Водночас заборонялося ввозити деякі товари в Гетьманщину із Західної Європи (голки, сукна, полотна, панчохи, цукор, тютюн тощо), а замість них треба було купувати продукцію московських фабрик. Запроваджувалося особливе мито для царської скарбниці. У 1721 р. на території Гетьманщини ввели «мідні гроші, щоб срібні й золоті залишалися в обігу населення Росії та якомога більше зосереджувалися в державній скарбниці».

Усе частіше козаків використовували за межами Гетьманщини: на будівництві каналів (у 1721 р. на будівництво Ладозького каналу було направлено 10 тис. козаків), фортець (Санкт-Петербург), у далеких воєнних походах (три походи проти Персії) тощо. Крім того, походи призводили до занепаду господарств козаків. Населення Гетьманщини потерпало від постоїв царських військ.

Відбувалися утиски і в культурній сфері. Із Києво-Могилянської академії за наказом царя було виключено всіх студентів і викладачів із Правобережжя, заборонялося друкувати в Україні будь-які книжки, крім церковних, а в тих, що друкувалися, «щоб ніякої різниці й осібного наріччя не було». Так цар розпочав наступ на українську мову, сприяв насильницькому зросійщенню (русифікації) та духовному поневоленню українського народу.

2. Гетьманство І. Скоропадського. Перебуваючи на посаді гетьмана, І. Скоропадський всіляко намагався показати свою лояльність царській владі й тим самим зберегти автономію Гетьманщини. Як і І. Мазепа, він уникав конфліктів зі старшиною й церквою, роздавав їм великі земельні наділи. За його правління близько 30 % оброблюваних земель були в приватній власності старшини, деякі її представники перетворювалися на справжніх земельних магнатів. Сам І. Скоропадський мав понад 100 тис. підданих, у той час як у монастирів їх було 60 тис. осіб.

У січні 1721 р. І. Скоропадський, незважаючи на погане самопочуття, рушив до Москви, щоб остаточно визначити статус Гетьманщини у складі Московського царства. Поштовхом до подорожі став указ царя про виведення Генеральної військової канцелярії з-під управління гетьмана.

Проте візит не дав бажаного результату та не припинив подальшого обмеження прав і вольностей. Натомість І. Скоропадський отримав указ про утворення Малоросійської колегії (29 квітня 1722 р.). Цар, приховуючи справжню мету, пояснював її виникнення тим, що до нього доходили скарги від народу про хабарі й здирства, відбирання в козаків земель, лісів, млинів, примусовий їх перехід у підданство, безлад у Генеральній військовій канцелярії: «Це робиться для вашого ж блага... бути під великоруським судом і управлінням, для того щоб припинити всі неправильні суди й тяготи малоросійського народу».

Гетьман Іван Скоропадський. Невідомий художник. XVIII ст.

Наказний гетьман Павло Полуботок. Невідомий художник. Кінець XVIII — початок ХІХ ст.

Ця новина приголомшила гетьмана. Повернувшись до Глухова, він передав «правління діл» Павлу Полуботку (1722—1723 рр.). 3 липня 1722 р. І. Скоропадський помер.

3. Перша Малоросійська колегія. Наказний гетьман П. Полуботок. Після смерті гетьмана І. Скоропадського всю владу в Гетьманщині взяла на себе Малоросійська колегія у складі шести російських офіцерів (діяла в 1722—1727 рр.). Колегія на чолі зі Степаном Вельяміновим почала прибирати до рук усе гетьманське правління. Петро I не дозволив обирати нового гетьмана, а доручив наказному гетьману П. Полуботку виконувати накази колегії.

Чернігівський полковник П. Полуботок був людиною енергійною, палким прибічником української автономії. Недарма цар говорив про П. Полуботка, що він «небезпечніший за Мазепу». Гетьман не змирився з претензіями С. Вельямінова не тільки на контроль за владою, а й на саму політичну владу. П. Полуботок згуртував навколо себе старшинську опозицію, розпочав судову реформу, розгорнув боротьбу з хабарництвом. Він звертався в сенат (верховний розпорядчий орган Російської імперії) зі скаргами на порушення Малоросійською колегією законів і традицій Гетьманщини, наполягав дозволити провести вибори нового гетьмана.

У серпні 1723 р. представники старшинської опозиції в козацькому таборі на річці Коломак склали так звані Коломацькі чолобитні (звернення) на ім’я царя, у яких вимагали скасувати запроваджені Малоросійською колегією податки й дати дозвіл на обрання гетьмана. Коли ці чолобитні отримав Петро I, то наказав ув’язнити П. Полуботка разом із 15 опозиційними українськими старшинами в Петропавлівській фортеці. Там 18 грудня 1724 р. наказний гетьман П. Полуботок помер.

4. Гетьманство Д. Апостола. Загроза нової війни з Османською імперією, наростання невдоволення діяльністю Малоросійської колегії, труднощі з утриманням 60-тисячного російського війська та особистий конфлікт між С. Вельяміновим та князем О. Меншиковим спричинили скасування Малоросійської колегії в 1727 р. і деяке пом’якшення російської політики щодо України. Було дозволено провести вибори гетьмана, яким став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол (1727—1734 рр.). Із ним царська влада теж не уклала традиційної угоди. Діяльність гетьмана визначалася «Рішительними пунктами» 1728 р.

Смерть П. Полуботка в Україні сприйняли болісно. Його прославляли як великого захисника України, про нього складали легенди. Однією з найпопулярніших була така, що нібито цар, довідавшись про хворобу П. Полуботка, прибув просити в нього вибачення, і гетьман перед смертю пригадав йому всі кривди, які завдала царська влада Українській козацькій державі: «За невинне страждання моє і моїх земляків будемо судитися у спільного і нелицемірного судді, Бога нашого: скоро станемо перед ним, і він розсудить Петра з Павлом». I справді Петро I невдовзі помер (25 січня 1725 р.).