Войти
Закрыть

Українські література й театр

9 Клас

Культура другої половини XIX й початку XX ст. продовжувала розвиватися в умовах колонізаторських режимів, які панували в Україні й намагалися тримати український народ у неуцтві, позбавити його національних особливостей та уподібнити своїм народам. Проте, плекаючи такі імперські наміри, російська й австрійська влада не могла не задовольняти культурно-освітніх потреб українського суспільства, яке в другій половині XIX ст. зазнало глибоких модернізаційних змін. Під їхнім впливом у народу посилювався потяг до освіти. «Селяни один за другим самі приводять дітей у науку» — було написано в 1862 р. в журналі «Основа». Нове покоління інтелігенції, кваліфікованих робітників, фабрикантів і заводчиків характеризувалося високими духовно-культурними запитами, що сприяло формуванню потужного суспільного замовлення на духовно-культурну творчість.
За таких умов українська інтелігенція стала впливовою інтелектуальною й духовною силою. Вона була творцем нової української культури й використовувала найменші послаблення колоніальних режимів для утвердження нових позицій української культури. Такі можливості створювали конституційні закони в Австро-Угорщині, буржуазні реформи в Російській імперії. Завдяки цьому інтелігенція у своїй культурно-просвітницькій діяльності могла спиратися на земське самоврядування, конституційний захист прав людини, гласність, на університети, що ставали центрами вільнодумства....
0 Переглянути

Українське суспільство, освіта, наука в умовах модернізації

9 Клас

Модернізаційні процеси розкрили перед Україною нові історичні перспективи. Виникла потреба в інженерах і техніках, агрономах і ветеринарах, освітянах і лікарях, університетських професорах і вчених. Вийшовши з народного середовища, піднімаючись соціальними сходинками завдяки власним успіхам в освіті, науці й господарстві, українська інтелігенція дивилася на світ з оптимізмом. І там, де «старі» українці — нащадки старшин Гетьманщини пророкували кінець України, українська «молодь» вбачала початок національного розвитку. Тісно пов’язані з народом інтелігенти не хотіли миритися з його колоніальним становищем. Тому ідеї європейського романтизму й демократизму спонукали їх до активної громадської діяльності на користь свого соціально й національно пригнобленого народу. Модернізація створила широкі можливості для культурного відпочинку, що збагачував розум і душу: доступні музеї, театри, лекції, бібліотеки, читальні, кінематограф, виставки спонукали людину все глибше замислюватися над життям — минулим, сьогоденням і майбуттям. Це зумовило потужне суспільне замовлення на духовно-культурну творчість і сприяло перетворенню інтелігенції на впливову силу, здатну спрямовувати культурний і політичний розвиток народу....
0 Переглянути

Радикалізація настроїв українства. Буковина та Закарпаття на початку XX ст.

9 Клас

Радикалізація українського руху, тобто його схильність до рішучих дій, формувалася під впливом багатьох історичних причин. Упродовж 1890—1914 рр. вирішальну роль відіграло небувале загострення українсько-польських відносин. Цьому посприяло декілька чинників: 1) припинення «новоерівської» політики польсько-українського примирення; 2) сваволя австрійської жандармерії та польських поміщиків під час виборів; 3) масові судові процеси між українськими сільськими громадами та польськими поміщиками щодо користування сервітутами (з понад 3000 справ лише 32 були вирішені на користь українських селян); 4) боротьба за демократичну виборчу реформу та відкриття українського університету у Львові. Радикальність українського руху посилювалася через ворожість до українства, починаючи з найвищої владної сходинки краю. Так, намісник Галичини граф Казимир Бадені «уславився» брутальними зловживаннями на виборах до Галицького сейму 1895 р. та кривавими виборами 1897 р. до Віденського парламенту. Унаслідок збройного антиукраїнського терору під час виборів загинуло 10 осіб, 19 було важко поранено й кількасот заарештовано, а з 63 депутатів від Галичини обрали всього трьох українців. Саме «криваві баденівські вибори», на думку І. Франка, підштовхнули все «чесне й народолюбне» в українському середовищі до пошуку радикальних засобів боротьби. «Усі нині стали радикалами, — писав він. — Пролита кров була тим чинником, який підштовхнув українців до активнішого опору полякам і до підвищення рівня українських домагань»....
0 Переглянути

Політичне й національно-культурне життя Західної України на початку XX ст.

9 Клас

На початку XX ст. в політичному житті Галичини вирізнялися активністю УНДП, УРП та УСДП, які поставили перед собою спільне завдання: «пізнати народні маси, їхнє становище й потреби, і працювати над їхнім усвідомленням і піднесенням. Витворити з темного українського селянства й робітництва свідомих членів українського народу, який не дав би на поталу своїх прав і вмів захиститися...» Провідну роль відігравала УНДП, яка прагнула об’єднати всі політичні сили краю в єдиний національний політичний блок заради боротьби проти польського засилля. Партія проголосила, що переходить до «політики масової самооборони й рішучої опозиції проти галицько-польської адміністрації, проти центрального (віденського) уряду, який підтримує її». Партія визнавала «теперішній капіталістичний устрій», однак пропонувала ряд соціальних реформ, які б покращили становище українських селян. Зокрема, вона вимагала створення сприятливих умов для кредитування, торгівлі, збільшення заробітної плати, поліпшення побутових умов. Партія закликала селян керуватися в економічній сфері національним принципом — купувати товари лише в українських крамницях. УРП виступала за викуп земель у великих поміщиків коштом громадського фонду й передання їх селянам. У 1907 р. УНДП та УРП утворили парламентський союз і злагоджено діяли у Віденському парламенті. УСДП вважала, що інші українські партії опікуються інтересами лише заможних верств, і не змогла налагодити конструктивного співробітництва з ними. Ставлячи за мету суспільного розвитку побудову соціалізму, партія відхиляла неправові засоби його досягнення, а надто захоплення політичної влади шляхом збройного повстання. Перебуваючи під впливом австрійських соціал-демократів, вона обстоювала ідею поступової соціалізації засобів виробництва (тобто передання їх трудящим), здобуття влади парламентським шляхом, використання держави як інструменту суспільних змін....
0 Переглянути

Соціально-економічне становище Галичини, Буковини й Закарпаття на початку XX ст.

9 Клас

На початку XX ст. господарське становище Західної України не змінилося. Край залишався економічно відсталим і перенаселеним, був внутрішньою колонією Австро-Угорщини — джерелом дешевої сировини й ринком збуту промислової продукції з центральних провінцій імперії. Ця тенденція чітко простежувалася на прикладі тих галузей промисловості, які на початку XX ст. стали основними. Найуспішніше на початку XX ст. розвивалася нафтодобувна промисловість. Уже в 1890-х роках у галузі розпочався процес концентрації виробництва, що й привело до створення в 1892 р. першого нафтового картелю. Протягом 1905—1906 рр. тут виникло понад 50 акціонерних нафтодобувних компаній. Найбільшими з них стали «Галицько-карпатське товариство», «Східниця», «Галичина». Протягом першого десятиліття XX ст. в нафтовій промисловості прискорився процес концентрації виробництва, який поєднався з інтенсивним притоком іноземного капіталу. Як наслідок, найбільші 15 підприємств з англійським, австрійським і німецьким капіталом контролювали майже 75 % видобутку й перероблення нафти. Користуючись близькістю західноукраїнських родовищ нафти до європейських країн, дешевизною робочої сили, ці компанії успішно конкурували з американським трестом-гігантом «Стандарт ойл оф Нью-Джерсі»....
0 Переглянути

Господарське, політичне й культурне життя України в 1907—1914 рр.

9 Клас

Бунтівна участь селян у подіях 1905—1906 рр. продемонструвала імперському уряду, що общинне селянство перетворилося на загрозу для царського режиму. Тому російський прем’єр-міністр П. Столипін вирішив боротися з революцією не лише силою зброї, а й проведенням земельної реформи (т. зв. столипінської), мета якої — зруйнування общини й зміцнення верстви заможних господарів — селян-фермерів, котрі стали б «перепоною розвитку революції», запорукою проти «великих потрясінь». Водночас уряд не переймався інтересами незаможних селян. З трибуни Державної думи П. Столипін проголосив, що уряд «зробив ставку не на вбогих і питущих, а на міцних і сильних». Неготовність уряду провести реформу в інтересах усього селянства була зумовлена його прагненням не порушити інтересів поміщиків. До проведення реформи спонукали також потреби міжнародної торгівлі, адже від продуктивності сільського господарства залежав обсяг експорту й валютних надходжень, необхідних для підтримання стабільності рубля й виплати боргів царського уряду. Кваліфіковані російські урядовці стверджували, що без перебудови села Російській імперії «не вистояти у великому трудовому змаганні народів». Земельна реформа (столипінська) — розпочата 9.11.1916 р. перебудова господарських і соціальних відносин в аграрній сфері з метою створення сильних господарств фермерського типу, які б стали соціальною опорою самодержавства....
0 Переглянути

Револяція 1905—1907 рр. в Україні

9 Клас

Революційний вибух спричинили події 9 січня 1905 р. («кривавої неділі») у Петербурзі. Цього дня за наказом уряду силою зброї була розігнана мирна 150-тисячна робітнича демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію. Звістка про загибель і поранення тисяч робітників підняла на страйки солідарності робітників, демократичну інтелігенцію всіх великих міст України, які проходили переважно під гаслом «Геть самодержавство!». Усього протягом січня-березня 1905 р. в 9 губерніях Східної України страйкували майже 170 тис. осіб. Це примусило підприємців і царську владу піти на економічні поступки, зокрема скорочення тривалості робочого дня, збільшення заробітної плати, поліпшення умов праці. Навесні 1905 р. до революційних дій долучилося й селянство. Протести селян були традиційними: захоплення землі, вирубування лісів, відбирання в поміщиків, власників цукроварень і гуралень збіжжя, провіанту, реманенту й худоби. Погромні форми боротьби селян заохочували більшовики. На противагу їм РУП (з грудня 1905 р. — УСДРП) закликала хліборобів до демократичних і законних методів захисту своїх інтересів. Підтримуючи страйковий рух, українські соціал-демократи не схвалювали й збройні виступи. Щоб розв’язати земельне питання, вони пропонували скликати всенародну конституційну раду. Їхня роз’яснювальна робота допомагала селянам не уподібнюватися до диких грабіжників. Під час літніх виступів 1905 р. селяни дедалі частіше схилялися до селянських страйків, створювали комісії та комітети, які допомагали формувати селянські вимоги й одночасно триматися в рамках законності....
0 Переглянути

Політизація українського національного руху

9 Клас

На межі ХІХ—ХХ ст. український національний рух перейшов до третього — політичного етапу, у ході якого народи перетворюються на нації. Політизації руху на Наддніпрянщині сприяли не тільки приклад Європи та Західної України, а й відверті прояви імперського гноблення, яким не можна було протистояти лише науковою та культурницькою діяльністю.
Політизація українського національного руху — історичний процес переходу українського руху до національного відродження, у ході якого українська громадськість усе частіше вдавалася до масових громадсько-політичних дій, формування політичних партій, використання парламентських інструментів у боротьбі за інтереси українського народу. До політичних виступів вдалася насамперед студентська молодь, яка протестувала проти гнобительської політики царату й домагалася розширення своїх прав. Царська влада відповіла репресіями. У січні 1901 р. в солдати віддали понад 180 студентів Київського університету. Молодь відреагувала на це загальним студентським страйком у Києві, Харкові й Одесі. До політичної боротьби дедалі активніше долучалася ліберальна інтелігенція. Використовуючи земську трибуну, вона вимагала демократичних свобод, ліквідації кріпосницьких пережитків, прийняття конституції, розширення прав земств. У 1904 р. більшість українських земств узяла участь у всеросійській «бенкетній кампанії» з приводу 40-річчя судової реформи. Активісти земств проголошували промови про необхідність проведення політичних реформ, прийняття конституції, яка обмежила б свавілля царської бюрократії....
0 Переглянути

Особливості соціально-економічного розвитку Наддніпрянської України

9 Клас

Після завершення індустріальної революції розвинуті країни світу вступили в добу модернізації. На основі науково-технічних винаходів виникали нові й модернізувалися старі галузі виробництва. Доля промислових підприємств у суспільному виробництві стала швидко збільшуватися через скорочення частки аграрного виробництва, хоча кількісно воно теж зростало. Прискорений розвиток індустріального сектора відбувався завдяки впровадженню у виробництво наукових відкриттів у галузі фізики, хімії, механіки, математики й інших наук. Нові підприємства обладнували новою технікою, на них застосовували нові технології, використовували нові джерела енергії. Історичний факт Наукові відкриття спричинили небачену хвилю винаходів. Якщо в часи індустріальної революції їхня кількість виражалася двозначним числом, то в часи індустріалізації — чотиризначним. Найбільше винаходів того часу належить американцеві Томасові Едісону (понад 1000). Прискорений розвиток індустрії обумовив прискорену урбанізацію, удосконалення транспорту й засобів передання інформації. Виробництво перебудовувалося для застосування електричних двигунів і двигунів внутрішнього згоряння. У виробництві й побуті почали використовувати електричну лампу, електрозварювання металевих деталей, електроплавильні печі, електричну залізницю (трамвай) тощо. Винайдення двигунів внутрішнього згоряння стало основою для швидкого розвитку автомобільного й авіаційного транспорту. Відкриття в хімічній науці дали поштовх розвитку хімічної промисловості, зокрема виробництву синтетичних матеріалів, фарб, кислот, лікарських препаратів, парфумів тощо.
...
0 Переглянути

Політизація західноукраїнського руху

9 Клас

У середині 1870-х років у Галичині сформувалася група молодої інтелігенції, яка критично ставилася до діяльності обох руських течій: і москвофілів, і народовців. Вона прагнула надати українському громадсько-політичному рухові сучасного європейського змісту. До цієї групи належали такі молоді українські політичні діячі, як Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та ін. Духовним очільником руху став Михайло Драгоманов. Він закликав західноукраїнську молодь іти в народ і зосередитися на громадській роботі, визначеній потребами народу. Для цього він радив здобувати ґрунтовну освіту, глибоко вивчати не тільки культурні, а й соціально-економічні потреби народу. Він попереджав, що в цій роботі молодь наштовхнеться на ворожість різноманітних суспільно-політичних сил, але від своїх прихильників вимагав залишатися етичними в боротьбі з противниками. Ці підходи були новими й мали велике політичне та виховне значення для галицького суспільства. Історичне джерело І. Франко так визначив роль М. Драгоманова для становлення радикального руху: «Драгоманов для нас (для галичан) є чимось більшим, як заслуженим чоловіком. Ми в нім шануємо друга, учителя, провідника... Голос його був для нас заохотою, осторогою, вказівкою, куди йти, голосом сумління... уповні безкорисно не жалував праці, писання... і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих у рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації. Можна сказати, що він за вуха тяг нас на той шлях»....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 282 283 284 285 286 287 288 289 290 ... 370
Назад

Навігація