§ 30. Економічне та суспільно-політичне життя

Прочитайте джерело й узагальніть, про що в ньому йдеться. 1. Як автор ставиться до події та явища, про які розповідає; як він пояснює особливості формування верстви пролетаріату? 2. З’ясуйте, яким було буденне життя галицького робітництва. 3. Чому робітники погоджувалися на умови життя, змальовані в тексті? Стисло викладіть своє ставлення до описаних явищ.

З повісті і. Франка «Борислав сміється»: «...Звільна, важкою ходою повзли дні за днями, і життя в Бориславі для робучих людей ставало чимраз тяжче і тяжче. Здалека і зблизька, з гір і з долів, з сіл і з містечок день у день сотні людей пливли-напливали до Борислава, як пчоли до улія. Роботи! Роботи! Якої-небудь роботи! Хоть би й найтяжчої! Хоть би й найдешевшої! Щоб тільки з голоду не згинути! - се був загальний оклик, загальний стогін, що хмарою носився понад головами тих тисяч висохлих, посинілих, виголоджених людей. Небо і землю запер бог на залізні ключі, - вся надія мужиків-хліборобів вигоріла разом з їх житом та вівсом на поруділих від спраги загонах. Худоба гибла за недостачею паші. Не осталося нічого, як іти на заробітки, а заробітків-то якраз і не було тоді ніяких в нашім Підгір'ї - крім Борислава. От і поперлися туди бідні люди з усіх сторін, хапаючися за посліднє, так, як той потопаючий хапається за стебелинку...

Дешеві і покірні робітники рікою напливали до бориславських багачів, з сльозами напрошувалися на роботу, хоть би й за яку дешеву ціну, - і ціна справді пішла чимраз дешевша. А між тим хліб ставав чимраз дорожчий, - до Борислава його довозили дуже мало і дуже неправильно, і робітникам не раз і з яким-таким грошем за пазухою приходилось мліти голодом. Щотижня вривали їм плату, а супротивних зацитькували згірдними, насмішливими словами: "Не хочеш тілько брати, то йди собі та здихай з голоду, - тут на твоє місце десять аж напрошується, та й ще за меншу ціну!"»

1. Що було характерним для розвитку промисловості підавстрійської України на початку 20 ст.

Національний склад населення західноукраїнських земель у 1851-1910 рр.

Проаналізуйте графіки. 1. Які явища та процеси вони засвідчують? 2. Як змінився національний склад населення західноукраїнських земель проти першої половини 19 ст.? Із чим це пов’язано? 3. Обчисліть приблизну кількість українців - мешканців західноукраїнських земель 1910 р.

У західноукраїнських землях розвивалися, як ви вже знаєте, галузі промисловості, пов’язані із видобутком сировинних ресурсів, що, з одного боку, призводило до виснаження природних багатств краю, а з іншого - гальмувало його промисловий розвиток через незацікавленість у впровадженні більш технологічних виробництв. При цьому уряд усіляко заохочував проникнення в регіон іноземного капіталу, передусім австро-німецького, що лише посилювало виснаження природних ресурсів. Політику гальмування промислового розвитку краю підтримували місцеві поміщики, які намагалися зберегти свої привілеї. Водночас у перше десятиріччя 20 ст. у промисловості західноукраїнських земель спостерігалося певне піднесення.

У 1909 р. за обсягами видобутку нафти Галичина посідала 3-тє місце у світі після США та Росії, його показник сягав 2 млн тонн.

Національний склад населення Східної Галичини. 1910 р.

Наповнення нафтою залізничних цистерн у Бориславі

У ті роки Борислав називали Клондайком Галичини, бо тут видобували близько 2/3 нафти регіону.

Пожежа нафтогазової свердловини «Ойл Сіті» у м. Бориславі. 1908

У 1908 р. зі свердловини «Ойл Сіті», із глибини 1016 м, вирвався потужний фонтан нафти з високим вмістом розчиненого газу. Через кілька днів фонтанування під час грози виникла пожежа, яку гасили майже три тижні.

Особливістю розвитку галузі було те, що нафтова промисловість Прикарпаття перебувала цілком у руках іноземних капіталістів. У травні 1912 р. німецькі й англійські фірми об’єдналися в один великий концерн, який видобував третину нафти Бориславського басейну, володів усіма нафтопроводами цього басейну і чотирма (із семи) великими нафтоперегінними заводами. Іноземні монополії, які панували в нафтовій промисловості Галичини, щоб збільшити ціну на нафту, почали зменшувати її видобуток. Через це з 1910 р. видобуток нафти тут невпинно скорочувався, а ціни на нафтопродукти зростали, що, зрештою, зумовило занепад галузі.

Бориславу належало також перше місце у світі з видобутку озокериту. Проте на початку 20 ст. спостерігається зменшення його видобутку, спричинене згортанням попиту на озокерит на міжнародному ринку.

Сировинними галузями, що приносили неабиякі прибутки австрійському, німецькому, французькому капіталові, були лісозаготівельна й пов’язана з нею деревообробна. З Галичини, Буковини та Закарпаття вивозили величезну кількість деревини (тільки Галичина щороку постачала близько 100 тис. вагонів деревини колодами, брусками й дошками). Що ж до капіталовкладень у меблеву промисловість, то вони були мізерними. До винятків належала Ужгородська меблева фабрика австро-американського синдикату «Мундус».

Неощадливе використання лісів у Карпатах призводило до розмивання ґрунту, унаслідок чого в гірських місцевостях почастішали повені.

Пожвавлення відбувалося в більшості галузей харчової промисловості, зокрема в цукровій, борошномельній, спиртогорілчаній, виробництво в яких зосереджувалося на дрібних підприємствах.

Пришвидшився розвиток металообробної та машинобудівної промисловості. У 1912 р. у краї працювало вже 14 великих підприємств цих галузей, на яких виготовляли залізничні й трамвайні вагони, парокотлове й насосне устаткування, сільськогосподарські машини.

2. Що визначало розвиток сільського господарства

Селяни працюють у полі

Попри певне пожвавлення промисловості, життя західноукраїнських земель і далі залежало від стану сільського господарства, у якому працювало понад 75 % населення. Ця галузь економіки на початку 20 ст. залишалась екстенсивною, низькопродуктивною, остаточно втративши свої колишні експортні можливості (щороку через нездатність галузі забезпечити населення продуктами харчування Галичина ввозила 2 млн т борошна з Угорщини).

Найбільшою проблемою селян було малоземелля і безземелля в умовах збереження великого поміщицького землеволодіння, частка якого становила понад 40 % усіх земель. Великими землевласниками були польські, румунські, угорські, німецькі поміщики. Саме у великих поміщицьких маєтках помітнішою була тенденція до переорієнтування сільськогосподарського виробництва на потреби ринку. Відбувалася поступова заміна відсталого трипілля набагато прогресивнішою системою сівозмін, дедалі активніше почали застосовувати мінеральні добрива, нову техніку. Орієнтуючись на ринок, поміщицькі маєтки вирощували зернові культури (овес, жито, пшеницю), кукурудзу, картоплю, вкладали кошти в торгове тваринництво (розводили велику рогату худобу, коней, свиней), торгували маслом, молоком, яйцями. Вільнонаймана праця одержала цілковиту перевагу над відробітками (про витіснення відробітків свідчить, зокрема, поширення сільськогосподарських машин і поліпшених сільськогосподарських знарядь). Широке застосування агротехнічних новинок забезпечувало кращу врожайність на поміщицьких полях.

Селянські господарства істотно відставали за рівнем виробництва, зберігаючи здебільшого напівнатуральний характер. Безземелля спонукало українських селян жити за рахунок заробітків у панських дворах, які були мізерними й не могли забезпечити прожиткового мінімуму. Аби сплатити різноманітні податки, селяни були змушені продавати свою продукцію, прирікаючи себе на голод. Розорюючись, селяни втрачали землю й перетворювалися на безземельних наймитів. Тож для західноукраїнських земель було характерне явище аграрного перенаселення.

Доведене до зубожіння, селянство західноукраїнських земель на початку 20 ст. вдавалося до протестів. Провідною формою соціального руху на селі стали селянські страйки. 1902 р. зафіксований в історії Східної Галичини як рік страйків. Його організаторами були три провідні українські політичні партії - РУРП, УСДП та УНДП. Представники цих партій створювали в селах спільні страйкові комітети, вели серед галицького селянства пропагандистську роботу, поширюючи численні політичні відозви. Наприкінці липня 1902 р. в Галичині страйкувало 24 повіти, більше як 500 сіл і 100 тис. сільськогосподарських робітників. Страйкарі вимагали скорочення робочого дня, підвищення заробітної платні, користування поміщицькими лісами, луками. Про розмах страйкового селянського руху свідчить те, що придушити його влада спромоглася тільки з допомогою жандармерії та військових загонів.

Реклама Товариства взаємного кредиту «Дністер» (з газети «Станиславівські вісті» від 24 жовтня 1912 р.)

На кінець 1912 р. Товариство взаємного кредиту «Дністер» налічувало майже 6 тис. членів. Його капітал становив 0,5 млн крон, сума вкладів - 3,7 млн крон, обсяг банківських кредитів - 0,7 млн крон, а обсяг виданих позик - 4,5 млн крон.

Іншою формою пристосування до складної суспільно-економічної ситуації була українська споживча та кредитно-позичкова кооперація. На початку 20 ст. розширювали свою діяльність товариства, що виникли раніше, і з’являлися нові.

З усіх видів сільськогосподарської кооперації в Галичині найбільше розвинулася молочарська. У 1904 р. у с. Завадові біля Стрия запрацював перший у західноукраїнських теренах кооператив-молочарня - Союз руських молочарських спілок. Незабаром він був перетворений на Крайовий молочарський союз - Маслосоюз. Українські молочарні були невеликими підприємствами, куди селяни здавали молоко, яке переробляли на масло (перші молочарні виготовляли до 4 кг масла на день). До 1914 р. працювало понад 100 підприємств-молочарень, які виробляли вже близько 30 тис. кілограмів масла на рік. Маслосоюз також виробляв пастеризоване молоко, тверді і м’які сири, бринзу, мав мережу власних магазинів у галицьких містах, експортував масло до Німеччини, Англії, Франції, Італії, Голландії, Данії, Австралії та Палестини.

3. Як виникла українська діаспора

Відставання в економічному розвитку західноукраїнських земель, зумовлене екстенсивністю сільського господарства, супроводжувалося розоренням селянських господарств. Це спричинило появу значного надлишку робочої сили, яка не знаходила для себе застосування. Аграрне перенаселення, як ви вже знаєте, призвело до масової трудової еміграції західноукраїнського селянства не тільки в європейські країни, а й за океан - до США, Канади, Бразилії, Аргентини та інших країн.

Українські емігранти разом з першим українським православним священиком у США Агапіем Гончаренком. 1901

А. Гончаренко був першим емігрантом-українцем на американській землі. Він оселився у Сан-Франциско 1865 р. У 1868 р. почав видавати англійською і російською мовами газету «Вісник Аляски», де в першому номері опублікував статтю «Цікаві думки поета Тараса Шевченка». Це була перша в Америці згадка про Т. Шевченка англійською мовою.

Пам’ятник першим емігрантам до Канади в селі Небилів (Івано-Франківська обл.)

Словник

Українська діаспора - громади українців (осіб українського походження), які проживають за межами України.

Усього до 1914 р. із західноукраїнських земель виїхали на постійне проживання в інші країни (за неповними підрахунками) 700-800 тис. осіб. Не дивно, що за океаном виникли цілі села і райони, заселені українцями. Переселенці давали своїм населеним пунктам назви, що нагадували їм рідну землю, - Україна, Новий Київ, Львів, Поділля, Буковина, Дніпро, Січ, Запоріжжя, Тернопіль, Коломия, Стрий, Збруч та ін. В умовах чужоетнічного середовища українці-емігранти зберігали мову, традиції, звичаї, елементи культури і побуту. Так формувалася українська діаспора.

Від самого початку емігранти намагалися гуртуватися навколо греко-католицької церкви, унаслідок чого було створено греко-католицькі єпископати у США й Канаді. Буковинські переселенці закладали православні церкви.

«Більшість східнослов'янських емігрантів з Галичини і Буковини мали нечітку або не мали жодної національної ідентичності, коли покидали батьківщину. Згодом, вже у Сполучених Штатах Америки і Канаді, потрапивши в оточення інших народів Європи та всього світу, вони почали плекати національну свідомість - пізнавши свою українську ідентичність, передавали її дітям та онукам...» (Павло Роберт Магочій. «Історія України»)

Які особливості економіки західноукраїнських земель засвідчують уривки з дописів у газетах?

«Земленька наша багата на все, чого нам потрібно, та що з того, коли ми, добуваючи з землі сирі плоди, мусимо їх продавати дешево, а зате купувати дорого вироби фабрик заграничних» («Буковина», 1896 р.).

«Теперішні охоронні мита, запроваджені в Австрії, виключно на користь промисловості судетських країв, які заливають нас своїми дорогими й поганими фабричними виробами, чинять неможливим розвиток крайової промисловості в Галичині» («Тижневик економічний», 1900 р.).

«Русини - найбідніший народ Угорщини. Велика кількість їх перебуває в Америці. А землі тих, які залишаються, все частіше продаються з аукціону банками» («Газета Мукачевого», 1911 р.).

«Тутешні робітники (в Стрию), в тому числі залізничники, в буквальному сенсі гинуть від голоду через дуже дорогі продукти, живуть у холодних і вологих будинках» («Новий робітник», 1902 р.).

Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого твердження. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування викладеної думки.

4. Що свідчать історичні джерела про боротьбу за створення українського університету у Львові

На межі 19-20 ст. у суспільно-політичному житті Галичини неабияк загострилася боротьба за український університет у Львові. Справа в тім, що Львівський університет згідно з імператорською ухвалою 1871 р. мав бути двомовним - українсько-польським, проте фактично був польським. Адміністрація складалася винятково з поляків, мовою викладання та внутрішнього врятування була польська, на всіх факультетах було лише шість у різний час заснованих кафедр з українською мовою викладання.

Восени 1901 р. студенти-українці виступили з вимогою розширення прав української мови в університеті та збільшення кількості українських кафедр. Зустрівши опір з боку адміністрації закладу, близько 600 студентів на знак протесту вдалися до сецесії - масового виходу з університету. Кинувши Львівський університет, вони переїхали на навчання в університети Кракова, Відня, Праги.

Так ідея створення окремого українського університету у Львові перетворилася на символ боротьби українців за свої національні права. Ідею українського університету активно пропагував професор Львівського університету М. Грушевський. Українські депутати в Державній раді закликали уряд розв’язати це питання. Ю. Романчук, зокрема, розглядав заснування університету як «запоруку національної величі», адже відкриття такого закладу надало б українцям «рівноправності з іншими народами». Поки університет не відкрито, проблему, на думку українських діячів, можна було б пом’якшити відкриттям паралельних кафедр з українською мовою викладання.

Проте до реалізації справа не дійшла, як вважають, через початок у 1914 р. Першої світової війни.

Найдраматичнішою подією в боротьбі за український університет стало віче українського студентства 1 липня 1910 р. Польські студенти збудували в приміщенні університету барикади, щоб перешкодити українцям вийти з будинку назовні й розпочати запланований похід вулицями Львова.

Демонстрація львів’ян з осудом подій 1 липня 1910 р.

Прочитайте джерело й узагальніть, про що в ньому йдеться; з’ясуйте, коли відбулися описані події. 1. Визначте, як автор ставиться до подій, про які розповідає. 2. Стисло викладіть своє ставлення до описаних подій або діячів. 3. Поміркуйте, чому так багато важило для галицьких українців створення українського університету у Львові. Хто чинив опір цим намірам і чому?

Уривок із львівської газети «Земля і воля» від 8 липня 1910 р.: «Знову з нещасної нашої країни... проникли в крайову й закордонну пресу сумні звістки про пролиття людської крові, масові арешти, національні погроми.

1 липня цього року у Львівському університеті сталися такі події, яких ще не знала історія боротьби за університети. Від кулі браунінга загинув молодий, у розквіті віку студент права... Адам Коцко...

Минуло 11 років, як українська академічна молодь розпочала активну боротьбу за свій університет. Депутації та петиції до 1902 р, широко відома сецесія молоді в тому ж році, постійні заворушення у Львівському університеті від 1905 р. аж по 30 червня цього року, які в 1907 р. дійшли до кульмінаційного пункту... всі ці виступи просунули питання заснування самостійного українського університету настільки вперед, що воно стало таким актуальним, що нині ніхто вже не має сміливості відмовляти 4-мільйонному українському народові в Австрії в його найбільш слушному й природному праві мати свою найвищу школу, університет. Однак жодних реальних результатів для реалізації цього постулату вони не принесли; навпаки, принесли навіть скорочення прав української мови у Львівському університеті».

Перевірте, чого навчилися

1. Складіть речення, використавши поняття і терміни: «аграрне перенаселення», «селянські страйки», «українська діаспора».

2. До положень, що характеризують стан економіки західноукраїнських земель на початку 20 ст., доберіть конкретні факти за матеріалом підручника.

1. Розвиток тих галузей промисловості, які пов’язані з видобутком сировинних ресурсів. 2. Заохочення урядом проникнення в регіон іноземного капіталу. 3. Зростання чисельності міських мешканців. 4. Переорієнтування сільськогосподарського виробництва у великих поміщицьких маєтках на потреби ринку. 5. Селянські страйки як провідна форма соціального руху на селі. 6. Розвиток споживчої та кредитно-позичкової кооперації.

3. Конкретизуйте й уточніть загальне твердження.

Одним із ключових питань для галицьких українців наприкінці 19 - на початку 20 ст. була боротьба за український університет.

4. Які твердження характеризують особливості економічного життя західноукраїнських земель на початку 20 ст.?

1. Іноземні капіталісти прибрали до своїх рук нафтодобувну, нафтопереробну, деревообробну, хімічну галузі промисловості. 2. Західноукраїнські землі залишались аграрно-сировинними придатками австрійського капіталу і ринком збуту для товарів, виготовлених у розвинених регіонах Австро-Угорщини. 3. Нафтова промисловість Прикарпаття була цілком у руках українських підприємців. 4. Зростала кількість пролетаріату за рахунок розореного селянства. 5. Швидко розвивалися ті галузі промисловості, в яких були зацікавлені іноземні інвестори. 6. Швидко розвивалися цегляне, бетонне вапняне виробництва, тоді як нафтова й дерево переробна промисловість залишались у стані застою. 7. Характерними явищами економічного життя краю були: постійне безробіття; надзвичайно тяжкі умови праці робітників, відсутність техніки безпеки, постійні каліцтва: занадто довгий робочий день.

5. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел. У чому їхнє історичне значення?

«У Львівському університеті, який має бути весь русинським, оскільки призначений для русинської частини Галичини, є всього 6 кафедр з викладанням українською мовою, і ус і клопотання про збільшення кількості цих кафедр розбиваються об опір польських представників, так само, як і вимоги особливого русинського університету. Поляки розглядають кожний набуток русинів у цій сфері як свою втрату...» (М. Грушевський)

«Браття селяни! Вже доволі каторжної праці! Досить наших сліз, нужди та кривди. Браття! Не за морем, не в далекій чужині, не на переселенні наш хліб! Тут нам повинно бути велике життя, а не вічна недоля на землі, яку наші прадіди кров'ю заливали. Тут буде наш рай, як тільки в згоді і єдності, рука в руку, плече в плече будемо триматися. Тоді прийде добро в наші хати і згине нужда» (З відозви Гусятинського страйкового комітету 1902 р.).

6. Змушену еміграцію на Американський континент галицькі українці сприймали як трагедію, як крайній вчинок, що звичайно не виключав смерть, а лише давав можливість її трішки віддалити. Про це з болем писав видатний західноукраїнський новеліст Василь Стефаник. Один із його героїв, вирушаючи в подорож за океан, прощався з односельцями словами: «Підемо світами й розвіємось на старість, як лист по полю».

Доведіть, що такі песимістичні настрої українців-емігрантів мали підстави. У чому, по-вашому, найбільша трагедія для вимушених емігрантів?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно