§ 14. УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО першої половини XVII ст.

Який вид мистецтва вам подобається найбільше? Чому? Чи можна не любити те, чого ви не знаєте, не чули й не бачили?

1. Театр

Православні братства зі школами, колегіумами й друкарнями, самоврядні громади з освіченим міщанством, народні обрядові традиції, вплив гуманістичних шкіл Західної Європи — усе це стало живильним підгрунтям для виникнення та розвитку українського театру.

Декламації. Український театр розпочався з декламацій. З метою кращого вивчення мови їх розігрували учителі й учні. Найдавнішою відомою нам шкільною театральною декламацією стала «Просфонима» (1591) — привітання або похвала учнів Львівської братської школи на честь митрополита Київського і Галицького Михайла Рогози.

Декламації складалися з прологу, який виголошував чи співав хор, монологів, що виголошували учні, хорових номерів та епілогу. Декламації могли мати форму привітань, надгробних промов, ушанування святих, релігійних свят, укладення миру, уславлення перемог, прийняття послів тощо.

Шкільні театри виконували декламації двох різновидів — класні та святкові. При святкових учні одягалися в костюми реальних чи алегоричних осіб, декламували з театральними жестами, біля картин або серед декорацій.

Саме для декламування в шкільному театрі на день Різдва та Великодня Кирило-Транквіліон Ставровецький написав збірку «Перло многоцінноє».

Історичне джерело

У передмові до видання «Перла многоцінного» у Чернігові 1646 р. К.-Т. Ставровецький писав: «Також у школах студенти можуть собі з тієї книги святої вибирати вірші на свою потребу і творити з них орації розмаїтії часу потрібні, хоч і на комедіях (виставах) духовних».

Показово, для єдності України, що твори з «Перла многоцінного» наприкінці XVI ст. — виконувалися учнями Львова, а всередині XVII ст. — уже учнями Чернігова.

Містерії. У першій половині XVII ст. український театр збагатився ще одним різновидом: духовною драмою — містерією — середньовічною релігійною драмою на біблійні сюжети.

До нас дійшли лише окремі уривки багатьох драм. У повному ж вигляді нині відома лише одна містерія — «Слово о збуренню пекла». У ньому розповідається про народження, муки, смерть і воскресіння Христа, його прихід до пекла й визволення звідти душ праведників.

Інтермедії. До першої половінні XVII ст. належать і перші зразки побутової драми — інтермедії. Це комедійні побутові сценки, що розігрувалися в перервах між діями містерії, а згодом шкільної драми.

Найдавнішими українськими інтермедіями, що дійшли до нас, є дві поставлені інтермедії 1619 р. до польської драми Я. Гаватовича «Про смерть Іоанна Хрестителя». У першій бідняк Климко обдурює багатія Стецька, продавши йому кота в мішку. У другій інтермедії двоє голодних селян знаходять пиріг. Їх обманює третій селянин, який запропонував віддати пиріг тому, хто, заснувши, побачить кращий сон.

1674 р. датується інтермедія «Весілля» з драми «Алексій, чоловік божий», поставленої в Києво-Могилянській академії. Селяни, запрошені на весілля своїм господарем, вітаючи, приносять йому подарунки — курку, хліб, качку, яблука. Потім танцюють, галасують, сваряться й б’ються, поки їх не спиняє один селянин і просить у глядачів вибачення за поведінку односельчан.

Авторами інтермедій були студенти. Для постановок вони широко використовували теми з життя, з української народної творчості, приказки, анекдоти, жартівливі історії, сюжети витівки слуг, бідняків, лестунів, сатиричні оповідання. Їхні персонажі розмовляли природною соковитою пародіюю мовою.

Найпоширенішими персонажами є сільські дядьки, шинкарі, кухарі, ненажери й п’яниці, кучери, ковбасники, дурні, божевільні, шахраї, підлабузники, які потрапляють у різні анекдотичні ситуації. Їх зображали губатими й патлатими, головатими й носатими, які вже самим своїм виглядом викликали сміх.

Ікона святий Олексій. XVII cт.

Багато з інтермедій зуміли передати реальні побутові ознаки життя різних суспільних верств. Деякі з них пройняті гострою сатирою та здоровіш гумором. Інтермедії можна вважати провісниками народної комедії.

Скринька вертепної драми в Городоцького музею Федора Штейнгеля. 1802 р.

Вертеп. Однією з улюблених народних розваг наприкінці XVІ — першої половини X VII ст. став вертеп (від застарілого — печера) — мандрівний ляльковий театр.

Вертепом називали й дерев'яну скриню, виготовлену у формі будиночка, відкриту до глядача. Скриня мала 2 метри в ширину й понад метр у висоту й була поділена на два поверхи. Поверхи символізувати два світи: небесний і земний.

Вертепник, стоячи позаду скрині, водив дерев'яну ляльку, настромлену на дріт, по прорізах у підлозі поверхів. Він говорив і співав за всіх героїв, змінюючи голос. Іноді він брав у помічники школярів.

Вертепна вистава поділялася на дві частини. У першій на верхньому поверсі розігрувалася духовна різдвяна драма — містерія. У другій частині на нижньому поверсі розігрувалися сюжети з народного життя — інтермедії. Дійові особи, вихоплені з живої дійсності, простакуватий Селянин, Циган, Єврей, Шляхтич та ін. розмовляли народною мовою. Центральною дійовою особою народних сюжетів найчастіше був героїчний Запорожець.

Вертепна вистава супроводжувалася музичними номерами. У першій частині дії звучати народні колядки й канти. Другу частину виконувати під народну музику. Запорожець з'являвся під гопак, Поляка супроводжував краков'як. Поруч із вертепником знаходився музикант чи гурт музикантів, які грали на скрипці, сопілці, бандурі, цимбалах, колісній лірі.

Вертеп можна було побачити на базарах і ярмарках у містах і селах у святкові дні. Він дійшов до наших днів і популярний у Західній Україні.

Вертеп. м. Львів

Що ви знаєте про сучасні вертепні вистави?

2. Музика

Життя українців споконвіку супроводжували музика та спів. Музиканти багатьох українських міст об'єднувалися в музичні цехи.

Найпоширенішими були оркестри зі скрипалів, цимбалістів і дударів.

Історичний факт

Львівський музичний цех на межі XVI—XVII ст. поділявся на два підрозділи: «сербських музик» та «італійців». Перші грали переважно на малих скрипках «сербінах» для простого люду без нот, на слух. Другі, високопрофесійні музики, грали для міського патриціату за нотами.

Історичне джерело

«Лексикон» Павмо Беринди повідомляє, що тодішні музиканти грали й на гудках, гуслях, арфах, лірах, лютнях (струнних інструментах), на трубах, пищалях, флетнях, перегудницях, сопілках, сурмах, жоломійках (духових), на бряцалах, клепалах, дзвінцях, цимбалах, тимпанах, бубнах (ударних) та багатьох інших інструментах.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. українські музики й співаки перейшли на загальноєвропейську музичну писемність і стали записувати музику за допомогою нот на лінійному стані.

В українських монастирях XVI—XVII ст. під впливом новогрецького та новоболгарського ренесансного співу розвивався середньовічний ірмолойний — одноголосний — спів. Священики, церковні та монастирські хори виконували ірмоси й канони, стихири та тропарі, кондаки, псалми й гімни.

У Львівській, Київській, Луцькій та інших численних братських школах швидко опановували європейське «музичне» багатоголосся — партесний спів (від латин. partes — частини, партії, голоси) — вид церковного багатоголосного хорового співу. Братські шкільні хори співали на три й навіть дванадцять голосів. Особливо цінувалися високі «ангельські» голоси.

Історичне джерело

Незвичайним для того часу було навчання співу дівчаток і дорослих дівчат. Це засвідчує опис Павлом Алеппським хору київського жіночого Вознесенського монастиря: «Монахині співали й читали приємним наспівом і ніжними голосами, що розривали серце й викликали сльози: це був спів зворушливий, що брав за душу, і багато кращий за спів мужчин. Ми були захоплені приємними голосами й співом, особливо дівчат, дорослих і маленьких. Усі вони вміють читати, знайомі з філософією, логікою й займаються творчістю».

Особливою складовою української музики були братства кобзарів, бандуристів й лірників. Часто це були сліпці чи скалічені люди, які, заробляючи співом на харчування, мандрували Україною, Балканським півостровом, країнами Центральної Європи та Туреччиною. Вони співали думи — журливі історичні героїчні пісні про драматичні сторінки з життя народу, про відвагу та завзяття в боротьбі з чужинцями. У них ішлося про турецьку неволю — «Плач невільника», «Маруся Богуславка», «Утеча трьох братів з Азова»; про лицарську смерть козака — «Іван Коновченко», «Смерть козака на долині Кодимі», «Сірчиха й Сірченки»; про щасливий вихід козаків із небезпеки та повернення з воєнного походу — «Самійло Кішка», «Розмова Дніпра з Дунаєм».

Партесний концерт. Кінець XVII ст.

4. Архітектура й образотворче мистецтво

Архітектура. У першій половині XVII ст. в українських містах поширюється європейська традиція забудови міста за певним планом. Прикладами розпланування були м. Шаргород, м. Бар (Поділля), м. Жовква (Волинь), м. Броди (Львівщина). Чимало побудували нових міст або помітно оповили старі укріплення. Так була оновлена фортеця м. Кам'янця-Подільського. Систему міських укріплень було побудовано в м. Острозі.

Продовжувалося розпочате ще в другій половши XVI ст. будівництво укріплених замків на Покутті та Поділлі. Найвідоміші з них — замки в Жванці та Збаражі, Барі й Кодаку. Усі вони мають систему бастіонів, які стали конче необхідними при використанні вогнепальної зброї.

Невідомий автор. Кам'яниця Шольц-Вольфовичів. Збудована в 1570 р. Реконструкція

Католицький наступ на приєднані українські землі супроводжувався будівництвом католицьких укріплених монастирів. До системи укріплень м. Львова належав монастир бернардинців у Львові (1600). Такі монастирі в м. Сокалі (Львівщина) і м. Заславі звели бернардинці, у м. Вінниці — єзуїти й домініканці, Троїцький Межиріцький монастир поблизу м. Острога — францисканці.

У містах з другої половини XVI ст. теж пожвавилося муроване будівництво. Міську архітектуру першої половини XVII ст. яскраво відображає старе місто Львова й насамперед забудова в ренесансному стилі Ринкової площі. Центром архітектурного ансамблю було приміщення ратуші та вежі біля неї. Нові споруди добре гармонували зі збудованими в XVI ст. будинком Корнякта та Чорною кам'яницею. У XVII ст. на Ринковій площі виросли будинки Бандінеллі, венеціанського консула Массарі, сім'ї Шольців. Останній прикрашений багатим скульптурним оздобленням. Особливий інтерес викликає голова чоловіка з борідкою, у береті, уміщена в обрамленні вікна другого поверху, барельєфи будинку Шольців. Найкраще збережений фасад має будинок лікаря Дибовицького. На соковитому червоному тлі стіни виокремлюються, мальовані чорною фарбою, обрамлення вікон.

На Руській вулиці в 1630 р. завершилося будівництво православної Успенської церкви. За побудовою церква є традиційним українським триверхим храмом. Оздоблення ж фасадів та інтер’єр виконані в італійському ренесансному стилі.

Образотворче мистецтво. Малярське мистецтво пертої половини XVII ст. в Україні продовжує розвиток на власній основі. Водночас на митців все більший вплив чинить західноєвропейська культура бароко. Це добре простежується в іконостасі П'ятницької церкви у м. Львові, у храмовій іконі церкви м. Ковеля «Введення Марії до храму».

Швидко розвивається світський портретний живопис, який уособлював західноєвропейське мистецтво. Новий жанр охопив м. Львів, магнатські резиденції, м. Київ, усі землі України. На ті часи стало престижно мати й дарувати портрети, написані талановитими художниками. Так, у замку Вишневецьких портретна галерея нараховувала майже 600, серед них портретів самих Вишневецьких — майже 60.

Історичне джерело

Павло Алеппський розповідав, що «козацькі маляри» зображали людей так, «як вони є». Він згадав про портрет єрусалимського патріарха Теофана на повен зріст у Михайлівській Золотоверхій церкві та чотири подібних портрети православних патріархів у митрополичій резиденції.

Протягом першої половини XVII ст. місце книжної мініатюри зайняв новий вид мистецтва — гравюра. Вона швидко набуває широкого вжитку, і 1619 р. в Києві друкується «Анфологіон» — перше українське багато ілюстроване видання, яке прикрасили 29 гравюр. Незабаром гравюри стали друкувати окремо. Їх використовували як ікони.

Продовжував розвиток скульптурний портрет. Магнати та купецька верхівка замовляли для надгробних пам'ятників погруддя та цілі скульптури.

У першій половині XVII ст. найпопулярнішим образом у народному живописі став легендарний козак Мамай — запорожець-характерник, музикант і мудрець — уособлення волі й свободи, незалежності в житті та мисленні.

Невідомий автор. Козак-бандурист. XVIII ст.

Що, на вашу думку, символізує постать Мамая?

Які риси українського народу відображали в образі Мамая народні художники?

Завдання та запитання

1. Пригадайте, чим характеризується архітектурний стиль бароко.

2. Визначте напрями будівництва першої половини XVII ст.? Назвіть і охарактеризуйте архітектурні пам'ятки, що збереглися до наших днів.

3. Назвіть твори українського образотворчого мистецтва першої половини XVII ст., які є скарбами національної культури.

4. Про що вам говорить той факт, що до часу вживання терміну «дума», у народі побутували назви «невольничі плачі», «лицарські пісні», «козацькі псалми»?

5. Пригадайте назви «семи вільних мистецтв» і поясніть причини розвитку хорів у школах.

6. Охарактеризуйте український театр першої половини XVII ст. за напрямами його розвитку.

7. Визначте ознаки українського мистецтва, які були зумовлені впливом європейських традицій.

8. Поміркуйте, чому інтермедії користувались особливою популярністю в глядачів того часу.

9. Уявіть себе учасником ярмарку, куди вас взяли із собою батьки. Опишіть ті прояви духовної культури, з якими ви неминуче зустрінетеся.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно