§ 40. РОЗВИТОК ОСВІТИ І НАУКИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ у 20—90-х рр. XVIII ст.

1. ЯКИМИ БУЛИ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ У ЦЕЙ ПЕРІОД

На основі тексту складіть у зошиті Т-таблицю (таблицю у вигляді відповідної літери). Які висновки дає змогу зробити таблиця?

У Гетьманщині, з одного боку, і Правобережжі й західноукраїнських землях — з іншого, розвиток культури відбувався по-різному, оскільки на початку XVIII ст. ці регіони України перебували у складі різних держав. До ліквідації Гетьманщини духовне життя Лівобережжя розвивалося у більш сприятливих умовах. Близьким до нього культурним життям жила Слобожанщина, пізніше — Південь України. Гетьманська держава забезпечувала частині українського народу широкі можливості будувати життя і культуру на власний розсуд.

Однак послідовний курс Російської імперії на перетворення Лівобережної України на російську провінцію поступово позбавляв українську культуру можливостей розвитку. У російській частині України розгортався процес русифікації, в Західній Україні — полонізації — онімечення та мадяризації. Обидві монархії — австрійська і російська, намагалися обмежити національно-культурний розвиток українського населення.

Імперські кордони обмежили культурні контакти Гетьманщини із Західною Європою. Водночас Російська імперія здобула можливість використовувати інтелектуальний потенціал Гетьманщини. Переїзд високоосвічених українців до імперії був характерним явищем того часу. Українці обіймали високі посади в Російській державі: від вищих державних адміністраторів і церковних ієрархів до ректорів вищих навчальних закладів і вихователів у царській родині. Так, у Слов’яно-греко-латинській академії в Москві з 1701 по 1762 рр. працювало 95 професорів із Києво-Могилянської академії. У XVIII ст. в Росії не було жодної культурної галузі, де не відзначилися б українці.

2. ЯК РОЗВИВАЛИСЬ ОСВІТА І НАУКА

Які зміни в розвитку освіти відбувались упродовж століття в різних регіонах України? Що було характерним для розвитку науки?

Попри іноземне панування на українських землях, освіта в Україні до середини XVIII ст. була на досить високому рівні. На той час лише в землях Гетьманщини діяло майже 1,5 тис. сільських та міських шкіл.

Мережа шкіл була поширена і на Землях Вольностей Війська Запорозького низового. Вони поділялися на січові, монастирські і церковнопарафіяльні. У січовій школі навчалися хлопчики, які з різних причин потрапляли на Січ. Тут були діти козаків, полонених і ті, які самі сюди прийшли. Січові школярі вчилися читати, писати і співати. Вони обирали зі свого середовища двох отаманів — одного для підлітків, другого для малолітніх. Учителем був монах, який, окрім навчання, зобов’язувався доповідати про всі надзвичайні випадки у школі. Він опікувався і здоров’ям учнів. Школи існували майже при всіх церквах на запорозьких територіях.

Проте згодом стан справ в освіті на підросійській території України змінився на гірше.

Як автор описує стан справ в освіті у другій половині XVIII ст.?

Дослідник історії культури Мирослав Попович про парафіяльні школи на підросійській території України у другій половині XVIII ст.

Майже не стало шкіл у панських, покріпачених селах. Деякі священики, нічого в своєму житті, крім богослужебних текстів, не читаючи, ставали практично неписьменними після того, як вивчили ці тексти напам'ять. У кінці 60-х років, коли збиралися підписи під зверненнями до Катерини II, виявилося, що більшість старшин не вміє навіть розписуватися. І все ж можна сказати, що більшість людей старої України вчилася в школах-дяківках і в масі своїй читати вміла.

У 1786 р. російський уряд поширив на українські землі «Статут народних училищ», за яким створювалися училища двох типів: малі — дворічні, де учнів навчали основ православної віри, писати, читати та лічити (для дітей купців, міщан і чиновників), і головні — п’ятирічні (для дітей дворян), які за своєю програмою були тогочасними середніми школами. До програми п’ятирічних шкіл входило вивчення російської й латинської мов, арифметики, початків математики, геометрії, історії, географії, природничої історії, архітектури, креслення. Наприкінці XVIII ст. в українських губерніях діяло 8 головних і 17 малих народних училищ, де навчалося приблизно 3,5 тисячі дітей.

