§ 11. РОЗВИТОК ОСВІТИ І НАУКИ

1. Освіта. Відкриття університетів

У першій половині XIX ст. за Олександра І було проведено реформи в системі освіти - утворено Міністерство народної освіти, затверджено «Правила народної освіти» та статути навчальних закладів. У Росії, а отже, й у Наддніпрянській Україні, існували чотири «розряди» навчальних закладів: для початкової освіти - парафіяльні школи (для «найнижчих станів») і повітові училища (для дітей дворян, духовенства, купців, чиновників, заможних ремісників та інших міщан); для середньої освіти - спеціальні навчальні заклади та гімназії; для вищої освіти - ліцеї, вищі гімназії та університети. Крім шкіл, підпорядкованих Міністерству народної освіти, існували навчальні заклади, що належали міністерствам державного майна, військовому (офіцерські кадетські корпуси в Києві та Полтаві), морському (артилерійське та штурманське училища в Миколаєві), гірничому та внутрішніх справ. Російський уряд підтримував становий характер освіти. Про занедбаний стан освіти свідчили брак фінансів, учительських кадрів, підручників, навчального обладнання, шкільних приміщень.

У початкових школах навчали читання, письма, лічби та Закону Божого (основи православ’я). Навчання тривало від 4 місяців до 1 року. У повітових училищах викладали російську мову, географію, історію, арифметику, геометрію, фізику, природознавство, малювання і Закон Божий (термін навчання - 3 роки). Діти дворян навчалися, як правило, удома - для них наймали вчителів.

Парафіяльна школа у Пригарівці. 1874 р.

У Галичині початкова освітня школа стала знаряддям денаціоналізації і латинізації українців. Від 1792 р. греко-католицьким священикам заборонили викладати у школах Закон Божий, а нагляд за навчанням доручили римо-католицькому духовенству. Завдяки зусиллям митрополита М. Левицького та єпископа І. Снігурського вдалося перевести навчання з польської на українську мову в тих школах, де переважали українці.

На Буковині викладання здійснювалося німецькою та румунською мовами. З 1816 р. школи перейшли під нагляд римо-католицької консисторії (орган церковного управління) у Львові, що нав’язала як обов’язкову ще й польську мову. Українці неохоче посилали дітей до іншомовних навчальних закладів, тому кількість народних шкіл зменшувалася.

У 1847-1849 рр. у Східній Галичині й на Закарпатті започатковувалися недільні школи - «читальні для дорослих», де вивчали географію, математику, українську мову й літературу. У Галичині таких шкіл налічувалося 60, на Закарпатті - 9.

1804 р. в Чернігові було відкрито перше в Україні ремісниче училище. Пізніше в Полтаві та Херсоні відкрили училища для підготовки службовців державних установ. Початок спеціальній, агрономічній, зоотехнічній, ветеринарній освіті в Україні поклало Харківське землеробське училище. 1807 р. при Волинській гімназії в Кременці відкрито єдине в Україні трирічне землемірне училище, в Одесі - садівниче.

Розвиток господарства зумовлював появу професійних шкіл виноробства, садівництва, бджільництва, ветеринарії, рільництва. Школи садівництва створено в Катеринославі, Полтаві, при Одеському ботанічному саду. У 1828 р. П. Прокопович створив у с. Пальчики Конотопського повіту на Чернігівщині єдину в Російській імперії школу бджільництва. Засновник школи винайшов перший у світі рамковий вулик, який дозволив різко підвищити продуктивність промислу. При Нікітському ботанічному саду в Криму існувало Магарацьке училище виноробства.

Київський університет св. Володимира. Поштівка другої половини XIX cт.

У великих містах України діяло кілька фельдшерських шкіл. Професійних моряків і суднобудівників готувало Херсонське училище торговельного мореплавства.

Поряд з державними навчальними закладами розвивалася мережа приватних пансіонів, які готували дітей із заможних родин до вступу до гімназій, ліцеїв, військових училищ, університетів. Приватні школи створювались окремо для хлопців та дівчат.

На початку XIX ст. в Україні з’явилися нові типи навчальних закладів - гімназії (19 у найбільших містах України), ліцеї та університети (перший було відкрито в Харкові в 1805 р., Київський університет св. Володимира - у 1834 р.). У гімназії спочатку навчалися 4, пізніше - 7 років. Вивчали російську мову, статистику, географію, історію, право. Випускник гімназії мав право йти на державну службу або вступати до університету. Поряд з гімназіями середню освіту давали приватні пансіони для дітей дворян.

У ліцеях навчалися 9-10 років, в університетах - до 5 років. Вищу освіту давали привілейовані навчальні заклади, що поєднували гімназичний та університетський курси (Волинський ліцей у Кременці (1805), а також Гімназія вищих наук у Ніжині (1820); Рішельєвський ліцей в Одесі прийняв перших слухачів у 1817 р., а на його базі трохи згодом постав славетний Новоросійський університет). Волинський ліцей уряд закрив після польського повстання 1830-1831 рр.

ПЕРСОНАЛІЇ

ВАСИЛЬ КАРАЗІН (1773-1842)

Освітній і громадський діяч, учений, винахідник. Народився в с. Кручик на Харківщині. Навчався в харківському пансіоні та Гірничому корпусі в Санкт-Петербурзі. Після приходу до влади імператора Олександра І деякий час входив до його найближчого оточення. За ініціативи В. Каразіна було створено Філотехнічне товариство (1811-1818) для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості. За критику існуючого ладу був ув’язнений у Шліссельбурзькій фортеці. Після звільнення жив під наглядом поліції у своєму маєтку. В. Каразін зробив численні відкриття в галузі техніки, хімії, агрономії, селекції. Сучасники називали його «українським Ломоносовим».

Василь Каразін

Як ви вважаєте, чи був В. Каразін послідовником доби Просвітництва?

У вищих навчальних закладах готували фахівців різних спеціальностей. Так, у Харківському університеті навчання проводилося на історико-філологічному, фізико-математичному, юридичному, медичному факультетах. Рішельєвський ліцей мав чотири відділи: фізико-математичний, камеральний (археологічний), юридичний і загальних предметів. З 1823 по 1855 р. при ньому діяв Інститут східних мов (арабської, турецької, перської), у якому готували перекладачів для військових і адміністративних установ. Ніжинську гімназію вищих наук 1832 р. перетворено на математичний, а 1840 р. - на юридичний ліцей. Протягом 1820-1860 рр. у ньому навчалося 588 осіб, зокрема письменники М. Гоголь та Є. Гребінка.

Рішельєвський ліцей. Одеса. Сучасний вигляд

Київський інститут шляхетних дівчат. Сучасний вигляд

Після революцій 1848-1849 рр. у Європі російський уряд почав обмежувати вступ до гімназій, бажаючи зробити середню освіту доступною лише для заможної верхівки суспільства. З тих самих причин замість філософії впроваджувалося розширене вивчення класичних мов (давньогрецької і латинської).

Існували середні навчальні заклади для окремих станів. Діти священнослужителів, як правило, навчалися в чотирирічних духовних училищах, після чого вступали до духовних семінарій. Для синів з офіцерських родин існували кадетські корпуси з 7-річним терміном навчання. Жінки могли здобути середню освіту в інститутах шляхетних дівчат. Лише в 1860 р. у Києві з’явилася перша в Україні жіноча гімназія.

У Галичині діяли школи-гімназії з 6-річним курсом навчання. 1849 р. гімназії перейшли на 8-річний курс, створено було також реальні школи.

На Буковині перші середні навчальні заклади - «нормальні школи» - виникли в Чернівцях і Сучаві наприкінці XVIII ст. У 1808 р. в Чернівцях засновано гімназію, а 1827 р. - Богословський інститут. 1828 р. клерикальні школи (навчальні заклади, що діяли під опікою церкви) перетворено на семінарії, де викладання предметів велося українською та румунською мовами. Семінарії готували вчителів.

Гімназія в м. Коломиї у Галичині. Сучасний вигляд

На Закарпатті в першій половині XIX ст. діяла гімназія в Ужгороді. У 1850-х роках на Закарпатті налічувалося вже 9 гімназій (переважно католицьких), де українці становили не більше 20 % учнів.

На західноукраїнських землях під владою Австрійської імперії вищу освіту давав найстаріший в Україні Львівський університет. В університеті діяли 4 факультети: філософський, теологічний (богословський), юридичний та медичний. На початку 1840-х років тут навчалося 1184 студенти, з них 400 українців. Лише на теологічний факультет українці могли вступати безкоштовно, доступ на інші був ускладнений. 1805 р. австрійський уряд перевів університет зі Львова до Кракова. Натомість у Львові створено ліцей з філософським, хірургічним, юридичним і теологічним відділами. Оскільки програми ліцею не задовольняли вимог вищої освіти, 1817 р. університет у Львові відновили.

Львівський «Оссолінеум». Сучасний вигляд

З 1817 р. у Львові працювали реальна (торговельна) і з 1844 р. - технічна академії. Більшість навчальних предметів викладалися польською, німецькою і латинською мовами. 1817 р. у Львові польський учений-просвітитель, бібліограф, історик, літературознавець Ю. Оссолінський заснував науково-дослідний інститут «Оссолінеум» (Львівський інститут Оссолінських). Основу інституту становили бібліотека й музей рідкісних колекцій пам’яток історії, культури та мистецтва. Тут зберігалися книги з філософії, історії, літератури, права, колекції археологічних пам’яток, монет, зброї, картин, гравюр, скульптур. У XIX ст. фонди бібліотеки налічували 27 тис. цінних книг, 715 рукописів, 133 географічні карти, понад 2 тис. гравюр.

У Чернівецькому ліцеї на богословському факультеті готували священнослужителів.

2. Наука. Видатні вчені

Розвиток господарства дав поштовх науковим дослідженням. Особливо інтенсивно вони велися в галузі природничих і точних наук, оскільки їх результати мали застосування на практиці. Для допомоги сільському господарству щодо прогнозування погодних змін, посух на Харківщині (с. Кручик) та в Миколаєві з ініціативи засновника Харківського університету В. Каразіна було створено перші метеорологічні станції. Багаторічні систематичні спостереження дали змогу розробити прогнозну карту погоди у Слобідській та Південній Україні. Складена професором Харківського університету Н. Борисяком гідрогеологічна карта Харківщини прислужилася справі налагодження водопостачання міст.

Значення лісів України для господарства й екологічної рівноваги обґрунтував у своїх працях професор Харківського університету В. Черняєв. Науково-дослідна робота проводилася в ботанічних садах Києва, Кременця, Одеси, Харкова. У 1812 р. поблизу Ялти закладено Нікітський ботанічний сад, який став одним із центрів розвитку агрономії, ботаніки й садівництва. Перший ректор Київського університету М. Максимович є автором двотомної праці «Основи ботаніки».

ПЕРСОНАЛІЇ

МИХАЙЛО МАКСИМОВИЧ (1804-1873)

Природознавець, історик, фольклорист, літературознавець, громадський діяч. Перший ректор Київського університету св. Володимира. Народився на Черкащині. Освіту здобув у Новгород-Сіверській гімназії та Московському університеті. Один з основоположників вітчизняної ботаніки та фольклористики. Перший історик стародавнього Києва. Автор віршованих перекладів «Слова о полку Ігоревім» і біблійних псалмів. Професор Московського університету (1833), член-кореспондент Імператорської академії наук (Санкт-Петербург, 1871). Як учений, громадський діяч, педагог і просвітитель він був одним з подвижників боротьби за культурний розвиток українського народу. «Бався, радій, душе людська, для того людина тяжко працює, щоб жити, а це значить - веселитися, радіти світом, а не страждати в горі...» - писав М. Максимович.

Михайло Максимович

Вагомими здобутками позначені медичні дослідження, наукові розробки професорів П. Шумлянського, І. Конигіна, Н. Єллінського (автора двотомного підручника з хірургії), О. Вальтера (автора «Курсу анатомії людського тіла»), В. Караваєва (основоположника вітчизняної офтальмології), які впроваджувалися в медичну практику і сприяли охороні здоров’я населення України.

У галузі математики найпомітніші праці створили член Імператорської академії наук приятель Т. Шевченка М. Остроградський та професор Харківського університету Т. Осиповський (його «Курс математики» протягом тривалого часу використовувався як підручник у вищих навчальних закладах).

ПЕРСОНАЛІЇ

МИХАЙЛО ОСТРОГРАДСЬКИЙ (1801-1861)

Математик, механік, педагог. Народився на Полтавщині. Навчався в Харківському університеті, удосконалював математичну освіту у Франції. Опублікував у французьких математичних виданнях перші свої праці. Від 1828 р. працював у навчальних закладах Санкт-Петербурга. Праці М. Остроградського присвячені аналітичній механіці, гідромеханіці, теорії пружності, небесній механіці, математичній фізиці, математичному аналізу і теорії диференціальних рівнянь. Розвинув теорію хвиль на поверхні важкої ідеальної рідини (1826). Досліджував малі коливання пружних тіл (1829-1832). М. Остроградського було обрано іноземним членом Паризької, Туринської, Римської та Американської академій наук. Учений був богатирської статури і після втрати ока від загоряння фосфорного сірника мав досить грізний вигляд. Володіючи веселим характером і гострим розумом, читав лекції так, що його колишні студенти навіть через 40-50 років згадували виступи свого викладача із захопленням. Українець за національністю, Остроградський любив прикрашати свою мову українськими словами, приказками та прислів’ями. Надавав допомогу Т. Шевченку, який зупинявся в його петербурзькій квартирі в 1858 р. по дорозі із заслання. Літні канікули проводив на Полтавщині. Характеризуючи науковий доробок видатного математика, творець аеродинаміки М. Жуковський зазначав: «У творах Остроградського нас приваблює загальність аналізу, головна думка, така ж широка, як простір його рідних полів».

Михайло Остроградський

Першою спробою наукового дослідження історії України можна вважати чотиритомну працю історика Д. Бантиша-Каменського «Історія Малої Росії» (1822) та п’ятитомну «Історію Малоросії» М. Маркевича (1842-1843). М. Маркевич досліджував також історію України XVII-XVIII ст. Він автор історичних праць «Мазепа», «Гетьманство Барабаша» та «Про козаків». Його перу належить нестаріюча надзвичайно цікава праця «Звичаї, повір’я, кухня та напої малоросіян».

Ґрунтовним дослідженням минулого українського козацтва є тритомна «Історія Нової Січі» А. Скальковського (1841). У тритомній «Історії давнього Галицько-Руського князівства» Д. Зубрицького (1852-1855) розкривається одна з найцікавіших сторінок ранньофеодальної доби Західної України. Багатовіковій історії «матері городів руських» присвячені книжки М. Берлинського «Короткий опис Києва» (1820) та М. Закревського «Опис Києва» (1868).

У працях М. Максимовича «Звідки пішла руська земля...», «Історія стародавньої руської словесності», «Початки руської філології», «Про походження варягів-русів» обґрунтовувалася думка про спільне походження українського, російського та білоруського народів. М. Максимович відкидав норманську теорію походження держави на Русі, згідно з якою саме варяги створювали перше східнослов’янське державне об’єднання.

Дмитро Бантиш-Каменський

Микола Маркевич

Аполлон Скальковський

З ім’ям професора Київського та Петербурзького університетів, одного із засновників Кирило-Мефодіївського товариства М. Костомарова пов’язаний перехід до дійсно наукових засад відтворення подій вітчизняної історії. Автор багатьох праць, найвідоміші з яких «Богдан Хмельницький», «Останні роки Речі Посполитої», «Мазепа» та інші (разом вони склали 21 том історичних досліджень), М. Костомаров відстоював самобутність українського народу і його культури.

3. Культурно-освітні товариства

У першій половині XIX ст. в Україні з’являються установи, що координують краєзнавчі, історичні, археологічні дослідження. 1835 р. засновано Тимчасовий комітет для дослідження старожитностей. Він здійснював нагляд за розкопками, брав під охорону історико-археологічні пам’ятки Києва: залишки Золотих воріт, церкви Святої Ірини, розпочав організацію Музею старожитностей при Київському університеті. У 1845 р. з ліквідацією комітету його повноваження перебрала на себе Тимчасова комісія для розгляду давніх актів. Комісія, до роботи в якій було залучено М. Костомарова, М. Максимовича, М. Івашкевича, О. Лазаревського, упродовж 1845-1859 рр. підготувала чотири томи документів («Пам’яток»), а пізніше - багатотомний «Архів Південно-Західної Росії». У роботі комісії як художник брав участь Т. Шевченко.

1839 р. розпочало діяльність Одеське товариство історії та старожитностей. У ньому працювали вчені Д. Княжевич, М. Мурзакевич, А. Скальковський, а також відомі діячі визвольного руху слов’янських народів і науковці - В. Ганка, В. Караджич, Л. Гай, Я. Коллар. Товариство видавало свої «Записки» та підтримувало стосунки з науковими центрами багатьох європейських країн.

Провідні вчені створювали наукові центри за власні кошти, яких часто-густо бракувало. Так, В. Каразін заснував Філотехнічне товариство, діяльність якого охоплювала Слобожанщину, Південну Україну. Розробки членів товариства впроваджувались у винокурній та солеварній галузях промисловості. Не одержуючи фінансової підтримки уряду, товариство припинило діяльність. Упродовж 1812-1820 рр. плідно працювало Товариство наук при Харківському університеті. Результати наукових досліджень публікувались у «Працях Харківського вченого товариства».

1828 р. в Одесі засновано Товариство сільського господарства Південної Росії, яке від 1841 р. видавало свої «Записки». Дійсними членами товариства обиралися не лише вчені, але й поміщики та чиновники Новоросійської губернії та Бессарабії, а також іноземці, відомі своїм внеском у розвиток агрономії, лісівництва, ветеринарії, ґрунтознавства. Започатковане 1840 р. Товариство київських лікарів спрямовувало зусилля на поглиблення досліджень у галузі медицини.

Наукову цінність мали зібрані губернськими та головними статистичними комітетами в Одесі, Полтаві та Києві матеріали, які узагальнювали стан розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, освіти.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Установіть послідовність подій:

а) відкриття Харківського університету;

б) заснування Нікітського ботанічного саду;

в) заснування Товариства київських лікарів;

г) відкриття Київського університету св. Володимира.

2. Окресліть центри розвитку освіти на Закарпатті та Буковині.

3. Поясніть значення понять: «гімназія», «університет».

4. Чому освіта мала становий характер?

5. Оцініть розвиток науки в першій половині XIX ст.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно