Войти
Закрыть

Основні течії українського суспільно-політичного руху в 1850–1860-х роках

9 Клас

Суспільно-політичний рух після революції 1848-1849 рр. Після революції в центрі суспільно-політичного життя Західної України стояло національне питання. Його складність полягала в тому, що зі своїми національними вимогами в Галичині виступило не лише українське населення, але й польське. Австрійська влада використовувала українсько-польське протистояння. Коли після поразки революції в імперії почалося десятиліття реакційного правління, австрійці для утвердження своєї влади в Галичині оперлися на поляків. Намісником краю призначили польського графа Агенора Ґолуховського. Зміцнюючи австрійську владу, він разом з тим робив усе, щоб посилити тут польський вплив. Було відкинуто українські вимоги виділити Східну, українську, Галичину в окрему адміністративну область. Щоб налаштувати Відень проти українців, А. Ґолуховський постійно доповідав до австрійської столиці про їхні нібито проросійські настрої. За цього намісника припинила існувати Головна руська рада, а в 1859 р. було зроблено спробу перевести українську мову на латинську абетку. Однак зміцнити імперію шляхом політичної реакції не вдалося. Слабкість імперії продемонстрували франко-італо-австрійська війна 1859 р. і австро-прусська війна 1866 р., у яких Австрія зазнала поразок. У війні 1859 р. головним переможцем вийшов П’ємонт - невелике королівство на півночі Італії, яке прагнуло до об’єднання всіх італійських земель в одній державі. З того часу привид П’ємонту не зникав з політичного небосхилу імперії. Своїм «П’ємонтом» Галичину прагнули зробити і поляки, і українці. У цій ситуації австрійський уряд мусив переглянути внутрішню політику. У 1867 р. за конституцією офіційно оголошено міжнаціональну рівноправність у школах, державних установах і судах. І хоча в реальному житті до повної рівноправності було далеко, все ж конституційне П визначення стало досягненням, про яке в Російській імперії українці хіба що могли мріяти. В Австро-Угорській імперії вони не зазнавали тих національних утисків, які випали на долю їхніх наддніпрянських братів. Австро-Угорщина як конституційна монархія не могла відкрито переслідувати українське друковане слово і заборонити українські культурно-просвітницькі об’єднання....
0 Переглянути

Економічний стан

9 Клас

Особливості соціально-економічного розвитку. У 1866 р. завершилася австро-прусська війна за об’єднання німецьких земель. Австрія зазнала поразки й 1867 р. погодилася на поділ влади в імперії з Угорщиною. Виникла дуалістична Австро-Угорщина. Проте на українцях це жодним чином не позначилося. Хіба що Закарпаття вже не лише фактично, а й юридично перейшло в підпорядкування Угорщини. Не змінилося й економічне життя Галичини, Буковини й Закарпаття. Західна Україна мала сприятливі природно-кліматичні умови і могла з великою користю для своїх жителів включитися в модернізацію, яка охопила Західну Європу. Але цього не трапилося. Як і в попередні десятиліття, у другій половині XIX ст. українські землі залишалися слаборозвинутими задвірками імперії. В індустріальну епоху вони вступали обтяжені значними пережитками феодально-кріпосницьких відносин. А вперед тоді виривалися країни, які швидко й рішуче долали ті нашарування попередніх епох, що стримували поступ. Такою не була Австро-Угорщина, такою не могла бути і повністю залежна від неї Західна Україна. Політика імперської влади щодо східних районів держави мала яскраво виражений колоніальний характер. Західноукраїнські землі остаточно перетворилися на ринок збуту товарів і доступне джерело цінної промислової та сільськогосподарської сировини для метрополії. Вони забезпечували модернізацію в центральних і західних провінціях імперії. А це унеможливило власне економічне піднесення....
0 Переглянути

Узагальнення до теми Українські землі у складі Російської імперії у другій половині XIX ст.

9 Клас

Реформи 1860-1870-х років. Економічне становище України середини XIX ст. визначалося занепадом кріпосницьких відносин. Рух за реформу кріпосницької системи охопив усі верстви суспільства. У цих умовах самодержавство в лютому 1861 р. пішло на проведення такої реформи. Селяни одержали особисту свободу і земельні наділи. За отриману землю вони повинні були заплатити поміщику. Оскільки грошей для цього не мали, викупні платежі взяла на себе держава. Протягом 49 років селяни зобов’язувалися повернути державі борг з відсотками. Здійснене царизмом скасування кріпацтва хоча й враховувало перш за все інтереси поміщиків, усе ж стало помітним кроком уперед. Створювалися умови для швидкого економічного прогресу. Серйозним недоліком реформи стало збереження великого поміщицького землеволодіння. З метою пристосувати країну до нових реалій соціально-економічного розвитку правлячі кола в 1860-1870-х роках здійснили реформи управління, суду, освіти, військової справи, фінансову тощо. Реформи відкрили той шлях розвитку, який через півстоліття привів Україну до національної революції. 2. Економічний розвиток. Східна Україна після реформи 1861 р. переживала бурхливе економічне піднесення. Але воно мало однобічний характер, який визначався економічною політикою самодержавства. Основною метою російської економічної політики в Україні було закріплення її стану як сільськогосподарського району імперії, постачальника сировини для російської промисловості й ринку збуту продукції. Унаслідок цього прогресували ті галузі, які не мали відповідних природних умов для розвитку в Росії (цукрова), або ті, які постачали сировину чи напівфабрикати для російської індустрії (металургія, вуглевидобування)....
0 Переглянути

Практичне заняття Українські землі у складі Російської імперії у другій половині XIX ст.

9 Клас

Давно вже йде суперечка в нашій пресі про можливість існування самостійної малоросійської літератури. Приводом до цієї суперечки були твори деяких письменників, які відзначалися більш або менш чудовим талантом або своєю оригінальністю. За останній час питання про малоросійську літературу набуло іншого характеру, внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літературних. Попередні твори малоросійською мовою були розраховані лише на освічені класи Південної Росії, а тепер прихильники малоросійської народності звернули свої погляди на масу неосвічену, і ті з них, які прагнуть здійснити свої політичні задуми, взялися, під приводом поширення грамотності і освіти, видавати книги для початкового читання, буквар, граматики, географії і т. д. В числі подібних діячів було багато осіб, про злочинні дії яких проводилася слідча справа в особливій комісії. У С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання дешевих книг південноросійською говіркою. Багато з цих книг надійшли вже на розгляд в C.-Петербурзький цензурний комітет. Немало таких же книг буде представлено і в Київський цензурний комітет. Цей останній відчуває деякі утруднення з розглядом згаданих видань через такі обставини: навчання в усіх без винятку училищах проводиться загальноросійською мовою і вживання в училищах малоросійської мови ніде не допущено; саме питання про користь і можливості вживання в школах цієї говірки не тільки не розв’язане, але навіть порушення цього питання прийнято більшістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в пресі. Вони досить ґрунтовно доводять, що ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і не може бути, і що говірка їх, яка вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі, що загальноросійська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша, ніж тепер створювана для них деякими малоросами, і особливо поляками, так звана українська мова. Особам того гуртка, який намагається довести протилежне, більшість самих малоросів докоряє в сепаратистських задумах, ворожих Росії і згубних для Малоросії....
0 Переглянути

Зміни в соціальній структурі суспільства. Пожвавлення економічної боротьби і політичних рухів

9 Клас

Модернізація і формування нових соціальних груп. В умовах ринкової модернізації господарське й суспільне життя ускладнювалося. З’являлися нові соціальні групи, яких за панування кріпосницьких відносин не було або які перебували в зародковому стані. У процесі розвитку ринкових відносин у сільському господарстві відбулося соціальне розшарування селян. Одні селянські господарства біднішали і банкрутіли, інші - їх було небагато (до 15-20%) - багатішали. Заможні селяни відігравали дедалі активнішу роль у сільськогосподарському виробництві. Вони легко впоралися з викупом землі, а маючи власні кошти, стали збільшувати господарства і дбати про підвищення їхньої продуктивності. Такі селяни у Степовій Україні найлегше виявляли ініціативу. В їх руках опинилася половина селянських наділів, до того ж вони орендували і купували поміщицькі землі. Формувався новий тип селянина-фермера - підприємливого, ініціативного, енергійного, який, поєднуючи талант хлібороба з важкою працею, ставав співтворцем нової ери. Як господарі-власники досить впевнено почувалися й селяни середнього достатку (середняки), яких було майже 25 %. Решта ж належала до бідняків, мали небагато землі, реманенту, худоби. Нерідко в них не було коня чи вола. Наявність же або, навпаки, відсутність у господарстві цієї основної і на той час практично єдиної тяглової сили визначала ледве не на всі 100 % його долю: не лише конкурентоспроможність, а й виживання селянина взагалі....
0 Переглянути

Визвольний рух у 1860–1890-х роках

9 Клас

Виникнення громад та їхня культурно-освітня діяльність. Організаційною формою українського національно-визвольного руху в 1860-1890-х роках були напівлегальні непартійні об’єднання, які одержали назву «громади». Перша така громада в 1859 р. виникла в Петербурзі. У столиці імперії мешкало чимало українців, на яких справляли великий вплив патріотично налаштовані українські письменники та громадські діячі. Помітно пожвавилося духовне життя української громади Петербурга після приїзду до нього колишніх членів Кирило-Мефодіївського товариства В. Білозерського, М. Костомарова і особливо Т. Шевченка. Значним успіхом громади стало створення літературно-наукового щомісячника - першого українського журналу «Основа», який існував у 1861—1862 рр., виходив українською та частково російською мовами. Видавцями журналу були В. Білозерський, П. Куліш і М. Костомаров. В «Основі» публікувалися художні твори, праці з історії та народознавства. У журналі вперше друкувалися твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Леоніда Глібова, Степана Руданського, наукові дослідження М. Костомарова, М. Максимовича, Петра Єфименка та ін. Через них читачі прилучалися до української культури, минулого свого народу і формувалися як патріоти своєї Батьківщини. Хоча журнал і не торкався політичних питань, зосередивши увагу на захисті української мови, літератури, праві народу на здобуття освіти рідною мовою, виданні навчальної і науково-популярної літератури, однак і така його суто культурницька спрямованість не влаштовувала як офіційну владу, так і багатьох шовіністів з російської інтелігенції. Частково через фінансові труднощі, але значною мірою через переслідування цензури та поліції «Основа» припинила існування....
0 Переглянути

Економічний розвиток у 1860-1890-х роках

9 Клас

Особливості економічного розвитку. Наддніпрянська Україна після реформи 1861 р. переживала добу дуже швидкого, але однобічного економічного зростання. У промисловості прогресували тільки ті галузі, які не мали відповідних природних умов у Росії (цукрова), або ті, що постачали сировину та напівфабрикати для російської індустрії (металургія, кам’яновугільна промисловість). Натомість давня галузь української промисловості - текстильна - була штучно затримана у своєму розвитку, а деякі її види (наприклад, бавовняна) і зовсім не могли існувати через різні митні й тарифні заходи російського уряду. Ця особливість визначалась економічною політикою царизму, який допускав розвиток неросійських районів у межах, які відповідали інтересам імперського центру. У результаті з української сировини готові товари вироблялися переважно в Росії, а потім привозилися для реалізації в Україну. Такий розподіл праці прив’язував Україну до центру і робив її економіку надзвичайно вразливою. Політикою цін, коли сировина коштувала дешево, а готові товари дорого, з України викачувалися капітали. Завдяки географічному положенню України краще виглядала ситуація в сільському господарстві. Влада змушена була миритися з тією об’єктивною обставиною, що глибинні російські регіони не могли змагатися з українськими на рівних. Але і в цьому разі освячені в Петербурзі особливості реформи 1861 р., які залишали в українських селян землі менше, ніж її отримували в Росії, стали серйозною завадою для прогресу....
0 Переглянути

Ліквідація кріпацтва та реформи 1860-1870-х років

9 Клас

Реформа 1861 р. Друга половина 1850-х років позначена різким загостренням кризи кріпосницької системи, її агонією. Ця система не могла забезпечити не лише зростання виробництва, а навіть збереження досягнутого його рівня. Посилювалися селянські протести. Селянство відмовлялося виконувати повинності та рвалося до волі. Ставало очевидним, що кріпосне право потрібно скасувати. Питання про необхідність реформ наприкінці 1850-х років опинилося в центрі руху, у якому брали участь представники всіх станів суспільства. Ставши перед вибором: або скасувати кріпацтво заходами «зверху», або воно буде зметене масовим селянським бунтом, - царизм мусив вибрати реформи, покликані відкрити простір для впровадження ринкових відносин у сільське господарство, забезпечити хоча б мінімальні потреби селянства. Було підготовлено «Положення про селян» і «Маніфест», які 19 лютого 1861 р. підписав Олександр II (1855-1881). «Положення» торкалося двох найголовніших питань: особистої залежності селян від поміщика та поземельних відносин. Селяни здобули ряд громадянських свобод - особистих і майнових. Поміщики втратили будь-які права на них. Колишні кріпаки отримали право укладати договори як з приватними особами, так і з державними установами, займатися торгівлею і промисловістю, володіти рухомою і нерухомою власністю, самостійно виступати в суді в різних справах: цивільних і кримінальних....
0 Переглянути

Україна і Східна (Кримська) війна

9 Клас

Українське питання в контексті міжнародних відносин. Українські землі Північного Причорномор’я протягом сторіч були ареною суперництва декількох держав. Із часів Київської Русі українці, намагаючись захищати власні інтереси, брали самостійно участь у тому протистоянні. Але у XVIII ст. можливості для здійснення такої політики зникли. Український чинник у відвоюванні південного регіону був підпорядкований російській військовій машині і заявити про себе як про самодостатню військово-політичну силу українці не могли. Росія у нескінченних війнах з Османською імперією та Кримським ханством без вагань жертвувала українцями. Без українського людського і матеріального ресурсів Російська імперія не вийшла б на береги Чорного моря й не закріпилася б там. Але не маючи державності українці, як окремий народ, були позбавлені будь-яких надій скористатися наслідками територіальних надбань другої половини XVIII ст. Починаючи з XVIII ст. Османська імперія (Туреччина) вступила в добу політичного та економічного занепаду. У XIX ст. цей процес лише посилився. Росія з її кріпосницькою системою в економічному розвитку значно відставала від передових європейський країн. Але Туреччину все ж переважала. Переоцінюючи свої можливості після перемоги над Наполеоном, царизм намагався скористатися слабкістю Туреччини й просунутися далі, взяти під свій контроль Балкани, східне Середземномор’я. До того ж у переможній війні кріпосники та цар бачили важливий інструмент збереження самодержавно-кріпосницького ладу. Щоб продовжити панування в умовах соціально-економічного занепаду, їм потрібна була демонстрація військової звитяги. Безумовну покірність підданих влада винагороджувала шовіністичним чадом перемог, спробами щораз нових завоювань....
0 Переглянути

Узагальнення до теми Повсякденне життя та культура України наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.

9 Клас

Особливості розвитку культури. Розвиток культури в Україні наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. відбувався в суперечливих умовах. З одного боку, модернізаційні зміни стимулювали її прогрес. З іншого - у намаганнях повністю денаціоналізувати українців панівні кола як Російської, так і Австрійської імперій цілеспрямовано перешкоджали українському культурному рухові. Відійшли в минуле давні традиції підтримки народної освіти з боку державних та церковних установ. Імперська політика гальмувала і збіднювала всі сфери культурного життя. У справі асиміляції українців влада досягла певних успіхів, особливо в молодих містах, що закладалися наприкінці XVIII ст. Але загроза втратити культурну самобутність стимулювала процес національного відродження. Його енергія була особливо помітна в літературі й мовознавстві, музиці, образотворчому мистецтві. 2. Досягнення культури першої половини XIX ст. і національне відродження. Імперські уряди Росії і Австрії намагалися перш за все знищити першооснову народу - його рідну мову. Царський уряд запровадив навчання виключно російською мовою, переслідувань зазнавали ті, хто популяризував українські пісні, звичаї, народний епос. У пом’якшеному варіанті, але така політика мала місце і на західноукраїнських землях. Усупереч цим намаганням частина української інтелігенції не без успіху боролася за збереження і подальший розвиток мови і народних традицій....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 271 272 273 274 275 276 277 278 279 ... 370
Назад

Навігація