§ 15. Розвиток української літератури

ЗГАДАЙТЕ 1. Які перші досягнення вітчизняної літератури у XVIII ст.? 2. Назвіть прізвища тих, хто стояв біля її витоків.

1. Фольклор як підґрунтя для розвитку літератури. Фольклор й усна народна творчість були тим благодатним поживним середовищем, без якого неможливий розвиток «високої» літератури. Події та умови першої половини XIX ст. істотно вплинули на них. У порівнянні з традиційними «вічними» ліричними й побутовими сюжетами значно зросла кількість гострих соціальних. У думах і піснях народ жваво відгукувався на посилення кріпацтва, рекрутчину, сваволю поміщиків і чиновників, власні безправ’я і злиденність.

Видання XIX ст.

До першої половини XIX ст. належить початок збирання і публікації творів народної поезії. Першим дослідником і видавцем українських народних дум став Микола Цертелєв (1790-1869). Він народився в Україні в родині грузинського князя і був закоханий в українську старовину. Понад десять років збирав та досліджував фольклор, і підсумком його роботи стала публікація 1819 р. збірки «Опыт собрания старинных малороссийских песен». Вона містила думи й пісні, записані від кобзарів на Полтавщині.

Вагомий внесок у вивчення українського фольклору зробив випускник Московського університету й перший ректор Київського університету Михайло Максимович. Виходець зі старшинського роду з Полтавщини, він доклав значних зусиль для збереження народнопісенної спадщини земляків. Цій справі прислужилися пісенні збірки, які М. Максимович у 20-30-ті роки XIX ст. видав у Москві та Києві. У фольклорі вчений вбачав поетичний вияв народних почуттів та прагнень і таким чином хотів ознайомити широкий загал з національним характером українців.

Будинок, де жив І. Котляревський, та Свято-Успенський собор. Полтава. Світлина початку XX ст.

Багатогранну пошукову діяльність проводив Ізмаїл Срезневський (1812-1880). Будучи студентом, а згодом професором Харківського університету, він на все життя захопився українським фольклором. По селах Харківщини, Полтавщини й Катеринославщини І. Срезневський записував пісні й звичаї, які разом з власними коментарями опублікував у 1833-1838 рр. у збірниках «Запорожская старина».

Серйозну народознавчу роботу на Полтавщині проводив Іван Котляревський. Він був неперевершений знавець народного одягу, їжі, ігор, музики, звичаїв, обрядів, сімейного побуту тощо. Надалі ці знання він використав у своїй літературній творчості.

Центр збирання фольклору склався у Харкові після відкриття в ньому університету. У місті зросла кількість високоосвічених людей, захоплених національною ідеєю. Серед них виділявся В. Каразин. Активну збиральницьку народознавчу роботу здійснювали також у Полтаві, Прилуках, Одесі та в Києві (після відкриття там університету).

На західноукраїнських землях значні досягнення у справі фольклористики пов’язувалися з діяльністю Зоріана Доленга-Ходаковського (1784-1825). У пошуках народних пісень він у 1814-1818 рр. обійшов ледь не всю Польщу, Білорусь, а також Галичину, Поділля, Волинь, Київщину, Чернігівщину, Полтавщину. 3. Доленго-Ходаковський записав близько 3000 пісень, з яких 1400 українських. Не маючи змоги друкувати матеріали на Батьківщині, він переїхав до Москви. Частину його фольклорного доробку було опубліковано в пісенних збірниках М. Максимовича.

2. Література. Усна народна творчість і фольклор справили значний вплив на становлення нової художньої літератури. У першій половині XIX ст. народна розмовна мова дедалі більше входила в літературу. «Батьком» нової української літератури вважається І. Котляревський, який сміливо ввів у літературу народну мову й створив на її основі неперевершені на той час за художніми якостями твори. Як ви вже знаєте, першим з них стала поема «Енеїда» (надрукована повністю 1842 р.). Ця поема, а також п’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» тривалий час залишалися взірцем для інших письменників і поетів.

Поряд з І. Котляревським творили й інші талановиті літератори. Байкарі Петро Гулак-Артемовський (1790-1865) та Євген Гребінка (1812-1848) різко таврували такі вади, як самодурство, аморальність, свавілля та деспотизм представників правлячої верстви. Езоповою мовою вони критикували порядки в країні. Різкій сатирі піддав недоліки тогочасного суспільства Григорій Квітка-Основ’яненко (1778-1843) у повістях «Пан Халявський», п’єсах «Дворянські вибори», «Сватання на Гончарівці» та інших. У 1840-х роках з’явилися перші історичні повісті П. Куліша.

1. Петро Гулак-Артемовський зробив внесок у формування нової української літератури. 2. Євген Гребінка. Перша половина XIX ст.

Т. Шевченко. Катерина. Літо 1842 р.

Поетичний образ України змалював на сторінках своїх книжок Микола Гоголь. Вона по-новому постала перед читачем у повісті «Тарас Бульба». Фактично це опоетизована героїка українського козацтва, вірного сина та надійного захисника багатостраждальної Вітчизни. У зображенні письменника запорожець з’являється в усій красі — мужній, відважний, готовий до самопожертви й люблячий до самозабуття. Образ степової вольниці з її відчайдушністю, лицарством і побратимством викликав почуття симпатії й бажання наслідувати ці риси. У циклі повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» Гоголь показав романтичну життєрадісну Полтавщину, яка попри всі негаразди у значній мірі зберегла дух вільної Гетьманщини.

Формування нової української літератури завершилось у творчості Т. Шевченка. Уже в першій поетичній збірці «Кобзар» (1840) поет постав як неперевершений майстер поезії, здатний силою українського слова блискуче передати почуття, думи, прагнення й сподівання свого народу. У його творчості відображено найболючіші проблеми життя українців та України. Геніальність Шевченка виявлялася також і в універсальності поетичних закликів до справедливості та волі незалежно від часу й місця події. Це найяскравіше відбилося в рядках знаменитого «Заповіту»:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Боротьба проти соціальної несправедливості тісно перепліталася у творчості Т. Шевченка з протидією національному гнобленню українського народу. Цим він вирізнявся не лише серед попередників, а й серед сучасників. Але націоналізм Шевченка не був шовіністичний, він органічно вписувався в природне прагнення інших народів до свободи й незалежності, враховував особливості людей різних національностей і віросповідань.

ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

Спираючись на найтісніший глибинний зв’язок з народною творчістю, підживлюючись з її джерел, нова українська література в першій половині XIX ст. піднялася до рівня літератур розвинутих країн тогочасного світу.

Віддаючи належне внеску в її становлення І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка і особливо М. Гоголя, все ж пам’ятаймо, що вершинним явищем вітчизняної літератури стала творчість Т. Шевченка - геніального поета, мислителя, пророка національного відродження України.

«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим...», - написав про Шевченка на сторіччя з дня його народження визначний представник іншої, нової епохи української духовної історії, наступник Шевченкової справи І. Франко.

Навіть частина російських критиків - сучасників Кобзаря, визнавала, що, маючи такого поета, українська (у їх термінології малоросійська) література не потребувала нічиєї «ласки» у визнанні, а Т. Шевченко став у ряд найвизначніших слов’янських поетів.

Перевірте себе

1. Чим фольклор і усна народна творчість сприяли розвитку літератури?

2. Кому з українських письменників належать ці твори: 1) «Гайдамаки»; 2) «Маруся»; 3) «Енеїда»; 4) «Кавказ»; 5) «Конотопська відьма»; в) «Пан та Собака»; 7) «Наталка Полтавка»; 8) «Юродивий»; 9) «Ведмежий суд»?

3. Стисло охарактеризуйте один із творів українських письменників цього періоду. Порівняйте нову українську літературу з літературою XVII-XVIІ І ст. Що нового з’явилося в літературі?

4. Обґрунтуйте тезу: творчість Т. Шевченка - вершинне явище вітчизняної літератури.

Документи та матеріали

1. 3 листа російського критика Віссаріона Бєлінського Павлу Анненкову.

Грудень 1847 р.

Наводил я справки о Шевченке и убедился окончательно, что вне религии вера есть никуда не годная вещь. ...Верующий друг мой говорил мне, что верит, что Шевченко - человек достойный и прекрасный. Вера делает чудеса - творит людей из ослов и дубин. Стало быть, она может из Шевченка сделать, пожалуй, мученика свободы. Но здравый смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и пошлеца, а сверх того горького пьяницу, любителя горилки по патриотизму хохлацкому. Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля - один на государя императора, второй на государыню императрицу... Я не читал этих пасквилей, и никто из моих знакомых не читал... но уверен, что пасквиль на императрицу должен быть возмутительно гадок... Шевченка послали на Кавказ солдатом. Мне не жаль его, будь я его судьёй, я сделал бы не меньше. Я питаю личную вражду к такого рода либералам...

...Одна скотина из хохлацких либералов, некто Кулиш (экая свинская фамилия!), в «Звёздочке»... журнале, который издаёт Ишимова для детей, написал историю Малороссии, где сказал, что Малороссия или должна отторгнуться от России, или погибнуть... Вот что делают эти скоты, безмозглые либералишки. Ох, эти мне хохлы! Ведь бараны - а либеральничают во имя галушек и вареников со свиным салом...

Джерело: Белинский В. Г. Поли. собр. соч. - М., 1953-1959. -Т. 12. - С. 440-441.

Запитання і завдання

Чому, на ваш погляд, творчість і громадсько-політична діяльність Т. Шевченка, П. Куліша та їхніх однодумців викликала таку шалену, аж до непристойного, лють окремих російських діячів культури?

2. Історик Роман Шпорлюк про ставлення Бєлінського до української літератури

Російський критик Віссаріон Бєлінський (1811-1848) зразу ж усвідомив, до чого схиляють українські літератори і що створення україномовної літератури може привести - і навіть обов’язково приведе - до ідеї, згідно з якою слідом за такою літературою, «відповідно до неї», повинне з’явитися українське суспільство і нація. Як відзначав Григорій Грабович, «послідовно негативна реакція Бєлінського на Шевченка випливає саме з його принципового неприйняття літературного "сепаратизму” і того політичного сепаратизму, що безпосередньо випливає з нього».

Джерело: Шпорлюк Роман. Украина: от периферии империи к суверенному государству// Украина и Россия: общества и государства. -М., 1997. - С. 58.

Запитання і завдання

Ha основі наведених документів та матеріалів підручника підготуйте повідомлення на тему: «Українська література та російське суспільство в першій половині XIX ст.».

Запам’ятайте дати

• 1840 - перше видання «Кобзаря» Т. Шевченка.

• 1842 — перше повне видання «Енеїди» І. Котляревського.

Словник термінів

• Сепаратизм - прагнення до відокремлення, відособлення, до самостійних дій і виступів (наприклад, прагнення національних меншин у багатонаціональних державах до відокремлення і створення самостійних держав чи автономних областей).

• Шовінізм (від прізвища солдата наполеонівської армії Шовена) — крайній вияв націоналізму, що пропагує національну винятковість, панування однієї нації над іншими.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно