§ 20. Україна і Східна (Кримська) війна

ЗГАДАЙТЕ Якими були наслідки для України російсько-турецьких війн першої третини XIX ст.?

1. Українське питання в контексті міжнародних відносин. Українські землі Північного Причорномор’я протягом сторіч були ареною суперництва декількох держав. Із часів Київської Русі українці, намагаючись захищати власні інтереси, брали самостійно участь у тому протистоянні.

Але у XVIII ст. можливості для здійснення такої політики зникли. Український чинник у відвоюванні південного регіону був підпорядкований російській військовій машині і заявити про себе як про самодостатню військово-політичну силу українці не могли. Росія у нескінченних війнах з Османською імперією та Кримським ханством без вагань жертвувала українцями. Без українського людського і матеріального ресурсів Російська імперія не вийшла б на береги Чорного моря й не закріпилася б там. Але не маючи державності українці, як окремий народ, були позбавлені будь-яких надій скористатися наслідками територіальних надбань другої половини XVIII ст.

Починаючи з XVIII ст. Османська імперія (Туреччина) вступила в добу політичного та економічного занепаду. У XIX ст. цей процес лише посилився. Росія з її кріпосницькою системою в економічному розвитку значно відставала від передових європейський країн. Але Туреччину все ж переважала. Переоцінюючи свої можливості після перемоги над Наполеоном, царизм намагався скористатися слабкістю Туреччини й просунутися далі, взяти під свій контроль Балкани, східне Середземномор’я. До того ж у переможній війні кріпосники та цар бачили важливий інструмент збереження самодержавно-кріпосницького ладу. Щоб продовжити панування в умовах соціально-економічного занепаду, їм потрібна була демонстрація військової звитяги. Безумовну покірність підданих влада винагороджувала шовіністичним чадом перемог, спробами щораз нових завоювань.

Чи потрібна була війна за межами своїх етнічних земель українцям? Адже на них знову лягав основний тягар забезпечення воєнних дій. Хоч би яка була слабка Туреччина, але здолати її без значних втрат було неможливо. Проте українців ніхто не запитував.

За подіями, що розгорталися, уважно стежили Англія і Франція - найпотужніші держави не лише Європи, а й тогочасного світу. їх не цікавила Україна. Вони не заперечували поділ українських земель між Російською та Австрійською імперіями. Однак їх не влаштовувало посилення Росії в басейнах Чорного й Середземного морів. У подальшому втручання цих держав у війну між Росією та Туреччиною призвело до переміщення воєнних дій у межі України.

2. Хід війни. Ініціюючи війну, Росія вдалася до маскування своїх справжніх мотивів її розв’язання. Вона виступила в ролі благородного захисника православних, яких утискають в мусульманській країні. Це традиційна політика Росії в усі часи її історії.

І. Айвазовський. Чорноморський флот. 1849 р. Гарний у парадному строю, але безпорадний у протистоянні з англо-французькою ескадрою.

Російський цар зажадав від турецького султана укласти конвенцію, за якою він став би покровителем усіх православних підданих Османської імперії. Зрозуміло, що це було неприкрите втручання у внутрішні справи суверенної країни і не дістало би схвалення. На це Росія і розраховувала. Коли султан відхилив претензії, росіяни розпочали воєнні дії. Без оголошення війни в червні 1853 р. вони ввели війська в придунайські князівства Молдавію і Валахію, залежні від Туреччини. А незабаром просунулися і в Болгарію.

У жовтні того ж року Туреччина змушена була відповісти оголошенням війни. Воєнні дії розгорнулися і на суші, і на морі. Дізнавшись про початок війни, Т. Шевченко з обуренням писав: «І знову потекла мужицька кров! Кати вінчані, мов пси голодні за маслак, гризуться знову».

Російські збройні сили переважали турецькі. На суходолі вони завдали противнику поразки в Закавказзі. А російська ескадра розгромила османський флот на турецькому боці Чорного моря, у бухті Синоп. Щоб не дозволити Росії реалізувати її амбітні плани, на захист Туреччини стали союзні їй Англія та Франція. У лютому-березні 1854 р. вони оголосили війну Росії, а вона - їм.

І це відразу докорінно змінило перебіг подій. Війна Росії з Англією та Францією стала протистоянням держави з примітивними засобами виробництва і країн з виробництвом сучасним. Що наперед визначило його результат.

Воєнні дії почалися на Балтійському, Баренцовому морях і в Тихому океані. Проте головний їх театр зосередився на Чорному морі. Війна фактично велася за панування на ньому й за Крим. Для Англії і Франції у геополітичному сенсі це був Схід. А оскільки протистояння невдовзі локалізувалося в Криму, війна залишилася в історії як Східна (Кримська).

На перенесення війни на українські землі чекати довго не довелося. У квітні-липні 1854 р. англо-французька ескадра неодноразово бомбардувала Одесу. На щастя для одеситів якихось серйозних спроб висадити там десант командування ескадри не робило. Зате союзники висадилися в Болгарії і змусили російські війська поспіхом відступати. І не лише з Болгарії, а й з Молдавії та Валахії. Війна й на суші безпосередньо підійшла до України.

Забезпечивши тили, на початку вересня 1854 р. 62-тисячне англо-французьке військо висадилося в Євпаторії й рушило до Севастополя, проте зупинилося перед беззахисним містом. Росіяни скористалися цією перервою й встигли оточити місто оборонними спорудами, що істотно підвищило можливості 22-тисячного гарнізону його захисників.

14 вересня противник пішов на штурм, але зазнав невдачі. Не бажаючи жертвувати своїми солдатами, англо-французи влаштували облогу. Міцність оборонців час від часу перевірялася атаками. Не вщухали артилерійські бомбардування.

Російська піхота була, як і сто років до того, озброєна кремнієвими гладкоствольними гвинтівками з надзвичайно низькою швидкострільністю і далекобійністю, що не перевищувала 300 кроків. На озброєнні артилерії були гладкоствольні мідні та чавунні гармати також з дуже невеликою далекобійністю. Лише важкі гармати стріляли на відстань 4 км, але їх було вкрай мало. Вітрильний російський флот виграв битву з турецьким. Але проти флотів Англії і Франції він був безсилий. Навіть вітрильники союзників були помітно кращими, бо мали чудові ходові якості й новітню корабельну артилерію. А головне, у їхньому розпорядженні було понад 250 парових суден. Росія мала 24 (разом з тими, що ще будувалися). Тож російська ескадра сховалася в бухті Севастополя. Щоб не впустити союзний флот у порт, частину кораблів затопили на вході до приходу англо-французьких сил. Решту знищили під час оборони (затопили для підсилення огородження бухти) та після її завершення. 10 тис. матросів і знята з кораблів артилерія підсилили сухопутні війська.

У січні 1855 р. до держав коаліції приєдналося невелике Сардинське королівство, яке спорядило в Крим 15-тисячний корпус.

Відсутність сучасного озброєння державне та військове керівництво будь-якої країни завжди намагалося і намагається компенсувати закликами до армії виявити мужність та самопожертву. Так було і в Севастополі. Мужність і самопожертва там мали місце. Але для перемоги цього було недостатньо.

Герої оборони Севастополя 1854-1855 рр.: Афанасій Єлісєєв, Аксеній Рыбаков, Петро Кішка, Іван Димченко, Федір Заїка. Літографія Георга-Вільгельма Тімта.

Символом солдатської доблесті, слави і честі стали подвиги матроса Петра Кішки з Вінниччини. Він започаткував військову розвідку пластунів (спецпризначенців) і був неперевершений у цій справі. Кішка взяв участь у 18 вилазках в тил ворога і часто діяв самостійно - майже щоночі влаштовував секрети (засідки) й повертався з полоненими та важливими відомостями. Відзначились також багато інших солдатів і матросів, у тому числі й українці Андрій Гіденко, Дмитро Горленко, Іван Даниленко, Іван Димченко, Федір Заїка та ін.

Під час облоги Севастополя союзники в травні 1855 р. провели воєнну експедицію в Азовське море, щоб знищити склади з військовим спорядженням, продовольством і фуражем. Ескадра з 57 кораблів змусила залишити місто керченський гарнізон, бомбардувала незахищені Бердянськ, Генічеськ, інші порти, знищивши при цьому на рейдах значну кількість транспортних суден, а на суші великі запаси провіанту й пороху. Зв’язок Криму з азовськими портами й материком був порушений.

Потенціал захисту Севастополя був майже вичерпаний на літо 1855 р. Місто ще деякий час трималося, але 27 серпня французи захопили стратегічну висоту над Севастополем - Малахів курган. Наступного дня останні захисники залишили укріплення й переправилися на околиці Північної сторони. 30 серпня цар віддав формальний наказ припинити оборону вже втраченого міста. Оборона Севастополя, що тривала 349 днів, завершилася.

В. Сімпсон. Захоплення Малахова кургану французькими військами. 27 серпня 1855 р.

У березні 1856 р. Росія підписала в Парижі мирний договір, за яким втрачала право на власний флот і бази на Чорному морі. Молдавія, разом із заселеною українцями Південною Бессарабією, а також Валахія поверталися під владу Туреччини.

3. Війна і населення України. Посилення соціального напруження. Війна особливо негативно позначилася на неслов’янських мешканцях Криму та прилеглих територій. На кримсько-татарське населення і приазовських ногайців російське командування дивилося як на зрадників і всіляко їх утискало. їхні господарства було пограбовано. У примусовому порядку їх залучали до забезпечення тилових робіт. Восени 1854 р. з’явився наказ військового міністра Російської імперії про депортацію татар: «Імператор наказав переселити від моря всіх прибережних жителів магометанського віросповідання у внутрішні губернії». Наказ було виконано частково - на заваді став брак транспортних засобів. Утім, із багатого Південного узбережжя кримських татар виселили майже всіх. Після закінчення війни ця політика продовжувалася.

Кримські татари в Балаклаві. Світлина Р. Фентона.

У 1860-1862 рр. з Криму емігрувало більше 140 тис. татар. Реалізовувалася політика: «Крим без татар». У наступні роки еміграція продовжувалася.

Важкий тягар ліг на населення материкових губерній України. Десятки тисяч молодих чоловіків було відірвано від домівок. Так, у результаті ополченського набору лише Полтавська губернія виставила 9,5 тис. осіб. У Київській губернії і в трьох повітах Волинської на початку 1855 р. сформували чотири полки легкої кавалерії. У воєнних діях у Криму і в обороні Севастополя брали участь Одеський, Полтавський, Кременчуцький, Житомирський, Подільський і Волинський полки, сформовані головним чином з місцевих мешканців. Переважали українці й у складі флотських екіпажів.

У жителів України забирали або примусово закуповували за безцінь для армійських потреб продовольство і фураж. В основному з України до Криму надходили різноманітні військові припаси. Луганський снарядний завод збільшив випуск у чотири рази, Шосткинський пороховий - у шість, і виробляв пороху стільки, скільки майже всі заводи Росії.

Але чи не найобтяжливішим було транспортування військових вантажів. Залізниць ще не проклали й десятки тисяч чоловіків і жінок у будь-яку пору відривали від найнагальніших робіт і відправляли на перевезення продовольства, фуражу та військових припасів. Дрібні господарства занепадали.

Багатіли тільки постачальники та інтенданти. Посилилися корупція і загнивання всієї системи.

Наростало масове невдоволення. Особливо серед селян, на яких головним чином і ліг важкий тягар утримання армії. Це спричинило заворушення, що увійшли в історію як «Київська козаччина».

Безпосереднім приводом до виступів стало опублікування царського маніфесту від 29 січня 1855 р. про створення державного морського ополчення в Петербурзькій і Архангельській губерніях. Селяни України вирішили, що це стосується і їх. У багатьох селах Васильківського повіту Київської губернії стали поширюватися чутки, що зміст царського маніфесту поміщики приховують, що насправді цар обіцяв після запису в козацьке ополчення звільнення від кріпацтва з наданням поміщицької землі, реманенту, лісів і лук. Селяни примушували священиків або інших письменних людей складати списки козаків, а записавшись, поводили себе як вільні люди - не відбували панщину, не виконували розпорядження поміщиків і їхніх управителів, створювали власні органи самоврядування, відбирали в поміщиків землю і майно. Почавшись у лютому 1855 р., селянський рух у березні-квітні охопив 8 із 12 повітів Київської губернії (понад 500 сіл). Поміщики змушені були залишати свої маєтки.

На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська. У деяких селах селяни вступали в бій із солдатами. За неповними даними було вбито й поранено 100 учасників руху.

ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

У середині XIX ст. бездержавність українців вкотре боляче по них вдарила. Вони були втягнуті в орбіту чергової воєнної авантюри самодержавства, яке переможною війною проти ослабленої Туреччини хотіло зміцнити свої позиції в країні.

Влада помилилася. У Петербурзі не передбачили, що на захист Туреччини стануть потужні Англія і Франція. У результаті відбулася наочна демонстрація величезної різниці в можливостях держав, які перебували на протилежних полюсах політичного й соціально-економічного розвитку.

Війна перемістилася в межі України й локалізувалася у Криму. Самовіддана оборона Севастополя не могла принципово змінити ситуацію. Росія була приречена на поразку, і вона її отримала.

Основний тягар війни ліг на український народ, особливо на селянство. Україна була задіяна у воєнному протистоянні і безпосередньо - відправила на поле бою своїх чоловіків, і опосередковано — на плечі українців ліг тягар матеріального забезпечення і обслуговування воюючої армії. Ще більше постраждали кримські татари. їхні господарства грабували, а самих виселяли. Реалізовувалася політика «Крим без татар».

Усе це збурило й без того вже напружене соціально-економічне становище, посилило протестний рух. Його виявом стала «Київська козаччина».

Східна (Кримська) війна продемонструвала, що феодальна система себе остаточно віджила. Усвідомлення цього охопило всі верстви суспільства. І зробило неминучою швидку відмову від основних засад кріпосницького ладу.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Що стало причиною війни між Росією та Туреччиною і приводом для її початку?

2. Чому вступ у війну Англії і Франції означав неминучу поразку Росії?

3. Чому війна отримала назву Східна (Кримська)?

4. Використовуючи картосхему «Оборона Севастополя» на с. 141, підготуйте повідомлення про хід боїв за місто.

5. Чи довго тривала оборона Севастополя?

6. Яким був внесок України в забезпеченні війни?

7. Як реалізувалася урядова політика «Крим без татар»?

8. Що таке «Київська козаччина»?

Документи та матеріали

Розправа над повсталими селянами Київщини (1855 р.) (Уривок зі спогадів учасника придушення повстань)

Вислів «Громада - великий чоловік» - був на устах у всіх і правив за єдине виправдання окремих осіб, найменша провина яких каралася громадою без усякої пощади. «Не забувайте хлопці, що ми - не бунтівники!» - говорили вони, переконуючи кожного в необхідності поводити себе смирно, щоб власники і начальство не обвинуватили в бунті.... Ми, як бачите, стоїмо перед вами неозброєні: робіть з нами, що хочете, але ми не зійдемо з цього місця, поки не оголосять нам указу царського...

Після недовгого відпочинку, з’єднані три роти, вистроївшись в колони для атаки, взявши рушниці на руку, з барабанним боєм, рушили до церкви, де товпилась громада. На правому фланзі йшло начальство, одягнене в парадну форму. Така урочистість, стрункий рух військ, бій барабанів-не могли не вплинути на натовп... Більша частина селян не витримала грізної картини атаки і розбіглась: в ограді церковній залишилось не більш як 500 чоловік, які й були негайно оточені, - і почалась екзекуція...

Джерело: Історія України. Хрестоматія: У 2 ч.-4.1.-С. 250-251.

Запитання і завдання

1. Як ви вважаєте, поведінка селян - це обрана ними «хитра» тактика чи свідчення щирої віри в існування царського указу?

2. Чи поривалися б селяни в ополчення, якби не були кріпаками?

Запам'ятайте дати

• 1853—1855 - Східна (Кримська) війна.

• 14 вересня 1854 — 30 серпня 1855 - оборона Севастополя.

• 1855 - Київська козаччина.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно