§ 22. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

1. Індустріальна модернізація

Після завершення індустріальної революції розвинуті країни світу вступили в добу модернізації. На основі науково-технічних винаходів виникали нові й модернізувалися старі галузі виробництва. Доля промислових підприємств у суспільному виробництві стала швидко збільшуватися через скорочення частки аграрного виробництва, хоча кількісно воно теж зростало. Прискорений розвиток індустріального сектора відбувався завдяки впровадженню у виробництво наукових відкриттів у галузі фізики, хімії, механіки, математики й інших наук. Нові підприємства обладнували новою технікою, на них застосовували нові технології, використовували нові джерела енергії.

Історичний факт

Наукові відкриття спричинили небачену хвилю винаходів. Якщо в часи індустріальної революції їхня кількість виражалася двозначним числом, то в часи індустріалізації — чотиризначним. Найбільше винаходів того часу належить американцеві Томасові Едісону (понад 1000).

Автомобіль 1908 р. Сучасне фото

Прискорений розвиток індустрії обумовив прискорену урбанізацію, удосконалення транспорту й засобів передання інформації. Виробництво перебудовувалося для застосування електричних двигунів і двигунів внутрішнього згоряння. У виробництві й побуті почали використовувати електричну лампу, електрозварювання металевих деталей, електроплавильні печі, електричну залізницю (трамвай) тощо. Винайдення двигунів внутрішнього згоряння стало основою для швидкого розвитку автомобільного й авіаційного транспорту. Відкриття в хімічній науці дали поштовх розвитку хімічної промисловості, зокрема виробництву синтетичних матеріалів, фарб, кислот, лікарських препаратів, парфумів тощо.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в складі РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. 1772—1914 рр.

У металургії доменні печі замінили на мартенівські й конвертори для виробництва сталі. У металообробці було винайдено й запроваджено револьверний верстат, удосконалено токарний.

Індустріальна модернізація нечувано прискорила темпи промислового розвитку, підвищила продуктивність праці й істотно знизила собівартість продукції. Розпочалась епоха масового виробництва товарів.

У наслідок вивезення капіталу з європейських країн індустріальна модернізація охопила економіку тогочасної України, залучила її до світового економічного простору.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Україні швидко розбудовували машинну індустрію, темпи розвитку промисловості суттєво переважали темпи розвитку сільського господарства, а співвідношення легкої й важкої промисловості неухильно змінювалося на користь важкої.

Ці глибокі й докорінні зміни відбувалися за складних, несталих умов. Протягом 1900—1903 рр. промисловість більшості провідних країн світу охопила криза, 1904—1908 рр. позначилися депресією (застоєм) і лише в 1909—1913 рр. спостерігалося нове господарське піднесення.

Заводська околиця. м. Катеринослав (нині м. Дніпро). Фото. Початок XX ст.

Сприятливі умови для швидкого індустріального розвитку Наддніпрянської України забезпечували: вигідне географічне розташування; величезні запаси корисних копалин, насамперед вугілля, залізної руди й марганцю; наявність дешевої робочої сили; вливання іноземного капіталу. Завдяки цьому Україна перетворилася на один із найрозвинутіших промислових регіонів Російської імперії.

Тут сформувалися потужні промислові центри загальноімперського значення: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий, Південно-Західний — з виробництва цукру. Центрами машинобудування стали Харків, Одеса, Миколаїв. У XX ст. в Україні було майже 300 машинобудівних заводів і майстерень, які насамперед випускали машини й устаткування для транспорту та сільського господарства.

Історичний факт

Промислове виробництво України розвивалося на основі передових надбань індустріальної модернізації. Так, на реконструйованих і нових металургійних заводах застосовувалися механічна подача й автоматичне завантаження руди та коксу, на прокатних станах малопотужні парові двигуни були замінені на електричні. Майже на всіх металургійних заводах було реконструйовано старі чи збудовано нові електростанції. Українська металургія принципово випереджала головну російську металургійну базу на Уралі. Адже навіть на початку XX ст. металургійні заводи Уралу продовжували працювати тільки на деревному паливі, майже не застосовували електрику. Енергозабезпечення кожного заводу Південної України в середньому було в 42 рази вище за підприємства на Уралі.

Українська промисловість постійно нарощувала обсяги виробництва. Протягом першого десятиріччя XX ст. частка української промислової продукції в загальному обсязі виробництва досягла 48,2 %, тоді як в імперії цей показник становив 40 %. У 1913 р. в Україні видобували 78 % вугілля, 72,3 % залізної руди, виплавляли 58 % сталі, 69 % чавуну, виробляли 57 % прокату, 75 % рейок, 50 % сільськогосподарських машин, 40 % паровозів, 81 % цукру від загального виробництва цієї продукції в Російській імперії.

2. Монополізація

Індустріальна модернізація зумовила виникнення монополій. Першу монополію в Україні — синдикат «Цукор» — було створено в 1887 р. В умовах кризи 1900—1903 рр. великі підприємства все частіше об’єднувались у монополії. Проте було б помилкою вважати, що виникнення монополій зумовлене лише кризою. Криза просто суттєво прискорила цей процес. Причини виникнення монополій полягали в глибинних економічних змінах, насамперед у поступі науково-технічного прогресу. Нові відкриття й технології, зокрема застосування електричних двигунів і двигунів внутрішнього згоряння, дали змогу збільшувати розміри промислових підприємств.

Легко подолавши дрібних конкурентів і посівши провідні позиції у своїх галузях господарювання, власники великих підприємств продовжили конкурентну боротьбу між собою, проте дуже швидко усвідомили її згубність і дедалі частіше схилялися до взаємних домовленостей щодо розподілу джерел сировини, ринків збуту, цін на продукцію.

Будівництво великих підприємств потребувало все більших капіталовкладень, яких не вистачало навіть у найбагатших підприємців. Тому засновники нових підприємств почали активно створювати акціонерні компанії (пайові товариства), що допомагало залучити як великий, так і дрібний капітал. Завдяки акціонерним товариствам на зміну індивідуальній приватній власності підприємців прийшла колективна власність акціонерів. Виступаючи від імені всього колективу акціонерів, керівництво компаній відмовлялося від ведення жорсткої конкуренції з іншими компаніями. Схильність до домовленостей і компромісів радо підтримували збори акціонерів, особливо дрібних, які боялися втратити вкладені гроші.

На металургійному заводі. м. Катеринослав (нині м. Дніпро). Фото. Початок XX cт.

Монополізація економіки — процес створення монополій з метою зосередження в їхніх руках виготовлення та збуту певної продукції, що призвело до перетворення економіки вільної конкуренції на монополістичну економіку домовленостей заради отримання монопольних надприбутків. В Україні почалася у 80-х роках XIX ст., особливого розмаху набула під час промислової кризи 1900—1903 рр.

Синдикат — форма монопольного об’єднання, у якому підприємства зберігають господарську свободу дій, але погоджуються на обмеження комерційної свободи: закупівля сировини й збут готової продукції здійснюються єдиною конторою.

Розвиток цих процесів зумовив виникнення в Україні на початку XX ст. таких великих монополій, як «Продамет», «Продвагон», «Продпароплав», «Продвугілля», «Трубопродаж» та ін. Загалом в Україні діяло 30 монополій. Усі вони були синдикатами. Монополії створювали в усіх сферах господарювання. Напередодні Першої світової війни в Україні в усіх важливих галузях промисловості вже панували монополії. У наслідок усіх цих змін капіталізм вільної конкуренції трансформувався в монополістичний капіталізм.

3. Становище в сільському господарстві. Регіональна спеціалізація сільського господарства

На початку XX ст. в сільському господарстві на теренах Наддніпрянської України набирали сили процеси, започатковані селянською реформою 1861 р. Ринок дедалі активніше втягував селянські й поміщицькі господарства в товарно-грошові відносини та світовий поділ праці. Поміщицькі агрофірми й селянські фермерські господарства впроваджували у виробництво сільськогосподарську техніку та наукові здобутки агрокультури.

Колонізаторська політика царату, що розглядав Україну як джерело постачання дешевої аграрної продукції, демографічний вибух (протягом 1861—1897 рр. чисельність населення України зросла на 72 %) і на цьому тлі швидкі модернізаційні процеси спричинили появу надлишку робочої сили, а отже, і безробіття.

Історичний факт

Напередодні XX ст. кількість працездатного населення в Наддніпрянщині становила 10,7 млн осіб. При цьому сільське господарство потребувало 2,3 млн, інші галузі в промисловості, торгівлі й транспорті — ще 1,1 млн. Решта 7,3 млн, або 68 % робочої сили, була надлишковою. Більшість становили безробітні чи не повністю зайняті.

Селяни зазнавали також надмірного фінансового тиску. До 1906 р. вони продовжували сплачувати викупні платежі за землю, платили подушний податок і непрямі податки на цукор, тютюн, чай, бавовну, вироби з металу. Загалом селяни сплачували податків у 10 разів більше, аніж дворяни, хоча володіли земельними масивами лише вдвічі більшими за поміщицькі.

Молотьба в с. Беліках. (Полтавська область). Фото. Початок XX ст.

У Наддніпрянській Україні існувало 32,5 тис. поміщицьких господарств, яким належало 10,9 млн десятин землі, і 3 млн селянських господарств, що мали 20 млн десятин землі. Це призводило до малоземелля. Напередодні Першої світової війни малоземельні й безземельні селяни в Наддніпрянщині становили щонайменше 80 % селянства, а заможні селяни — лише 5 %. Саме на користь насамперед заможних селян і відбувався процес перерозподілу землі за рахунок безгосподарних поміщиків. Якщо в 1861 р. селянам належало 46 %, у 1913 — 57 %, то в 1916 р. — 65 % усієї землі.

У сільському господарстві України зберігалася й поглиблювалася сформована в попередньому столітті районна сільськогосподарська спеціалізація. На Півдні переважало товарне зернове господарство. Як олійну товарну культуру тут вирощували льон-кудрявець, а також соняшник. Товарного характеру набувало вирощування баштанних культур. На Правобережжі домінувало товарне буряківництво й картоплярство, на Лівобережжі та Слобожанщині — товарне буряківництво, тютюнництво, коноплярство, садівництво.

4. Українські промисловці-меценати

Підприємці українського походження назавжди ввійшли в історію як меценати й благодійники. Ці люди заслуговують на особливу увагу тому, що за умов бездержавності й пригнічення української культури їхня діяльність мала велике значення, а нерідко була справжнім громадянським викликом офіційній політиці Петербурга щодо української культури.

Серед них — відома сім’я Симиренків. Так, Василь Симиренко власним коштом утримував майже всі часописи й газети підросійської України. Він фінансував історико-етнографічні експедиції, театральні трупи, виплачував стипендії українським науковцям, письменникам, діячам культури. Своє майно вартістю в 15 млн руб. В. Симиренко заповів Фонду розвитку української науки й культури та допомоги українським митцям. Коштом Платона Симиренка було видано «Кобзар» Т. Шевченка в 1860 р.

Богдан Ханенко — український колекціонер-меценат і археолог, на базі колекцій творів мистецтва якого в Києві було засновано Музей мистецтв ВУАН. Нині він має назву Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків. Б. Ханенко видавав часопис «Старожитності Придніпров’я».

Микола Терещенко активно займався благодійництвом спочатку в рідному Глухові, а потім у Києві. Він пожертвував 5 млн рублів на будівництво лікарень, середніх і вищих навчальних закладів (зокрема, його коштом було збудовано Політехнічний інститут і зразкову міську школу). Значну частину пожертв використовували на задоволення культурно-мистецьких потреб українського суспільства: будівництво історичного музею, театрів, храмів, пам’ятників. Підприємець займався меценатством, купував картини й матеріально підтримував молодих митців.

Василь Симиренко

Художні колекції братів Миколи та Федора Терещенків стали основою сучасних зібрань творів образотворчого мистецтва Національного художнього музею України та Київського музею російського мистецтва. У колишньому будинку М. Терещенка нині діє Національний музей Т. Шевченка.

Відомі українські цукрозаводчики й землевласники Харитоненки збудували в рідних Сумах реальне й духовне училища, чоловічу й жіночу гімназії, дитячий притулок (1888). Вони фінансували облаштування міського освітлення, залізниці. На їхні кошти споруджені кадетський корпус і містечко, три корпуси дитячої лікарні, училище-пансіон для дівчат, які збереглися донині й облагороджують архітектурний вигляд міста.

Дитячий притулок ім. Харитоненка. м. Суми. Фото. Кінець XIX cт.

Відомим меценатом був Євген Чикаленко. Він вкладав кошти в розвиток української літератури. У часи найлютішої реакції 1907-1917 рр. матеріально підтримував українських громадсько-політичних діячів — членів Товариства українських поступовців. Це йому належить вислів: «Треба любити Україну не лише до глибини душі, а й до глибини власної кишені».

Діяльність названих і багатьох інших українських підприємців-меценатів засвідчує, що вони відчували себе невід’ємною частиною українського народу.

5. Кооперативний рух

Розвиток товарно-грошових відносин давав можливість українському громадянству шукати захисту в поєднанні, тобто кооперуванні (кооперації) своїх економічних зусиль.

Перший споживчий кооператив в Україні було створено в 1866 р. в Харкові. Спілка нараховувала 356 членів. Крім торгівлі предметами широкого вжитку, товариство збудувало власну їдальню, перукарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало членів кооперативу паливом. Протягом 1866-1870 рр. в Україні діяло 20 споживчих кооперативів з 63, які тоді існували в Російській імперії.

Серед провідних діячів кооперативного руху були й найвидатніші представники українського національного руху, зокрема відомі вчені В. Антонович, О. Кістяківський, М. Яснопольський, М. Зібер, М. Драгоманов. На 1890 р. в Україні вже працювало 290 кооперативів.

У 1890-х роках почали створювати виробничі кооперативи. Цей рух започаткував відомий український кооператор, «артільний батько» Микола Левитський. У вересні 1894 р. у с. Федварі, що на Херсонщині, на прохання своїх односельців він створив першу хліборобську спілку, назвавши її артіллю. Це була перша сільськогосподарська артіль у Російській імперії. Її члени об’єднали свої земельні ділянки, робочу худобу й реманент, обрали для керівництва старосту. Прибутки розподіляли відповідно до розмірів відданої до артілі землі та вкладеної праці. Наприкінці 1890-х років лише на Херсонщині діяло 125 сільськогосподарських артілей. Звідси артільний рух поширився на Катеринославщину й інші губернії. Проте всі створені спілки об’єднували не більше 15-20 господарств, були малопотужними й існували не довше 3 років.

Тому на початку XX ст. М. Левитський зосередився на створенні ремісничих артілей у містах: Києві, Єлисаветграді (нині — м. Кропивницький), Вінниці, Одесі, Миколаєві. Кооперативний рух набирав сили. У 1912 р. лише на Наддніпрянщині діяло 2500 споживчих кооперативів.

З початком українського кооперативного руху виникали й кредитні товариства. У 1901 р. виник перший на українських землях Союз кредитних кооперативів у Бердянську, а незабаром і в Мелітополі. У 1911 р. розпочав свою діяльність Київський кредитний банк — Союзбанк, який пізніше став організаційним і фінансовим осередком для кооперативного руху всієї Наддніпрянщини.

Кооперативи на межі століть набули значного розвитку й стали важливим чинником господарського, культурного й духовного піднесення українського народу.

Запитання та завдання

1. Пригадайте визначення понять «монополія», «синдикат», «акціонерна компанія», «прусський та американський шлях розвитку капіталізму на селі».

2. Опишіть конкретні справи представників родин Симиренків, Терещенків, Ханенків, Харитоненків як меценатів і благодійників.

3. Охарактеризуйте процес індустріальної модернізації України на початку XX ст.

4. Проаналізуйте обставини, що зумовили виникнення монополій.

5. Охарактеризуйте розвиток кооперативного руху на Наддніпрянщині.

6. Визначте місце підросійської України в економіці Російської імперії на початку XX ст.

7. З’ясуйте причини швидкого індустріального розвитку Наддніпрянщини.

8. Розкрийте сутність процесу індустріальної модернізації.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно