Наказний гетьман і київський полковник Антін Жданович приготувався обороняти Київ, однак вище православне духовенство закликало його не вступати у бій з литовським військом. Оскільки міська верхівка та священники ніяк не могли порозумітися щодо дій, полковник із козаками відійшов від Києва, про що одразу ж повідомив Хмельницького. Скориставшись ситуацією, київський митрополит послав Радзивіллу запрошення увійти до міста із проханням не чіпати церкви й міщан.

Д. Шульц Молодший. Януш Радзивілл. 1652

Сили захисників Києва і литовського війська були нерівними. Тож Антін Жданович вирішив вдатися до хитрощів. Спочатку наказав своєму війську, так званій печерській сотні, відступити на південь. Дії київського полковника були досить розважливими: краще впустити ворога до безлюдного Києва і примусити оборонятися в мало придатному для цього місті. Було ризикованим втратити військо в нерівній битві і відкрити шлях Радзивіллу не лише на Київ, а й углиб козацької України, де Хмельницький після звільнення з татарського полону мобілізував нову армію. Відтак 25 липня 1651 р. Януш Радзивілл тріумфально в’їхав через Золоті Ворота до Києва, як три роки тому Богдан Хмельницький.

Військо Радзивілла перші дні у Києві поводилося розсудливо, та згодом перейшло до грабунків, насильств, плюндрування церков і монастирів. Місто зазнало величезних збитків, однак у ньому було заблоковано литовське військо, що дало час Хмельницькому зібрати нові сили й затримати загони Потоцького поблизу Фастова і не допустити їхнього з’єднання з військами Радзивілла.

Литовське військо утримувало Київ до початку вересня 1651 р., аж поки не відступило з міста для з’єднання з польським військом. Адже активізація козаків на півночі ставила під загрозу можливість відходу Радзивілла до литовських земель.

А. ван Вестерфельд. Вступ литовських військ до Києва в 1651 році. 1651

Виграний час дав змогу Хмельницькому швидко мобілізувати й протиставити польсько-литовському війську численні козацькі полки. Так, військовий табір було закладено у Білій Церкві, де у другій половині серпня зібралося понад двадцять п’ять тисяч козаків і шість тисяч татарського війська. На Лівобережжі навпроти Києва стояло два полки, що налічували до чотирьох тисяч осіб. Для Миколи Потоцького це було неочікувано, адже противник швидко наростив і перегрупував сили, тоді як польське військо потерпало від голоду, чуми й загальної втоми. Тож потрібно було сідати за стіл переговорів із козаками.

Поляки наполягали на зменшенні реєстру до дванадцяти тисяч осіб, звільненні шляхетських маєтностей від козаків, розірванні союзницьких стосунків Війська Запорозького із Кримським ханством. А Хмельницький вимагав підтвердження умов Зборівської угоди 1649 р. Урешті було укладено Білоцерківський договір, згідно з яким:

• реєстрове козацтво мало налічувати двадцять тисяч осіб, а виписані з реєстру козаки були зобов’язані повернутися до попереднього соціального стану;
• гетьман контролював тільки Київське воєводство, тож із Брацлавського і Чернігівського воєводств реєстрові козаки мали виселитися;
• шляхта одержала дозвіл повернутися до своїх маєтків, навіть до розміщених на козацькій території;
• українську сторону було позбавлено права дипломатичних відносин з іноземними державами.

Тож у підсумку Білоцерківський договір 1651 р. спричинив значне загострення соціальної напруги в Україні.

1. Визначте причини поразки козацького війська під Берестечком.