Войти
Закрыть

Лівобережна Гетьманщина наприкінці ХVІІ ст. Початок гетьманування Івана Мазепи

8 Клас

У другій половині XVII ст. територіальні межі Гетьманщини неодноразово змінювалися, але непорушним залишався її полково-сотенний устрій. Після смерті Б. Хмельницького у Гетьманщині після обрання І. Виговського утверджується республіканська форма правління, яка вже незабаром стає республікансько-олігархічною. Змінюється також і форма державного устрою. У першій половині 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворюється на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складається із Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя. У першій половині 70-х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана. Таким чином, започаткований Б. Хмельницьким устрій зберігся лише на Лівобережній Гетьманщині, а також частково поширився на новоосвоєні землі Слобідської України. На Лівобережжі існувало 10 полків, які, своєю чергою, поділялися на сотні. Створений Б. Хмельницьким державний апарат упродовж другої половини XVII ст. не зазнав суттєвих змін. Змінювалося лише коло повноважень окремих органів влади та їхній вплив на політичний розвиток козацької України. Вища законодавча, виконавча й судова влада перебувала в руках гетьмана. У той же час відновилася практика скликання генеральних рад, які суттєво впливали на перебіг подій. Зросла роль старшинської ради, яка регулярно збиралася та вирішувала всі важливі поточні справи. Керівні посади обіймала генеральна старшина, яка прагнула обмежити владу гетьмана. Генеральна канцелярія виконувала функції центрального органу управління державою. На місцях діяли полкові й сотенні органи влади....

Слобідська Україна і Запорозька Січ у другій половині ХVІІ ст. Кошовий отаман Іван Сірко

8 Клас

Починаючи від другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр. XVII ст., Слобожанщину, що перебувала під владою московського царя, почали поступово заселяти українські селяни й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які втікали від польсько-шляхетського гноблення. Масове переселення на Слобожанщину українського населення розпочалося у другій половині XVII ст. і було пов’язане з добою Руїни. У верхів’ях річок Сіверський Донець, Ворскла, Псел тощо переселенці заснували чимало нових поселень. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині вже налічувалося 232 населені пункти (у 1657 р. — 64), де жило близько 250 тис. людей, серед яких більшість становили українці (80 %). Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і тому називалися слободами (звідси й назва «Слобідська Україна»). Права українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Визнання поселенцями влади царя виявлялося у складанні присяги. Одночасно Слобожанщину заселяли московські служилі люди, які перебували під управлінням царських воєвод....

Правобережне козацтво в останній чверті ХVІІ ст. Закріплення розподілу Гетьманщини між Московською державою і Річчю Посполитою

8 Клас

Після підписання з поляками Журавненського миру (1676 р.) і зруйнування Чигирина (1678 р.) Османська імперія закріпила за собою Поділля і більшу частину Правобережжя, крім Північної Київщини. Проте ці території були спустошені тривалими бойовими діями. Правителем Правобережжя турки залишили Ю. Хмельницького. Резиденцією він обрав місто Немирів. Проте Ю. Хмельницький правив недовго. За однією з версій, турки його арештували за пограбування купців та тортури і вбивства невинних. Згодом задушили і скинули з мурів Кам’янця-Подільського у річку Смотрич. За іншою, він доживав віку в одному з монастирів на острові в Егейському морі. Тим часом Москва і Стамбул домовилися про поділ України. 13 січня 1681 р. сторони підписали Бахчисарайський мир на 20 років, за яким: • кордон між державами пролягав по Дніпру; • Лівобережна Україна, Київ з навколишніми містами та Запорожжя визнавалися за Московією, а Південна Київщина і Поділля — за Османською імперією; • обидві сторони зобов’язувалися не споруджувати і не відбудовувати укріплення між Південним Бугом і Дніпром, а також не заселяти ці землі; • татарські орди могли вільно кочувати в південноукраїнських степах, а запорозькі козаки і все населення — ловити рибу в Дніпрі, добувати сіль, полювати і пересуватися річками до Чорного моря; • турецький султан і кримський хан зобов’язувалися не допомагати ворогам Московської держави....

Правобережна та Лівобережна Гетьманщини у 60–80-х рр. ХVІІ ст.

8 Клас

Нове становище, що склалося після укладення Андрусівського перемир’я, вимагало від українства згуртованості в обстоюванні власних інтересів. А для проведення такої лінії потрібна була сильна особистість. Нею став гетьман Петро Дорошенко (1665-1676 рр.). Спочатку Дорошенко підпорядкував своїй владі все Правобережжя і за допомогою суворих заходів навів там лад: відбудовували міста, відновлювали господарство й органи влади. Було створене 20-тисячне наймане військо сердюків. Але для здійснення далекоглядних планів ресурсів Правобережжя було недостатньо. Війна, що точилася тут з 1648 р., призвела до скорочення населення на 65-70 %. Для проведення об’єднавчої політики П. Дорошенко, як і колись Б. Хмельницький, вирішив просити підтримку у Кримського ханства. Спершу Дорошенко намагався підпорядкувати західноукраїнські землі: Волинь, Західне Поділля, Галичину, що створило б базу для подальшої боротьби. Тут були значні людські ресурси і ця територія не дуже постраждала від бойових дій. Проте його спільний з татарами Західний похід (вересень-жовтень 1667 р.) виявився невдалим. Татари не пропускали нагоди брати ясир і грабувати, що навіть спричинило опір населення. Цим скористався польський коронний гетьман Ян Собеський, який уміло налагодив оборону. Проте остаточно зірвав план Дорошенка похід харківського полку Івана Сірка із запорожцями на Крим. У вирішальний момент (Ян Собеський перебував в облозі українсько-татарського війська в укріпленому таборі біля Підгайців) татари уклали мир з поляками і повернулися в Крим. Дорошенко був змушений укласти з поляками Підгаєцький договір (1667 р.), за яким він визнав підданство королю і дозволив польській шляхті повернутися до своїх маєтків....

Розкол козацької України. Андрусівське перемир’я

8 Клас

Ставши гетьманом, Ю. Хмельницький вирішив замиритися з Москвою. Під час переговорів у Переяславі московські воєводи відхилили український проект і запропонували повернутися до «Березневих статей». Однак насправді, то був новий договір, що отримав назву Переяславські статті 1659 р. Він передбачав: Тим часом Річ Посполита й Московська держава готувалися до нової війни, щоб остаточно завершити боротьбу за українські землі. У воєнній кампанії 1660 р., яка отримала назву Чуднівська (вирішальна битва відбулася в районі Чуднова), у Правобережній Україні польсько-татарська армія завдала поразки московсько-українській. Політичним наслідком цього став перехід Ю. Хмельницького на бік поляків й підписання Слободищенського трактату 1660 р. Укладення Слободищенського трактату спричинило політичний розкол українського суспільства. Якщо на Правобережжі козацька рада, що відбулася восени 1660 р. у Корсуні, схвалила його умови, то козаки деяких лівобережних полків відмовилися їх підтримати й обрали своїм наказним гетьманом переяславського полковника Якима Сомка. Ю. Хмельницький з допомогою татар спробував відновити свою владу на Лівобережжі й усунути від влади Сомка. Проте це лише погіршило ситуацію: у травні 1661 р. майже все Лівобережжя визнало владу Москви. Наприкінці 1662 р., зневірившись у можливості об’єднати під своєю булавою всю Україну, Ю. Хмельницький зрікся гетьманства....

Гетьманство Івана Виговського

8 Клас

Постать І. Виговського посідає особливе місце в історії України. І. Виговський походив із православного шляхетного роду, освіту здобув, очевидно, у Києво-Могилянському колегіумі, мав військовий і політичний досвід. Він фактично перейняв гетьманську булаву з рук Б. Хмельницького. Очолюючи Генеральну військову канцелярію, Виговський неодноразово мав змогу довести свою вірність розпочатій справі — визволенню України. Він знав багато державних таємниць, був знайомий з багатьма іноземними політичними діячами, брав участь у всіх походах. Проте чимало козаків не любили Виговського, називали «ляхом», дорікаючи йому за шляхетське походження. 2. Внутрішня і зовнішня політика І. Виговського. Гадяцький договір Після обрання гетьманом Виговський продовжував підтримувати союзницькі відносини зі Швецією і Трансільванією, Кримським ханством та Московською державою. На час свого обрання Виговський уже був доволі досвідченим державним діячем. Однак він припустився досить серйозних прорахунків у своїй соціально-економічній політиці. Зокрема, гетьман усіляко підтримував козацьку старшину і шляхту, нехтуючи при цьому інтересами простих козаків, селян і міщан. Прорахунки гетьмана призвели до того, що в жовтні 1657 р. в Україні розпочалися козацькі заворушення, які очолили кошовий отаман запорожців Яків Барабаш та полтавський полковник Мартин Пушкар. Керівники повстанців звернулися по допомогу до московського уряду, який офіційно не втручався у події в Україні, але стосунки з повстанцями підтримував і матеріально їм допомагав....

Воєнно-політичні події 1654–1657 рр.

8 Клас

У роки Національно-визвольної війни Б. Хмельницький здійснював активну зовнішньополітичну діяльність: листувався з урядами інших країн, відправляв послів до інших держав, приймав іноземні посольства тощо. Головне завдання зовнішньої політики гетьмана полягало у створенні умов для успішного завершення війни з Річчю Посполитою і зміцненні становища Гетьманщини. При цьому Б. Хмельницькому необхідно було враховувати ситуацію навколо українських земель станом на середину XVII ст. Річ Посполита, Московська держава й Османська імперія не були зацікавлені у виникненні Гетьманщини, вважаючи, що це порушить рівновагу сил між ними, й одночасно мали власні претензії на українські землі. • Отримання воєнної допомоги для ведення збройної боротьби з Річчю Посполитою. Із цією метою в роки війни гетьман уклав угоди про воєнну допомогу з Кримським ханством, Московською державою і Трансільванським князівством. • Ослаблення Речі Посполитої та запобігання її спробам утворити антиукраїнські союзи. Так, під час зустрічі в Києві наприкінці 1648 р. з єрусалимським патріархом Паїсієм, що прямував до Москви, Б. Хмельницький докладав зусиль для розриву Поляновського миру між Річчю Посполитою й Московською державою 1634 р. Він просив Паїсія і свого спеціального посла, якого відправив із ним до Москви, зробити для цього все можливе. Гетьман пропонував шведському урядові й курфюрсту Бранденбурзькому укласти союз проти Польщі....

Навігація