§ 24. ОСНОВНІ ТЕЧІЇ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ

1. Народовці (українофіли)

З прийняттям конституції Австрії 1860 р., за якою було надано автономні права краям, українське населення взяло участь у виборах до крайових сеймів. Депутатами стали понад 40 українців. Однак від кінця 1860-х років ситуація змінилася на гірше. 1867 р. Австрія перетворюється на Австро-Угорську імперію. При цьому Галичина й Буковина опинилися в австрійській частині, а Закарпаття відійшло до угорської. За цих умов українська інтелігенція почала пошук засобів, які могли б протистояти полонізації та мадяризації краю.

Основу руху складали ідеї романтизму та національного відродження, започатковані «Руською трійцею» та Кирило-Мефодіївським братством і сформовані під впливом творчості Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. До народовців належали переважно представники української інтелігенції - письменники, учителі, юристи, лікарі, студенти. Організаційними центрами народовського руху стали редакції часописів - «Вечорниці» (1862-1863), «Мета» (1863-1864), «Нива» (1864), «Русалка» (1865). Народовці відкривали читальні, бібліотеки, друкували твори українських письменників, шкільні підручники, організовували вистави та щорічні Шевченкові вечори. Провідниками руху в 1860-х роках були О. Партацький, Д. Танячкевич, В. Шашкевич (син М. Шашкевича), К. Климкович, Ф. Заревич, К. Горбаль та інші. Свою мету народовці вбачали в національному відродженні та національній єдності українців Галичини і Наддніпрянщини: прагнули оновити суспільно-політичне та економічне життя Галичини еволюційним шляхом, зберігаючи його основи та традиції. Революційний спротив вони допускали лише у випадку протидії насиллю з боку влади.

Активізація політичної діяльності народовців припадає на кінець 1870-х років і пов’язана з іменами діячів культурно-визвольного руху В. Барвінського, В. Навроцького, Ю. Романчука, О. Огоновського, А. Вахнянина, О. Терлецького. Новий період народовського руху розпочався з видання часописів «Батьківщина» (1879) і «Діло» (1880).

Народовці - представники національно-культурної та суспільно-політичної течії українського національного руху, що виникла в 1860-х роках у Галичині.

Якою була основна мета народовців? Які заходи вони здійснювали задля її досягнення?

2. Москвофіли (русофіли)

Поряд з народовцями в Західній Україні існувала ще одна течія суспільно-політичної думки - москвофільство.

Його представники 1865 р. опублікували у львівській газеті «Слово» свою програму. Приводом для появи цієї течії була зневіра частини галицької інтелігенції, духівництва та селянства в можливості розв’язати місцеві проблеми власними силами або за допомогою австрійської влади. Москвофіли вірили в домінуючу роль Росії в житті слов’янських народів, її економічну й військову могутність. Вони стверджували, що українського народу як окремої нації не існує, а є «єдиный общеруський народ» від Карпат до Камчатки. Ідеологами руху були Д. Зубрицький, Г. Купченко, А. Добрянський, друкованим органом - газета «Слово».

Москвофіли вважали Росію рятівницею всіх українців і прагнули входження Західної України до складу Російської імперії. Хоча більшість з них була за походженням українцями, вони виступали проти української мови, створивши на основі російської штучне «язичіє». Щоб нав’язати селянам це нововведення, було розпочато видання серії популярних книжок на «язичії» на різну тематику.

Найбільш наполегливо запроваджували «язичіє» москвофіли Закарпаття, очолювані А. Добрянським.

Москвофіли - представники національно-культурної та суспільно-політичної течії українського національного руху, що виник у другій половині XIX ст. і поширився на Галичину, Буковину та Закарпаття. Ідеологічно були опонентами народовців.

Документи та матеріали

«Заперечуючи можливість використання української мови, москвофіли не тільки солідаризувалися з російським царизмом, а й створювали сприятливі умови для проведення політики примусової асиміляції, яку здійснювала на західноукраїнських землях чужоземна (точніше - інонаціональна) бюрократія. Власне, орієнтація на Москву виникла серед значної частини західноукраїнської інтелігенції через заохочувані саме тут властями процеси полонізації, германізації, румунізації і мадяризації», - писав історик В. Сарбей.

1870 р. москвофіли заснували Руську раду - організацію, яка нібито мала продовжувати традиції Головної руської ради. Було створено «Товариство імені Михайла Качковського», яке із часом створило мережу місцевих філій і читалень у Галичині, що конкурували зі структурами народовців. Москвофіли пропагували російське православ’я на противагу греко-католицькому обряду, але ця діяльність була рішуче зупинена австрійською адміністрацією.

Яку мету ставили перед собою москвофіли?

3. Культурно-освітнє товариство «Просвіта»

З розвитком національного руху виникла потреба у створенні таких українських культурно-освітніх та фінансово-економічних установ, які б керували всім життям Галичини. Українські діячі визнали за найкраще, щоб це керівництво здійснювалося централізовано, щоб усі провідники на місцях діяли не кожен сам по собі, а згідно з єдиним, сумлінно виробленим планом. Такими інституціями стали культурно-освітнє товариство «Просвіта» (1868) та Літературно-наукове товариство ім. Шевченка (1873; у 1892 р. реформоване в Наукове товариство імені Шевченка, або НТШ), засновані у Львові, який відтоді став національно-культурним та економічним центром галицького українства.

Спочатку «Просвіта» мала лише один Головний відділ у Львові, а Статутом 1870 р. було передбачено можливість заснування філій в усіх повітових містах і містечках Галичини. Організація ставила за мету «спомагати народну просвіту в напрямках моральнім, матеріальнім і політичнім, поширювати дешеві книжки історичного та економічного змісту». Просвітницьку роботу проводили представники галицької інтелігенції, студенти, священики та гімназисти на громадських засадах. На селі «Просвіта» відкривала бібліотеки-читальні, які ознайомлювали селян зі здобутками національної культури, сучасної економіки, агротехніки тощо. Фактично було створено українську культурно-освітню та економічну інфраструктуру із центром у Львові, яка в будь-який сприятливий момент могла перебрати на себе також і адміністративно-політичні функції. Головами «Просвіти» були визначні постаті Галичини: А. Вахнянин, Ю. Лаврівський, В. Федорович, О. Огоновський, Ю. Романчук, Є. Олесницький, П. Огоновський.

У чому полягала необхідність створення «Просвіти»?

1 - Учасники товариства «Просвіта». Світлина початку XX cт.

2 - Пам’ятник «Просвіті» у Львові. Сучасне фото

ПЕРСОНАЛІЇ

АНАТОЛЬ ВАХНЯНИН (1841-1908)

Композитор, педагог, журналіст, громадсько-політичний діяч. Народився в с. Синява поблизу Перемишля. Освіту здобув у Перемишльській гімназії, Львівській духовній семінарії та на історико-географічному факультеті Віденського університету. Заснував у Відні українське товариство «Січ». Був одним із засновників та першим головою товариства «Просвіта». Очолював музично-хорові товариства «Торбан» і «Боян», «Союз співацьких і музичних товариств». Засновник і перший директор Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові (1903-1908). Співпрацював з комісією для підготовки українських підручників для народних і середніх шкіл, зокрема був автором підручника з географії. Вахнянин - один з лідерів партії народовців, її політичної організації Народної ради (1885), редактор часописів «Правда» і «Діло». Протягом 1894-1900 рр. - депутат австрійського парламенту. Значним є внесок Вахнянина в розвиток українського музичного мистецтва.

Портрет Анатоля Вахнянина. Художник К. Устиянович. 1887 р.

Доберіть факти, що свідчать про А. Вахнянина як про представника національно-культурного руху на західноукраїнських землях.

Завдяки коштам меценатів і заможних підприємців товариство сприяло організації та фінансуванню кооперативів («Народна торгівля», «Сільський господар» та ін.), у яких селян залучали до нових форм господарювання. Діяльність таких господарських та торговельних товариств сприяла підвищенню соціально-економічної та культурної ваги українського населення, формуванню національної самосвідомості.

ПЕРСОНАЛІЇ

ЄЛИЗАВЕТА МИЛОРАДОВИЧ (1832-1890)

Громадська діячка і меценатка. Відіграла значну роль у заснуванні та розвитку українських культурно-наукових організацій. Після заборони в Російській імперії видань українською мовою пожертвувала гроші на розвиток українського руху в Галичині, зокрема на товариство «Просвіта» та журнал «Правда». Разом із цукрозаводчиком Василем Симиренком була фундатором Літературно-наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Від 1878 р. очолювала Полтавське філантропічне товариство. Підтримувала своїми пожертвами українські видання та недільні школи, жіночу гімназію в Полтаві. Заснувала на свої кошти школу в с. Рибці поблизу Полтави.

Єлизавета Милорадович

1869 р. «Просвіта» добилася допомоги з крайових фондів на видання українських книжок, багато зробила для заснування українських шкіл. Це було вкрай важливо в умовах, коли 1868 р. галицький сейм затвердив польську мову як урядову. Упродовж усього часу існування «Просвіта» приділяла велику увагу видавничій діяльності як основі поширення просвіти серед українського населення. Від 1869 р. організація мала свою наукову бібліотеку. Велика кількість книжок надходила з Наддніпрянської України шляхом книгообміну та доброчинних пожертв. Близько половини читалень «Просвіти» мали власні бібліотеки. Значна кількість книжок надсилалася до віддалених місць компактного проживання українців.

4. Наукове товариство імені Шевченка

Документи та матеріали

Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) - науково-культурна, громадська організація, що довгі роки виконувала функції всеукраїнської академії наук. Засноване у Львові у грудні 1873 р. завдяки спільним зусиллям інтелігенції з Наддніпрянщини та Галичини у відповідь на заборони, яким піддавалось українське друковане слово в Російській імперії.

Фінансовою основою для заснування товариства стали 20 тис. австрійських крон, які пожертвувала Є. Милорадович. Фундаторами товариства були також О. Кониський, Д. Пильчиков, М. Жученко, С. Качала. Першими головами товариства були К. Сушкевич, С. Громницький, Д. Гладилович.

Мета товариства - «вспомагати розвою руської словесності» - реалізовувалась через поширення серед народу художніх та історичних творів.

На той час у Східній Україні діяв Валуєвський циркуляр, яким не визнавалася самостійність української мови і заборонялося друкувати нею наукову літературу. За таких умов товариство стало притулком українства, де, за висловом С. Єфремова, «змогло сховатися бідолашне українське письменство від утиску російського централізму».

1 - Будинок Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Світлина початку XX cт.

2 - Емблема Наукового товариства імені Шевченка

У перший період своєї діяльності (1874-1892) товариство видало понад 50 книг і брошур побутового та загальноосвітнього характеру. Зокрема, було опубліковано «Дослідження у галузі руської мови» О. Огоновського (1880, нім. мовою), у яких доводилася самостійність і рівноправність української мови серед інших слов’янських мов. Товариство друкувало шкільні підручники, часописи «Правда» і «Зоря».

Наприкінці 1880-х років у середовищі Київської громади (В. Антонович та О. Кониський) визріла ідея перетворення Літературно-наукового товариства ім. Шевченка в наукову установу. У Галичині цю ідею підтримала група народовців на чолі з О. Барвінським. У 1892 р. Його перейменували в Наукове товариство імені Шевченка. Головним завданням товариства було «плекати та розвивати науку».

Титульний аркуш журналу «Записки Товариства імені Шевченка» 1892 р.

На зразок тогочасних західноєвропейських академій наук НТШ було поділено на три секції - історико-філософську, філологічну, математично-природознавчо-лікарську. У секціях формувалися комісії. Було організовано бібліотеку та музей. Від 1892 р. товариство видавало «Записки Товариства імені Шевченка».

Період найбільшого розвитку товариства пов’язаний з переїздом до Львова М. Грушевського у 1894 р. Важливу роль в організації та розвитку відіграли І. Франко та В. Гнатюк, які очолювали різні структурні підрозділи товариства, редагували серійні та окремі видання.

Найважливішими були досягнення в галузі суспільних дисциплін: історії (праці М. Грушевського, І. Крип’якевича, С. Томашівського), філології та літературознавства (роботи М. Возняка, О. Огоновського, І. Франка), етнографії, фольклористики та мистецтвознавства (публікації Ф. Колесси, В. Гнатюка, М. Зубрицького), антропології (праці Ф. Вовка, І. Раковського).

Історична роль товариства полягала у виведенні української науки за межі українознавства.

Схарактеризуйте участь діячів Наддніпрянської України у розвитку Наукового товариства імені Шевченка.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. У чому полягала відмінність між народовцями та москвофілами?

2. Що відбулося раніше: утворення НТШ чи «Просвіти»?

3. Порівняйте цілі, що ставили товариства «Просвіта» та НТШ.

4. Оцініть роль періодичних видань у діяльності «Просвіти» та НТШ.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно