§ 7. ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ. ОСОБЛИВОСТІ РЕФОРМАЦІЙНИХ ТА КОНТРРЕФОРМАЦІЙНИХ РУХІВ В УКРАЇНІ. ПРАВОСЛАВНІ БРАТСТВА

За цим параграфом ви зможете:

• характеризувати особливості становища православної церкви на українських землях у XVI ст.;

• розповідати про вплив реформаційних і контреформаційних рухів на церковне життя в Україні.

1. Становище православної церкви

У XVI ст. православна церква на українських землях у складі Литви та Польщі опинилась у вкрай складному становищі. І хоча офіційно проголошувалося терпиме ставлення до православ’я, забезпечення прав і привілеїв православної церкви, існували істотні причини, які викликали глибоку кризу церковного життя. Головною причиною було те, що православна церква традиційно залежна від світської влади, а в Литві та Польщі вона була «чужою» для неї.

Відповідно, негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату, або «право подавання», за яким питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого литовського князя та польського короля. Це тягло за собою те, що на ці посади призначали осіб, лояльних до чинної влади. Після Люблінської унії ситуація погіршилася. Польські королі за правом патронату стали, «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», призначати на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив. Королі надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні послуги на прохання наближених до королівського двору осіб тощо. Наслідком цього стало загальне падіння моралі, рівня освіти у значної частини священиків православної церкви.

Правом патронату щодо православних церков і монастирів користувалися на приватних землях магнати та шляхта. Воно полягало у праві власності на засновані ними церкви й монастирі у їхніх маєтках, селах та містах. Священики в таких парафіях не обиралися простим людом, а призначалися патронами-шляхтичами за «правом подавання». Магнати і шляхта розпоряджалися церквами й монастирями на підставі права власності: закладали, міняли, продавали, здавали в оренду, віддавали як посаг тощо.

Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою. Православних єпископів, на відміну від католицьких, не допускали до участі в роботі сенату — верхньої палати сейму. Православне духівництво, на відміну від католицького, мало сплачувати податки. Хоча з 1573 р. польські королі зобов’язалися дотримуватися політики релігійної віротерпимості, фактично польська влада й католицьке духівництво негативно ставилися до православ’я, вбачаючи в ньому перешкоду для просування католицизму на Схід.

Які чинники впливали на становище православної церкви у XVI ст. на українських землях?

2. Реформаційні та контрреформаційні рухи в Україні

У XVI ст. Європу охопила Реформація — церковно-релігійні й суспільно-політичні рухи, спрямовані проти католицької церкви; рух за реформу церкви. Із поширенням у Європі реформаційних ідей пов’язаний початок пробудження національної свідомості, розвиток культури окремих народів та виникнення протестантизму.

Не оминув реформаційний рух Польщу та Велике князівство Литовське, у складі яких перебували українські землі. Першим набуло поширення лютеранство. Воно поширювалося через Пруссію.

Уряди обох держав спробували перешкоджати поширенню реформаційних ідей. Король Сигізмунд Старий у 1520 р. видав антиреформаційний декрет, який забороняв привозити і поширювати реформаційні твори. Едикт 1523 р. погрожував застосуванням смертного вироку через спалення з конфіскацією майна всім, хто наважився б прийняти і поширювати погляди Лютера чи інших реформаторів. Проте надзвичайно суворі королівські розпорядження залишилися лише на папері. Вони надто обмежували гарантовану привілеями шляхетську свободу, і вже 1543 р. були частково відхилені на краківському сеймі.

За часів розквіту Реформації до неї приєдналося до чверті шляхти, переважно заможної та середньої. Серед прихильників Реформації були також міщани та магнати.

У 30-40-х рр. XVI ст. із Європи через Польщу на українські землі стали поширюватися реформаційні вчення. Одним із таких учень був кальвінізм. Засновник учення Жан Кальвін вважав, що доля людини заздалегідь визначена Богом, закликав працювати, бути ощадливими й накопичувати багатства. На теренах України громади кальвіністів виникали у великих панських маєтках або містах, що належали магнатам. Першими прийняли кальвінізм магнатські родини Потоцьких і Радзивіллів. До них долучилися представники знатних православних родів (Вишневецькі, Хоткевичі, Сапеги). Громади кальвіністів виникали також на Закарпатті, Холмщині, Підляшші, Перемишльській і Белзькій землях. Інша течія протестантизму, лютеранство, на теренах України поширення не набула.

Протестантська Біблія

Ян Лаский — засновник кальвінізму в Польщі

Фаусто Соцціні — засновник социніанства

У другій половині XVI ст. на Галичині, Волині, Поділлі та Київщині поширилося аріанство (антитринітарії, Польські брати) — протестантський напрямок, прихильники якого визнавали лише Бога-Отця, заперечуючи цим християнське вчення про Святу Трійцю, відкидали вчення про первородний гріх, а отже, і про спасіння через Христа. їх називали социніанами (від імені засновника Фаусто Соцціні) Социніани до середини XVII ст. мали вагомий вплив на релігійне життя українських земель. Мали тісні зв’язки з родом Острозьких. Князь Василь-Костянтин Острозький активно використовував їх у своїх політичних справах. Проте у 1658 р. социніани були змушені залишити Річ Посполиту.

Особливістю реформаційних рухів було те, що вони не поширювалися на значні верстви українського населення. За підрахунками істориків, на українських землях було близько 300 невеликих протестантських громад, створених, як правило, шляхтою.

Поширення протестантизму на певний час загальмувало проникнення католицизму в Україну. В основних засадах Реформації (звільнення з-під влади Риму, наближення церкви до народу, переклад Біблії народною мовою) українське православне населення вбачало засіб протидії католицизму, пристосовуючи реформаційні ідеї до власних потреб.

Які протестантські вчення були поширені на українських землях в XVI ст.?

Протестантизм — один із найбільших (поряд із католицизмом і православ’ям) напрямків у християнстві, який виник у період Реформації в XVI ст. Його першими формами були кальвінізм, лютеранство та англіканство.

Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 рр.) Ця книга за часів незалежності України використовується під час інавгурації Президентів України

Боротьба протестантів із католицькою церквою ставала для православних зразком для оновлення власної церковної організації. Вплив реформаційних ідей виявлявся в діяльності православних братств, які намагалися сприяти пожвавленню церковного життя.

Важливим наслідком поширення ідей Реформації на українських землях стала поява перекладів Святого Письма. Зокрема, у 1556-1561 рр. на Волині українською мовою було видано Пересопницьке Євангеліє.

Що запозичили із протестантських учень православні громади?

Дива св. Ігнатія Лойоли (худ. П. Пауль Рубенс)

У 60-х рр. XVI ст. в Україні набуває поширення Контрреформація — рух, започаткований католицькою церквою для боротьби з Реформацією. У 1569 р. за підтримки польської влади на теренах України розпочало діяльність «Товариство Ісуса» (орден єзуїтів). Товариство засноване у 1539 р. Ігнатієм Лойолою. Завдяки наполегливій діяльності єзуїтів, підтримуваних польською владою, їх прибічниками стало чимало магнатів і шляхти, яких вони навернули на католицизм (Радзивілли, Хоткевичі, Сапеги). У 70-80-х рр. XVI ст. на українських землях єзуїти відкривали свої школи (колегії), де поєднували доволі високий рівень викладання з поширенням католицизму.

Які прояви мала Контрреформація на українських землях?

Гербова печатка Львівського братства із зображенням вежі Корнякта

3. Православні братства

У XV-XVII ст. на українських землях розгортався братський рух, пов’язаний із діяльністю створюваних православними міщанами братств.

Спочатку православні міщани, створюючи за зразком ремісничих цехів братства, керувалися благодійницькою метою — дбати про побудову й обслуговування церкви, влаштовувати доброчинні обіди для бідних, готувати церковні урочистості, організовувати допомогу хворим тощо.

У XVI ст. в умовах розгортання насильницького покатоличення й національного гноблення православних українців діяльність братств зазнала змін. Вони стали виступати захисниками прав православного населення. Члени братства зверталися зі скаргами надії польської адміністрації до судів, посилали делегації з проханнями до короля. Водночас братства прагнули очистити церкву від осіб, не гідних духовного звання, й оновити її. Вони також займалися просвітницькою діяльністю: відкривали школи, друкарні, збирали бібліотеки.

Перші братства — Благовіщенське (1542 р.) та Миколаївське (1544 р.)— виникли у Львові. У другій половині XVI ст. найвпливовішим стало Успенське ставропігійське братство у Львові. За правом ставропігії воно безпосередньо підпорядковувалося константинопольському патріархові, а не місцевим православним єпископам.

Йому належала Львівська братська друкарня, у якій працював український першодрукар Іван Федоров. Близько 1585 р. у місті з’явилася Львівська братська школа для дітей міщан і священиків. Вона утримувалася на кошти братчиків. Братство організувало у Львові шпиталь-притулок для непрацездатних, спорудило Успенську церкву.

Титульна сторінка і початок Євангелія Львівського братства

Руїни будівлі Луцького братства (мал. XIX ст.)

Братства — релігійні та культурно-просвітницькі товариства, створювані православними міщанами при церковних парафіях України у XV-XVII ст.

Діяльність Львівського Успенського братства стала прикладом для православних українців інших міст. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. православні братства діяли в Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Луцьку, Кременці, Судовій Вишні, Києві та багатьох інших українських містах. При них діяло близько 30 шкіл.

Братства виступали проти матеріального збагачення церкви, зловживань вищого духівництва.

Вони намагались очистити релігійне життя від пишної зовнішньої обрядовості, виступали за рішуче впорядкування церковних справ, хотіли бачити церкву «дешевою» і загальнодоступною. Така діяльність братств породила їх гострий конфлікт з єпископами, які не бажали миритися з контролем над своїми діями.

ВИСНОВКИ

У XVI ст. православна церква на українських землях перебувала у кризовому становищі.

Поширення реформаційного руху стало поштовхом до розвитку релігійного вільнодумства в Україні й виходу частини вірних із традиційних церков.

Розгортання Контрреформації спричинило те, що зміцніла католицька церква розгорнула наступ на Схід, одним із наслідків якого стала Берестейська унія.

Діяльність братств допомагала православним міщанам протистояти релігійно-національним утискам, сприяла національному й культурному пробудженню українського суспільства.

У цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ’я, як активна участі, у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, що змушені були протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. У чому виявлялася криза православної церкви на українських землях у XVI ст.?

2. Про що свідчило видання рукописного Пересопницького Євангелія?

3. Як поширення протестантизму в Україні вплинуло на проникнення сюди католицизму?

4. Що таке братство? У чому полягало право ставропігії Львівського братства?

5. Що у діяльності церковних братств викликало занепокоєння з боку вищої церковної ієрархії?

6. Як вплинуло на релігійну ситуацію в Україні поширення тут реформаційних та контрреформаційних рухів?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно