§ 18. РОЗВИТОК ОСВІТИ І КУЛЬТУРИ в першій половині XVII ст.

1. ЯК РОЗБУДОВУВАВСЯ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКИЙ КОЛЕГІУМ

До якого типу навчальних закладів належав Києво-Могилянський колегіум? Чому? Які завдання стояли перед ним?

У 1615 р. у Києві на земельній ділянці, подарованій Галшкою Гулевичівною Богоявленському монастиреві, було створено школу, засновником якої став Ісайя Копинський. Опікування школою взяло на себе Богоявленське братство, тому вона й називалася Братською.

Серед перших очільників школи (ректорів) були Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович та ін.

Згодом Київська братська школа об’єдналася зі школою Києво-Печерської лаври, заснованою Петром Могилою, що й започаткувало Києво-Могилянський колегіум (1632 р.).

Програма навчання складалася з граматики, поетики, риторики і логіки та діалектики. Основною мовою навчання визначали латину, значно менше часу планували на вивчення грецької мови. Важливим елементом навчального процесу були диспути. Петро Могила створив при колегіумі книгозбірню, що згодом стала однією з найбільших в Україні.

На чолі колегіуму стояв ректор, яким зазвичай був настоятель Київського Богоявленського монастиря. На відміну від братської школи в колегіумі вчителями були не світські особи, а ченці. Навчалися тут як українці, так і білоруси, греки, молдовани, серби та ін.

На основі документа визначте, яким бачили братчики головне завдання навчального закладу.

Історик Ярослав Ісаєвич про Києво-Могилянський колегіум

Заслуговує на увагу лист братчиків (1626 р.), у якому зазначено, що головне завдання школи — виховання відданих своєму народові людей, які були б стійкі у переконаннях, непримиренні до національно-релігійного зрадництва, до якого часто доводило навчання в католицьких школах. Школа названа в цьому листі «училищем... языка словеноросского, еллино-греческого і прочиих даскалов».

Приміщення Києво-Могилянського колегіуму

У 1615 р. архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький створив Києво-Печерську друкарню, що стала культурно-освітнім осередком та провідним центром друкарства в Україні. Її продукція характеризувалася високою якістю друку.

Завдяки діяльності колегіуму та Києво-Печерській друкарні Київ у XVII ст. відновлював свій статус визначного культурного осередку України.

2. ЩО ТАКЕ ПОЛЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА

Коли і чому виникла полемічна література? Яким був її зміст?

Українська церковно-полемічна література XVI—XVII ст. виникла й розвивалась як один із засобів боротьби православ'я проти ідеї унії з католицькою церквою. Згодом після Берестейського собору до полеміки долучились і діячі унійної церкви.

Полемічна література (від полеміка) — сукупність художньо-публіцистичних творів, що відображали дискусії, суперечки між католицькою, унійною та православною церквами. Зазвичай такі твори написані у формі церковно-історичних трактатів, відкритих листів, послань, промов.

Полеміка (від грец. polemicos — войовничий, ворожий) — науковий спір, словесна війна, різновид спору, у рамках якого основні зусилля сторін спрямовані на затвердження (перемогу) своєї позиції щодо обговорюваного предмета.

Розвиток полемічної літератури в Україні припав на другу половину XVI ст. і був пов’язаний із визріванням ідеї унії православної церкви з католицькою в Речі Посполитій.

Поштовхом до полеміки стала книга польського пропагандиста католицизму, противника православ’я Петра Скарги «Про єдність церкви Божої» (1577 р.), яка по суті була ідеологічною основою Берестейської унії. Ціла низка творів, наприклад, полемічне «Послання до латинян з їхніх же книг», з’явилася у відповідь на цю книгу. На захист православної віри піднялися православні священики, просвітителі XVI—XVII ст., які ставили перед собою завдання — у словесному поєдинку викрити й засудити церковну унію.

Активну участь у полеміці взяв відомий на той час письменник та педагог Герасим Смотрицький — книгою «Ключ Царства Небесного» (1587 р.). Це була перша друкована пам’ятка української полемічної літератури, автор якої змагався з єзуїтами за незалежність «руської віри», критикував католицьке вчення про божественне походження папської влади, характеризував календарну реформу як насильницьке втручання у природу і життя людини.

Особливе місце серед письменників-полемістів посідає Іван Вишенський. Ще в молодому віці він став ченцем Афонського монастиря. До нас дійшло 17 творів Вишенського — листів і послань, що він надсилав на батьківщину. Він виступав із рішучим протестом не тільки проти національно-релігійних, а й проти соціальних станових утисків, на захист селян і міщан. Зокрема, у «Посланні до єпископів», адресованому архієпископам, які 1596 р. проголосили в Бересті унію православної церкви з католицькою, вище духовенство зображено жорстокими феодалами, які мають на меті лише пригноблювати «трударів», а «труд їх і піт кривавий продавати». Іван Вишенський викривав єпископів: «...в достатках безжурних та розкішних, як у маслі плавають», а «сироти... голодні». Він докоряв очільникам церкви за здирництво: «...пожертви лупите...», «здираєте податки...», «шкуру з них живцем лупите... мучите, виснажуєте...»

Пам’ятник Івану Вишенському в Судовій Вишні

Серед уніатів шанованим письменником був один із головних прихильників унії — Іпатій Потій. Із його ім’ям пов’язана низка полемічних творів, у яких автор намагається довести закономірність і необхідність Берестейської унії.

Активно полемізував з Іпатієм Потієм із позицій критики унії письменник, церковний діяч Мелетій Смотрицький. У його творі «Плач» православну церкву зображено матір’ю, яка плаче, оскільки її зраджують власні діти — українські православні магнати, які відреклися від неї і пішли за лихою мачухою — католицькою церквою. Смотрицький різко засуджував церковну унію, називаючи служителів Ватикану «італійськими бандитами».

В. Войтович. Мелетій Смотрицький

Сприяло розвитку полемічної літератури в Україні відновлення Київської православної митрополії та єпископату. Твори, що з’явилися в результаті цієї події, доводили законність постання нової ієрархії, звеличували заслуги її покровителів — православної шляхти, Війська Запорозького та ін.

У цілому твори письменників-полемістів сприяли піднесенню національної свідомості українців, розуміння ними свого місця в навколишньому світі, усвідомленню українцями своєї самобутності.

3. ЯКІ ЗМІНИ ВІДБУЛИСЯ В АРХІТЕКТУРІ

Які нові явища спостерігаємо в архітектурі того часу?

У першій половині XVII ст. у містобудуванні та архітектурі зберігалися традиції попереднього століття і впроваджувалися елементи нового стилю — бароко. Деякі міста розбудовують або реконструюють за чітким планом на зразок європейських. Прикладом такої забудови початку XVII ст. є місто Жовква. Його центр — Ринкова площа, у південно-західній стороні якої розташовані замок та костьол. Із північної та східної сторін до площі — міські квартали.

Для бароко характерні парадність, урочистість, пишність, прагнення до взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва.

Перепланування міста Броди на Львівщині, яке приписують французькому військовому інженерові Гійому Левассеру де Боплану, передбачало його забудову у вигляді п’ятикутника, у західній частині якого було зведено укріплену резиденцію його власників. Окрім Бродів, Боплан перепланував також подільське місто Бар.

Водночас в українському містобудуванні XVII ст. поряд із найновішими європейськими тенденціями панували традиційні підходи міського планування, характерні для попередніх століть. Прикладом того є місто Болехів на Прикарпатті.

Розгляньте наведені ілюстрації і порівняйте нові і традиційні підходи до містобудування в тогочасній архітектурі.

1 — реконструкція м. Жовкви у XVII ст.;

2 — реконструкція м. Болехова М. Козураком на основі малюнка 1607 р.;

3 — реконструкція «ідеального міста» Броди в експозиції музею

У багатьох давніх містах споруджувалися нові або перебудовувалися старі міські укріплення. Зокрема, з першої половини XVII ст., окрім Острога на Волині, збереглися міські ворота в Олиці (1630-ті рр.). У Львові в архітектурному стилі бароко було споруджено Королівський арсенал.

Характерним для архітектури того часу є збережений досі фасад будинку, що відомий під іменем власника — члена магістрату Львова та лікаря Домініка Гепнера. Зразками світської архітектури тих часів є також перебудовані ратуші в Самборі, Кам’янці-Подільському. Прикладом житлової забудови XVII ст., що збереглася до наших часів, є три будинки з галереями-підсіннями у Жовкві.

Відбувалися зміни і в оборонному будівництві. У XVII ст. на західноукраїнських землях з’явилися замки, зведені за розробленою в Західній Європі новою бастіонною системою. Характерною ознакою таких споруд була система оточених сухими ровами земляних укріплень-бастіонів, усередині яких були розташовані палацові будівлі й житлові приміщення для охоронців. Взірець таких фортифікацій — замок у Збаражі за проектом італійського архітектора Вінченцо Скамоцці.

Які спільні елементи можна побачити в архітектурі цих споруд?

1 — міські ворота в Олиці; 2 — королівський арсенал у Львові; 3 — будинки з галереями-підсіннями у Жовкві; 4 — кам’яниця Гепнера уЛьвові; 5—6 — ратуші в Самборі й Кам’янці

Пригадайте замки Середньовіччя. Чим вони відрізняються від оборонних споруд XVII ст.?

1—2 — замки в Збаражі і Підгірцях (акварелі З. Щепанека); 3 — палац у Підгорецькому замку (сучасне фото); 4 — Троїцький монастир-фортеця у Межиріччі поблизу Острога (сучасне фото)

У храмовій архітектурі першої половини XVII ст. виділяються насамперед муровані споруди, яких було небагато, порівняно з дерев’яними, що не збереглися. Такою мурованою пам’яткою є збудована у 1630—1636 рр. церква Різдва Богородиці в Путивлі.

XVII ст. позначилося на українських землях і розвитком храмового будівництва у західноєвропейських традиціях. Зразком такої пам’ятки є Львівський костьол.

Єзуїтське будівництво на території Волині пов’язане з проектами італійського архітектора Джакомо Бріано: костьол і колегіум в Острозі, які не збереглися до нашого часу, і костьол Св. Петра і Павла в Луцьку (1606—1610).

Які зміни відбулись у храмовій архітектурі у XVII ст.? Назвіть нові, на ваш погляд, елементи порівняно з Середньовіччям.

1 — костьол бернардинців у Львові; 2 — костьол Св. Петра і Павла в Луцьку

3 — церква Різдва Богородиці в Путивлі; 4 — Спасопреображенська церква в Любліні

4. ЯК РОЗВИВАЛОСЯ ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

Які нові явища спостерігаємо в образотворчому мистецтві?

У першій половини XVII ст. в українському образотворчому мистецтві триває поступальний розвиток тих жанрів, які сформувалися в попередній період. Живопис, раніш виключно релігійний, тепер значною мірою набуває світського характеру. Художники звертаються до реального життя, малюють природу, побутові сцени, воєнні баталії.

Пам'яткою батального мистецтва є картина «Битва під Клушино» з костьолу Св. Лаврентія у Жовкві Симона Богушовича. Велика кількість дрібних фігурок зображена на полі битви з високим горизонтом. У лівому нижньому куті картини зображено гетьмана коронного Станіслава Жолкєвського, який був замовником картини.

У битві під селом Клушино на Смоленщині війська Речі Посполитої на чолі зі Станіславом Жолкєвським перемогли війська московського царя.

Значне місце у тогочасному українському мистецтві посідає жанр портрета. Створити уявлення про його розвиток у першій половині XVII ст. дають можливість портрети майстрів львівської школи, наприклад, портрет священика Яна Барановського (1619 р.). Героя портрета зображено об’ємно з різними деталями, що засвідчують сферу діяльності особи та її статус у суспільстві. Таку художню традицію відображено і в портретах руського воєводи Івана Даниловича та гетьмана Великого князівства Литовського Яна-Кароля Ходкевича, у портреті князя Криштофа Збаразького.

Загалом ці пам’ятки засвідчують поступове поглиблення у портретах індивідуальних характеристик людей та подальше освоєння просторової композиції.

Видатним зразком вітчизняного іконописання першої половини XVII ст. визначають іконостас Успенської церкви Ставропігійського братства у Львові, який демонструє особливості львівської школи живопису. Ці особливості видно на іконі М. Петрахновича «Христос перед Пілатом». Автор фактично першим у вітчизняному мистецтві дозволив собі порушити традиційну манеру іконопису. Його живописній манері притаманна експресія, він фактично малює кольором, при цьому не порушуючи «іконності» образу, а навпаки, надаючи йому своєрідної містичності.

Значних здобутків досягли вітчизняні майстри в ілюструванні книг. Яскравою пам’яткою зображувального мистецтва такого напряму стала збірка вибраних служб «Анфологіон», видана друкарнею Києво-Печерського монастиря, яку прикрашали 29 гравюр.

Окрім книг релігійного змісту, гравюрами прикрашали й сторінки світських видань. Пам’яткою ілюстрування світською гравюрою стала книга віршів Касіяна Саковича на похорон Петра Конашевича-Сагайдачного, де були вміщені гравюри «Кінний портрет гетьмана Петра Сагайдачного», «Взяття Кафи» та ін.

На основі тексту та ілюстрацій схарактеризуйте основні жанри тогочасних живопису і графіки.

1 — С. Богушович. Битва під Клушино (до 1620 р.); 2 — портрети: Я. Барановського (1620), І. Даниловича (після 1646 р.), Я. Ходкевича (перша пол. XVII ст.), К. Збаразького (1627 р.)

3 — М. Петрахнович. Ікона «Христос перед Пілатом»; 4 — робота гравера Іллі; 5 — Київський Анфологіон (1619 р.); 6 — гравюри з книги К. Саковича на похорон Сагайдачного (1622 р.)

Перевірте засвоєне на уроці

1. Чому Києво-Могилянський колегіум вважали навчальним закладом європейського типу?

2. Кого з представників полемічної літератури ви знаєте?

3. Які пам’ятки архітектури було створено в XVII ст.?

4. Які жанри живопису розвивались у XVII ст.?

5. Яких здобутків досягли вітчизняні майстри в ілюструванні книг?

6. Яке значення мало створення Києво-Могилянського колегіуму?

7. Чому полемічна література як напрям виникає саме наприкінці XVI — у першій половині XVII ст.?

8. Які зміни відбулися в українській архітектурі порівняно з Середньовіччям?

9. Чим характеризувався розвиток образотворчого мистецтва у цей період?

Домашнє завдання

1. Складіть розгорнутий план «Розвиток української культури у першій половині XVII ст.»

2. Складіть таблицю «Досягнення української культури у першій половині XVII ст.»

Історичний калейдоскоп

Виникнення села Папірня — район міста Радомишля (Житомирська область), у першій половині XVII ст. пов’язане з виготовленням паперу для потреб друкарні Києво-Печерської лаври. Радомишльська папірня була першим таким підприємством у центральній і східній Україні. Фактично лише заснування папірні біля Радомишля уможливило початок книгодрукування в Центральній Україні. За свідченням сучасників 1618 р., папірня була заснована «коштом немалим на здивування того краю як річ небувала». Опікуном папірні й містечка був Єлисей Плетенецький.

Для паперу потрібна була пульпа, яку виготовляли зі старого одягу, кропиви, конопель, а лушпиння цибулі й часнику додавали, щоб папір не псували шкідники. Залежно від вигляду паперу, який треба отримати для друку або письма, сировину у різних пропорціях заливали водою. Щоб аркуші вийшли білими, майстри домішували в суміш попіл та луг. Пізніше всю сушену траву подрібнювали в міні-січкарні.

Папір у радомишльській папірні не вирізнявся якістю: він був темний, сіруватого відтінку, але дуже міцний. Готовий папір доставляли з Радомишля до Києва спочатку річкою Микою, притокою Тетерева, потім Тетеревом, а далі Дніпром. Тоді на річці Тетерів було 10 пристаней.

На кожному аркуші паперу, виданих Лаврою книг, виразно проглядають філіграні Радомишльської папірні з гербом Єлисея Плетенецького. Після його смерті це місце зайняв герб Захарія Копистенського.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно