§ 11. Освіта, наука, музика і театр

Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. Про що свідчить документ? 2. Про які обставини суспільного життя - «умови тутешнього краю» - ідеться? 3. Пригадайте, за яких обставин було засновано університет у Києві. 4. Виявом якої державної політики є цитований документ?

Розпорядження попечителя Київського навчального округу ректорові Київського університету (1834): «Беручи до уваги умови тутешнього краю, я вважаю потрібним запропонувати вашому високородію доводити негайно до мого відома про такі обставини: 1. Якби у лекціях панів викладачів університету міг вкрастися хибний напрям, що протидіє вірі, моральності, покірності владі, і плекання любові до якоїсь батьківщини, відокремленої перекрученими думками від спільної улюбленої вітчизни, для цього я покладаю на вас пильний, але таємний нагляд за викладанням університетських лекцій. 2. Якби на нарадах університетських присутственних місць міг вкрастися дух непокори владі і протидія планам уряду. 3. Якби ви зі свого боку помітили особисті недозволені вчинки членів університету або зв'язки з людьми неблагонадійними чи підозрілими».

1. Якими були умови розвитку української культури в першій половині 19 ст.

Проаналізуйте таблицю «Умови розвитку української культури в першій половині 19 ст.». До кожної з тез доберіть факти на її підтвердження. Своїми міркуваннями поділіться з класом.

Умови розвитку української культури в першій половині 19 ст.

• Вплив бездержавності на культурний рівень населення. Поділ українських земель між двома імперіями - Російською та Австрійською.

• Здійснення російським урядом політики асиміляції українців.

• Потурання австрійським урядом політиці полонізації в Галичині, мадяризації в Закарпатті та румунізації на Буковині, здійснюваній елітами.

• Нерівномірність розвитку культури в різних регіонах.

• Стимулювання процесом національного відродження розвитку літератури, досліджень у галузі фольклористики, мовознавства, етнографії, історії.

• Становлення й утвердження української літературної мови на народній основі в красному письменстві та драматургії.

• Підтримка греко-католицькою церквою культурного розвитку галицьких і закарпатських русинів.

• Створення умов для розвитку національної культури в західноукраїнських землях після «Весни народів» 1848-1849 рр.

• Зростання потреб суспільства в освіті: розвиток промисловості й сільського господарства потребував від працівників певних загальних і фахових знань.

2. Які навчальні заклади діяли в українських землях

Мережа закладів освіти в підросійській Україні в першій половині 19 ст. складалася з парафіяльних шкіл, повітових училищ, гімназій, ліцеїв та університетів. Парафіяльні школи призначалися для дітей «найнижчих станів», повітові училища - дворян, купців, урядових службовців, ремісників та інших заможних жителів міст; гімназії, ліцеї та університети - здебільшого для дітей дворян. Початкову освіту надавали парафіяльні школи і повітові училища. У 1856 р. в підросійській Україні діяло 1320 парафіяльних та повітових шкіл і училищ. У парафіяльних школах навчання тривало 4-6 місяців у селах і до одного року в містах. Дітей тут навчали (російською мовою) читати, писати, перших дій арифметики, основ православної віри.

Середню освіту давали гімназії, що діяли в усіх губернських і окремих повітових містах. Першою в Україні в 1804 р. відкрилася Одеська комерційна гімназія.

За реформою освіти 1774 р. в західноукраїнських землях діяли дво- або трикласні «тривіальні» (у містечках і великих селах) та чотирикласні «головні» й «нормальні» (неповносередні) школи (в окружних і великих містах). Крім того, громади мали право утримувати власним коштом парафіяльні школи, так звані дяківки. Це єдині школи, у яких навчання відбувалося українською мовою. Освіта в цих школах зводилася до читання церковних книг, часом до письма, якщо сам дяк умів писати. Учителі нормальних, головних і тривіальних шкіл отримували платню від уряду, вважалися за урядовців, мали право носити мундир.

Зауважте

Протягом першої половини 19 ст. в підросійській Україні було відкрито 19 гімназій, на кінець 19 ст. працювало 129 гімназій, 19 реальних і 17 комерційних училищ.

У 1840-х рр. у Східній Галичині відкрито вісім гімназій, на Буковині - одну (у Чернівцях). На Закарпатті в 1850-х рр. було вже дев’ять невеликих гімназій.

Імператорський Харківський університет. Фото початку 20 ст.

Василь Каразін (1773-1842)

Середню освіту в західноукраїнських землях надавали гімназії. Першу так звану академічну гімназію засновано у Львові 1784 р. Вона стала підготовчою школою для Львівського університету.

На початку 19 ст. єдиним вищим навчальним закладом в Україні лишалася Київська академія. Проте від другої половини 18 ст. Київську академію заходами імперського уряду було перетворено на становий духовний навчальний заклад, а 1817 р. взагалі закрито, а через два роки на її основі відкрито Київську духовну академію. У Харкові зусиллями Василя Каразіна й коштом місцевого дворянства, купецтва та міщанства у 1805 р. засновано університет (тепер Харківський національний університет імені В. Каразіна).

У 1834 р. відкрито університет у Києві (з офіційною назвою «Університет Св. Володимира», нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Першим ректором університету став Михайло Максимович. Більшість перших викладачів і професорів університету були переведені з Кременецького ліцею. Навчання в Київському, як і в Харківському, університеті протягом усього 19 ст. провадилося на чотирьох факультетах: історико-філологічному, фізико-математичному, юридичному, медичному.

У західноукраїнських землях від 1784 р. працював університет у Львові. Доступ до навчання мали вихідці зі шляхетних родин, діти духівництва і чиновників. Викладання відбувалося латинською, німецькою та частково польською мовами. У 1817 р. тут навчалося 869 студентів.

У першій чверті 19 ст. в підросійській Україні з’явилися вищі навчальні заклади, що об’єднували гімназійний та університетський курси: Кременецький ліцей, Рішельєвський ліцей в Одесі, Гімназія вищих наук у Ніжині. Так, Рішельєвський ліцей мав чотири відділи: фізико-математичний, камеральний (на якому викладали сільськогосподарські та природничі науки), юридичний і загальних предметів. У 1828-1855 рр. при ньому існував Інститут східних мов (арабської, турецької та перської), який готував перекладачів для військових і адміністративних установ. Згодом Рішельєвський ліцей реорганізовано в Новоросійський університет (1865).

У 1817 р. у Львові відкрито реальну (торговельну), а 1844 р. - технічну академії. Тут готували спеціалістів для промисловості й торгівлі. У Чернівцях від 1826 р. працював ліцей. На Закарпатті не існувало жодного вищого чи спеціального навчального закладу.

3. Кому завдячує своїм становленням українська наука

Науково-дослідні роботи зосереджувалися в університетах і ліцеях. Активно розвивалися в Україні природничі й точні науки. Видатним організатором математичної освіти в першій половині 19 ст. був Тимофій Осиповський - професор Харківського університету, який відіграв велику роль у розвитку математики, фізики й астрономії. Він підготував тритомний курс математики, який тривалий час був основним вітчизняним підручником, виховав цілу плеяду математиків. Вагомий внесок у розвиток математичної науки належить Михайлу Остроградському. Його глибокі наукові праці, присвячені теоретичним питанням аналітичної геометрії, математичного аналізу, теорії чисел, аналітичної механіки, протягом кількох десятиліть визначали математичне життя Росії. У 1810 р. Василь Каразін висунув проект формування мережі метеорологічних станцій і використання їхніх спостережень (передбачення посух, похолодань, бур тощо). У с. Кручик на Харківщині він створив першу в Україні метеорологічну станцію. Окрім того, цього вченого та громадського діяча називають винахідником сушильних апаратів, технології видобування селітри, конструктором сільськогосподарських машин.

Відомим ученим-природознавцем був М. Максимович, який опублікував чимало наукових праць з ботаніки, зокрема й двотомну книжку «Основи ботаніки», - недарма його вважають одним з основоположників вітчизняної ботаніки. Водночас М. Максимович був справжнім ученим-енциклопедистом - автором понад 100 наукових праць з різних галузей знань: фольклористики, етнографії, мовознавства, історії та археології. Ви вже знаєте, що його діяльність у галузі збирання й опрацювання українських народних пісень започаткувала окрему наукову галузь - українську фольклористику.

Значний поступ зробила історична наука. Справу Д. Бантиша-Каменського продовжив Микола Маркевич - автор однієї з узагальнювальних праць з історії України, п’ятитомної «Історії Малоросії», у якій історію України висвітлено від найдавніших часів до кінця 18 ст. Вона вийшла друком у 1842— 1843 рр.

Наприкінці 30-х - у 40-х рр. розпочав свою наукову діяльність як історик Микола Костомаров. Загалом його наукова спадщина складається з 21 тому історичних досліджень. В Одесі зусиллями Аполлона Скальковського було створено перше дослідження з історії запорозького козацтва («Історія Нової Січі»), яке побачило світ у 1841 р.

У 1835 р. з ініціативи М. Максимовича в Києві було створено Тимчасовий комітет з розшуку старожитностей, який координував і спрямовував археологічні дослідження. У 1843 р. його функції передано новій установі - Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів (неофіційна назва Київська археографічна комісія), яка зібрала неоціненний документальний матеріал з історії України. У цій комісії працював, зокрема, Т. Шевченко, запрошений до неї як художник для зарисовування археологічних пам’яток.

Михайло Остроградський (1801-1861)

Михайло Максимович (1804-1873). Портрет роботи Тараса Шевченка. 1859

Словник

Археографія - наука, що належить до спеціальних історичних дисциплін і займається пошуком, описуванням та публікацією писемних історичних джерел.

Київська археографічна комісія проводила пошукову діяльність в архівах державних установ і монастирів, приватних архівах, у бібліотеках Правобережної України, а також у Москві, Петербурзі, Варшаві тощо. Основним її здобутком за 78 років існування стало видання десятків томів найцінніших джерел з історії українського та інших народів. На основі зібраних нею матеріалів і документів у 1852 р. при Київському університеті створено Київський центральний архів давніх актів.

У заснованому в 1839 р. в Одесі Товаристві історії та старожитностей цінними для української науки виявилися дослідження грецької колонізації Причорномор’я та Криму, історії Запорожжя.

Прочитайте фрагмент документа. 1. Яку мету переслідував царський уряд, схвалюючи створення Київської археографічної комісії? 2. Чому наслідки діяльності комісії виявилися значною мірою протилежними очікуваним?

З подання попечителя Київського навчального округу міністрові народноїосвіти про перетворення Київського комітету для розшуку старожитностей на філію Петербурзької археографічної комісії (1840): «Визнаючи потребу збереження в західних губерніях "русских" старожитностей як очевидного доказу прав імперії на володіння країною, що споконвіку належала племені Св. Володимира, Ваша Високоповажносте вказали ясно шлях, яким повинні слідувати виконавці припису Вашого».

Поміркуйте, чому під час перекладу з російської мови слова «русских» у цьому фрагменті виникли проблеми. Чому не можна було його перекласти як «російських» чи «руських»?

4. Як відбувалося становлення національного театру і музики

Центрами театрального життя в Україні в перші десятиліття 19 ст. були Харків і Полтава. Харківський театр складався з професійної трупи, до якої входили талановиті актори, зокрема Михайло Щепкін. Активну участь в театральному житті брав Григорій Квітка-Основ’яненко. У 1812-1821 рр. він був організатором і керівником Харківського професійного театру. Для театральних постановок Квітка-Основ’яненко написав твори «Сватання на Гончарівці» (1835) і «Шельменко-денщик» (1838).

Михайло Щепкін (1788-1863). Портрет роботи Тараса Шевченка. 1858

У 1818 р. театральна трупа Харкова переїхала до Полтави, де розпочав свою діяльність театр, керівником якого було призначено І. Котляревського. Репертуар театру, що складався здебільшого з російських п’єс, перекладних французьких і німецьких мелодрам та водевілів, не міг задовольнити письменника, і він створив музичну драму «Наталка Полтавка». Саме цій п’єсі судилося стати першим твором нової української драматургії. Вона ознаменувала народження нового виду музичної драматургії, який безпосередньо виріс на ґрунті національних мистецьких традицій. В основі п’єси лежав принцип чергування розмовних діалогів з музичними (а точніше - пісенними) номерами - загалом у творі 22 пісенні партії, серед яких популярні народні пісні та пісні літературного походження, зокрема й славнозвісна пісня Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права». У 1819 р. на сцені полтавського театру з успіхом відбулася прем’єра «Наталки Полтавки». Того самого року також відбулася прем’єра водевілю «Москаль-чарівник», написаного І. Котляревським. Ці постановки започаткували історію професійного українського театру.

Провідним актором полтавської трупи і першим українським професійним актором, для якого І. Котляревський спеціально написав роль виборного Макогоненка («Наталка Полтавка») та козака Чупруна («Москаль-чарівник»), був М. Щепкін. Між іншим, саме в Полтаві І. Котляревський ініціював викуп видатного актора з кріпацтва.

Інший відомий актор тих часів - Карпо Соленик. Своє життя він присвятив служінню саме українському театру, відмовившись виступати на російській імператорській сцені.

Основи українського професійного театру на теренах підавстрійської України започаткував священик Іван Озаркевич. У травні 1848 р. аматорський театр у Коломиї, співзасновником і керівником якого він був, поставив першу в Галичині українську виставу - «Наталку Полтавку». І. Озаркевич адаптував п’єсу до життя покутських українців під назвою «На милування нема силування». За словами І. Франка, «І. Озаркевичеві хотілося подати Котляревського галичанам не в оригіналі, а в підгірськім кептарі». У жовтні того самого року І. Озаркевич повторив цю виставу у Львові на З’їзді руських учених. Власне ця подія, на думку І. Франка, започаткувала український театральний рух у Галичині.

Прочитайте фрагмент джерела. 1. Чому видатний письменник та актор називає «Наталку Полтавку» «праматір’ю нашого народного театру»? 2. Чому ця п’єса, на вашу думку, мала такий успіх? 3. Що мав на увазі автор спогадів, коли писав, що п’єса «жде свого справжнього слухача - селянина...»?

Зі спогадів Івана Тобілевича (Карпенка-Карого): «Хто не знає цієї праматері нашого народного театру! 80 літ "Наталку" грають на сцені, 80 літ вона молода, приятна і мила серцеві кожного освіченого і неосвіченого слухача... 80 літ!.. Мало не століття "Наталку" виставляють на сцені і любителі, і актори... Багато води утекло в море забуття; протягом такого довгого часу тисячі драматичних п'єс спочивають вічним сном, забуті навіки, а "Наталку" вивчили напам'ять мало не всі слухачі, і часто мені приходилось чути, як в театрі, перше ніж актор скаже слова із своєї ролі, хто-небудь нервово йому проказує далі, ніби суфлірує!.. Здавалось би, й "Наталці" пора спочить, а вона невгамовно лунає на сцені дивно милими піснями і буде лунать довго, довго, бо вона ще жде свого справжнього слухача - селянина, для котрого й написана... "Наталка" гралась мало не в кожній трупі. Актори звали "Наталку""кормилицею"... В чім же ця сила п'єси, в чім її чаруюча душу краса? В простоті, в правді і, найголовніше, - в любові автора до свого народу, в любові, котра із серця Івана Петровича Котляревського перейшла на його твір!»

Семен Гулак-Артемовський (1813-1873)

Афіша прем’єри опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм»

Перша половина 19 ст. - період формування національної музики. Її джерелом була народна пісенна творчість. Різноманітні обробки українських народних пісень стають у цей час одним з основних жанрів. Так, у перші десятиліття 19 ст. відбулося становлення пісні-романсу. Найяскравішим її зразком, що набув особливої популярності, є пісня «Віють вітри» Наталки Полтавки з однойменного твору І. Котляревського. Від кінця 18 ст. з’являються перші окремі записи популярних українських мелодій. Публікації нотних збірок народних пісень дали поштовх розвитку музичної культури.

Високого рівня досягла майстерність хорового партесного (багатоголосного) співу, який поступово виходить за межі суто культового призначення.

Його світська тематика насамперед виявлялася в хорових обробках народних пісень.

Якщо в попередні періоди у професійній музиці панівною була церковна, то в 19 ст. першорядною стає світська музика і розвиваються всі жанри, представлені на той час у європейському музичному мистецтві (хорова, симфонія, камерно-інструментальна та камерно-вокальна музика, опера).

На початку 19 ст. в українській музиці з’являються перші симфонічні твори (виконуються великими оркестрами) і камерно-інструментальні твори (виконуються камерними ансамблями). У 1809 р. була виконана симфонія невідомого автора, написана з нагоди відкриття театру в Одесі. Вона була побудована на мелодіях українських народних пісень, майстерно оброблених композитором.

У той період зароджується українське національне оперне мистецтво. Автором першої української національної опери був оперний співак, композитор Семен Гулак-Артемовський. У 1862 р. він створив оперу «Запорожець за Дунаєм», прем’єра якої відбулася наступного року на сцені Маріїнського театру в Петербурзі. Сюжет опери та її лібрето композитор створив за участю М. Костомарова.

Виникає і українська національна композиторська школа. Одним із перших українських професійних композиторів був Михайло Вербицький. Йому належать понад сорок духовних композицій. М. Вербицький створив музику до більш ніж двадцяти театральних п’єс, є автором дванадцятьох симфонічних увертюр-симфоній, музика яких виразно утверджувала національний стиль.

Михайло Вербицький (1815-1870), автор музики Державного гімну «Ще не вмерла України...»

Перевірте, чого навчилися

1. Установіть хронологічну послідовність подій: початок роботи у Києві Тимчасової комісії для розгляду давніх актів; прем’єра національної опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського; відкриття першої кафедри української мови і літератури при Львівському університеті; прем’єри п’єс «Наталка Полтавка» й «Москаль-чарівник».

2. До положень, що характеризують розвиток науки, театру, музики в першій половині 19 ст., доберіть конкретні факти.

1. Істотний внесок у розвиток вітчизняної науки, попри несприятливі умови, зробили Харківський і Київський університети. 2. Українське музичне мистецтво живилося народною пісенною творчістю. 3. Народження нового виду музичної драматургії відбулося на ґрунті національних мистецьких традицій. 4. На перший план виходить світська музика і розвиваються всі жанри, представлені на той час у європейському музичному мистецтві.

3. З-поміж діячів української науки та культури кінця 18 першої половини 19 ст. виберіть учених, які працювали в галузі математичних, природничих та історичних наук: Т. Осиповський; М. Маркевич: Я. Головацький; І. Котляревський; М. Костомаров; Г. Квітка-Основ’яненко; М. Остроградський; М. Максимович; А. Скальковський; С. Гулак-Артемовський.

4. Доповніть твердження.

1. У першій половині 19 ст. в підросійській Україні існували університети в... 2. У першій чверті 19 ст. вищі навчальні заклади, що об’єднували гімназійний та університетський курси, в Україні з’явилися... 3. Широковідомий свого часу тритомний «Курс математики» написав... 4. У 1822 р. побачила світ «Історія Малої Росії» українського історика й археографа... 5. П’ятитомну «Історію Малоросії», видану в Москві 1842-1843 рр., створив... 6. Становлення українського драматичного письменства пов’язане з іменами... 7. Центрами театрального життя в першій половині 19 ст., звідки бере початок національний український професійний театр, були міста... 8. В українських театрах ставилися п’єси... 9. Український театральний руху Галичині започаткувала...

5. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел. У чому їхнє історичне значення?

«У Львові як столиці Галичини вже існуючі і ті, що будуть відкриті в майбутньому, наукові інститути творитимуть разом університет з такими факультетами: богословським, правничим, філософським і медицини» (З указу імператора Йосифа II).

«Заснування університету найтіснішим чином пов'язане з особистістю... Каразіна. Він є справжнім винуватцем його існування: ...він спонукав харківське дворянство на пожертвування; він мав перебороти силу ускладнень, аби добитися височайшого соізволєнія на заснування університету в Харкові; він же, зрештою, разом з іншими особами... немало попрацював і у нелегкій і праві початкового його облаштування» (Д. Багалій).

6. Поміркуйте, що дає підстави для поданого нижче висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки.

Українська драматургія та музичне мистецтво в першій половині 19 ст. були важливим елементом національно-культурного відродження, оскільки активізували цей процес.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно