§ 20. ВОЄННО-ПОЛІТИЧНІ ПОДИ 1654-1657 РР.

За цим параграфом ви зможете:

• характеризувати зовнішню політику гетьмана Б. Хмельницького;

• визначати причини укладення союзницьких відносин з Москвою та їх розриву;

• розповідати про перебіг подій Національно-визвольної війни в 1654- 1657 рр.

1. Зовнішня політика Гетьманщини

У роки Національно-визвольної війни Б. Хмельницький здійснював активну зовнішньополітичну діяльність: листувався з урядами інших країн, відправляв послів до інших держав, приймав іноземні посольства тощо. Головне завдання зовнішньої політики гетьмана полягало у створенні умов для успішного завершення війни з Річчю Посполитою і зміцненні становища Гетьманщини. При цьому Б. Хмельницькому необхідно було враховувати ситуацію навколо українських земель станом на середину XVII ст. Річ Посполита, Московська держава й Османська імперія не були зацікавлені у виникненні Гетьманщини, вважаючи, що це порушить рівновагу сил між ними, й одночасно мали власні претензії на українські землі.

Зовнішньополітичні зв’язки Гетьманщини за часів Б. Хмельницького Визначте, які країни були союзниками, а які противниками Війська Запорозького.

Патріарх Паїсій

У зовнішній політиці Гетьманщини головними були кілька напрямків:

• Отримання воєнної допомоги для ведення збройної боротьби з Річчю Посполитою. Із цією метою в роки війни гетьман уклав угоди про воєнну допомогу з Кримським ханством, Московською державою і Трансільванським князівством.

• Ослаблення Речі Посполитої та запобігання її спробам утворити антиукраїнські союзи. Так, під час зустрічі в Києві наприкінці 1648 р. з єрусалимським патріархом Паїсієм, що прямував до Москви, Б. Хмельницький докладав зусиль для розриву Поляновського миру між Річчю Посполитою й Московською державою 1634 р. Він просив Паїсія і свого спеціального посла, якого відправив із ним до Москви, зробити для цього все можливе. Гетьман пропонував шведському урядові й курфюрсту Бранденбурзькому укласти союз проти Польщі.

• Здобуття держави-протектора (захисника) Гетьманщини. У роки війни Б. Хмельницький вів переговори про можливість прийняття Української гетьманської держави під протекцію турецького султана або московського царя.

• Зміцнення становища Гетьманщини як нової незалежної держави. Для реалізації цієї мети Б. Хмельницький приймав послів, укладав угоди, підтримував дипломатичне листування з іноземними володарями, інформуючи їх про події в Україні. Він домігся від турецького султана укладення угоди, за якою українським купцям дозволялося вільно плавати Чорним морем і на 100 років звільнитися від сплати мита. Сучасники повідомляли, що в гетьманській резиденції в Чигирині одночасно перебували посли: австрійський, два шведські, два трансільванські, турецький, татарський, три з Молдови, три з Волощини, польського короля, польської королеви, литовський і московський. Домогтися визнання іншими державами Гетьманщини і своєї влади Б. Хмельницький хотів шлюбом сина Тимоша з донькою В. Лупу з легітимної молдавської правлячої династії. Тим паче, що друга донька В. Лупу була одружена з литовським князем Радзивіллом. Завдяки цьому шлюбові гетьман також розраховував принаймні забезпечити нейтралітет Литви в подальшій боротьбі з Польщею.

Які цілі зовнішньополітичного курсу гетьмана Б. Хмельницького?

З якими державами підтримувала зовнішньополітичні зв’язки Гетьманщина за часів Б. Хмельницького?

2. Відносини між Українською державою й Московією

Розпочавши війну з Річчю Посполитою, Б. Хмельницький розумів необхідність підтримання добрих відносин з Московською державою. По-перше, виступ московської армії союзницею поляків у їхній боротьбі з українцями для останніх мав би катастрофічні наслідки. По-друге, у тогочасному світі визначальне значення мала приналежність до однієї релігії. Українці вважали себе належними, разом із московитами, до одного православного народу, очікували від братів по вірі допомоги у війні проти влади католицької Польщі. Внаслідок цього в українському суспільстві в роки Національно-визвольної війни поширювалися промосковські настрої.

У 1648-1653 рр. гетьман Б. Хмельницький підтримував зв’язки з правлячими колами Московської держави. Відразу після Корсунської битви гетьман звернувся з листом до московського царя Олексія Михайловича, повідомив про перші перемоги козаків і спробував заручитися його підтримкою у війні з поляками. Ситуація була доволі складною. Союзниками Б. Хмельницького були кримські татари, які вважалися ворогами Московської держави. Річ Посполиту й Московію поєднував Поляновський мирний договір 1634 р. Уряд останньої не хотів його порушувати.

Після початку повстання на кордоні з Україною зосереджувалися московські війська, які могли в разі прохання польського уряду рушити в наступ проти козаків. Після отримання московським урядом листа Б. Хмельницького запланований похід в Україну було скасовано.

30 грудня 1648 р. гетьман відправив до Москви посольство, щоб клопотатися про надання військової допомоги і прийняття Війська Запорозького московським царем «під свою руку». Це було перше зафіксоване у виявлених джерелах прохання Хмельницького перейти під протекцію Московської держави. Проте московський уряд через власну неготовність до війни з Польщею відмовився обговорювати питання військової допомоги. Хмельницькому і козакам пообіцяли розглянути пропозицію лише після того, як вони самостійно звільняться з-під польської влади.

У наступні роки гетьман неодноразово повторював своє бажання прийняти протекцію московського царя, але той не поспішав давати відповідь і уважно спостерігав за ситуацією в Україні. У середині 1650 р. московський уряд звинуватив ослаблену війною з козаками Річ Посполиту в систематичних порушеннях Поляновського мирного договору й розірвав його.

У червні 1653 р. Б. Хмельницький попередив московську сторону, що в разі затягування переговорів прийме протекцію турецького султана.

1 жовтня 1653 р. на скликаному в Москві Земському соборі було ухвалено рішення: «Військо Запорозьке з містами і з землями прийняти під государеву високу руку» та про оголошення війни Речі Посполитій.

Для реалізації цієї ухвали до Гетьманщини вирушило спеціальне московське посольство, очолюване боярином Василем Бутурліним.

Що спонукало Б. Хмельницького до активних відносин з Москвою?

Цар Олексій Михайлович

Постанова Земського собору 1653 р.

Земський собор (худ. С. Іванов)

3. Українсько-московський договір 1654 р.

Для вирішення питання про прийняття протекції московського царя за розпорядженням Б. Хмельницького 8 січня 1654 р. в Переяславі було скликано військову раду. У ній брали участь старшина і представники всіх полків. Вислухавши промову гетьмана, рада підтримала його пропозицію прийняти підданство одновірного московського брата.

Гетьман, старшина й московські посли рушили до Успенської соборної церкви Переяслава. Б. Хмельницький планував, що там обидві сторони, за європейською традицією, складуть присягу. Однак Бутурлін заявив, що цар своїм підданим не присягає. Усі збентежилися. Проте Б. Хмельницькому вдалося владнати конфлікт, заявивши, що Військо Запорозьке згодне скласти присягу.

Після ради в Переяславі московські посли вирушили до міст і містечок Гетьманщини, де, за їхніми даними, присягу склали 127 338 осіб. Водночас серед козацької старшини відмовилися присягати Іван Богуй, Іван Сірко та деякі інші. Тривалий час не хотіли цього робити козаки Запорозької Січі. Із «великою неохотою», небезпідставно побоюючись обмеження своїх прав, приймало присягу вище православне духівництво. Відмовлявся складати клятву київський митрополит Сильвестр Косів.

У лютому 1654 р. до Москви прибули українські посли й подали царю «Просительні статті про права всього малоросійського народу». Узгоджений у ході переговорів варіант угоди був оприлюднений у березні цього року й дістав назву «Березневі статті», оригінал яких до наших днів не зберігся.

Згідно з досягнутими домовленостями, цар обіцяв зберігати й ніколи не порушувати права і привілеї Війська Запорозького, надані польськими королями й великими князями литовськими. Установлювався 60-тисячний козацький реєстр. Податки мали збирати українські урядники й передавати їх до царської скарбниці. Гетьман і старшина обиралися козаками на раді. Гетьманові дозволялося підтримувати відносини з іншими державами лише за умови повідомлення цареві. Відносини з польським королем і турецьким султаном заборонялися без царського дозволу. Залишався давній поділ на стани, кожен із яких зберігав свої права і привілеї. Судитися українське населення мало на основі місцевих законів та звичаїв. Посади в адміністративному апараті заміщувалися представниками місцевого населення. Підтверджувалися права православного духівництва на маєтності, якими вони володіли.

Українська сторона визнавала за царем право тримати в Києві воєводу з військовою залогою й розташувати свої війська на кордоні з Річчю Посполитою. У разі татарських нападів на українські землі передбачалася організація спільних українсько-московських походів. Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Річчю Посполитою навесні 1654 р.

Переяславська рада 8 січня 1654 р. (худ. М. Дерегус, І. Райн, В. Савенков)

Історичне значення українсько-московської міждержавної угоди 1654 р. полягало в тому, що вона юридично закріпила відокремлення від Речі Посполитої Війська Запорозького та визнання його окремою державою московським царем. Вона відкрила перед Україною можливість за допомогою Московської держави довести війну з Річчю Посполитою до перемоги.

Коли відбулася Переяславська рада?

Які основні умови «Березневих статей»?

4. Воєнні дії в 1654-1655 рр.

У січні 1654 р., після отримання повідомлень про події в Переяславі, уряд Речі Посполитої став готуватися до нової великої війни. Московська держава розірвала дипломатичні відносини з Річчю Посполитою і вступила у війну з нею на боці Гетьманщини.

У лютому 1654 р. 20-тисячне польське військо вторглося на Поділля і Брацлавщину. Так, місто Немирів було взяте в облогу, але ніхто з жителів у полон не здався, і воно було знищене поляками. Проте дійшовши до Брацлава й Умані, через опір населення і протидію козацьких військ полковників на чолі з В. Томиленком та І. Богуном поляки були змушені відступити.

Тим часом головні воєнні дії розгорталися на території Білорусі та Смоленщини. Б. Хмельницький на вимогу царя у травні 1654 р. направив туди 18-тисячний козацький загін, очолюваний наказним гетьманом Іваном Золотаренком. Унаслідок успішних воєнних дій наприкінці 1654 р. від польсько-литовських військ було звільнено південь Білорусі і всю Смоленщину.

Кримське ханство не схвалило рішень Переяславської ради. Після того як Б. Хмельницький проігнорував вимогу Іслам-Гірея розірвати союз із Московією, татари вирішили укласти союз із поляками. 10 липня 1654 р. між ними було укладено «Вічний договір», що передбачав взаємодопомогу «проти будь-якого ворога».

У жовтні-листопаді 1654 р. 30-тисячне польське військо на чолі з коронним гетьманом Стефаном Потоцьким вторглося на Поділля.

На початку грудня 1654 р. до польської армії 20-тисячна татарська орда на чолі з ханом Мехмед-Гіреєм. Болісно переживаючи спустошення поляками й татарами Поділля, Б. Хмельницький очікував прибуття московських військ Василя Шереметьева.

Вирішальна битва відбулася 19-21 січня неподалік Охматова. З обох сторін загинуло до 30 тис. осіб. Ніхто із противників не здобув переваги, але одночасно не мав сил продовжувати воєнну кампанію. Наступ польсько-татарського війська у глиб України було зупинено.

Стефан Потоцький

Іллінська церква в Суботові (худ. Т. Шевченко)

Намагаючись зруйнувати кримсько-польський союз, гетьман повідомив турецькому султанові, що згодний прийняти його протекцію. У відповідь Мехмед IV наказав кримському ханові утримуватися від нападів на Гетьманщину. Становище Речі Посполитої ускладнилося. Українські війська наказного гетьмана І. Золотаренка захопили Мінськ, а пізніше разом із московськими полками — Вільно і Гродно. Із півночі на Польщу рушив шведський король Карл X Густав, що претендував на польську корону, і швидко здобув Варшаву та Краків.

Б. Хмельницький вирішив використати сприятливу для себе ситуацію і звільнити з-під польської влади західноукраїнські землі. 19 вересня українсько-московська армія взяла в облогу Львів. Пізніше вона захопила Ярослав, Люблін, Яворів, Янів та інші міста, вийшовши в окремих місцях до Вісли і за Сян. Однак це не сподобалося шведському королю, який став вимагати від Б. Хмельницького зняти облогу Львова й відступити до Гетьманщини. До того ж гетьман дізнався, що Мехмед-Гірей, порушивши заборону турецького султана, разом з ордою вдерся в Україну й пішов на Львів. У цих умовах наприкінці жовтня Б. Хмельницький наказав відступати. Перед цим він зустрівся з послом польського короля й заявив про готовність укласти мир й надати допомогу в боротьбі з ворогами. В обмін на це він пропонував полякам відмовитися від претензій на володіння «усім Руським князівством» та визнати входження до нього західноукраїнських земель, хоча, на думку гетьмана, польська шляхта на це ніколи не погодиться, а козаки не відступлять від цієї умови.

При відступі на українсько-московські війська двічі напали татари, але атаки були успішно відбиті. З огляду на це, 12 листопада 1655 р. під Озерною Мехмед-Гірей уклав угоду з Б. Хмельницьким про невтручання Кримського ханства в боротьбу Гетьманщини та Московії з Річчю Посполитою, відновлення українсько-татарської дружби та заборону татарам чинити напади на українські й московські землі.

Який підсумок воєнної кампанії 1654-1655 рр. для козацької держави?

5. Віденське перемир’я. Зміна зовнішньополітичної орієнтації Б. Хмельницького

Суперечності, що загострювалися між Московською державою і Швецією через Прибалтику, призвели у травні 1656 р. до війни між ними. Вести бойові дії на два фронти для московського уряду було обтяжливо, і він погодився на пропозицію виснаженої війною Речі Посполитої укласти перемир’я. У жовтні 1656 р. у Вільно було підписано Віденське перемир’я, за яким воєнні дії між Московською державою й Річчю Посполитою припинялися. Територія Гетьманщини визначалася за умовами Білоцерківського договору в межах Київського воеводства. У разі обрання царя королем Речі Посполитої Гетьманщина залишалася в її складі.

Відверте нехтування московською стороною інтересами Гетьманщини обурило гетьмана і старшину. В підписанні Віденського перемир’я вони вбачали порушення «Березневих статей» 1654 р. Б. Хмельницький активізував зусилля для укладення воєнно-політичного союзу зі Швецією та Трансільванією, спрямованого проти Речі Посполитої і Кримського ханства.

У грудні 1656 р. в угорському місті Рандоті було підписано договір про союз між Швецією і Трансільванією. За ним західноукраїнські землі переходили до Трансільванії. Рандотський договір засвідчив, що трансільванський князь і шведський король, потребуючи допомоги Гетьманщини, водночас не хотіли її зміцнення за рахунок приєднання Західної України.

Якими були умови Віленського перемир’я між Річчю Посполитою і Московією?

Якими були наслідки Віленського перемир’я для українсько-московських відносин?

6. Дії українського війська в Польщі 1657 р.

Наприкінці грудня 1656 р. Б. Хмельницький без відома московського уряду вирішив підтримати вторгнення в Польщу трансільванського князя Дьєрдя II Ракоці. Гетьман вислав йому на допомогу козацьке військо на чолі з наказним гетьманом Антоном Ждановичем, а згодом ще кілька полків під проводом І. Богуна. Загальна кількість українського війська сягала 18-20 тис. осіб.

Швидким маршем пройшовши Галичину, до трансільванського князя під Перемишлем приєдналося козацьке військо. Союзники взяли Краків і рушили на з’єднання з армією шведського короля. Після об’єднання за наполяганням Карла X Густава було вирішено завдати рішучого удару полякам. Союзники перейшли Віслу, захопили Замостя, Люблін і рушили на Варшаву. 9 червня здобули місто.

Однак у середині червня становище союзників погіршилося. У Польщі розгортався широкий визвольний рух. Після нападу Данії на Швецію Карл X Густав змушений був залишити Польщу. Польські війська вторглися до Трансільванії, а до Польщі як союзник прибув кримський хан із великою ордою. Охоплений панікою Дьєрдь II Ракоці розпочав переговори з польським командуванням і капітулював.

До козаків Ждановича в цей час прибув московський посланець і попередив, що вони воюють без згоди царя. До того ж серед козаків поширювалися чутки, що Б. Хмельницький важко хворий і доживає останні дні. Жданович, враховуючи настрої козаків, наказав повертатися додому. Провал українсько-трансільвансько-шведського походу в Польщу став важким ударом для хворого гетьмана.

Дьєрдь II Ракоці

27 липня 1657 р. в Чигирині помер Б. Хмельницький. Поховали гетьмана в рідному хуторі Суботів в Іллінській церкві.

ВИСНОВКИ

Утворення Української гетьманської держави стало помітною подією міжнародних відносин, що змінило рівновагу сил між державами Центрально-Східної Європи.

Завдяки гнучкій зовнішній політиці Б. Хмельницького в роки війни Україна змогла утворити і зберегти свою державність.

Відносини з Московською державою мали важливе значення для Гетьманщини. Допомога московського уряду була необхідна гетьману, щоб довести до перемоги боротьбу за визволення з-під влади Речі Посполитої. Українсько-московська міждержавна угода 1654 р. юридично визначила перехід Гетьманщини під протекторат Московської держави.

Воєнна кампанія 1654-1655 рр. була дуже важкою для української армії, її перебіг поглибив переконаність Б. Хмельницького в тому, що жоден із його союзників не бажає зміцнення Української гетьманської держави.

Укладення польсько-московського Віденського перемир’я спонукало Б. Хмельницького до спроби змінити спрямування зовнішньої політики Гетьманщини. Була укладена союзницька угода зі Швецією та Трансільванією.

Поразка шведсько-трансільвансько-українського походу 1657 р. унеможливила здійснення плану гетьмана об’єднати українські землі в межах однієї держави.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Які країни у роки Національно-визвольної війни можна назвати союзними козацькій державі?

2. Угода з якою державою отримали назву «Березневі статті»?

3. Як відбулося оформлення протекторату Московської держави над Гетьманщиною?

4. Схарактеризуйте перебіг воєнних дій у 1654—1655 рр. Чому Б. Хмельницький вважав укладення Віденського перемир’я порушенням Московською державою українсько-московської угоди 1654 р.?

5. У чому полягала зміна зовнішньополітичної орієнтації Хмельницького після Віденського перемир’я?

6. Які держави підписали Рандотський договір? Якими були його умови?

7. Чому шведсько-трансільвансько-український похід проти Польщі зазнав поразки?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно