2. Міста і містяни

У XVI столітті інтенсивно зростали і розвивалися міста, особливо в західноукраїнських землях. На Брацлавщині та Київщині їх було менше. Міста стали центрами: адміністрування: в них розміщували замки з резиденціями державних урядників (воєвод, старост тощо) та їхніми військовими загонами, діяли шляхетські суди; політичного життя: проходили повітові сеймики; розвитку ремесел: зосереджувалися ремісничі майстерні; торгівлі: проводилися торги, ярмарки; духовно-культурного життя: діяли старі і будувалися нові храми, монастирі, відкривалися друкарні та школи.

Міста могли бути державними (королівськими) або приватними: магнатськими, церковними тощо. Вони приносили значні прибутки їхнім власникам, тому останні, щоб стимулювати ріст і розвиток міст, упродовж XVI століття сприяли наданню їм магдебурзького права — права на міське самоврядування. Але на українських землях магдебурзьке право часто діяло в обмеженому вигляді: війт (виборний керівник міста) міг не обиратися, а призначатися власником; мешканці міст, окрім того, що сплачували податки, могли нести ще й військову повинність, ремонтувати мости і дороги тощо.

Містяни користувалися привілеями: були особисто вільними, брали участь у міському самоврядуванні, мали право на земельні наділи поза містом, користувались окремим становим судом, займалися промислами. Ремісники об’єднувалися в цехи. Найбільші цехи створювали кушніри, шевці, рибалки, золотарі, малярі, цирюльники і навіть музиканти. Мешканці міст жили по-різному: найбільш заможною частиною було поспольство — багаті торговці, лихварі, урядники міського самоврядування; повноправну громаду міста також складали майстри-ремісники, середні та дрібні торговці; найбільш чисельною, але найменш забезпеченою була міська біднота — підмайстри, учні ремісничих цехів, партачі (позацехові ремісники), слуги. Населення міст було поліетнічним, що зумовлювало їхню строкатість та полікультурність. Кожна етнічна спільнота мала свій магістрат. До прикладу, у Кам’янці було аж три ратуші: вірменська, польська та українська.

• 1. Продовжте речення. Міста були центрами...
• 2. Кому належали міста?
• 3. Якими привілеями користувалися містяни?

Схема «Українське місто, яке користувалося магдебурзьким правом»

3. Торгівля

Торговельний обмін між українськими землями відбувався, незважаючи на те, що вони входили до різних держав. Дрібною торгівлею займалися цехові майстри та дрібні торговці, майже щоденно пропонуючи свій товар у власних ятках (крамничках). Зазвичай щотижня був торг, на якому селяни продавали товари сільського виробництва, а містяни — ремісничі вироби.

Великою торгівлею займалися заможні купці і шляхта. Центрами такої торгівлі ставали ярмарки, які дозволялося проводити лише за королівськими чи великокняжими грамотами і лише у визначені дні та у визначених містах. Іноді вони проходили кілька разів на рік. Найбільші ярмарки були в Києві, Львові, Кам’янці (Подільському), Луцьку. Купці не лише торгували різноманітними товарами, а й укладали угоди на виробництво або постачання тих чи інших товарів з різних кінців світу.

З українських земель експортували (вивозили на продаж за межі країни) в основному сировину: зерно, ліс, сіль, віск; гнали волів. Натомість з європейських країн імпортували (завозили): металеві вироби, скло і папір, а зі Сходу — прянощі, дорогі тканини, килими, зброю тощо.

• 1. Де селяни й містяни здійснювали товарообмін?
• 2. Назвіть особливості проведення ярмарків. В яких містах проводилися найбільші ярмарки?
• 3. Які товари були предметом експорту та імпорту?

Зі спогадів німецького купця і мандрівника Мартіна Ґруневеґа про торгівлю у Львові на межі XVI-XVII століть