§ 8. ЄВРОПЕЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1848—1849 рр. В УКРАЇНСЬКИХ РЕГІОНАХ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

За тлумачним словником з’ясуйте різницю між поняттями «еволюція» і «революція».

1. Україна — складова європейського революційного процесу

Революційна хвиля 1848 р., яка охопила всю Європу, увійшла в історію під назвою «весна народів». Це було пов’язано не лише з тим, що революційні події розгорнулися переважно навесні. Вони, наче весняні зміни в природі, несли народам надію на національне відродження, глибокі демократичні перетворення.

Історичне джерело

У маніфесті до всіх народів Австрійської імперії, і насамперед до українців Східної Галичини, лідери українського національного руху писали: «Але, як усе на світі з часом минає, як по зимі прикрій весна наступає, так, браття, і цей сумний стан змінився через конституцію. Це велике право, це велике добродійство — це сонце, що, як усім, так і русинам, засвітило й до нового життя нас пробудило... Уставайте ж, браття, уставайте з довгого сну вашого, бо вже час. Станьте, але не до звади й незгоди, але двигнімося разом, щоб піднести народність нашу й забезпечити дані нам свободи».

Немов весняна повінь, революція поширилася в Європі, а з нею разом — й усвідомлення народами своєї національної самобутності та соціальних інтересів. 24 лютого 1848 р. революція спалахнула в Парижі. Революціонери скинули короля й знову проголосили Францію республікою. Революційна хвиля швидко досягла Австрійської імперії. 13 березня повстали мешканці Відня. Усевладний канцлер князь Меттерніх — символ реакції в Європі — мусив утікати до Англії, перевдягнувшись жебраком. 15 березня революція докотилася до Берліна й Будапешта, а вже 18-22 березня масові народні демонстрації відбулися у Львові, Чернівцях та Ужгороді.

Австрійський імператор Фердинанд І змушений був дарувати народам імперії конституцію, проголосивши свободу друку, дозвіл на створення національних військових частин — народної гвардії, проведення виборів до парламенту — райхсрату.

2. Скасування панщини

Українська демократія, представлена переважно греко-католицьким духівництвом, прагнула скористатися подарованими свободами. Першими відчули їх селяни Галичини. Ще наприкінці XVIII ст. вони отримали можливість захищати свої інтереси в судах, їхні наділи були відмежовані від панських земель, хоча вони й продовжували відробляти панщину. З початком революції селяни масово відмовлялися від роботи в панських маєтках, чим вирішили скористатися польські шляхтичі. Розуміючи, що панщина приречена, польські патріоти закликали поміщиків добровільно скасувати ненависну селянам феодальну повинність.

«Весна народів» — революції в Європі у 1848-1849 рр., які мали за мету знищення проявів феодалізму та створення незалежних національних держав.

Революція (від латин, revolutio — переворот) — докорінна, якісна зміна в житті суспільства; перевороту якій-небудь галузі. Зазвичай пов’язана з примусом і збройною боротьбою.

Це дозволило б здобути вдячність селянства, а в майбутньому — його підтримку в боротьбі за державну незалежність Польщі. Усе це чудово розумів новопризначений намісник Галичини Франц Стадіон. Щоб зруйнувати плани польського руху й зміцнити авторитет австрійської влади в очах галицького селянства, він запропонував перехопити ініціативу з рук поляків.

Імператор Фердинанд І дослухався до аргументів намісника й 17 квітня 1848 р. видав історичний маніфест про скасування панщини. Антифеодальний рух галицького селянства завдяки політичній ситуації домігся скасування панщини на цілих 5 місяців раніше, ніж в інших регіонах імперії.

Історичний факт

Ще раніше свободу отримало селянство Закарпаття. Оскільки закарпатці перебували в складі угорського королівства, то революційний угорський сейм своїм законом від 18 березня 1848 р. звільнив селянство від кріпацтва та феодальних повинностей.

Закон був проголошений на Великдень і викликав бурхливу реакцію селянства. На честь здобуття волі вони скрізь ставили хрести. Коли ж селяни розібралися, що панщина скасовується не безкоштовно, а за викуп на користь дідичів, які до того ж проголошувалися єдиними власниками лісів і пасовищ (хоча раніше ними по праву користувалися й сільські громади), обуренню не було меж. Селяни Східної Галичини вдалися до бойкоту поміщицьких маєтків. Дідичі не могли найняти працівників навіть за підвищену платню. Селяни Закарпаття наприкінці 1848 — на початку 1849 р. розгромили кілька поміщицьких маєтків. Найбільшого розмаху селянський рух набув на Буковині. Тут його очолив селянський депутат райхсрату Лук’ян Кобилиця. 16 листопада 1848 р. він скликав багатотисячні збори своїх виборців у містечку Вижниці. Депутат переконував селян не сподіватися на райхсрат, а домагатися справедливості власними силами.

З найрішучіших селян Л. Кобилиця організував загін і рушив у справжній визвольний похід. Прибувши в село чи містечко, він заявляв, що діє від імені цісаря (імператора), тут же проводив вибори старости, оголошував землі, ліси й пасовища власністю народу та доручав новообраній владі справедливо поділити їх між селянами.

Щоб зупинити селян, австрійська влада на початку 1849 р. запровадила в Галичині й на Буковині облоговий стан. Парламент позбавив Л. Кобилицю депутатського мандата, а уряд пообіцяв чималу винагороду тому, хто видасть керівника повстанців. Зрадників не знайшлося, і селянський рух тривав протягом півтора року. Проти повсталих застосували регулярні війська, які навесні 1850 р. розправилися з ними й заарештували ватажка. Після в’язничних тортур Л. Кобилиця тяжко захворів і помер.

Пам’ятний хрест, установлений 30 липня 1889 р. на честь скасування кріпосного права в Галичині у 1848 р. громадою села Волцнів (колишня назва с. Заріччя)

Хоча селяни й надалі потерпали від малоземелля й безземелля, скасування панщини перетворило галицького селянина на господаря власної землі, а головне — власної долі. Щоб вибудувати її якнайкраще, селяни потягнулися до освіти, культури й навіть політики. Відтоді галицький селянин став учасником політичного життя, на якого мусила зважати австрійська імперська влада.

3. Головна руська рада та її національна програма

Революція 1848 р. дала поштовх до національного самовизначення українців. Демократичні права та свободи, зафіксовані в конституції, забезпечили народам можливість захищати свої інтереси не лише написанням літературних і наукових праць, а й політичними засобами. У середовищі українських демократів поширилась ідея крайової автономії. У квітневих петиціях до австрійського імператора греко-католицькі священики та світські інтелігенти прохали лише про задоволення мовно-культурних потреб українців, а вже 2 травня 1848 р. вони створили у Львові першу українську політичну організацію — Головну руську раду, яка взяла на себе роль представника інтересів українців Галичини перед віденським урядом і виконувала її впродовж 1848-1851 рр.

Головна руська рада складалася з 30 постійних членів — представників світської інтелігенції, вищого й нижчого духовенства. Спочатку організацію очолив греко-католицький єпископ Григорій Яхимович, а трохи згодом — енергійний священик Михайло Куземський. Рада, відповідно до напрямів роботи, поділялася на відділи шкільництва, селянських справ, фінансів тощо. Головній руській раді підпорядковувалося 12 окружних і 50 місцевих «менших» рад, які також складалися з 30 членів: представників духовенства, селян, містян, світської інтелігенції (учителів, шкільної молоді), шляхти. Кожна «менша» рада мала в Головній раді свого представника-референта, який вів постійне листування, забезпечуючи зв’язок між радами. Місцеві ради проводили збори, у яких неодноразово брали участь по кілька сотень громадян. Окружні ради скликали багатолюдні віча.

Зміст національної програми Головної руської ради можна відтворити, спираючись на маніфест «Будьмо народом», зміст петицій, поданих австрійському імператорові, конкретні справи Головної та «менших» рад. Програма передбачала вирішення політичних завдань: поділ Галичини на українську (східну) і польську (західну) частини; об’єднання Східної Галичини, Буковини й Закарпаття в окремий коронний край, тобто створення національно-територіальної автономії в складі Австрійської імперії; заснування української народної гвардії.

Основними були питання розвитку життя краю на основі української культури й традицій, запровадження української мови в школах, судах і всіх урядових установах, друкування українських книжок, згуртування українських учених і митців.

Багато уваги приділялося вирішенню проблеми соціального протистояння селян і поміщиків. Зокрема, програма містила вимогу скасування над селянами влади мандаторів — службовців поміщицьких чи державних маєтків. На зміну мандаторам Рада вимагала призначення австрійських урядовців. Програма також передбачала вирішення спорів за ґрунти, ліси й пасовища між сільськими громадами й дідичами.

4. «Зоря Галицька» — перша українська газета

15 травня 1848 р. Головна руська рада почала видавати свою газету — «Зорю Галицьку», яка стала першою українською щотижневою газетою у Львові. У першому номері було опубліковано маніфест Головної руської ради «Будьмо народом», у якому насамперед наголошувалося на єдності Західної України з Наддніпрянською Україною. «Ми, галицькі русини, належимо до великого руського народу, що однією мовою говорить і нараховує 15 мільйонів, з чого пів-третя [2,5] мільйона замешкує Галицьку землю». Автори маніфесту з гідністю заявляли, що їхній народ «колись був самостійний, рівнявся в славі з наймогутнішими народами Європи, мав свою писемну мову, власні закони й власних князів — одне слово, був у доброму побуті, заможний і сильний». Проте «неприязна доля» та «різні політичні нещастя» призвели до розпаду, утрати самостійності, а з нею й втрати провідних суспільних верств, які відступили «від руського обряду батьків своїх», зреклися руської мови й кинули свій народ. Він зазнав такого занепаду, «що соромом було русином називатися».

Тогочасні політичні перспективи українства очільники Ради пов’язували з подарованими конституційними свободами. Кінцівка маніфесту сповнена історичного оптимізму. Вона підводила до думки: якщо ми мали славне політичне минуле, ми зможемо знову досягнути успіхів. «Пробудився вже і наш руський лев і красну нам ворожить майбутність. Уставайте ж, браття, уставайте з довгого сну вашого, бо вже час».

Фрагмент першої сторінки першого числа газети. 15 травня 1848 р.

Газета набула такої популярності, що люди виходили за село зустріти листоношу, аби якомога швидше довідатися про новини зі Львова та світу.

5. Конкретні справи Головної руської ради

Свою національно-політичну діяльність Головна руська рада проводила в умовах напруженого протистояння з Польською радою народовою. Ігноруючи українські національні інтереси, ця організація намагалася перетворити Східну Галичину на польську провінцію. Тому Головна руська рада енергійно взялася за втілення своєї вимоги про поділ Галичини на східну — українську — і західну — польську, а потім утворення з трьох західноукраїнських регіонів єдиної національно-територіальної автономії. Для підтримки своїх планів Рада зібрала 200 тис. підписів, що було тоді громадсько-політичною справою небачених масштабів.

У червні 1848 р. Рада вислала своє представництво на Перший слов’янський конгрес, організований чеськими науковцями в Празі. Тут українська делегація заявила слов’янському світу, що український народ є рівноправним членом слов’янської сім’ї та має повне право на власну культуру й відновлення соборності, незважаючи на імперські зазіхання австрійських, польських чи російських політиків.

У жовтні 1848 р., незважаючи на заборону імператорського намісника, Рада скликала у Львові Перший з’їзд діячів української культури. Усі 119 представників галицької інтелігенції засвідчили, що вони бажають розвивати українську мову й літературу. Товариство значну увагу приділяло виданню шкільних підручників і посібників. З’їзд ухвалив рішення про заснування наукового товариства «Галицько-Руська матиця» і затвердив правила правопису, якими послуговувалися українські школи, літератори й офіційні особи до 1892 р.

Історичний факт

Головна руська рада опікувалася й питанням української національної символіки. Вона утвердила жовто-блакитний прапор, герб — золотий лев на синьому тлі, гімн — «Мир вам, браття!» на слова Г. Гушалевича.

Піджовтим і синім кольорами формувалася народна гвардія, загони селянської самооборони в Закарпатті. Жовто-синіми стрічками стали прикрашати приміщення з’їздів, зборів, засідань, а інтелігенція активно популяризувала національні кольори: синій — «як чисте небо на потребу мирного й спокійного розвитку народу», жовтий — «як ясне світило, до якого треба дотягнутися».

Засідання Головної руської ради у Львові. 1848 р.

Головна руська рада зайнялася також створенням українських збройних сил. Вона зуміла організувати в кількох містах українську народну гвардію, академічний легіон у Львові, допомогла організувати в Підкарпатті селянську самооборону, виставила для прикриття карпатських перевалів на кордоні з Угорщиною Руський батальйон гірських стрільців.

6. Перший досвід парламентської діяльності

Згідно з конституцією, були оголошені вибори до Віденського рейхстагу. Він мав складатися з 383 депутатів, для Галичини було виділено 96 посольських (депутатських) місць. Головна руська рада активно включилась у виборчу кампанію. У протистоянні з польським рухом українці зуміли обрати 39 послів. Склад українських депутатів представляв соціальне обличчя краю: 27 селян, 8 священиків, З світські інтелігенти. 8 депутатів парламенту (з них 7 селян) обрала Буковина. Отже, порівняно з рештою австрійських провінцій, Галичина й Буковина сформували найпотужніше селянське представництво. У парламенті українських селян очолили Л. Кобилиця й І. Капущак.

Найважливішою справою для селянських послів було скасування панщини. Українські селянські депутати виступали проти будь-яких відшкодувань поміщикам за втрату дармової робочої сили. Особливо переконливо з цього приводу виступав селянин І. Капущак. Він змалював гнітючу картину становища селянства, неосвіченого, замордованого злиднями та фізичними розправами. З приводу відшкодувань депутат категорично заявив: «Чи за такі образи й кривди ми ще маємо платити компенсацію? Напевно, що ні. Хай нашою платою будуть ті батоги й нагаї, що шмагали по наших спинах. Хай вони задовольнять панів!» Проте більшість депутатів парламенту проголосувала за скасування феодальних повинностей шляхом викупу. При цьому держава мала сплатити поміщикам 1/3, а селяни — 2/3 викупу.

Хоч українські посли не були підготовлені до парламентської роботи, вони гідно представляли свій народ. Посли подали на розгляд парламенту 4 меморіали про національні відносини в Галичині та петицію з вимогою поділу Галичини на українську та польську частини.

Незважаючи на поразку, революція 1848-1849 рр. у Західній Україні не пройшла марно. Вона поклала край віковій інертності, бездіяльності й ізоляції Західної України. Були скасовані кріпацтво й панщина, а селяни отримали громадянські права. В Україні вперше була створена національна політична організація, видавалась українська газета. Народні маси почали включатися в політичне життя, а отже, перетворювалися на націю.

Запитання та завдання

1. Покажіть на мапі територію Галичини, поділивши її на Східну й Західну. Назвіть причину такого поділу.

2. Пригадайте значення понять «бойкот», «менша» рада, «референт», «мандатор», «меморіал» (депутатський), «петиція».

3. Перерахуйте конкретні суспільні зміни, які принесла «весна народів» на українські землі.

4. Опишіть склад і визначте питання, якими займалося перше українське парламентське представництво.

5. Поясніть, чому після скасування панщини в 1785 р. Йосифом II у 1848 р. знову вийшов закон про скасування панщини.

6. Розкрийте механізм організації українського суспільства довкола Головної руської ради. Яку роль у цьому механізмі відігравала перша українська газета «Зоря Галицька»?

7. Охарактеризуйте національну програму Головної руської ради.

8. Порівняйте національну програму й конкретні справи Головної руської ради.

9. Поясніть, у чому полягає суперечливість подій: австрійський цісар скасовує панщину, а селяни піднімаються на повстання.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 2

АЛЬМАНАХ «РУСАЛКА ДНІСТРОВАЯ»

1. Знання, необхідні для виконання практичних завдань

Основним засобом пробудження національної свідомості галичан, за задумом «Руської трійці», мали стати українські книжки. Насамперед друзі вирішили видавати літературний альманах, тобто збірник літературних творів різних авторів. В альманасі планувалося друкувати народні пісні, вірші, історичні статті, написані мовою селян-русинів. За задумом М. Шашкевича, альманах міг допомогти «воскресити в новій силі Руську славу, руську власть!». У 1833 р. «трійця» підготувала до друку власну збірку поезій народною мовою «Син Русі», у 1834 р. друзі впорядкували альманах «Зоря», який уключав їхні власні та народні пісні. Однак львівський цензор заборонив публікацію альманахів у Львові. У просвітницькій, культурницькій меті українських романтиків імперська влада вбачала політичну загрозу — виникнення в Галичині українського національного руху, спрямованого проти австрійського панування.

Історичне джерело

Ставлення імперської влади до літературно-просвітницької діяльності «трійці» зумів максимально відверто передати директор львівської поліції: «Ми ледве даємо собі раду з одним народом (поляками), а ці дурні голови хочуть ще розбудити давно мертвий і похований руський народ».

Незважаючи на заборону цензури, «Руська трійця» не відступила від свого задуму. На основі «Зорі» було підготовлено нову збірку — «Русалку Дністровую», видану наприкінці 1836 р. й датовану вже 1837 р. за сприяння сербських друзів у Будапешті, де цензура була лояльнішою. В альманасі друкували наукові статті про народну культуру, а також народні пісні, думи й перекази.

Автори альманаху оспівували національно-визвольну боротьбу українського народу, його національних героїв, публікували історичні документи, що підтверджували правдивість їхніх слів. У ряді статей вони наголошували на необхідності возз’єднання всіх українських земель, нагадували про єдність могутньої держави, її столицю Київ.

Відвертий протест української молоді проти денаціоналізації — політики позбавлення народу його власної культури й національного самоусвідомлення, а також заклики не соромитися рідної мови, єднатися в боротьбі за свої права не залишилися безкарними. Австрійська влада Львова конфіскувала майже весь наклад збірника. З тисячного накладу до українського читача потрапило 100 примірників.

«Русалка Дністровая» започаткувала нову епоху в національному житті Західної України. І. Франко назвав вплив «Руської трійці» і «Русалки Дністрової» «явищем наскрізь революційним». «Русалка Дністровая» стала й віхою у формуванні національної свідомості, поштовхом до створення в Східній Галичині нової української літератури, заснованої на мові українського селянства. Водночас альманах порвав зі старою літературою, писаною «язичієм» — штучним поєднанням церковнослов’янської, української та російської мов. Він довів, що між мовою галицьких русинів і мовою наддніпрянців не існує суттєвих відмінностей, отже, вони є єдиним українським народом.

Під впливом «Русалки Дністрової» розпочався повільний, але невідворотний процес переорієнтації західноукраїнської інтелігенції на українські народні маси. Західноукраїнський національний рух почав розглядати потреби й інтереси українського народу як програмні завдання своєї діяльності.

Знайдіть текст альманаху «Русалка Дністровая» у шкільній бібліотеці або скористайтеся ресурсами Інтернету, зокрема сайтом Міжнародного фонду «Відродження» (International renaissance foundation) за адресою 1576.ua, і виконайте завдання.

2. Практичні завдання

1. Прочитайте «Передговір» «До народних руських пісень» на сторінках ІХ-ХХ і дайте відповіді на запитання.

Як дослідник і укладач збірки пісень характеризує руський народ?

Як визначено географічні межі проживання українського (руського) народу?

Який період життя українського народу, на думку дослідника, відображено в «небиличних» і обрядових піснях?

Які соціальні групи часто згадуються в обрядових піснях?

Які теми наповнюють думи й думки?

На які групи поділяє укладач обрядові пісні?

Що автор уважає віковічним пам’ятником князям, княгиням, королям, боярам, ремісникам, славі «усіх дідів наших»?

У яких рядках передмови І. Вагилевича (Далібора) австрійська влада вбачала загрозу своєму пануванню в Західній Україні?

2. Прочитайте «Предслів’е» до альманаху на сторінках III-VI і дайте відповіді на запитання.

Про які «тучі і бурі» говорить автор «Передслів’я»?

Про які здорові й повносильні паростки йдеться в тексті?

Кому й за що має низько вклонитися «Русалка Дністровая»?

3. Прочитайте народні думи, поміщені до альманаху, і дайте відповіді на запитання.

З’ясуйте, за що творці думи про Добуша (Довбуша) (3) засуджують свого героя. Які риси українського характеру підкреслює цей народний осуд?

Якими аргументами думи про Івася Коновченка (4) і «Гонять, мамко, на сторожу...» (5) переконують молодих козаків не втрачати пильності, виконуючи військовий обов’язок?

Прочитайте думу «Ой, Морозе, Морозине, преславний козаче...» (6), визначте, яка цінність для козака-воїна була найдорожчою.

Які обов’язки, за думою про козака Кременюшку (10), покладалися на жіночу половину сім’ї, поки козак був у поході, на війні?

Прочитайте думу «Ой, там при долині...» (15). Яке життєве заняття козаки вважали найпочеснішим? З яких слів думи це видно?

Знайдіть у думі «Ой в садочку зеленім зозуля ковала...» (16) слова, які переконували молодь поважати батьків.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ II

«УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в складі АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.»

Політика Австрійської імперії щодо західноукраїнських земель була колоніальною та мала на меті утримання в покорі поневолені українські регіони, а в майбутньому — їхнє злиття з австрійською короною. Ця політика ґрунтувалася на ідеології освіченого абсолютизму, яка спонукала Відень до проведення реформ, спрямованих на підвищення освітнього рівня населення та зрівняння всіх мешканців у соціальних і релігійних правах. Проведені Габсбургами реформи значно покращили становище українського селянства й духовенства, підняли рівень освіти. Однак наступники імператорів-реформаторів у ході контрреформ відновили жорстоке соціальне гноблення селянства. Кричущою ознакою західноукраїнського села була бідність.

Українське населення Західної України було представлене насамперед селянством. Панівна верхівка залишалася іноземною, не пов’язаною із селянами-українцями почуттям національної спорідненості, чим і були зумовлені крайні прояви соціального й національного гноблення.

Соціальна боротьба західноукраїнських селян вирізнялася стихійністю, наївним монархізмом і мала місцевий характер. Принциповою відмінністю від Східної України були судові спори сільських громад з поміщиками.

Роль лідера в національному відродженні Західної України відігравало духовенство. Відродження руху «будителів» у Закарпатті й на Галичині мало яскраво виражений просвітницький характер. Найпотужнішим осередком західноукраїнського просвітництва на початку XIX ст. став Перемишль — центр греко-католицької єпархії. Галицькі просвітники зосередили свою увагу на розширенні мережі парафіяльних шкіл, праві викладання українською мовою для селян і поширенні штучної «високолітературної мови — язичія».

Новим поштовхом до участі в національному відродженні для західноукраїнської інтелігенції стала діяльність «Руської трійці» і вихід у світ альманаху «Русалка Дністровая». У середовищі інтелігенції розпочався повільний, але невідворотний процес переорієнтації на українські народні маси. Західноукраїнський національний рух почав розглядати потреби й інтереси пересічних українців як програмні завдання своєї діяльності.

Революційна хвиля 1848 р. охопила також і Західну Україну. «Весна народів» допомогла українцям піднятися до рівня політичної боротьби за свої національні інтереси. Скориставшись конституційними правами та свободами, українські діячі створили у Львові першу українську громадсько-політичну організацію — Головну руську раду, яка взяла на себе роль представника інтересів галичан перед віденським урядом. Рада ставила своїм завданням створення української національно-територіальної автономії в складі Австрійської імперії, розвиток життя краю на основі української культури й традицій, вирішення питань соціального протистояння між селянами й поміщиками. Революція посприяла розгортанню селянського соціального руху та скасуванню панщини.

Створення українського політичного представництва у Віденському парламенті стало передумовою включення народних мас у політичне життя, а отже, перетворення українців на європейську націю.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно