Войти
Закрыть

Церковне життя. Культура наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

8 Клас

Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату. Із моменту прийняття Української держави під царську протекцію московський уряд не залишав спроб підпорядкувати православну церкву на українських землях владі московського патріарха. Це дало б змогу контролювати Україну не тільки політично, а й через віру населення. Усупереч намаганням здійснити цей акт українське духовенство чинило йому опір, розуміючи, що воно фактично втратить існуючу незалежність (константинопольський патріарх мало впливав на життя Київської митрополії). Найбільшим противником був київський митрополит Йосип Тукальський, який усіляко підтримував гетьмана П. Дорошенка. Після його смерті в 1675 р. Москва активізувала свої намагання підпорядкувати Київську митрополію. Переломними стали події першої половини 1680-х рр. У 1684 р. Києво-Печерська лавра була вилучена з-під влади константинопольського патріарха й підпорядкована московському. Московський уряд надіслав константинопольському патріарху Якову царську грамоту з пропозицією дозволити Московській патріархії висвячувати київських митрополитів. Не чекаючи відповіді (вона була негативною), цар наказав І. Самойловичу провести вибори київського митрополита та відрядити його на висвячення до Москви. І. Самойлович не наважився суперечити волі царя, і в липні 1685 р. було скликано собор, який обрав митрополитом київським луцького єпископа Гедеона (князь Святополк-Четвертинський). Від’їзду Гедеона на висвячення в Москву передувало посольство українського духовенства, яке просило підтвердити давні права й вольності Київської митрополії. Московський патріарх це прохання задовольнив. Тоді Гедеон виїхав до Москви, де в грудні 1685 р. отримав дозвіл на митрополію. Він офіційно отримав титул «митрополит Київський, Галицький і Малої Росії», а традиційна частина титулу київських митрополитів — «і всієї Русі» — була вилучена. Тим часом московські дипломати залагоджували цю справу в Константинополі (Стамбулі). Заручившись підтримкою великого візира Порти й щедро обдарувавши константинопольського патріарха Діонісія, Росія в 1686 р. домоглася від нього згоди на передачу Київської митрополії Московському патріархату....
0 Переглянути

Гетьман П. Орлик і його Конституція. Ліквідація козацтва на Правобережній Україні

8 Клас

Гетьман П. Орлик і його Конституція. 16 квітня 1710 р. під Бендерами відбулася козацька рада, на якій новим гетьманом було обрано найближчого сподвижника І. Мазепи — генерального писаря його уряду Пилипа Орлика (1672—1742 рр.). Він очолив першу українську політичну еміграцію в Західній Європі й уряд в екзилі (еміграції). Політична еміграція — це вимушена зміна місця проживання або переселення зі своєї батьківщини в інші країни через політичні причини. Пилип Орлик походив із давнього чеського роду. Його батько загинув у війні з Туреччиною. Навчався П. Орлик спочатку в єзуїтській колегії у Вільні, а потім у Києво-Могилянському колегіумі. Він був освіченою людиною, знав кілька європейських мов. Обіймав посади в Генеральній військовій канцелярії, згодом став генеральним військовим писарем і найближчим радником гетьмана І. Мазепи. Під час козацької ради 16 квітня було прийнято складений П. Орликом документ «Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (пізніше цей документ дістав назву Конституція Пилипа Орлика). Це була угода між старшиною та запорозькими козаками, з одного боку, та гетьманом — з іншого. Уперше новообраний гетьман укладав зі своїми виборцями офіційну угоду, де чітко зазначалися умови, за яких він отримував владу....
0 Переглянути

Північна війна Московської держави зі Швецією та Україна. Повстання С. Палія. Виступ гетьмана І. Мазепи проти царської влади

8 Клас

Гетьманщина в умовах Північної війни Росії зі Швецією (1700— 1721 рр.). Із 1700 р. Московія вела Північну війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря. Ця війна жодним чином не торкалася інтересів України. Проте від самого початку козацькі полки постійно брали участь у бойових діях. Вони воювали на території Московії, Прибалтики, Речі Посполитої, відстоюючи імперські прагнення царя. Жорстоке ставлення з боку командування та тяжкі умови служби викликали скарги й нарікання, а часом і самовільне повернення додому. Приводом для незадоволення було й те, що досить часто козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, доріг, фортець та інших укріплень. Зокрема, козаки та українські селяни будували нову столицю Московської держави — Санкт-Петербург. У 1706 р. Гетьманщина мусила також утримувати в деяких містах московську армію й воєнні гарнізони. Крім того, з України у великих обсягах вивозилися хліб та інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя. Крім воєнних негараздів козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Так, зокрема, гостру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Пруссії, на регулярні драгунські. Серед козацької старшини поширювалися чутки про ще суттєвіші зміни. Непевність майбутнього України примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями старшина тиснула на гетьмана. Та й сам І. Мазепа почав розуміти згубність існуючих відносин України з Московією....
0 Переглянути

Лівобережна Гетьманщина наприкінці XVII ст. Початок гетьманування І. Мазепи

8 Клас

Адміністративно-територіальний і соціальний устрій Лівобережної Гетьманщини. Розвиток господарства. У другій половині XVII ст. територія Гетьманщини неодноразово змінювалася, але незмінним залишався полково-сотенний устрій, започаткований Б. Хмельницьким. У Гетьманщині після обрання І. Виговського утвердилася республіканська форма правління, яка вже незабаром стала республікансько-олігархічною. Змінилася й форма державного устрою. У першій половині 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворилася на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складалася з Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини та Запорожжя. У першій половині 70-х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана. Таким чином, устрій у первинному вигляді зберігся лише на Лівобережній Гетьманщині, а також частково поширився на новоосвоєні землі Слобідської України. На Лівобережжі існувало десять полків, які, у свою чергу, поділялися на сотні. Конфедерація (у перекладі з латини — спілка, об'єднання) — союз окремих суверенних держав, об'єднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, переважно зовнішньополітичних і воєнних....
0 Переглянути

Слобідська Україна та Запорозька Січ у другій половині XVII ст. Кошовий отаман І. Сірко

8 Клас

Виникнення та розвиток Слобідської України. Починаючи з другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр. XVII ст. Слобожанщину, що перебувала під владою московського царя, почали поступово заселяти українські селяни й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які тікали від польсько-шляхетського гноблення. У 1638 р. сюди прибули учасники козацького повстання на чолі з Яковом Острянином (вони оселилися в місті Чугуєві). У 1652 р. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ставище Білоцерківського полку на чолі з Г. Кондратьєвим заснували Суми. У 1654 р. на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, виникло місто Харків. Схожу історію заснування мали й такі міста, як Салтів, Мерефа, Охтирка, Балаклія, Ізюм та багато інших. Разом із містами виникали й нові села. Масове переселення на Слобожанщину українського населення розпочалося в другій половині XVII ст. і було пов’язано з добою Руїни. У верхів’ях річок Сіверський Донець, Ворскла, Псел та інших переселенці заснували чимало нових поселень. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині вже налічувалося 232 населені пункти (у 1657 р. — 64), де жило близько 250 тис. осіб, серед яких більшість складали українці (80 %). Слобідська Україна (друга назва — Слобожанщина) — історична область, до якої входили території сучасних Харківської, східної частини Сумської, північні частини Донецької та луганської областей України; південно-східні частини Воронезької, південно-західні частини Бєлгородської, південь Курської областей Росії....
0 Переглянути

Правобережне козацтво в останній чверті XVII ст. Закріплення розподілу Української козацької держави між Московським царством і Річчю Посполитою

8 Клас

Укладення Бахчисарайського миру між Московською державою та Османською імперією. Після підписання з поляками Журавненського миру (1676 р.) і розорення Чигирина (1678 р.) Османська імперія закріпила за собою Поділля й більшу частину Правобережжя, крім північної частини Київщини. Проте ці території були спустошені тривалими бойовими діями. Правителем Правобережжя турки залишили Ю. Хмельницького. Резиденцією він обрав місто Немирів. Контроль над ним здійснював турецький паша з Кам’янця-Подільського. Проте влада Ю. Хмельницького тривала недовго. За однією з версій, він був заарештований, а згодом страчений турками за пограбування купців, тортури та вбивства невинних. На думку інших вчених, він доживав вік в одному з православних монастирів на острові в Егейському морі. Тим часом Москва і Стамбул домовилися про поділ України. 13 січня 1681 р. сторони підписали Бахчисарайський мир на 20 років, за яким: кордон між державами пролягав по Дніпру; Лівобережна Україна, Київ із навколишніми містами та Запорожжя визнавалися за Московією, а Південна Київщина й Поділля — за Туреччиною; обидві сторони зобов’язувалися не споруджувати та не відбудовувати укріплення між Південним Бугом і Дніпром, а також не заселяти ці землі;...
1 Переглянути

Правобережна та Лівобережна Гетьманщина в 60—70-х рр. XVII ст.

8 Клас

Гетьман П. Дорошенко. Возз'єднання України. Ситуація, що склалася після підписання Андрусівського перемир’я, вимагала від українства згуртованості у відстоюванні власних інтересів. Для здійснення такого кроку потрібна була сильна особистість. Такою людиною став гетьман Петро Дорошенко (1665—1676 рр.). Постать гетьмана Петра Дорошенка є найяскравішою серед провідників козацької держави тієї доби. Його навіть називали в народі «Сонцем Руїни». П. Дорошенко народився 1627 р. в Чигирині в козацькій родині. Його дід Михайло Дорошенко був гетьманом Війська Запорозького (трагічно загинув), а батько — полковником за часів Б. Хмельницького. П. Дорошенко здобув добру освіту, знав латинську й польську мови. Героїчна смерть діда була для нього блискучим прикладом беззастережної відданості своєму народу. У неповні 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім — Черкаського й Чигиринського полків у війську Б. Хмельницького. Деякий час він співпрацював із гетьманом І. Виговським, а потім і з Ю. Хмельницьким. Перебуваючи в Чигирині, він мав нагоду познайомитися з державними проблемами та виробити власний погляд на становище в Україні. А ставши гетьманом, дістав нагоду втілити своє бачення в життя. Сердюки — наймане піхотне військо, яке набирав гетьман; становило його особисту гвардію. Військо складалося переважно з козаків, частково з волохів, сербів, поляків. Сердюцькі полки були ліквідовані в 1726 р....
0 Переглянути

Гетьманство І. Виговського. Розкол Гетьманської держави. Андрусівське перемир'я

8 Клас

Політична та соціально-економічна ситуація в Україні після смерті Б. Хмельницького була вкрай складною. Поразка українсько-трансильванської воєнної кампанії 1657 р. проти Речі Посполитої негативно вплинула на морально-психологічний стан суспільства. До того ж загострилися українсько-московські відносини через нехтування царським урядом інтересами України. Тривала війна викликала різке погіршення матеріального становища селянства і козацтва. Чимало козаків, що не отримували плату за службу, зосередилися на Запорозькій Січі, яка перетворилася на осередок можливого соціального вибуху. У середовищі козацької старшини сформувалися угруповання, що не поділяли принципу спадковості гетьманату та розгорнули боротьбу за владу. У протистоянні за гетьманську булаву найуспішніше діяв Іван Виговський (1657—1659 рр.), якого 15 вересня 1657 р. на Старшинській раді в Чигирині було обрано гетьманом до повноліття Юрія Хмельницького, а в жовтні козацька рада в Корсуні призначила його вже повноправним гетьманом. Проте чимало козаків недолюблювали Виговського, називали «ляхом», дорікаючи йому за шляхетське походження. Ставши гетьманом, І. Виговський продовжував зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького. Він підтримував союзницькі відносини зі Швецією і Трансильванією, Кримським ханством та Московською державою. Зміст своєї політики щодо Московії І. Виговський сформулював лаконічно: «Нехай Великоросія буде Великоросією, Україна — Україною, ми є військо непереможне». Звичайно, таке ставлення й така політика не могли сподобатися Москві....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 190 191 192 193 194 195 196 197 198 ... 370
Назад

Навігація