§ 49. Повсякдення української сім’ї. Практичне заняття

ЗГАДАЙТЕ 1. Яке суспільство називають традиційним (домодерним)? 2. Які риси повсякденного життя в Україні характерні для періоду кінця XVIII - першої половини XIX ст.? 3. Як на сімейний побут і повсякденне життя впливає рівень економічного розвитку суспільства?

Матеріали про повсякденне життя української сім’ї

1. Як створювалася сім’я. Найголовнішою функцією сім’ї є відтворення людського роду та виховання дітей. Разом з тим сімейне життя — шлюб — поєднує матеріальне й духовне, громадське та особисте. В Україні традиційно був поширений моногамний шлюб. Моногамія (від грецьких слів monos - один і gamos - шлюб) - це форма шлюбу, при якій чоловік одружується лише з однією жінкою, а жінка — лише з одним чоловіком.

Українці підготовку до шлюбу ніколи не сприймали лише як особисту справу тих, хто укладав шлюб, або їхніх батьків та родичів; це було й справою громадськості. Вплив останньої на практику добору шлюбних пар та утворення сім’ї здійснювався через мережу добре організованих інституцій: сільську громаду, молодіжні об’єднання (парубоцькі та дівочі громади).

М. Пимоненко. Свати. 1882 р.

Укладанню шлюбу завжди надавалося великого значення. За звичаєвим правом (неписаними законами, які регулювали життя в громаді та сім’ї) в Україні людину вважали за самостійну тільки після одруження: неодружений чоловік, хоч якого б віку він був, вважався парубком. Одружена людина завжди мала більший авторитет у громаді, ніж неодружена. Громада ставилася несхвально до людей, які вчасно не створили сім’ю.

У XIX - на початку XX ст. в Україні парубки найчастіше одружувалися після служби у війську. Дівчата виходили заміж переважно в 16-18 років. Народ схвалював ранні шлюби. Про це свідчать прислів’я: «Хто рано встає і рано жениться - ніколи не розкається», «Рано встане - діло зробить, рано жениться - дітей до розуму доведе». Вікова різниця між нареченими, за народними уявленнями, мала бути невеликою. Шлюби між молодою і літнім не схвалювалися.

Наречених, як правило, вибирали зі свого села, а інколи - із сусідніх. До шлюбу хлопця з дівчиною з іншого села ставилися з пересторогою. Репутація родини наречених мала дуже велике значення при їх виборі.

М. Пимоненко. Весілля в Київській губернії. 1891 р.

Важливу роль у виборі наречених відігравали батько й мати. Народ уважав, що без батьківського благословення неможливо створити щасливу сім’ю. Щоправда, останнє слово-згода під час сватання та вінчання в церкві завжди було за молодими. Дівчину чи хлопця зазвичай не примушували до одруження. В українських родинах в усі історичні періоди здебільшого намагалися поважати бажання чи дії всіх членів, незалежно від віку і статі.

2. Національна ендогамія. Серед українців у XIX - на початку XX ст. був також поширений принцип національної ендогамії: українці одружувалися з українцями і дуже рідко - з росіянами, поляками, євреями чи представниками інших національних меншин. Єврей, щоб одружитися з українкою, мусив прийняти християнство — вихреститися. Якщо поляк брав шлюб з українкою, то це відбувалося в церкві, а не в костьолі.

Слід зазначити, що ставлення до міжнаціональних шлюбів у тогочасному українському суспільстві було неоднозначним. Такі шлюби практикувалися більше серед вищих станів, що було пов’язане передусім із прагненням одержати всі ті привілеї, якими користувалася шляхта польських земель, навіть шляхом одруження. У народі насторожено ставилися до міжнаціональних шлюбів, що було одним із засобів збереження національних традицій, проявом вірності вірі батьків, природного почуття етнічного самозбереження.

3. Демократизм сімейних стосунків. На відміну від російської сім’ї, де протягом віків жінка зазнавала постійних принижень від деспотизму чоловіка, в українців були досить демократичні родинні стосунки. Жінка (дружина, донька) нарівні з усіма мала право на особисте майно, яке вона могла придбати за власні гроші. Дочка також мала виключне право на материзну - землю, яку отримала в придане її мати. Це забезпечувало жінці певну незалежність і вигідно відрізняло її від жінок інших етнічних груп, що населяли Україну.

Незалежність жінки зростала в простих сім’ях, оскільки в них було лише два дорослих виробники. Чоловік з нею радився, доручав їй провадити господарство у його відсутність, коли в часи воєнного лихоліття чи з метою заробітчанства залишав рідну хату на довгі місяці чи навіть роки. Жінка нерідко повинна була брати на себе відповідальність голови сім’ї й змушена була виконувати всю роботу сама. Важлива роль жінки відображена в приказці: «Чоловік за один кут хату тримає, а жінка - за три». Традиція рівноправного становища жінки протягом віків була важливою запорукою міцності української сім’ї. Діалог Одарки і Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» ілюструє цей момент дуже вдало: їхню «сварку» пронизує почуття рівності, добрий гумор і взаємна любов.

4. Сім’я - осередок духовності й родинного виховання. У сім’ї дітям передавали родинний досвід, культурну спадщину, формували ціннісні орієнтації в житті. Надавалося великого значення трудовому вихованню дітей. У його основу було покладено особистий приклад дорослих. Власне факт народження дитини сприймався у сім’ї як поява ще одного помічника або помічниці. Саме цим пояснюються звичаї відрізання пуповини в новонароджених хлопчиків на сокирі, щоб у майбутньому був добрим господарем, у дівчаток - «на гребені» (який використовувався для прядіння), щоб була доброю прялею.

1. Т. Шевченко. Селянська родина. 1843 р. 2. У сільській хаті. Івано-Франківська область. 1894 р.

До 6-7 років дівчата і хлопці були під опікою матері та виконували приблизно однакову роботу - пасли овець, свиней, гусей. У цей самий час їх починали залучати до різних занять: хлопці допомагали батькові коло худоби, а дівчата - матері коло печі, мити посуд, замітати хату. Трохи старші діти вже виконували чітко розмежовані функції у домашньому господарстві.

Важливу увагу приділяли розумовому вихованню, що відобразилося в приказках: «Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в’язати», «Не краса красить, а розум», «Розумний всякому дає лад» та ін. Саме розумові здібності людини відігравали велике значення при виборі нареченого чи нареченої. Про це свідчать приказки: «Краще з розумним у біді, ніж з дурним у добрі», «Краще з розумним два рази загубити, як з дурним раз знайти», «З розумним розуму наберешся, а з дурним і останній загубиш» та ін.

В українських родинах дітей передусім учили любові. Митрополит Андрей Шептицький звертався до батьків: «Пам’ятайте й те, що Ваша хата є першою й найважливішою школою, в якій діти Ваші мають навчитися любити Бога і людей».

Проявом любові та добра була пошана до батька й матері та старших. Дитину змалку вчили «віддавати чолом» (цілувати в руку) родичам і знайомим. Виявом пошанівку до старших було звертання на «Ви» як до незнайомих, так і до батька й матері. Християнська мораль учила дитину бути чесною, вважаючи крадіжки й брехню гріхом, який рано чи пізно доведеться спокутувати.

У сім’ї формували національну свідомість і сприяли передачі національно-культурних цінностей. Величезного значення у процесі виховання набувало святкування всією сім’єю християнських свят - Святого Вечора, Різдва Христового, Надвечір’я Богоявления, Воскресіння Христового тощо. Основним завданням української сім’ї було не тільки зберігати й розвивати національну традиційно-побутову і церковну культуру, а й рідну мову. Фактично українська родина була єдиним середовищем, яке сприяло збереженню і передаванню наступним поколінням українських національних традицій і мови.

Найважливіші етапи життя людини й окремі стадії розвитку сім’ї завжди супроводжувалися різноманітними обрядами і звичаями. До традиційної сімейної обрядовості належать обряди, пов’язані з біологічним циклом існування людини - народженням (пологові звичаї та хрестини), одруженням (шлюб і весілля), смертю (похорон і поминки).

5. Старість. В українських родинах батько й мати на старість дуже рідко коли були самотніми. Згідно зі звичаєвим правом, з ними залишався жити один із синів: на Лівобережній Україні - переважно молодший, а на Правобережній - старший. На практиці дуже часто батьки залишали біля себе того, з ким, на їхню думку, буде краще доживати віку. Дочки з батьками залишалися лише в тому випадку, коли не було синів. У такій ситуації донька приводила до батьківської хати приймака. Залишатися в батьківському домі й доглядати батьків уважалося дуже почесним обов’язком. Це було вигідно і з матеріального боку: за звичаєвим правом українців, батьківська оселя і більша частина землі - так звана дідизна - залишалися тому, хто опікувався мамою і татом. Це правило поширювалося і на доньок, що також свідчить про рівноправне становище жінки в українській сім’ї.

6. Опіка над здоров’ям і медичні служби. Процеси модернізації супроводжувалися розширенням доступу населення до медичного обслуговування, яке раніше було привілегією вищих верств суспільства. На Наддніпрянщині визначну роль відіграла мережа земських лікувальних установ, які виникли після ліквідації кріпацтва і введення земського самоврядування. У 1910 р. працювало біля 1 тис. земських лікарів і 3100 фельдшерів і акушерок. Вони надавали медичну допомогу сільським жителям і проводили санітарно-просвітницьку роботу.

Невеликі медичні заклади працювали при заводах і фабриках, у деяких поміщицьких економіях. Так, наприклад, відомий підприємець Микола Терещенко утримував за свої кошти «Чорноробну лікарню» для робітників (нині це Національна дитяча спеціалізована клінічна лікарня «Охматдит»), Андрій Шептицький у Львові у 1903 р. відкрив «Народну лічницю». До такої благородної справи долучалися десятки меценатів.

І хоча більшості населення тодішньої України кваліфікована медична допомога була все ще недоступна, позитивні зрушення, які відбулися у цій сфері в другій половині XIX - на початку XX ст., давалися взнаки: смертність населенення зменшилася, а його кількість швидко збільшувалася.

З урахуванням поданого вище тексту та матеріалів попередніх параграфів підготуйте доповідь і обговоріть її. Пропонуємо орієнтовний план:

• Які функції виконують сім’я та шлюб?

• Як відбувалася підготовка українців до шлюбу? Чим статус одруженого відрізнявся від неодруженого?

• Де зазвичай парубки-українці обирали дружину, а дівчата-українки - чоловіка?

• Що таке національна ендогамія і як цього принципу дотримувалися в Україні?

• Наскільки демократичними були в українців сімейні стосунки? Яке місце в сім’ї займала дружина-мати?

• Що вам відомо про сімейні стосунки у представників інших народів, які проживали в Україні?

• Чому саме сім’я була головним осередком національного виховання українців?

• Як забезпечувалася старість в українських сім’ях?

• Охарактеризуйте сімейний побут українців.

• Що говориться в українській народній творчості про родинні стосунки?

• Які факти свідчать про поліпшення медичного обслуговування населення і як це було пов’язано з процесом модернізації України?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно