Соціальна структура суспільства в Україні XVI ст.
- 19-10-2022, 22:19
- 528
8 Клас , Історія України 8 клас Власов, Панарін (поглиблене вивчення 2021)
§ 3. Соціальна структура суспільства в Україні XVI ст.
Розгляньте гістограми, дайте відповіді на запитання й виконайте завдання. 1. Якою була соціальна структура населення Речі Посполитої та його етнічний склад? 2. Скориставшись знаннями, здобутими у 7 класі, а також використавши додаткові джерела, визначте релігійну (конфесійну) належність населення Речі Посполитої.
Соціальна структура населення Речі Посполитої після Люблінської унії (осіб; %)
Етнічний склад населення Речі Посполитої після Люблінської унії (%)
1. Становий поділ українського суспільства на початку XVI ст.
Структура тогочасного українського суспільства мала становий характер. За обсягом прав стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані. До привілейованих верств суспільства належала шляхта. До панівного стану належало також духовенство (церковні ієрархи та парафіяльні священники). До напівпривілейованого стану належали містяни (патриціат, бюргери і плебс), до непривілейованого - селяни (похожі, або вільні, та непохожі - залежні). Окремий міжстановий прошарок українського суспільства становило козацтво, мова про яке йтиме в наступному розділі підручника.
Роздивіться піраміду верств українського суспільства на початку XVI ст., дайте відповіді на запитання й виконайте завдання. 1. Пригадайте поділ на суспільні верстви часів Русі-України. Що спільного та відмінного у суспільних станах ви можете виділити? 2. Використовуючи матеріал попереднього параграфа, визначте, у чому полягав особливий привілейований статус шляхти.
2. Становище шляхти
Наприкінці XVI ст. завершилось оформлення особливого становища шляхти у Речі Посполитій. Унікальність її правового та соціального статусу полягала у тому, що держава визнавала представника шляхти вищим за містянина чи селянина. Шляхтич користувався правом суду, тоді як його самого не можна було ув’язнити без суду і слідства, а судити його мали лише визначені станові суди. Покарання за завдання шкоди шляхтичеві було набагато суворішим, ніж за аналогічний злочин щодо представників інших суспільних станів. Шляхта мала адміністративну та судову владу над підданими, а також право отримувати у спадок землю та розпоряджатися нею. Маєтки шляхти були звільнені від поборів, окрім грошового податку на підданих. Шляхта отримала досить широкі політичні права, обіймаючи державні посади різних рівнів.
3. Роль князів і магнатів у тогочасному суспільстві
Особливістю суспільного устрою Речі Посполитої було те, що, на відміну від більшості європейських держав, тут збереглися княжі титули. Тож верхівку суспільної піраміди на українських землях у складі Великого князівства Литовського посідали князі, які належали до двох династій - Рюриковичів і Гедиміновичів. Упродовж другої половини XV - 60-х років XVI ст. відбувалося поступове зближення князівської верстви з представниками інших привілейованих прошарків і, як наслідок, утворення єдиного привілейованого стану - шляхти. При цьому особливе ставлення в суспільстві до князів зберігалося: навіть збіднілий князь мав більше шансів отримати високу урядову посаду порівняно з менш родовитим, хай навіть і заможнішим, шляхтичем. Загарбуючи або купуючи великі земельні наділи (латифундії), з часом деякі князі перетворилися на магнатів. Так, княжі роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Чорторийських, Збаразьких та інші входили до складу керівництва урядом у Великому князівстві Литовському, засідали в раді великого князя, а у воєнні походи йшли під власними прапорами.
Княжі роди поділили між собою спершу Волинь, а згодом і Центральну Україну, перебравши реальну владу на місцях. На Лівобережжі наприкінці XVI ст. постало «Задніпровське князівство Вишневецьких» з центром у Лубнах. Магнатська латифундія Вишневецьких мала небачені розміри, охопивши близько двадцяти міст. Величезні магнатські володіння лише номінально підлягали державному контролю. На їхніх теренах діяло княже право з власними податками й судом, було власне військо.
У житті тогочасної України особливе місце посідав рід Острозьких.
Іван Вишневецький
Роман Сангушко. Художник К. Александрович
Лавінія Радзивілл з княжого роду Корецьких
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Князь В.-К. Острозький. Копія ХІХ ст. з портрета початку XVII ст.
Василь-Костянтин Острозький (1526-1608) - одна з найвпливовіших політичних постатей того часу. Від 1559 р. В.-К. Острозький був київським воєводою та володарем українського прикордоння. Наприкінці XVI ст. - найбільший після короля землевласник Речі Посполитої. Князь Костянтин був власником 80 міст і містечок, 2760 сіл на Волині, 14 міст із прилеглими селами на Київщині, 8 - на Брацлавщині, 4 - у Галичині, 32 населених пунктів у Сандомирському, Краківському, Люблінському та Мазовецькому воєводствах. Річні прибутки князя оцінюють у 10 млн злотих. В.-К. Острозький мав можливість у найстисліший термін виставити 15-20 тис. війська. Промовистим є і той факт, що при княжому дворі постійно перебувало близько 2 тис. шляхетних юнаків-слуг, які відбували тут лицарський вишкіл. Після смерті польського короля Стефана Баторія (1586) В.-К. Острозький вважався одним із можливих претендентів на престол.
Роздивіться ілюстрацію, дайте відповіді на запитання й виконайте завдання. 1. Як гадаєте, чому герб князя В.-К. Острозького прикрашає сторінки Острозької Біблії? 2. Пригадайте, де раніше ви зустрічали зображення Юрія Змієборця та вершника на коні. Що вони символізують? Висловіть припущення, чому на гербі В.-К. Острозького присутні ці зображення? 3. Знайдіть інформацію в інтернеті про використання астрологічних символів у геральдиці. З’ясуйте, що могло означати зображення місяця та зірки на гербі Острозьких.
Герб князя Василя-Костянтина Острозького з «Острозької Біблії» 1581 р.
4. Становище середньої та дрібної шляхти
До вищих верств тогочасного суспільства, крім князів, належали пани. Слово «пан» у XVI ст. було титулом. На Київщині й Брацлавщині у першій половині XVI ст. із 450 шляхетських родів панськими називалися близько сотні. Основною ознакою пана було те, що він володів подекуди невеликою, але власною, вотчинною землею, на якій працювали піддані. Така шляхта була економічно незалежною та мала широкі політичні права.
Левову частку шляхетського стану становила дрібна шляхта, яка поділялась на кілька категорій. Найчисленнішим прошарком були зем’яни (від XV ст. це слово вживалося як синонім до поняття «бояри»). Частина зем’ян мала право розпоряджатися власними маєтками, які були їхньою приватною власністю. Часто зем’яни не мали коштів на утримання підданих, тож були змушені обробляти земельні угіддя власними силами. Чиншовою називали безземельну шляхту, яка чи то втратила свої маєтки, чи то їх ніколи не мала й була змушена орендувати землю у магнатів, сплачуючи чинш.
СЛОВНИК
Чинш - орендна плата за земельний наділ. Чинш можна було виплатити як грошима, так і оброком, тобто виконувати якісь завдання або перебувати на службі у поміщика, у якого чиншова шляхта орендувала землю.
Існував і такий різновид шляхти, як голота. Представники голоти не мали ні землі, ні підданих. Вони відбували військову повинність чи працювали у магнатському/княжому дворі, маючи надію здобути право на отримання чи принаймні користування чужою землею. Найнижчу сходинку шляхетського стану займали панцирні бояри - це військові слуги, які перебували на службі короля чи князя. Були позбавлені права політичного голосу, а звільняючись із військової служби, втрачали привілеї та земельні наділи, що їх видавав господар за службу.
Прикметною ознакою суспільно-політичного життя України XVI ст. було те, що, попри споконвічну неоднорідність, шляхетська верства у Великому князівстві Литовському прагнула здобути собі загальні права й привілеї, а отже, відокремитися остаточно від решти суспільства. І якщо князі мали ті права за фактом свого народження, то середній та дрібній шляхті доводилося їх виборювати.
Український шляхтич (пан). З альбому Ю. Глоговського
Українська панна. З альбому Ю. Глоговського
Озброєний український шляхтич XVII ст. З альбому Ю. Глоговського
5. Становище духовенства
Як і раніше, особливе місце в українському суспільстві належало духовенству. Окремішність цієї верстви виявлялася в тому, що вона не підлягала світському суду. Духовенство за тих часів було досить численним - священники з їхніми сім’ями, ченці, люди, які обслуговували церкву. Вище духовенство (митрополит, єпископи, настоятелі монастирів) поповнювалося вихідцями з аристократичних родів і обіймало посади лише з волі литовських та польських володарів. Становище нижчого духовенства залежало від землевласників, на землях яких розташовувалася церковна парафія.
СЛОВНИК
Парафія - нижча церковна адміністративна одиниця, фактично, територія, на якій живуть члени громади, віряни одного храму.
Литовські статути - правовий кодекс Великого князівства Литовського, який увібрав у себе основні положення державного, цивільного, кримінального й процесуального права. Протягом XVI ст. здійснено три видання цих кодексів (1529, 1566, 1588).
Згідно з пунктами Литовського статуту 1588 р. духовенство, як католицьке, так і православне, що мало маєтки, обов’язково мусило виставляти від свого володіння на військову службу своїх слуг та шляхтича, який би відбував військову службу замість них. Звільнялися від військової повинності тільки маєтки Віленського духовного колегіуму.
6. Міське населення
Міське населення складалося з: 1) міської верхівки - патриціату (багаті представники знатних родів); 2) поспільства / бюргерів - середній, найчисленніший прошарок міщан, які мали міські права (ремісники, крамарі) та 3) міської бідноти / плебсу.
Львівський містянин (заможний). З альбому Ю. Глоговського
Українська містянка. З альбому Ю. Глоговського
Львівський дроворуб. З альбому Ю. Глоговського
Щоб вважатися повноправним громадянином, тобто перебувати під захистом міського самоврядування, користуватися привілеями, які надавалися городянам, зокрема правом займатися ремеслом, вести торгівлю на міському ринку, потрібно було володіти нерухомим майном, щонайменше - власним будинком. У містах, особливо в Галичині, мешкали представники різних народів. На Волині та в землях Центральної України переважали українці.
Артикули Литовського статуту 1588 р. свідчать, що зародження і розвиток буржуазних відносин, особливо у містах, привели до того, що частина шляхти продавала свої маєтки, оселялася в містах і займалася лихварством. Крім того, у шляхетському середовищі вважалося, що шляхтич, який селився в місті і починав займатися там торгівлею, шинкарством чи ремеслом, тим самим ганьбив шляхетський стан. У разі вимушеного переїзду до міста через втрату маєтку чи тяжкого матеріального становища шляхтич більше не міг користуватися своїми правами та вольностями, проте це правило не стосувалося його синів, якщо ті не займалися ремеслом чи шинкарством. Шляхтич також міг повернути шляхетські права й вольності, якщо поривав із життям у місті.
Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Про які категорії міського населення йдеться у джерелі? 2. Чиї права обмежує магдебурзьке право? 3. Які аргументи наводить автор джерела на користь обмежень щодо свідчень у суді певних категорій людей? Чи є, на вашу думку, ці аргументи, підставою для обмежень прав людини?
«Причини, через які не можна свідчити у суді: насамперед роки з огляду на молодість; хто був би молодший від чотирнадцяти років, до складання свідчень не має бути допущений. Цього слід дотримуватися в справах учтивих, про борг або про майно. Але у справах ганебних, де йдеться кому про честь або про горло, жоден не може свідчити, хто був би молодший від двадцяти років. З огляду на старість, хто б мав сімдесят років, свідчити не може. Слуга теж не може свідчити за паном, тому що через страх перед своїм паном часто змушений буде правду замовчувати. Жінки також свідчити не можуть, бо вони відмінне на словах і в різних свідченнях видають, і жодна їхня судова справа без опікуна не законна. Так само їх не можна перемогти свідченням, бо вони не вміють застерегтися від шкоди і вміти користуватися правом не повинні. Виняток становлять справи про вбивство чоловіка або якби щось проти Речі Посполитої творила, тоді свідками може бути оскаржена. Може також відвести звинувачення про злочин сімома свідками, якщо б була передана на поруки».
Б. Ґроїцький. «Порядок судів та муніципальних справ магдебурзького права в Польській Короні»
7. Селяни
У соціальній піраміді тодішнього суспільства найнижче місце посідали селяни, які були найчисленнішою верствою - близько 80 % населення. Як і інші верстви тогочасного суспільства, селянство не було однорідним. Селяни поділялися на похожих (особисто вільних) і непохожих (прикріплених до свого наділу). Залежно від форм феодальної експлуатації та повинностей селянства, вирізняли кілька груп: данники - особисто вільні селяни, які працювали на власній землі, сплачуючи грошовий чи натуральний податок державі; тяглові селяни, які працювали із власним тяглом (худобою) і вели господарство на земельних ділянках, що належали феодалам. Основними формами експлуатації цієї категорії селян була панщина та повинності на користь держави. Окрему категорію становили службові селяни - ремісники, рибалки, конюхи, які обслуговували двір феодала й звільнялися від інших повинностей.
СЛОВНИК
Панщина - примусове й безплатне виконання підданими певного обсягу робіт у господарстві власника.
Кріпацтво - система правових норм, яка встановлювала залежність селянина від землевласника. Останній мав адміністративну та судову владу над такими селянами.
Селяни відпрацьовують панщину. Малюнок-реконструкція
Зростання на ринках Центральної й Західної Європи попиту на хліб та іншу сільськогосподарську продукцію сприяло стрімкому розвитку фільварків. Зацікавлені в зростанні прибутків, землевласники розширювали площі фільваркових земель, захоплюючи наділи, що належали громадам, і примушуючи селян працювати на себе з власним реманентом, тобто впроваджували панщину. У середині XVI ст. повсюдною стала дводенна, а подекуди й триденна панщина. Отже, XVI ст. для українських селян стало добою зростання панщини, повинностей та податків. Поступово феодальна залежність селянства перетворювалася на кріпацтво, а кількість непохожих селян з року в рік збільшувалася.
Селянин продає у Львові пісок. З альбому Ю. Глоговського
Заможний селянин з хутора біля м. Олешиці (Львівщина). З альбому Ю. Глоговського
Селянка з околиць Львова несе на базар сіно. З альбому Ю. Глоговського
ЗАУВАЖТЕ
За Третім литовським статутом 1588 р. селяни Брацлавщини, Київщини та Волині, які прожили на землі феодала понад 10 років, ставали кріпаками. Землевласники одержали право пошуку й повернення селян-утікачів протягом 10 років.
Збільшення панщини не було однаковим у різних регіонах. Так само закріпачення відбувалося поетапно, залежно від місцевих умов. Наприклад, на Волині воно просувалося не так швидко, як на Галичині, де вільних земель уже в XV ст. бракувало. На Брацлавщині та в степовій і лівобережній частинах Київщини, де землі було багато, навпаки, відчувався брак робочих рук, тож землевласники надавали селянам більше пільг.
Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Про що ви довідалися з джерела? Як у документі відображено зміну становища селян? 2. Які права шляхти закріплює цей документ? Що в тексті документа підтверджує найвищий статус шляхти в Речі Посполитій?
«Постановляємо, яка б слуга чи челядь власна або полонена втекла від княжат, панів [господарів], або від якого шляхтича і прийшла до столичного нашого міста Віленського, або до інших міст наших привілейованих чи непривілейованих, також до міст князівських, панських, духовних, то тих людей і слуг мають війти і бурмістри з міст наших, вислухавши попередньо докази панів [господарів] їхніх, або за їхнім власним зізнанням, видати панам [господарям]. А тих слуг і шляхетських людей, які, прийшовши до міст наших, осілість (тобто житло) мають і проживуть 10 років, міські урядники видавати не повинні. Але вони мають відкупитися згідно зі станом своїм. Так само проти втікачів мають чинити урядники міст, які не мають магдебурзького права. А ті міські урядники, які переховують і не хочуть слуг панам видавати, мають штраф заплатити у двадцять кіп грошей, а втікачі видані бути мають».
Третій литовський статут. 1588 р.
ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ
ВИСЛОВІТЬ ВЛАСНУ ДУМКУ ЩОДО ЗАПРОПОНОВАНИХ ТВЕРДЖЕНЬ
- Населення українських земель поділялося на стани, правовий і соціальний статус яких регулювало польсько-литовське законодавство.
- У першій половині XVI ст. завершилося оформлення привілейованого статусу шляхти, яка отримала найбільші політичні та земельні права в Речі Посполитій.
- Міське населення було досить строкатим, мало власне самоврядування, судочинство, сплачувало податки на користь міста.
- Селянство було найчисленнішим та найбільш безправним прошарком українського суспільства.
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ
1. Про які права шляхти йдеться в докушенті?
«Хочемо і постановляємо, щоб усі піддані наші, як духовні, так і світські, князі й бояри і вся шляхта, які маєтки свої батьківські куплені і яким-небудь звичаєм нажиті за прабатьків наших славної пам’яті їх милостей королів і великих князів литовських, а також і за нашого щасливого (володіння) держали і володіли, щоб їм такі маєтки вічно від нинішнього часу і в прийдешні часи держати й володіти, їм самим, і потомкам, тобто їх родові; хоч би і грамот і кріпосних документів ніяких не було...»
2. Установіть хронологічну послідовність подій.
• Другий литовський статут • Кревська унія • Люблінська унія • Третій литовський статут.
3. В історію князь Василь-Костянтин Острозький увійшов як «некоронований король Русі». Використовуючи матеріал параграфа та додаткові ресурси, підтвердіть чи спростуйте слушність такої характеристики.
4. Установіть подібність та відмінність у групах понять.
Князі; пани; зем’яни-шляхта.
5. Заповніть таблицю: «Права і обов’язки різних верств суспільства в Речі Посполитій».
6. Дайте відповіді на запитання.
• Яку роль у тогочасному суспільно-політичному житті відігравала українська шляхта? • Які зміни в житті українських селян відбувалися протягом XVI ст.? • Чим вирізнялося життя українських містян? • Якими були причини закріпачення українського селянства?
Коментарі (0)