У селах Правобережжя і Східної Галичини теж існували дяківські школи, а поряд з ними — уніатські школи й колегії. Основна частина шкіл перебувала у віданні Василіанського ордену. Орден мав 144 монастирі, при яких відкривали школи на зразок єзуїтських. Такі школи діяли у Володимирі, Гощі, Любарі, Шаргороді, а згодом — в Овручі, Кременці, Кам’янці-Подільському, Житомирі.

Василіяни — один із основних чернечих орденів Української греко-католицької церкви.

Інакше розвивалася шкільна освіта на західноукраїнських землях. Із приходом у Галичину влади Габсбургів відбувалися спроби реформувати освіту в краї. Відповідно до урядового плану у провінціях відкривалися початкові школи. Пропонували також відкрити жіночі школи. Проте, незважаючи на сприяння з боку австрійського уряду, українськомовних шкіл у краї було мало і діяли вони переважно в містах. Українською мовою навчали у василіанській школі в Бучачі і Дрогобичі, у монастирській школі в Лаврові.

Значну роль у розвитку освіти і культури відігравали середні навчальні заклади — колегіуми. На території Гетьманщини і Слобожанщини у XVIII ст. діяли православні колегіуми у Чернігові, Харкові, Переяславі. Навчатися тут могли представники всіх соціальних станів. Наприкінці століття Чернігівський і Переяславський колегіуми були перетворені в церковні навчальні заклади, а Харківський — у казенне училище.

На Правобережжі і західноукраїнських землях діяли василіанські (у минулому єзуїтські) колегіуми у Львові, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Кам’янці та інших містах. Упродовж XVIII ст. їх кількість в українських землях зросла удвоє. Безкоштовне навчання та ґрунтовна програма в єзуїтських колегіумах приваблювали юнаків із незаможної шляхти. Подекуди при колегіумах існували бурси (гуртожитки) для незаможних студентів.

У підросійській Україні освіту могли здобувати і дівчата, початкову — у нижчих і вищих народних училищах, де було спільне навчання хлопчиків і дівчаток віком до 12 років. Після закінчення училища дівчата могли продовжувати освіту в жіночих пансіонах та інститутах. Дівчата з родин козацької старшини допускалися до навчання у спеціалізованих закладах Росії — інститутах шляхетних дівчат.

Вищу освіту в Україні у XVIII ст. давали лише два навчальні заклади — Львівський університет і Києво-Могилянська академія. Львівський університет — перший вищий навчальний заклад в Україні (заснований у XVII ст.). Він мав два факультети — філософський і теологічний (богословський). Більшість студентів була католиками, третина — уніатами, і лише одиниці — православними. Із приєднанням Галичини до Австрійської імперії в ньому відбулися певні зміни. Австрійський уряд дозволив існування певних кафедр, які ввійшли до так званого Руського інституту. Діяльність цієї структури суворо регламентувалася.

У навчальний процес було запроваджено викладання української мови. Однак викладання інших предметів здійснювалося тільки польською і німецькою мовами.

Львівський університет був осередком розвитку науки. У другій половині XVIII ст. тут було відкрито кафедру математики, яку очолив Фаустин Гродзіцький — автор підручника з архітектури і математики, створено математично-фізичний кабінет, відкрито університетську астрономічну обсерваторію для досліджень небесної сфери тощо.

У чому виявлялися особливості діяльності Львівського університету?

1 — навчальні плани Львівського університету 1765 р.;

2 — будівля Львівського університету на вул. Краківській

Природничі знання входили до сфери наукових інтересів і викладачів Києво-Могилянської академії та Харківського колегіуму. У філософських курсах, що читалися в Києво-Могилянській академії, з’явилися поняття з механіки й фізики, знання про природу та її закони. Відомо, що ще на початку XVIII ст. професори Києво-Могилянської академії були прихильниками моделі світу Миколи Коперника і передавали ці знання студентам. Було засновано класи чистої (алгебра, геометрія), а також змішаної математики, у яких викладали цивільну і військову архітектуру, механіку та оптику. Наприклад, Іріней Фальковський написав підручник, куди було внесено елементи практичної математики, цивільної та військової архітектури.

Медицину досліджував видатний учений Нестор Амбодик-Максимович — засновник вітчизняної педіатрії — дитячої медицини, автор праці «Лікарська речовина, або опис цілющих рослин» і словника з перекладом медичних термінів із латини російською мовою. Мартін Тереховський — один із перших мікробіологів довів, що мікроорганізми не самозароджуються в організмі, а заносяться ззовні, це пізніше підтвердив Луї Пастер. Перший український епідеміолог Данило Самойлович, будучи військовим лікарем на півдні України, запропонував нові методи запобігання епідемії чуми.

У галузі географії здійснювались перші спроби розвідок українських земель задля їх господарського використання. Дослідження у хімії спрямовувалися на підвищення продуктивності хімічних промислів із виготовлення селітри, пороху тощо. Наукові здобутки хімії використовували і в аптекарській справі, і в медицині. У біології поступово (із завезенням із-за кордону рослин нових видів і сортів для створення садів і парків) розвивалися знання, пов'язані з декоративним садівництвом. Осередками нової для України того часу садово-паркової культури стали: Царський сад у Києві, пейзажні парки «Софіївка» в Умані та «Олександрія» в Білій Церкві.

Спираючись на текст та ілюстрації, розкажіть, які галузі науки і як розвивали у XVIII ст?

1 — сторінка рукопису курсу математики Феофана Прокоповича;

2 — рукописний план міста Харкова. 1787 р.;

3 — сторінки підручника І. Фальковського «Короткий виклад змішаної математики»;

4 — зображення М. Тереховського у Страсбурзькому університеті під час підготовки до захисту докторської дисертації;

5 — сторінки популярного твору з медицини, перекладеного Н. Амбодиком-Максимовичем;

6 — фото парку «Софіївка» в Умані (Черкаська обл.)

3. ЯКОЮ БУЛА ДОЛЯ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ

Як і чому змінювалося становище Києво-Могилянської академії?

Духовним центром усієї України був Київ з його Могилянською академією, осередком освіти та культури, громадської думки України. Академія підготувала низку вчених, письменників, педагогів, церковних, громадсько-політичних діячів. Залишаючись вірною кращим традиціям, академія приймала молодь різних станів із різних країн. Її вихованці відкривали школи, засновували бібліотеки, сприяли розвитку науки, літератури, мистецтва не лише в Україні, а й у Росії, Білорусі, Сербії.

Тяжкі часи настали для академії після 1709 р. Імперська влада намагалася перетворити Києво-Могилянську академію на пересічний російський духовний заклад, однак українські православні ієрархи чинили опір цьому, намагаючись зберегти всестановий зміст навчального закладу.

Упродовж XVIII ст. академія продовжувала розвиватись. Курс математики, який спочатку вводився до філософії, виокремився і розширився. Розвивалось вивчення іноземних мов: німецької та староєврейської, згодом — французької. Тривало (з перервами) вивчення польської, викладали й грецьку мову.

Чисельність студентів коливалася в межах 1000 осіб. Їхнє матеріальне становище було дуже скрутним, заробляли переважно маркуванням, тобто співами кантів («Мир вам...» — один із відомих тоді кантів). Під час канікул студенти розходилися «мандрівними дяками» по Україні. Вони наймалися домашніми вчителями, заробляли на хліб писанням скарг, листів, малюванням.

Яким, за свідченням письменника, було становище студентів?

З опису письменником Миколою Гоголем студентського життя

Граматики, філософи і богослови... із зошитами під пахвою, брели до класу... В кишенях їх, крім міцних тютюнових корінців, нічого не було. Запасів вони не робили ніяких і все, що попадалось, з’їдали тоді ж.

Проте для більшості студентів матеріальна скрута не перебивала жаги до знань, і саме навчання ставало потребою їхнього життя.

Навчання мало тривати 12 років, але до класів вступали протягом року, коли хто хотів. Деякі класи (наприклад, з риторики) спудеї відвідували по декілька років, та й слово «закінчити навчання» мало умовний сенс: ішли з академії так само, як і до академії. Більшість залишала її після риторики — вона давала пристойну загальну освіченість і навіть уміння розмовляти латиною. Богослов’я не любили навіть ті, хто збирався стати священиком.

Про що, на вашу думку, свідчив цей указ?

Із митрополичого указу 1761 р.

Студентам Київської академії, що готуються стати священиками, і особливо тим, що не мають тридцяти років, завершити навчання богослов’ям, у противному випадку тим, хто не закінчить богослов’я, багаті парафії надаватись не будуть... Священикам «дочок своїх за невчених не видавати під загрозою втрати місць»

Якщо спудей закінчив богослов’я, він мав право женитись на дочці священика з парафією у 80—100 дворів, якщо покинув після філософії — 60—80 дворів, риторики і нижче — менше 60 дворів.

Уся козацька старшина навчалася в академії, а, крім того, у XVIII ст. із старших класів академії набирали до інших навчальних закладів Росії, включаючи медичні, посилали за кордон на навчання, охоче брали на різні чиновницькі посади.

Однак у 60-х рр. XVIII ст. період розквіту академії змінюється занепадом. Поступово погіршується матеріальне становище академії. Падінню престижу академії сприяло й те, що українська шляхта, прагнучи зрівнятися з російським дворянством, віддавала своїх дітей на навчання в освітні заклади російської столиці.

4. ЧИМ УСЛАВИВСЯ ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

Ким був Григорій Сковорода? Чому його життя та діяльність вивчають і досі?

Григорій Сковорода (1722—1794 рр.) — український філософ, просвітитель, педагог, письменник і поет

Народився на Полтавщині в с. Чорнухи Лубенського полку, в козацькій родині. Навчався в Києво-Могилянській академії, був співаком придворної капели в Санкт-Петербурзі, служив у російській місії в Угорщині. Після повернення вчителював — спочатку в Переяславському колегіумі, а потім домашнім учителем, згодом викладав у Харківському колегіумі. Тоді ж почав писати вірші, байки, філософські діалоги.

Коли Григорію сповнилося 47, він проміняв звичний спосіб життя на мандри. Сковорода переходив від одного до іншого села, зустрічався з простими людьми, навчав їхніх дітей, проповідував свої погляди. Мандрував Слобожанщиною, Полтавщиною, Київщиною. Також на Курщині, Воронежчині, Орловщині, у Приазов’ї.

Помер Сковорода 29 жовтня 1794 р. в с. Пан-Іванівці, що на Харківщині (тепер с. Сковородинівка Золочівського району Харківської обл.).

Основою філософських поглядів Сковороди було прагнення пізнати сутність людського буття та щастя. Його гаслом був вислів: «Пізнай самого себе». Сковорода вважав, що людина має знайти відповідний «сродний» спосіб гармонійних взаємин зі світом. Правильний вибір життєвого шляху дає можливість прожити щасливе життя. Основа всіх людських бід — «несродність» обраного шляху або небажання пошуку «сродної праці».

Григорій Сковорода прагнув уникнути спокус життя, у нього не було майна й посад. Для нього залишити викладацьку роботу та власну оселю означало позбутися соціального статусу і бути вже не вчителем колегіуму, а просто людиною — Григорієм Сковородою. Він поставив собі за мету знайти цю сутність, пізнавши самого себе. Метою життя є щастя від свідомості, що людина виконує волю Божу. Самопізнання — це пізнання Бога, життя у відповідності з заповідями Божими.

Філософські погляди та гуманістичні ідеали Сковороди позначилися на його творчості. У збірках «Сад божественних пісней» та «Басні Харьковскіе» він пропагував високі моральні якості людини, закликав добувати знання, заохочував до добрих справ.

Які сторони тогочасного життя Г. Сковорода відобразив у вірші «Всякому місту — звичай і права»? Яка основна ідея вірша?

Всякому місту — звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова:

Всякому серцю — любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум...

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.

Ладить юриста на смак свій права,

З диспутів учню тріщить голова.

Тих непокоїть Венерин амур,

Всякому голову крутить свій дур.

В мене ж турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть — як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь...

Праці Григорія Сковороди не видавалися друком за його життя, але були популярними і поширювалися рукописно. Глибина його думок, сенс життя, прагнення свободи сформульовані в епітафії, яку Сковорода заповів викарбувати на власній могильній плиті: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Перевірте засвоєне на уроці

1. Схарактеризуйте розвиток освіти на українських землях.

2. Назвіть імена видатних представників української освіти XVIII ст.

3. Якими були досягнення тодішніх природничих наук?

4. Які зміни відбулися в цей час у розвитку Києво-Могилянської академії?

5. Як ви розумієте висновок авторів підручника, що в цей період українська культура «поступово втрачала свою самобутність і набувала рис провінційності»?

6. У чому полягала суперечливість розвитку освіти у 20—90 рр. XVIII ст.?

7. Чому, незважаючи на тиск з боку царської влади, Києво-Могилянська академія зберігала всестановий характер протягом XVIII ст.?

8. Що. на вашу думку, хотів сказати Сковорода своїм висловом, який викарбовано на його могильній плиті: «Світ ловив мене, та не спіймав»?

Домашнє завдання

1. Складіть таблицю: «Українська культура другої половини XVIII століття».

2. Підготуйте повідомлення про одного з діячів культури цього періоду.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно