§7. Російський та польський визвольні рухи. Соціальні протести

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

характеризувати особливості масонства в Наддніпрянщині; порівнювати бачення майбутнього українських земель у програмових документах декабристів; визначати прояви впливу руху декабристів на українські землі; пояснювати, яким був вплив на суспільну ситуацію в Наддніпрянщині польського повстання 1830—1831 рр.; характеризувати форми, характер й основні соціальні протести, що відбулися в цей період.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що таке масонство? Коли воно виникло в Європі та до чого закликало? 2. Як розвивалися польський та російський напрямки визвольного руху в Наддніпрянщині кінця XVIII — першої третини XIX ст.? 3. Якими були особливості національного складу та соціального становища населення Правобережжя в цей період? 4. Визначте форми й характер протестів українського населення в середині та другій половині XVIII ст. 5. У якому становищі перебували селяни-кріпаки на українських землях у першій половині XIX ст.?

1. МАСОНСТВО НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ. На початку XIX ст. в суспільному житті Наддніпрянської України помітну роль стало відігравати масонство, яке поширювалося на ці землі переважно через Польщу та Росію упродовж другої половини XVIII ст.

Масонство — наднаціональний релігійно-етичний рух, що виник в Англії на початку XVIII ст. Його прихильники закликали до морального вдосконалення людей та об'єднання їх на принципах братерства, рівності та взаємодопомоги, відкидаючи релігійні та національні відмінності. Масони заявляли про невтручання до політичного життя, однак насправді відігравали помітну роль у революційних подіях і національно-визвольних рухах.

Оскільки до масонів належали представники суспільної еліти, то їхні ложі (осередки діяльності) існували в містах, містечках і поміщицьких маєтках. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. вони діяли в Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуці, Полтаві, Немирові, Кам’янці-Подільському тощо. На українських землях діяли польські та російські масонські ложі. Польські масони були опозиційно налаштовані до російської влади й прагнули боротися за відновлення Речі Посполитої. Російські масони своєю метою вважали вдосконалення імперських порядків відповідно до принципів масонства.

Для українського дворянства участь у діяльності масонських лож стала формою прояву власних опозиційних настроїв. Вони поступово еволюціонували від роздумів над шляхами морального вдосконалення людини до пошуку способів зміни існуючих політичних порядків.

У 1817 р. відомими масонськими ложами Наддніпрянщини були «Понт Евксинський», «Три царства природи» в Одесі, «Мінерва» в селі Буцьківці на Поділлі, «З’єднані слов’яни» в Києві, «Любов до істини» в Полтаві, «Озирис до пломеніючої зорі» в Кам’янці-Подільському. До київської ложі «З’єднані слов’яни» належали поляки, росіяни та українці. І хоча більшість у масонських ложах становили поляки, вони висловлювали загальнослов’янські прагнення: звільнення всіх слов’ян із-під влади імперій та об’єднання їх у єдиний союз. Найбільше українців було в полтавській ложі «Любов до істини». До неї входили І. Котляревський, В. Капніст, В. Тарновський, В. Лукашевич. Інтереси полтавських масонів відбивали світогляд лівобережних дворян-автономістів і насамперед поширювалися на дослідження минулого українських земель. Утім, коли про цю ложу дізналися в Петербурзі, Олександр І спеціальним указом 1819 р. заборонив її діяльність.

Суспільно-політичний рух у Наддніпрянській Україні в першій половині XIX ст.

У 1819 р. член масонських лож «З’єднані слов’яни» та «Любов до істини» Василь Лукашевич (1788—1866) організував «Малоросійське таємне товариство». Докладних відомостей про нього немає, оскільки перед арештом у 1826 р. масони встигли знищити більшість документів. Під час розслідування було встановлено, що члени товариства виступали за незалежність від Російської імперії та відновлення української автономії в союзі з Польщею. Ці ідеї були викладені в програмовому документі «Катехізис автономіста», написаному В. Лукашевичем. Членами товариства були С. Кочубей, В. Тарновський, П. Капніст, О. Величко, І. Котляревський та інші. Осередки товариства існували в Києві, Полтаві, Чернігові, Чигирині та інших містах. Його члени підтримували зв’язки з російським «Товариством об’єднаних слов’ян», що діяло на Волині, і польськими масонами, зокрема ложею «Темпляри».

Символ масонства

Фрагменти «Конституції» М. Муравйова і «Руської правди» П. Пестеля

Діяльність масонських лож і таємних організацій на території Російської імперії була заборонена в 1822 р. Однією із причин цього стало те, що масонство почало політизуватися та перетворюватися на опозицію до влади. Через цю заборону й подальші переслідування в майбутньому воно не відігравало значної ролі в житті українських земель.

2. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ПРОГРАМОВИХ ДОКУМЕНТАХ ДЕКАБРИСТІВ. У перші десятиліття XIX ст. на території Наддніпрянщини діяли таємні опозиційні організації офіцерів російської армії — декабристів.

Декабристи — учасники таємних організацій у Петербурзі та українських містах, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства й кріпацтва. 14 грудня 1825 р. в Петербурзі відбулася спроба його здійснити.

У 1815 р. в Кам’янці-Подільському виникла таємна організація «Залізні персні», очолювана Володимиром Раєвським. Метою її діяльності були запровадження республіканського ладу й ліквідація кріпацтва. Через рік під загрозою викриття товариство саморозпустилося. У 1821 р. на Правобережжі, у Тульчині, було створено організацію декабристів «Південне товариство», очолюване полковником Павлом Пестелем, а роком пізніше в Петербурзі утворилося «Північне товариство», лідером якого став Микита Муравйов. У лавах обох товариств у 1821 —1825 рр. налічувалося понад 200 осіб, із-поміж яких було чимало місцевих дворян і масонів.

Усі таємні товариства декабристів виробили програми перебудови Російської імперії. Програму «Південного товариства» — «Руську правду» — склав П. Пестель. Вона передбачала перетворення імперії на унітарну республіку з однопалатним парламентом. Населенню гарантувалися основні громадянські свободи, кріпацтво скасовувалося. П. Пестель відмовлявся надавати народам, які населяли імперію, право на окреме державне існування. За українськими землями, якими він вважав лише Малоросію (Чернігівська і Полтавська губернії), ніяких державних прав не визнавалося.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Лідер «Південного товариства» П. Пестель у своїй програмі перебудови Російської імперії стверджував: «Через свою слабкість Малоросія ніколи не зможе стати окремою державою, а тому повинна відмовитися від цих мрій».

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Уривок із «Записок» І. Горбачевського про програмові засади «Товариства об'єднаних слов'ян»

Товариство мало головною метою увільнення всіх слов'янських племен від самодержавства; знищення існуючої між деякими з них національної ненависті та возз'єднання всіх населених ними земель у федеративний союз.

Передбачалося з точністю визначити кордони кожної держави, запровадити в усіх народів форму демократичного представницького управління, утворити конгрес для управління справами Союзу і для зміни в разі потреби основних законів, надаючи кожній державі [права] розробити внутрішній устрій та бути незалежною у складенні окремих своїх узаконень.

1. Якою була мета «Товариства об'єднаних слов'ян»? 2. Якими мали бути форми державного устрою членів майбутнього слов'янського союзу?

Так буде ж Республіка! Художник Г. Гольштейн

На основі картини підготуйте розповідь про засідання декабристів.

Пам'ятник декабристам у Кам'янці Черкаської області

Ознайомтеся з історією зображеного пам'ятника та поясніть його композицію.

За програмою Північного товариства — «Конституцією», розробленою М. Муравйовим, Росія мала стати конституційною монархією із федеративним устроєм на зразок США. Кріпацтво скасовувалося, здійснювалися демократичні реформи. Країна поділялася на 14 федеративних штатів. Українські землі входили до складу чотирьох штатів: Дніпровського (столиця — Смоленськ), Бузького (Київ), Чорноморського (Одеса) та Українського (Харків).

Усі питання внутрішнього життя штати розв’язували самостійно. За центром зберігалося право випуску грошей, створення єдиних збройних сил і здійснення зовнішньої політики. Програма М. Муравйова надавала більше прав народам імперії. Однак держави, які передбачалося створити на українських землях, мали штучний характер, не охоплювали всієї території, заселеної українцями, і розділяли її між різними державними утвореннями.

Програмовими документами «Товариства об’єднаних слов’ян», утвореного 1823 р. в Новограді-Волинському офіцерами братами Андрієм і Петром Борисовими, були «Правила» та «Клятвена обіцянка». їхньою метою проголошувалося встановлення демократичного республіканського ладу та скасування кріпацтва.

На відміну від інших організацій декабристів, «Товариство об’єднаних слов’ян» висувало ідею визволення всіх слов’янських народів від імперського самовладдя та об’єднання їх у федерацію слов’янських республік. Цей союз мав охопити слов’ян, які жили «між чотирма морями — Чорним, Балтійським, Адріатичним і Льодовитим». До його складу мали входити Росія, Польща, Богемія, Моравія, Сербія, Молдавія, Далмація, Кроація, Угорщина та Трансильванія. Верховна влада у федерації мала належати загальним зборам. Проте створення Української держави як окремого члена слов’янського союзу учасники товариства (хоча серед них були й українці) не передбачали.

Обеліск на місці страти п'яти декабристів у Санкт-Петербурзі

ЦІКАВІ ФАКТИ

Російський уряд добре розумів, що результат повстання на Правобережжі залежить від його підтримки селянами. Головнокомандувач російських каральних військ фельдмаршал Ф. Остен-Сакен звернувся до українських селян Правобережжя. «Не вірте їм [полякам],— закликав він,— і тих, хто буде намовляти й силувати до бунту, намагайтеся схопити й доправити начальству. Ви вже ніколи не будете належати тим поміщикам, які повстануть проти законної влади». Зміст цієї відозви, яку читали в усіх православних церквах Правобережжя, селяни зрозуміли як можливість звільнитися від своїх панів-гнобителів. Вони хапали бунтівних шляхтичів і передавали їх російській владі.

Після придушення повстання селяни дійсно не повернулися під владу заарештованих за участь у повстанні поміщиків, проте замість них до маєтків прийшли нові господарі, які отримали їх від влади.

3. ВИСТУП ДЕКАБРИСТІВ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ. 14 грудня 1825 р. під час присяги новому імператору Миколі І, який зійшов на престол після смерті Олександра І, декабристи організували повстання в Петербурзі. Проте змовники утримувалися від активних дій і намагалися примусити уряд піти на поступки самим актом своєї громадянської непокори. Вони вивели на Сенатську площу 3 тис. озброєних солдатів і чекали на задоволення своїх вимог. Увечері імператор Микола І, зібравши вірні війська, розстріляв повсталих із гармат.

Через два тижні після цих подій підняв повстання Чернігівський піхотний полк, розташований на Київщині. Уряд направив проти нього каральні частини, які 3 січня 1826 р. придушили виступи бунтівників. Уряд жорстоко розправився з декабристами.

Рух декабристів мав проросійський характер й обмежувався переважно офіцерами армії. Політична байдужість декабристів до майбутнього народів, пригноблених імперією, була однією з причин їхньої поразки. На українських землях він, зокрема, показав, що тут не може перемогти суспільний рух, не підтриманий українцями.

4. ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830—1831 рр. 17 листопада 1830 р. у Варшаві розпочалося національно-визвольне повстання проти російського панування. Імператорський намісник та його війська змушені були залишити Польщу. Національний уряд, створений у Варшаві в результаті перемоги повстання, висунув програму боротьби за відродження Речі Посполитої в кордонах 1772 р. і зробив спробу поширити повстання на територію Литви, Білорусії та Правобережної України.

Узяття повстанцями в'язниці у Варшаві. Гравюра Ф. Дітриха

Захоплення Арсеналу. Художник М. Залеський

Яку інформацію про хід повстання можна отримати за ілюстраціями?

Прапор польського повстання з гаслом «За нашу і вашу свободу!»

Микола І

Розуміючи, що сил для боротьби з імперією недостатньо, вони висунули гасло: «За нашу і вашу свободу!». Повстанці сподівалися, що знайдуть підтримку в опозиційних колах росіян, українців, білорусів і литовців. Польський сейм звернувся до населення Правобережжя, закликаючи приєднатися до повстання. У відповідь на це в лютому 1831 р. на Київщині відбулася нарада польських поміщиків і шляхти, де було прийнято рішення готуватися до збройного виступу і проголошено побажання, щоб землевласники «дали селянам безумовну свободу». Проте здійснювати цю пропозицію ніхто не став.

На початку квітня 1830 р. до Правобережжя вступив кавалерійський корпус польських повстанців, очолюваний генералом Ю. Дверницьким. Проте тут до нього приєдналися лише кілька дрібних шляхетських загонів. Українське селянство, яке становило більшість населення краю, сприймало повстання як чужу для себе «панську справу». Тим часом російський уряд, зібравши достатню кількість військ, розпочав придушення виступу.

На Лівобережжі малоросійський генерал-губернатор Микола Рєпнін із дозволу імператора Миколи І сформував вісім полків малоросійського козацтва по 1 тис. осіб у кожному. Охочих записатися до них виявилося багато, оскільки було оголошено, що вони назавжди залишаться на козацькій службі. Однак у придушенні повстання вони взяти участь не встигли. У середині червня 1831 р. російські каральні війська розгромили сили повстанців на Правобережжі. Усього на Правобережній Україні в повстанні виступили близько 5600 осіб, із яких 74 % становили польські поміщики й шляхта.

Після придушення повстання 1830—1831 рр. імперський уряд посилив політику русифікації українських земель. Спеціально створена 1831 р. Комісія у справах західних губерній за наказом Миколи І мала «привести всі західні землі у відповідність до великоруських губерній в усіх сферах життя».

На Правобережжі російська мова стала єдиною офіційною мовою, протягом кількох місяців на неї перейшли всі школи й судочинство. Крем’янецький ліцей, що був центром польської освіти та культури, ліквідували. Його бібліотеку в 50 тис. томів та викладачів перевели до створеного в 1834 р. Київського університету Св. Володимира, який, за задумом міністра освіти імперії С. Уварова, мав «поширювати російську культуру й російську національність на спольщених землях Західної Росії».

За звинуваченнями в участі в повстанні зі 100 тис. польських дворян Правобережжя 64 тис. осіб позбавили маєтків і вивели із дворянського стану. У краї було закрито 61 католицький монастир і більшість костьолів. Населенню заборонялося відзначати католицькі свята й запроваджувався порядок, за яким усю парафію перетворювали на православну, якщо був

Микола Рєпнін

ЦІКАВІ ФАКТИ

У Волинській губернії кріпаки поміщиці Закашевської чинили опір своїй господарці протягом 1811—1847 рр. Масові тілесні покарання, здійснювані військовими на прохання поміщиці, не змогли заспокоїти селян. Визнавши свою поразку, Закашевська продала маєток. Проте селяни відмовилися коритися й новому господарю — пану Загрязькому. Поміщик довго не витримав і того ж року звернувся з проханням до російського уряду викупити в нього маєток у власність держави. Він писав, що в селян укоренилися думки про волю, «і я не бачу ніяких засобів, щоб їх приборкати».

хоч один бажаючий стати православним. У 1839 р. за «добровільним бажанням» греко-католицьких ієрархів греко-католицьку церкву на Правобережжі було ліквідовано й об’єднано з православною. Закриття греко-католицьких церков у краї відбувалося примусово, незважаючи на протести віруючих, із використанням військових команд та поліції.

На Лівобережжі були ліквідовані Малоросійські кінно-козацькі полки. Частину козаків перевели до складу місцевих частин російської армії, а більшість відправили на Кавказ, де імперія вела війну за підкорення гірських народів. Генерал-губернатора Малоросії М. Рєпніна за дружні відносини з українськими дворянами-автономістами та зв’язки з декабристами відправили у відставку.

5 СОЦІАЛЬНІ ПРОТЕСТИ. Головними причинами соціальних протестів українського селянства в першій половині XIX ст. були посилення кріпосницького гноблення та зловживання імперських чиновників. Із неприхованим обуренням і болем писав про гноблення селян із боку імперської влади Т. Шевченко в поемі «Сон».

Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш,

Латану свиту з каліки знімають,

З шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат недорослих; а он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують —

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! В військо оддають!

Бо його, бач трохи! а онде під тином

Опухла дитина, голоднеє, мре,

А мати пшеницю на панщині жне.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із розпоряджень російського уряду про придушення виступів кріпосних селян

308. Для утримання кріпаків у покорі й доброму порядку поміщик має право використовувати домашні засоби виправлення і покарання за власним розсудом, але без каліцтва і тим паче небезпеки для їхнього життя...

311. За провини проти власника або його прав, так само як і за проступки поліцейські, кріпаки на його прохання піддаються поліцейському покаранню з поверненням до попереднього житла, або утриманню в упокорювальних і робітних домах на строк, самим власником визначений...

388. Заколотом проти влади... вважається і всяке заворушення селян або дворових людей проти своїх поміщиків, власників або управляючих і проти волосних та громадських управлінь...

1108. За всяке вперте непідкорення, хоч без явного повстання, панам своїм чи особам, яким від них на законній підставі передано їхню владу цілком або з обмеженнями, кріпаки в разі, коли власник, не бажаючи сам використати наданих йому за законом домашніх виправних засобів, повідомить про це належне начальство, піддаються, зважаючи на обставини... покаранню різками від 20 до 50 ударів. Із цього виключаються лише випадки, коли вони не підкорилися наказам, які суперечать закону і виконання яких зробило б їх самих учасниками в злочині...

1909. Кріпаки за подання на поміщиків своїх заборонених законом скарг піддаються покаранню різками до 50 ударів.

1. Чиї інтереси захищали розпорядження російського уряду: поміщиків чи кріпосних селян? Наведіть за текстом документа факти, які підтверджують вашу думку. 2. Що свідчить про те, що кріпосні селяни були абсолютно безправними і перебували в повній залежності від своїх володарів? 3. Чому російський уряд карав селян за подачу скарг на поміщиків?

Бунт у селі. XIX ст.

Торг (поміщик продає своїх кріпаків). Художник М. Нєврєв

Яку інформацію про причини й форми тогочасних селянських протестів можна отримати за ілюстраціями на с. 45, 46?

Звільнитися від кріпосницької залежності, отримати землю й свободу, стати вільними виробниками — ось головна мета, якої хотіли досягти селяни своєю боротьбою. Протести кріпаків відбувалися в різних формах. Вони псували панські знаряддя праці, відмовлялися відробляти панщину й виконувати повинності, підпалювали поміщицькі маєтки, убивали поміщиків та їхніх управителів, чинили збройний опір каральним загонам, тікали від своїх господарів.

Свідченням бажання селян розв’язувати суперечки законним шляхом стало подання ними скарг до місцевої адміністрації про зловживання панів. Проте імперський уряд відповів на це забороною кріпакам скаржитися на своїх господарів під загрозою покарання. Безвихідь спричиняла спалахи люті з боку селян та розправи з гнобителями. У відповідь на це влада стала приборкувати бунтівні села військами, а винних у заворушеннях селян тисячами відправляти в заслання й на каторгу. Лише в 1822—1833 рр. із Наддніпрянщини до Сибіру примусово виїхали понад 12 тис. селян-бунтівників.

У першій половині XIX ст. набули поширення масові втечі селян із Лівобережжя та Правобережжя. Тікали поодинці, сім’ями, групами й навіть селами. Лише в Київській губернії в 1816 р. налічувалося 25 тис. селян-утікачів. Більшість із них вирушали на Південь або землі Донського й Чорноморського козацьких військ. Уряд вживав заходів щодо розшуку, повернення й покарання втікачів. Проте зупинити хвилю втеч, не ліквідувавши їх причин, було неможливо. У деяких районах селяни створювали загони, що вели партизанську боротьбу проти поміщиків та урядових військ. Перемогти каральні війська вони не могли, однак і коритися не бажали.

Найбільше виступів селян відбувалося на Правобережжі. Спочатку вони страждали тут від сваволі польських панів, а після придушення повстання 1830—1831 рр. і конфіскації маєтків поляків-бунтівників — через експлуатацію орендарів маєтків і примусове утворення військових поселень. В окремих районах боротьба селян була наполегливою й тривалою.

Кара шпіцрутенами. Художник Т. Шевченко

Муштра (навчання) у військовому поселенні

Устим Кармелюк. Художник В. Савін

Спираючись на наведені ілюстрації, підготуйте розповідь (за вибором):

1) «Будні військового поселення»;

2) «У загоні повстанців У. Кармелюка».

Крім посилення кріпосницького гноблення, селяни протестували і з інших причин. Зокрема, під час неврожаю 1832—1833 рр. селянські рухи охопили Лівобережжя й Південь. Чимало виступів державних селян відбувалося на Півдні в 1833 р., коли чиновники за допомогою каральних загонів стягували недоїмки за податками, які селяни не могли сплатити через неврожай.

Хвилю невдоволення викликало в Наддніпрянщині запровадження військових поселень. У липні 1817 р. першими повстали колишні бузькі козаки, очолювані сотником Федором Барвінським на Херсонщині. Виступ був жорстоко придушений за допомогою 10-тисячного війська й гармат. Під час розправи бунтівних козаків кололи піками, топили в Бузі, проганяли «зеленою вулицею» (крізь стрій солдатів, які били винних спеціальними палицями-шпіцрутенами 500—1000 разів, забиваючи більшість до смерті) і висилали до Сибіру.

У липні 1819 р. спалахнуло повстання серед іншої частини бузьких козаків, розселених у районі міста Чугуєва на Харківщині. Після придушення виступу за допомогою двох піхотних полків близько 2 тис. його учасників заарештували, із них 273 засудили до смертної кари. Проте засновник військових поселень граф О. Аракчеев, який особисто керував розправою, «пожалів» засуджених і замінив смертний вирок на 12 тис. ударів шпіцрутенами кожному. За свідченнями очевидців, жахливою смертю на «зеленій вулиці» одразу загинуло близько 80 осіб, а решту непритомними перевезли до шпиталю.

Великі виступи військових поселенців відбулися також у селищах Базилівка (1817—1818 рр.) та Шебелинка (1829 р.).

Особливо запеклого характеру набула в цей період боротьба селян проти гнобителів на Поділлі, де діяв народний месник Устим Кармелюк (1787—1835).

Протягом 1813—1835 рр. повстанські загони під проводом У. Кармелюка здійснили понад тисячу нападів на поміщицькі маєтки та урядові установи, розправилися з багатьма кривдниками народу. Усе захоплене майно й гроші повстанці роздавали селянам. У 1830—1835 рр. у повстанському русі брали участь понад 20 тис. осіб, він поширювався на Поділля та сусідні Волинь, Київщину, Бессарабію. Самого У. Кармелюка кілька разів заарештовували, шість разів він тікав із в’язниць і місць каторги.

Ймовірний портрет Устима Кармелюка. Художник В. Тропінін

Для боротьби з повстанцями У. Кармелюка в 1833 р. російський уряд створив спеціальну комісію. Водночас місцеві поміщики, не покладаючись на владу, організовували власні загони. Два роки вони полювали на невловимого завдяки допомозі селян У. Кармелюка, поки він випадково не загинув від кулі, випущеної із засідки польським паном.

Проте владі знадобилося ще п’ять років, щоб остаточно придушити повстанський рух.

Висновки

• На початку XIX ст. в Наддніпрянщині серед заможних верств населення набуло поширення масонство. «Малоросійське таємне товариство» відійшло від звичної для масонів діяльності й набуло рис, які, на думку деяких істориків, дозволяють вважати його першою українською таємною політичною організацією в Наддніпрянщині.

• Програмові документи декабристів визначали українські землі головною ареною діяльності їхніх організацій, хоча українське питання вони фактично ігнорували.

І все ж таки діяльність декабристів, незважаючи на її обмежений характер, була першою за Нової доби спробою ліквідувати самодержавство, що вплинуло на розвиток українського національно-визвольного руху.

• Із поразки польського повстання 1830—1831 рр. розпочалася нова хвиля русифікації Правобережної України.

• Протести селян, козаків і військових поселенців Наддніпрянської України в першій половині XIX ст. були проявом протидії населення тим порядкам, які встановила й підтримувала тут Російська імперія. Вони мали характер антикріпосницької боротьби.

• Російська влада віддавала перевагу придушенню соціальних протестів за допомогою війська, намагаючись відсунути в часі розгляд шляхів ліквідації кріпацтва.

• Соціальні протести впливали на громадську думку й сприяли формуванню опозиційних настроїв у суспільстві.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. У якому місті існувала масонська ложа «Любов до істини»? 2. Хто був організатором «Малоросійського таємного товариства»? 3. Яку назву мала програма «Південного товариства» декабристів? 4. Коли було придушено повстання Чернігівського полку? 5. Якою була кількість учасників польського повстання 1830—1831 рр. на Правобережжі? б. Коли відбувався повстанський рух під проводом У. Кармелюка?

7. Охарактеризуйте особливості масонського руху в Наддніпрянській Україні. 8. Як визначалося майбутнє України в програмових документах декабристів? 9. Які факти свідчать, що під час польського повстання 1830—1831 рр. російський уряд діяв за принципом «розділяй та володарюй»? 10. Визначте риси політики російського уряду в Україні після придушення польського повстання 1830—1831 рр. 11. Охарактеризуйте соціальні протести першої половини XIX ст. Якими були їх причини, характер і форми прояву?

12. Проведіть дискусію за проблемою «Вплив на тогочасне українське суспільство російського та польського визвольних рухів». 13. Складіть таблицю «Україна в програмових документах декабристів».

14. Визначте спільне й відмінне в польському, російському та українському визвольних рухах, що діяли в Наддніпрянщині наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст. 15. Характеризуючи повстанський рух, очолюваний У. Кармелюком, дослідники інколи називають його «соціальним розбійництвом», а самого ватажка — «українським Робін Гудом». За додатковою літературою ознайомтеся з діями повстанців У. Кармелюка на Поділлі й висловіть своє ставлення до наведених характеристик.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно