указом було скорочено кількість студентів (у 1710 р. з 2 тис. вихованців залишилося тільки 165), від викладання усунули осіб, які, на думку чиновників, були недостатньо відданими цареві.
Будівля Чернігівського колегіуму. 1674-1702 рр.
Києво-Братський монастир з будівлями Києво-Могилянської академії. Гравюра XIX ст.
Титульний аркуш «Синопсису»
Розвиток навчальних закладів та підвищення освіченості населення призвели до зростання попиту на книжки. У друкарнях Києва та Чернігова, окрім літургійних книг, видавали збірки проповідей і посібники з риторики, богословські трактати, духовну поезію, житійні твори, букварі, підручники. Найяскравішою рисою тогочасної світської літератури є насиченість античними мотивами, як у сюжетах, так і графічному оздобленні книг. У стінах Києво-Могилянської колегії 1674 р. було створено «Синопсис» - короткий нарис з української та східноєвропейської історії. Це видання тривалий час слугувало підручником з історії.
4. Становище православної церкви
У другій половині XVII - на початку XVIII ст. різко погіршилося становище Київської митрополії. Одразу після смерті Б. Хмельницького царський уряд заходився підпорядковувати Київську митрополію Московському патріархатові. Проте, незважаючи на значний тиск, цього вдалося досягти лише тридцятьма роками пізніше. Нагодою стала поява кандидатури на пост найвищого церковного ієрарха, однаково зручного і для Москви, і для козацької верхівки. У травні 1686 р. Патріарх Константинопольський під тиском турецького уряду та за хабар ціною 200 золотих і 120 соболиних шкурок погодився надати Московському патріархатові право висвячувати митрополита Київського. Про передачу контролю над Київською митрополією не йшлося. Умови, які були прописані в акті 1686 р., Московський патріархат порушив досить швидко. Згадування під час богослужіння Вселенського Патріарха припинилося, привілеї Київського митрополита були скасовані.
У 1710 р. у Київській митрополії було запроваджено церковну цензуру. З українських церковних книжок вилучали слова, які здавалися московським духівникам єретичними. У 1722 р. вперше ієрархові Київської митрополії замість давнього історичного титулу митрополит Київський, Галицький і всієї Руси було надано титул архієпископа Київського та Малої Росії. Призначати його мав церковний синод (орган управління православною церквою в Російській імперії) на чолі з царем у Петербурзі. Отже, Київська митрополія - центр східноєвропейського православ’я - перетворилася на звичайну єпархію Російської православної церкви.
Прочитайте текст джерела й, використовуючи здобуті знання, дайте відповіді на запитання. 1. Коли на землях Русі-України поширилося християнство? На які території поширювалася духовна влада Київського митрополита? 2. На які факти посилається Патріарх Константинопольський як на причину невизнання акта 1686 р.?
«...дослухаючись гучного голосу канонічного обов’язку що накладає на наш Святіший Вселенський Престол піклування про Святі Православні Церкви, які знаходяться у скруті; вбачаючи, що й історія свідчить на користь зазначеного (бо ж написано, що відчуження від нашого Престолу Митрополії Києва й залежних від неї Православних Церков Литви та Польщі, а рівно ж прилучення їх до Святої Церкви Москви, з самого початку були здійснені зовсім не у згоді із законними канонічними приписами); також недотримано того, про що було спільно заявлено щодо повної церковної самодостатності Київського митрополита, який носив титул екзарха Вселенського Престолу...»
Патріарх Константинопольський Григорій VII. «Томос про визнання Православної церкви в Польщі Автокефальною». 1924 р.
Руйнація української культури здійснювалася й іншими заходами: наприклад, чимало українських учених, богословів, письменників і педагогів переїхали з Києва до Москви й Петербурга. Посівши високі посади, вони усним і писаним словом славили царя та його політику, а І. Мазепу й усіх, хто подібно до нього зважувався виступати проти царату, всіляко паплюжили. Така доля спіткала багатьох релігійних діячів, адже найвищі церковні достойники Російської імперії були українцями: єпископ Стефан Яворський став рязанським митрополитом, президентом Синоду; ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович став новгородським архієпископом, заступником президента Синоду.
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Феофан Прокопович. Гравюра XVIII ст.
Феофан Прокопович (1681-1736) - письменник, учений-енциклопедист, культурно-освітній діяч. Навчався в Київському і Римському єзуїтських колегіумах, Київській академії, ректором якої згодом став. Залишив багату та різноманітну наукову й літературну спадщину. Писав вірші латинською, польською, українською мовами, історичні твори, проповіді, філософські й політичні трактати, підручники тощо. Автор першої історичної драми на теми вітчизняної історії «Володимир», яку в 1705 р. поставили студенти Києво-Могилянської академії. У 1716 р. за царським наказом Ф. Прокопович поїхав до Петербурга. Став одним із найближчих радників царя з питань церковної реформи (допоміг, зокрема, ліквідувати патріархію й створити підконтрольний царю Синод) та внутрішньої політики.
Від часів Петра І з України почали вивозити історичні пам’ятки, рідкісні книги тощо. У 1720 р. цар наказав, щоб «у всіх монастирях... оглянути й забрати давні жалувані грамоти та інші оригінальні листи (і також книги історичні, рукописні й друковані)».
ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ
ВИСЛОВІТЬ ВЛАСНУ ДУМКУ ЩОДО ЗАПРОПОНОВАНИХ ТВЕРДЖЕНЬ
- У другій половині XVII – першій половині XVIII ст. на теренах України витворився архітектурний стиль, що увібрав у себе риси європейської культури та українські народні традиції – українське (козацьке) бароко.
- Наприкінці XVII ст. посилився інтерес до гравюри. Релігійні сюжети залишалися основними в малярстві, проте вони наповнилися світськими рисами. Розвиток світського портретного живопису пов’язаний із замовленнями козацької старшини.
- Початкові школи залишалися основними освітніми закладами для широких верств суспільства. Функціонували також колегіуми та єзуїтські школи. Провідна роль у культурноосвітньому житті належала Києво-Могилянській академії.
- З початком Руїни на теренах України Московський патріархат здійснював спроби підпорядкувати собі Київську митрополію, проте духовенство чинило спротив таким намірам. Патріарх Константинопольський передав Москві право на висвячення Київського митрополита лише за умови збереження існуючого статусу митрополії. Ці умови було швидко порушено.
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ
1. За допомогою карти на с. 301 визначте, де розташовані архітектурні пам’ятки доби? Про що це свідчить?
2. Виберіть із переліку пам’ятки, створені наприкінці XVII – на початку XVIII ст. Свій вибір поясніть.
Гравюри Л. Тарасевича для «Києво-Печерського патерика»; ікони М. Петрахновича для Успенської церкви у Львові; Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві; Преображенська церква у Великих Сорочинцях; гравюри Львівського «Апостола»; портрет знатного військового товариша Григорія Гамалії; мініатюри Пересопницького Євангелія.
3. Із запропонованого переліку виберіть колегіуми, які діяли в зазначений період на землях Лівобережної Гетьманщини й Слобожанщини.
Чернігівський; Львівський; Харківський; Переяславський; Одеський.
4. Використовуючи додаткову літературу та інтернет-ресурси, складіть повідомлення про особливості переходу Київської митрополії під владу Московського патріархату.
5. Із запропонованого переліку виберіть архітектурні споруди, зведені або перебудовані гетьманом І. Мазепою в стилі українського (козацького) бароко.
Братська Богоявленська церква в Києві; Преображенський собор у Великих Сорочинцях; Микільський собор у Києві; церква Всіх Святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври; Софійський та Михайлівський Золотоверхий собори в Києві; Успенський собор та Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври; Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві.
6. Дайте відповіді на запитання.
• Що характерно для розвитку архітектури цієї доби? • Які особливості мав український живопис? • Як розвивалося мистецтво гравюри?
Коментарі (0)